Справа №592/881/21 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/861/22 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Сексуальне насильство
30 березня 2022 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у закритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 31 січня 2022 року, якою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 було продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою,
У провадженні Зарічного районного суду м. Суми перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених за ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст.155, ч.2 ст. 156, ч. 6 ст. 152, ч. 6 ст. 153 КК України.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 31 січня 2022 року, обвинуваченому ОСОБА_6 був продовжений запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 діб до 28 березня 2022 року включно без визначення розміру застави
Прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 діб без визначення розміру застави, яке обґрунтовано тим, що судовий розгляд даного кримінального провадження ще не завершений, а ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які існували під час обрання запобіжного заходу обвинуваченому, на даний час існують та не зменшилися.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 та обвинувачений заперечили проти задоволення клопотання прокурора, вважали доцільним застосувати більш м'який запобіжний захід.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 31 січня 2022 року було продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 строк дії обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 діб, тобто до 28 березня 2022 року включно, без визначення розміру застави.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник - адвокат ОСОБА_7 , кожен окремо, подали апеляційні скарги, в яких:
- обвинувачений просив скасувати ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 31 січня 2022 року.
- захисник - просив скасувати ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 07 грудня 2021 року та постановити нову ухвалу, якою змінити запобіжний захід на домашній арешт з застосуванням електронного контролю місця перебування ОСОБА_6 чи визначити розмір застави відповідно до положень ч.5 ст.182 КПК України, покласти на нього обов'язки відповідно до положень ст.194 КПК України.
Свої вимоги обвинувачений ОСОБА_6 обґрунтовував тим, що оскаржувана ухвала суду невмотивована та необґрунтована, винесена незаконним складом суду, оскільки у випадку неявки захисника обвинуваченого, суд може призначити захисника на окрему процесуальну дію виключно у випадку невідкладності, а суд, не відреагувавши на його доводи щодо відсутності невідкладності, призначив йому іншого захисника, не виклавши у своєму рішенні аргументів та спростувань наведених ним доводів. В зв'язку з цим обвинувачений заявив про відмову від захисника, залученого судом на процесуальну дію, оскільки можливості конфіденційної бесіди не було надано, адвокат з матеріалами справи не ознайомився, отже його присутність була виключно формальною, що порушує його право на захист в цілому.
Вказував, що суд не обґрунтував неможливість створення колегії навіть на його клопотання про це та виніс рішення одноособово, що вважав незаконним.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги захисник - адвокат ОСОБА_7 вказував, що під час судового розгляду прокурором не надано будь-яких матеріалів і відомостей, щоб свідчили наявність обґрунтованої підозри, а також наявність ризиків.
Зазначав, що позиція суду щодо наявності ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України та про те, що вони продовжують існувати на даний час, стадію судового розгляду, порядок дослідження доказів, визначений всупереч позиції захисту та про те, що більш м'які запобіжні заходи не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та запобігти заявленим прокурором ризикам підкреслює особисту упередженість до ОСОБА_6 , при цьому позиція захисту про відмову в задоволенні клопотання прокурора та застосування інших більш м'яких запобіжних заходів не взята до уваги.
Вказував, що доказів на підтвердження ризику можливого впливу на свідків і потерпілих прокурором не надано, а спроба долучити матеріали заяв ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , як доказ впливу на потерпілу сторону, є створенням штучного уявлення про наявність даного ризику.
Вказував, що оскаржувана ухвала суду виключно формалізована і стисла, без посилання на мотиви, які б дозволяли бачити її вмотивованість.
Зазначав, що ОСОБА_6 має постійне місце проживання та реєстрації, має на утриманні батьків, один з яких є інвалідом, що свідчить про стійкі соціальні зв'язки, у нього відсутні судимості та будь-які порушення як підозрюваного за час досудового розслідування, разом з тим, обвинувачений вже тривалий час перебуває під вартою з 02.08.2020 року.
До початку апеляційного розгляду від обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 , кожного окремо, надійшли заяви, в яких вони просили проводити розгляд справи без їх участі, з урахуванням позиції обвинуваченого та захисника, прокурор також подав заяву з проханням здійснити апеляційний розгляд у його відсутність.
