Номер провадження: 11-кп/813/1289/22
Номер справи місцевого суду: 523/19664/19
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
21.04.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 12.04.2022 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.187 КК України у кримінальному провадженні № 12019161490001524, внесеному до ЄРДР 11.11.2019 року,
установив
Зміст оскарженого судового рішення
Оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції від 12.043.2022 року в судовому засіданні в процесі розгляду обвинувального акту в межах кримінального провадження №12019161490001524, внесеному до ЄРДР 11.11.2019 року, за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.187 КК України, було відмовлено у задоволенні клопотання захисника про зміну обвинуваченому запобіжного заходу, а клопотання прокурора про продовження відносно обвинуваченого дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою було задоволено.
Крім того, оскаржуваною ухвалою було визначено розмір застави у розмірі шістдесят прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить сто тридцять одну тисячу вісімсот двадцять гривень.
Рішення суду першої інстанції вмотивовано тим, що у справі наявні ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, які були враховані судом при застосуванні запобіжного заходу, ще мають місце, а саме, що обвинувачений може переховуватись від правосуддя.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, захисник ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що ухвалу суду є незаконна, необґрунтована та невмотивована та підлягає скасуванню, посилаючись на те, що прокурором не надано доказів існування ризиків, передбачених ч. 1 ст.177 КПК України; пред'явлене обвинувачення прокурором не доведене та необґрунтоване; судом першої інстанції розгляд цього кримінального провадження проводиться з 2019 року, що є порушенням розумності строків, визначених КПК України.
На підставі цього захисник просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у виді домашнього арешту.
Позиції учасників судового провадження
Згідно із ч. 4 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
За таких обставин, відповідно до положень ст. 107 КПК України апеляційний розгляд проведено за відсутності учасників кримінального провадження та без фіксації за допомогою технічних засобів.
Мотиви апеляційного суду
Дослідивши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до таких висновків.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги.
Згідно вимог ч.1 ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно п.2 ч.1 ст.372 КПК України в мотивувальній частині ухвали зазначається: суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається; встановлених судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.
Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Частиною 2 ст.331 КПК України встановлено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до ч.4 ст.199 КПК України слідчий суддя зобов'язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Як вбачається з мотивувальної частини ухвали, суд при постановленні ухвали в повній мірі дотримався та врахував зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону.
Не погоджуючись із доводами апеляційної скарги про те, що ризики, на які вказує суд в оскаржуваному рішенні, не підтверджені, апеляційний суд наголошує на таких обставинах.
У відповідності до ч.1 ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, суд оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного/обвинуваченого має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний/обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що на даний час не зменшився ризик переховування обвинуваченого від суду, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, який обумовлений тим, що обвинувачений ОСОБА_6 обґрунтовано обвинувачується у скоєні інкримінованого йому злочині, передбаченим ч.2 ст.187 КК України, враховуючи тяжкість і суспільну небезпеку скоєного, те, що обвинувачений ОСОБА_6 офіційно не працює, без офіційного джерела доходу, не навчається.
Крім того, апеляційний суд вважає обґрунтованими посилання суду першої інстанції на те, що: обвинувачений ОСОБА_6 притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч.ч. 2. 3 ст. 185 КК України, який також є корисливим злочином; до затримання обвинувачений не був офіційно працевлаштованим.
Відповідно до матеріалів справи, обвинувачений ОСОБА_6 не має міцних соціальних зв'язків, оскільки він не одружений, не має дітей. Також з матеріалів справи вбачається, що обвинувачений з місця вчинення кримінальної правопорушення зник та ня не повідомив орган досудового розслідування про такі обставини.
Колегія суддів звертає увагу, що апеляційний суд на даній стадії не вправі вдаватися у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченому дій та давати оцінку обґрунтованості обвинувачення, оскільки остаточна оцінка доведеності обвинувачення у відповідності до вимог закону, буде дана лише за наслідками судового розгляду справи в суді першої інстанції, за результатами повного дослідження всіх доказів, а тому доводи обвинуваченого щодо безпідставності висунутого обвинувачення ОСОБА_6 є декларативними та передчасними.
Крім того, у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Апеляційною скаргою не наведено, що встановлений судом ризик, передбачений ч.1 ст.177 КПК України, на цей час припинив існування або зменшився.
Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
Таким чином, колегія суддів вважає, що ризик переховування обвинуваченого від суду є таким, що продовжує існувати.
Апеляційний суд враховує вимоги п.п. 3 і 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.
Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
За обставин, встановлених під час апеляційного розгляду, колегія суддів вважає, що районний суд об'єктивно врахував обставини справи, дані про особу обвинуваченого та дійшов правильного висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою, тому апеляційна скарга обвинуваченого не підлягає задоволенню, а ухвала суду є обґрунтованою та відповідає вимогам кримінального процесуального законодавства.
Водночас, апеляційний суд вважає за необхідне звернути особливу увагу районного суду на положення ст. 8 Конституції України, ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року та приписи ст.ст. 28 та 318 КПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 28 КПК України, кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, неповнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.
Водночас ч. 1 ст. 318 КПК України встановлює, що судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку.
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
В рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
У розумінні ЄСПЛ для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
Аналіз наданих апеляційному суду копій матеріалів кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 , доводів апеляційної скарги захисника, свідчить про те, що кримінальне провадження перебуває на розгляді суду першої інстанції досить тривалий час, протягом якого обвинувачений тримається під вартою, але судовий розгляд не завершений та остаточне рішення не прийнято.
Апеляційний суд вважає таку невиправдану тривалість розгляду даного кримінального провадження неприпустимою, що з огляду на положення ч. 4 ст. 28 та ч. 1 ст. 318 КПК України тягне за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи, у зв'язку із чим вважає за необхідне звернути увагу районного суду на необхідність вжиття термінових заходів щодо дотримання вищенаведених вимог кримінального процесуального закону.
Керуючись ст.ст. 24, 177, 178, 183, 194, 199, 331, 370, 392, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд,
ухвалив
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 12.04.2022 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.187 КК України у кримінальному провадженні № 12019161490001524, внесеному до ЄРДР 11.11.2019 року - залишити без змін.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність суворого дотримання розумних строків розгляду кримінального провадження.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4