Справа №592/881/21 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/694/22 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Сексуальне насильство
12 квітня 2022 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5
розглянувши у закритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 07 грудня 2021 року, якою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 було продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою,
У провадженні Зарічного районного суду м. Суми перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених за ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст.155, ч.2 ст. 156, ч. 6 ст. 152, ч. 6 ст. 153 КК України.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 07 грудня 2021 року, обвинуваченому ОСОБА_6 був продовжений запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 діб до 04 лютого 2022 року включно без визначення розміру застави.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 07 грудня 2021 року було відмовлено у задоволенні клопотань захисника ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_6 про зміну обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу на інший більш м'який.
Клопотання прокурора було задоволено, продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 строк дії обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 діб, тобто до 4 лютого 2022 року включно, без визначення розміру застави.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник - адвокат ОСОБА_7 , кожен окремо, подали апеляційні скарги, в яких:
- обвинувачений просив повно та об'єктивно дослідити матеріали кримінального провадження надані в контексті обрання та продовження запобіжного заходу, надати гідну правову оцінку таким, скасувати ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 07 грудня 2021 року, винести нову ухвалу, якою застосувати до нього більш м'який запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, а саме цілодобовий домашній арешт із застосуванням електронного засобу контролю, також просив розглянути можливість застосування до нього альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.
- захисник - просив скасувати ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 07 грудня 2021 року та постановити нову ухвалу, якою змінити запобіжний захід на домашній арешт з застосуванням електронного контролю місця перебування ОСОБА_6 чи визначити розмір застави відповідно до положень ч.5 ст.182 КПК України, покласти на нього обов'язки відповідно до положень ст.194 КПК України.
Свої вимоги обвинувачений ОСОБА_6 обґрунтовував тим, що оскаржувана ухвала суду невмотивована, оскільки в обґрунтування існування ризиків, визначених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, колегія суддів не перевірила доводи прокурора, які необґрунтовані жодним доказом і скопіювала формальну частину клопотання.
Зазначав, що судом не обґрунтовано належним чином жодного ризику, на які посилається прокурор в своєму клопотанні та не наведено будь-яких доказів необхідності застосування виключного найсуворішого запобіжного заходу, оскільки суду були надані документальні підтвердження наявності достатньо міцних соціальних зв'язків, гарної репутації, характеристик, наявності роботодавців та укладених з ними трудових договорів і які судом не були належним чином враховані, а також судом не було враховано відсутність в його родині інших працездатних осіб, і те, що його батьки в силу віку та стану здоров'я потребують допомоги та є фактично його утриманцями.
Апелянт вказував, що додатково в ухвалі суду вказано, що суду були надані матеріали щодо вчинення незаконного тиску на потерпілих, зокрема анонімні листи які невідомо ким написані ще в 2020 році, до яких він ніякого відношення не має, наданим доказам також не надано жодної оцінки в ухвалі, а лише зазначено що прокурором були вони надані.
Наголошував, що сторона обвинувачення вже півтора роки подає клопотання про продовження строку тримання під вартою, лише з формальним викладом підстав які не ґрунтуються жодним доказом і не змінюються, в клопотанні прокурор не посилається на нові ризики, які продовжують продовження строку дії обов'язків, а обґрунтовує його тим, що заявлені раніше ризики не зменшились, при цьому цілком неправомірно посилається на тяжкість можливого покарання в рази визнання його вини.
Вказував, що в посиланні прокурора відсутні будь-які конкретні докази, обґрунтування щодо намірів або дій з його боку, направлених на незаконний вплив на потерпілих і свідків, разом з тим посилання прокурора на те, що він обвинувачується в тому, що вчиняв злочини вказаної категорії протягом певного часу є проявом упередженості, і не є достатньою підставою для існування ризику вчинити інше кримінальне правопорушення, вважав що вказаний ризик відсутній, тому що він не має попередніх судимостей, до кримінальної відповідальності притягується вперше.
Зазначав, що сукупність ризиків і доводів, на які посилався прокурор у своєму клопотанні, дають підстави для висновку про необґрунтованість застосування найбільш суворого запобіжного заходу, беручи до уваги наведене вище і враховуючи те, що апелянт раніше не судимий, підтримує тісні відносини з рідними, має місце роботи, зареєстроване постійне місце проживання, що доведено наданими захистом доказами і свідчить про міцність соціальних зв'язків.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги захисник - адвокат ОСОБА_7 вказував, що під час судового розгляду прокурором не надано будь-яких матеріалів і відомостей, щоб свідчили наявність обґрунтованої підозри, а також наявність ризиків.