Враховуючи наявність вищевказаних заяв, наявні підстави для здійснення апеляційного розгляду без учасників провадження, що узгоджується з вимогами ч.4 ст.405 КПК України, а тому, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
На переконання колегії суддів, вирішуючи питання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , суд першої інстанції вищезазначених вимог Закону дотримався в повному обсязі.
Так, задовольняючи клопотання прокурора, подане в рамках кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених за ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст.155, ч.2 ст. 156, ч. 6 ст. 152, ч. 6 ст. 153 КК України, судом було враховано те, що на даний час розпочатий судовий розгляд даного кримінального провадження ще не завершений та наявні обставини, які свідчать про те, що заявлені прокурором ризики перешкоджають завершенню судового розгляду кримінального провадження.
Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що до висновку про існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України - переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, суд дійшов з врахуванням того, що обвинувачений не працевлаштований та обвинувачується у вчиненні умисних тяжкого та особливо тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі.
Про існування ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України - незаконно впливати на потерпілих, свідків даного провадження, оскільки згідно повідомлень ОСОБА_9 на неї здійснюється тиск щодо відмови від раніше наданих показів.
Що стосується ризику можливості вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, то його існування підтверджується кількістю інкримінованих ОСОБА_6 епізодів злочину.
При цьому, на спростування доводів апелянта, судом було враховано наявність у обвинуваченого батьків, його активна соціальна позиція, позитивні характеристики та договори про наміри працевлаштування, однак суд дійшов висновку, з яким погоджується і колегія суддів, що зазначені обставини жодним чином не зменшують існування ризиків, про які зазначив у клопотанні прокурор.
Щодо доводів обвинуваченого ОСОБА_6 про те, що ухвала суду невмотивована та необґрунтована, винесена незаконним складом суду, оскільки у випадку неявки захисника обвинуваченого, суд може призначити захисника на окрему процесуальну дію виключно у випадку невідкладності, а суд, не відреагувавши на його доводи щодо відсутності невідкладності, призначив йому іншого захисника, не виклавши у своєму рішенні аргументів та спростувань наведених ним доводів, в зв'язку з чим обвинувачений заявив про відмову від захисника, залученого судом на процесуальну дію, оскільки можливості конфіденційної бесіди не було надано, адвокат з матеріалами справи не ознайомився, отже його присутність була виключно формальною, що порушує його право на захист в цілому, а також те, що суд не обґрунтував неможливість створення колегії навіть на його клопотання про це та виніс рішення одноособово, що вважав незаконним, то колегія суддів визнає їх необґрунтованими, оскільки вони були предметом детального дослідження в суді першої інстанції, де в своєму рішенні суд навів відповідні мотиви, з якими апеляційний суд погоджується та вважає їх правильними. Нових підстав для визнання вказаних висновків суду такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, апелянт не навів.
Таким чином, розглядаючи клопотання прокурора, суд першої інстанції всебічно з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, при цьому, як вбачається з оскаржуваного рішення, заслухав пояснення як сторони обвинувачення, так і сторони захисту, та навів в ухвалі підстави, за яких клопотання прокурора підлягало до задоволення, тобто, висновок суду про доцільність продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є належним чином вмотивованим і з таким висновком також погоджується і колегія суддів.
При цьому, колегія суддів враховує і те, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи, а тому, продовжуючи строк тримання під вартою ОСОБА_6 , з врахуванням інкримінованих злочинів, суд своїм рішенням забезпечив не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, визначення яких, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
За таких обставин, колегія суддів не може погодитися з доводами апеляційної скарги захисника про те, що суд, продовжуючи обвинуваченому ОСОБА_6 строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, своє рішення вмотивував лише тяжкістю вчинених правопорушень, оскільки до такого висновку суд прийшов з врахуванням і інших обставин, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, а саме, що «тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту», при цьому, «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке, можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Колегія суддів також зауважує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку усім обставинам провадження та прийшов до вірного висновку про необхідність задоволення клопотання прокурора, яким доведена неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу, в тому числі і запобіжного заходу у вигляді застави, та доцільність продовження останньому строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
За таких обставин, враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що судом постановлено законне та обґрунтоване рішення, підстави для його зміни чи скасування відсутні, а тому, оскаржувану ухвалу слід залишити без зміни, а апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 404,405,407, 422 КПК України, апеляційний суд, -
Ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 31 січня 2022 року, якою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 було продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 28 березня 2022 року включно, без визначення розміру застави, залишити без зміни, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4