Справа №585/21/21 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/222/22 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Справи в порядку виконання судових рішень у кримінальних провадженнях
15 квітня 2022 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5
прокурора - ОСОБА_6
захисника - ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції у залі суду у м. Суми матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_8 на ухвалу Роменського міськрайонного суду Сумської області від 01 березня 2021 року, якою засудженому ОСОБА_8 відмовлено у задоволенні клопотання про дострокове звільнення від покарання, -
До Роменського міськрайонного суду Сумської області звернувся засуджений ОСОБА_8 з клопотанням про умовно - дострокове звільнення від відбування покарання.
Ухвалою Роменського міськрайонного суду Сумської області від 01 березня 2021 року у задоволенні вказаного клопотання засудженого було відмовлено.
Своє рішення суд обґрунтував тим, що КК України та КПК України не визначають за судом права і можливості дострокового звільнення особи, засудженої до покарання у виді довічного позбавлення волі, як і не визначають процесуальної процедури вирішення даного питання, а суд не вправі перебирати на себе повноваження, що не віднесені до компетенції суду, зокрема прийняття рішень не передбачених законодавством України.
Не погодившись з таким судовим рішенням, засуджений ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить визнати юрисдикцію міжнародного кримінального суду на умовах визначених Римським статусом Міжнародного кримінального суду, скориставшись п. 6 ст. 124 «Закону прямої дії» та звільнити його від подальшого відбування покарання, взявши до уваги його сімейний стан, поведінку під час відбування покарання, а також те, що він не несе загрози для суспільства.
В обґрунтування вимог поданої апеляційної скарги засуджений вказує, що в оскаржуваній ухвалі суд зазначив, що дане питання не відноситься до компетенції суду першої інстанції, але ч. 3 ст. 124 «Закону прямої дії» вказує, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди, в тому числі і суди першої інстанції, розглядають і інші справи. Також, вказано, що суд виходить з принципу правової визначеності, який є невід'ємною, органічною складовою принципу верховенства права, який знайшов своє закріплення у практиці Конституційного Суду України та рішеннях ЄСПЛ.
Відповідно до вимог ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді будь-яких справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
Апелянт зауважує, що при вирішенні клопотань, суд повинен діяти відповідно до точного змісту норми права, яку він застосував у межах своєї компетенції, дотримуватись процедури розгляду клопотання, виходячи з принципу законності. З 2018 року відбулись зміни до кримінально-виконавчого та кримінально-процесуального кодексу України, і у зв'язку з цим, відповідно до Закону України «Про внесення змін до господарського процесуального кодексу України, в тому числі і кримінально-процесуального кодексу» від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, суди зобов'язані застосувати Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року та практику ЄСПЛ, як джерело права під час здійснення ними розгляду адміністративних, цивільних, господарських та кримінальних справ.
Однак, як зазначає апелянт, суд першої інстанції не прийняв до уваги доводи його клопотання, аргументуючи це тим, що він не вправі перебирати на себе повноваження, що не входять до компетенції суду, зокрема, прийняття рішень, не передбачених законодавством України і, як наслідок, постановив, на його думку, незаконне рішення.
Про час, день та місце розгляду даного провадження засуджений ОСОБА_8 був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
При цьому, апеляційним судом було вжито заходів для забезпечення права засудженого ОСОБА_8 приймати участь у судовому засіданні при розгляді поданої ним апеляційної скарги, шляхом призначення відеоконференції з ДУ «Роменська виправна колонія №56», де останній відбуває покарання.
Однак, провести відеоконференції між Сумським апеляційним судом та вказаною установою з технічних причин виявилось неможливим.
За таких обставин, з'ясувавши думку учасників провадження, а саме, захисника засудженого - адвоката ОСОБА_7 та прокурора ОСОБА_6 , які не заперечувати щодо розгляду справи за відсутності ОСОБА_8 , враховуючи його належне повідомлення про час, день та місце розгляду провадження, що в апеляційній скарзі не ставиться питання про погіршення його становища, а також, що право на захист засудженого забезпечене участю його захисника, колегія суддів вважає за можливе здійснити апеляційний розгляді за відсутності апелянта, що узгоджується з вимогами ч. 4 ст. 405 КПК України.
А тому, заслухавши доповідь головуючого судді щодо змісту оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги, позицію захисника ОСОБА_7 , який подану засудженим ОСОБА_8 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити, думку прокурора, який вважав ухвалу суду законною та обґрунтованою, просив залишити її без зміни, а апеляційну скаргу засудженого без задоволення, перевіривши матеріали даного провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
На думку колегії суддів, при вирішенні клопотання засудженого ОСОБА_8 про дострокове звільнення від призначеного покарання, вищезазначені вимоги закону судом першої інстанції було дотримано в повному обсязі.
З матеріалів даного провадження вбачається, що вироком Апеляційного суду Полтавської області від 24 липня 2002 року ОСОБА_8 було засудженого до покарання у виді довічного позбавлення волі. Вказаний вирок був переглянутий у касаційному порядку і ухвалою Верховного Суду України від 10 жовтня 2002 року залишений без зміни.