Зазначав, що позиція суду щодо наявності ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України та про те, що вони продовжують існувати на даний час, стадію судового розгляду, порядок дослідження доказів, визначений всупереч позиції захисту та про те, що більш м'які запобіжні заходи не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та запобігти заявленим прокурором ризикам підкреслює особисту упередженість до ОСОБА_6 , при цьому позиція захисту про відмову в задоволенні клопотання прокурора та застосування інших більш м'яких запобіжних заходів не взята до уваги.
Вказував, що доказів на підтвердження ризику можливого впливу на свідків і потерпілих прокурором не надано, а спроба долучити матеріали заяв ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , як доказ впливу на потерпілу сторону, є створенням штучного уявлення про наявність даного ризику.
Вказував, що оскаржувана ухвала суду виключно формалізована і стисла, без посилання на мотиви, які б дозволяли бачити її вмотивованість.
Зазначав, що ОСОБА_6 має постійне місце проживання та реєстрації, має на утриманні батьків, один з яких є інвалідом, що свідчить про стійкі соціальні зв'язки, у нього відсутні судимості та будь-які порушення як підозрюваного за час досудового розслідування, разом з тим, обвинувачений вже тривалий час перебуває під вартою з 02.08.2020 року.
До початку апеляційного розгляду від апелянтів - обвинуваченого ОСОБА_6 , його захисника - адвоката ОСОБА_7 , надійшли письмові клопотання, в яких вони просили вирішити їх апеляційні скарги на ухвалу суду, без їх участі. Прокурор також подала клопотання про розгляд даного апеляційного провадження без її участі.
За таких обставин, наявності клопотань від усіх учасників провадження, і те, що в апеляційній скарзі питання про погіршення становища обвинуваченого не ставиться, колегія суддів вважає за можливе провести апеляційний розгляд без участі всіх учасників , та без фіксування судового засідання технічними засобами.
Тому, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
На переконання колегії суддів, вирішуючи питання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , суд першої інстанції вищезазначених вимог Закону дотримався в повному обсязі.
Так, задовольняючи клопотання прокурора, подане в рамках кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених за ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст.155, ч.2 ст. 156, ч. 6 ст. 152, ч. 6 ст. 153 КК України, судом було враховано те, що на даний час розпочатий судовий розгляд даного кримінального провадження ще не завершений та наявні обставини, які свідчать про те, що заявлені прокурором ризики перешкоджають завершенню судового розгляду кримінального провадження.
Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що до висновку про існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України - переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, суд дійшов з врахуванням того, що обвинувачений не працевлаштований та обвинувачується у вчиненні умисних тяжкого та особливо тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі.
Про існування ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України - незаконно впливати на потерпілих, свідків даного провадження, оскільки згідно повідомлень ОСОБА_9 на неї здійснюється тиск щодо відмови від раніше наданих показів.
Що стосується ризику можливості вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, то його існування підтверджується кількістю інкримінованих ОСОБА_6 епізодів злочину.
При цьому, на спростування доводів апелянтів, судом було враховано наявність у обвинуваченого батьків, його активна соціальна позиція, позитивні характеристики та договори про наміри працевлаштування, однак суд дійшов висновку, з яким погоджується і колегія суддів, що зазначені обставини жодним чином не зменшують існування ризиків, про які зазначив у клопотанні прокурор.
Таким чином, розглядаючи клопотання прокурора, суд першої інстанції всебічно з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, при цьому, як вбачається з оскаржуваного рішення, заслухав пояснення як сторони обвинувачення, так і сторони захисту, та навів в ухвалі підстави, за яких клопотання прокурора підлягало до задоволення, тобто, висновок суду про доцільність продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є належним чином вмотивованим і з таким висновком також погоджується і колегія суддів.
При цьому, колегія суддів враховує і те, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи, а тому, продовжуючи строк тримання під вартою ОСОБА_6 , з врахуванням інкримінованих злочинів, суд своїм рішенням забезпечив не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, визначення яких, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
За таких обставин, колегія суддів не може погодитися з доводами апеляційних скарг про те, що суд, продовжуючи йому строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, своє рішення вмотивував лише тяжкістю вчинених правопорушень, оскільки до такого висновку суд прийшов з врахуванням і інших обставин, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, а саме, що «тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту», при цьому, «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке, можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Колегія суддів також зауважує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку усім обставинам провадження та прийшов до вірного висновку про необхідність задоволення клопотання прокурора, яким доведена неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу, в тому числі і запобіжного заходу у вигляді застави, та доцільність продовження останньому строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
За таких обставин, враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що судом постановлено законне та обґрунтоване рішення, підстави для його зміни чи скасування відсутні, а тому, оскаржувану ухвалу слід залишити без зміни, а апеляційну скаргу обвинуваченого - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 404,405,407, 422 КПК України, апеляційний суд, -
Ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 07 грудня 2021 року, якою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 було продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 04 лютого 2022 року включно, без визначення розміру застави, залишити без зміни, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4