На даний час засуджений ОСОБА_8 відбуває покарання в ДУ «Роменська виправна колонія №56».
Відповідно до ст. 81 КК України до осіб, що відбувають покарання у виді позбавлення волі може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
При цьому, Кримінальний кодекс України визначає два види покарання у виді позбавлення волі - позбавлення волі на певний строк та довічне позбавлення волі.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 12 вересня 2011 року (справа №5-16кс11), покарання у виді довічного позбавлення волі не належить до строкових видів покарання і відповідно до нього не можна застосовувати строкові критерії.
Можливість умовно-дострокового звільнення від відбування покарання передбачено ст. 81 КК України, яка застосовується до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк. При цьому, застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання до засуджених до довічного позбавлення волі законодавством України у сфері кримінальної юстиції не передбачено.
Аналогічна позиція викладена п.3 та п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 26 квітня 2002 року «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким».
Таким чином, призначене ОСОБА_8 покарання у виді довічного позбавлення волі не є покаранням, призначеним на певний строк, і тому на нього не поширюються норми ст. 81 КК України, про застосування яких ставив питання засуджений у поданому клопотанні.
З врахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_8 , оскільки на даний час процедура розгляду таких клопотань відносно осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, діючим кримінальним процесуальним законодавством України не передбачена, тобто відсутня належна правова процедура і механізм її реалізації.
Що стосується посилань апелянта на рішення ЄСПЛ від 09 вересня 2019 року у справі «Пєтухов проти України №2», то в ньому Європейський суд з прав людини констатував порушення ст. 3 Конвенції у зв'язку з тим, що не передбачено законодавчо можливість скорочення покарання заявника у виді довічного позбавлення волі.
Водночас, у рішенні «Ласло Магьяр проти Угорщини» від 20 травня 2014 року Європейський суд з прав людини у своєму рішенні висловив позицію, що засуджені до довічного позбавлення волі повинні не тільки мати можливість дострокового звільнення, але й знати, що потрібно їм зробити, щоб стосовно них було розглянуто питання про таке звільнення.
Для належного виконання цього рішення держава - відповідач повинна провести реформи переважно законодавчі, механізму перегляду покарання у виді довічного ув'язнення.
Такий механізм повинен гарантувати оцінку в кожному конкретному випадку того, чи є утримання під вартою виправданим на обґрунтованих підставах, і надати можливість передбачити, з певним ступенем точності, що вони повинні робити, щоб стосовно них було розглянуто питання звільнення і за яких умов.
З даного рішення слідує, що на виконання рішень Європейського суду держава повинна внести відповідні зміни до законодавства, провести реформи механізму перегляду покарання у виді довічного ув'язнення. Оскільки законодавство України не передбачає можливість умовно-дострокового звільнення від відбування покарання засудженому до довічного позбавлення волі, суди, які керуються лише законом, повинні діяти лише в його межах.
Крім того, на спростування доводів апелянта, та на підтвердження правильності висновків суду першої інстанції, колегія суддів враховує наявність рішення Конституційного Суду України №6-р(ІІ)/2021, згідно змісту якого суд визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), ч. 1 ст. 81, ч. 1 ст. 82 КК України в тім, що вони унеможливлюють їх застосування до осіб, яких засуджено до відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Також, було зобов'язано Верховну Раду України невідкладно привести нормативне регулювання, установлене ст. ст. 81, 82 КК України, у відповідність до Конституції України та цього Рішення.
В пункті 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційний Суд України вказав таке: «З метою реалізації статей 3, 23, 28 Конституції України та приведення Кодексу у відповідність до Конституції України, а також з огляду на міжнародні зобов'язання, що їх взяла на себе Україна шляхом набуття членства в Раді Європи, обов'язком Верховної Ради України є законодавчо забезпечити реалістичну перспективу звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, від подальшого відбування такого покарання шляхом унормування порядку заміни довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням або умовно-дострокового звільнення».
Тобто, лише у випадку законодавчого запровадження належної правової процедури, засуджений ОСОБА_8 зможе звернутися з відповідним клопотанням у визначеній кримінально-процесуальній формі, однак, на даний час така процедура Законом не передбачена.
Доводи апеляційної скарги засудженого про те, що судом не було враховано його сімейний стан, поведінку під час відбування покарання, а також те, що він не несе загрози для суспільства, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки на даний час не визначено умов та підстав, за наявності яких особа, яка засуджена до покарання у виді довічного позбавлення волі мала б право для умовно-дострокового звільнення.
Таким чином, під час апеляційного розгляду не встановлено обставин за яких клопотання засудженого підлягало б до задоволення, а доводи апелянта жодним чином не спростовують правильність висновків суду, викладених в оскаржувані ухвалі.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції постановлено законне та обґрунтоване рішення, підстави для його зміни чи скасування відсутні, у зв'язку з чим оскаржувану ухвалу слід залишити без зміна, а апеляційну скаргу засудженого - без задоволення.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Роменського міськрайонного суду Сумської області від 01 березня 2021 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_8 про дострокове звільнення від відбування покарання - залишити без зміни, а апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_8 на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала набирає чинності негайно та касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4