Номер провадження: 22-ц/813/4900/22
Номер справи місцевого суду: 495/6876/21
Головуючий у першій інстанції Шевчук Ю. В.
Доповідач Заїкін А. П.
07.04.2022 року м. Одеса
Єдиний унікальний номер судової справи: 495/6876/21
Номер провадження: 22-ц/813/4900/22
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя - доповідач),
- суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Рибачук О.І.,
учасники справи:
- позивач - ОСОБА_1 ,
- відповідач - Виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, ухвалене у складі судді Шевчук Ю.В. о 15годині 53 хвилині 26 жовтня 2021 року, повний текст рішення складений 04 листопада 2021 року,
встановив:
2. Описова частина
2.1 Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить стягнути з Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Одеської області моральну шкоду в сумі - 30 000 грн..
ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги тим, що він звернувся до Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Одеської області із запитом про надання публічної інформації про наявність на території населеного пункту вільних земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову жилого будинку, господарських будівель і споруд. Проте відповідач не надав відповідь на запит на отримання інформації.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29.06.2021 року по справі №420/6360/21 було визнано протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про ненадання публічної інформації за запитом ОСОБА_1 від 03.03.2021 року. Зобов'язано Виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради Одеської області розглянути запит ОСОБА_1 від 03.03.2021 року про надання публічної інформації щодо наявності на території м. Білгород-Дністровський вільних земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову жилого будинку, господарських будівель і споруд.
В результаті зазначеної вище бездіяльності відповідача позивачу було завдано моральної шкоди, яка полягає у: - стражданнях та приниженні; - стані постійної емоційної напруги; - витраті значного часу позивача на те, щоб захистити своє порушене право, що відобразилось на порушенні нормальних життєвих зв'язків позивача, який є інвалідом ІІ групи та учасником бойових дій.
Згідно з наданим позивачем ОСОБА_1 до суду розрахунком розміру відшкодування моральної шкоди, яку позивач оцінює у розмірі мінімальної заробітної плати за кожен місяць порушеного права, на дату звернення до суду, розмір відшкодування завданої моральної шкоди становить - 30 000,00 грн.(а. с. 1 - 7).
2.2 Позиція відповідача в суді першої інстанції
У відзиві на позов Виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради Одеської області просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Посилається на те, що позивачем не наведено конкретних обставин, у чому саме виражається завдана моральна шкода та не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження завдання такої шкоди. Крім того, позивачем були подані десятки типових позовів та звернень з аналогічними вимогами до виконавчих комітетів міських рад. Такі дії позивача в частині стягнення моральної шкоди, як на думку відповідача, розцінюються ним як спосіб безпідставного збагачення. Сам факт визнання протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради не є безумовною підставою для стягнення моральної шкоди (а. с. 16 -20).
2.3 Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 жовтня 2021 року відмовлено у задоволенні вищевказаних позовних вимог ОСОБА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не надано суду доказів, які підтверджують завдання йому моральної шкоди, її розміру, зокрема, будь-яких доказів щодо характеру та обсягу страждань, тяжкості вимушених змін у його житті, тощо та наявності причинно-наслідкового зв'язку між бездіяльністю відповідача та заподіяння моральної шкоди позивачу (а. с. 39 - 43).
2.4 Короткий зміст вимог апеляційної скарги
ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить скасувати рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 жовтня 2021 року. Ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
2.5 Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.
Апелянт вказує на те, що: 1) судом першої інстанції не було враховано, що протиправними діями відповідача апелянту було завдано моральної шкоди, яка полягає у - стражданні та принижені, які останній зазнав внаслідок протиправних дій. Він є інвалідом ІІ групи, учасником бойових дій та мав законні очікування на отримання інформації для першочергового оформлення земельної ділянки; 2) судом не було враховано практику ЄСПЛ та практику Верховного Суду у подібних правовідносинах (а. с. 44 - 54).
2.6 Позиція відповідача в апеляційному суді
У відзиві на апеляційну скаргу Виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Відповідач посилається на те, що позивачем не було наданожодних належних та допустимих доказів на підтвердження завдання моральної шкоди. Апелянт посилається на те, що в результаті ненадання йому відповідачем інформації, останній був змушений звертатись до суду за захистом своїх прав, однак будь-яка особа, що вважає що її права були порушені, має право на звернення за судовим захистом. Звернення особи до суду не є заходом обов'язковим та не тягне за собою обов'язковість таких дій. Рішення, на які посилається апелянт, винесені у справах, які не є тотожними даній справі, з огляду на предмет та підстави спору (а. с. 70 - 76).
2.7 Рух справи в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 15.11.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 жовтня 2021 року(а. с. 63).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 15.11.2021 року закінчено підготовку справи до апеляційного розгляду. Призначено справу до розгляду в приміщенні Одеського апеляційного суду з повідомленням учасників справи (а. с. 64).
18.11.2021 року від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. У вказаній заяві останній просить апеляційну скаргу задовольнити.
07.04.2022 року від ОСОБА_2 , яка представляє інтереси виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради, надійшла заява про відкладення розгляду справи.
Учасники справи у судове засідання не з'явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Щодо клопотання ОСОБА_2 , яка представляє інтереси виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради, про відкладення розгляду справи, у зв'язку із запровадженням на території України воєнного стану, колегія суддів вважає необхідне зазначити наступне.
Указом Президента України №64/2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, тобто до 27 березня 2022 року.
Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» внесені зміни до ст. 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ. Відповідно до цих змін продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
На підставі статті 29 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у виконання рішень зборів суддів Одеського апеляційного суду від 02 березня 2022 року та 16 березня 2022 року, у зв'язку з введенням на території України воєнного стану відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року, керуючись статтею 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", враховуючи рішення Ради суддів України №9 від 24 лютого 2022 року та рекомендації Ради суддів України від 02 березня 2022 року щодо роботи судів в умовах воєнного стану, з метою вжиття невідкладних заходів для забезпечення безперебійного функціонування Одеського апеляційного суду, головою суду видано розпорядження №1 від 02 березня 2022 року, вказане розпорядження опубліковано на сайті «Судова влада України».
Колегія суддів зазначає, що виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради є юридичною особою. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
До вказаного клопотання про відкладення розгляду справи не було надано доказів, які підтверджують повноваження представника Гавриленко Є.В. діяти від імені виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, викладення правової позиції учасників справи у заявах по суті справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.
3. Мотивувальна частина
3.1 Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг та відзиву на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
3.2 Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи, відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 09.07.2019 року, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни осіб з інвалідністю внаслідок війни.
03.03.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Одеської області із запитом про надання публічної інформації про наявність на території населеного пункту вільних земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову жилого будинку, господарських будівель і споруд. Проте відповідач не надав відповідь на запит на отримання інформації.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29.06.2021 року по справі №420/6360/21 визнано протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про ненадання публічної інформації за запитом ОСОБА_1 від 03.03.2021 року. Зобов'язано Виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради Одеської області розглянути запит ОСОБА_1 від 03.03.2021 року про надання публічної інформації щодо наявності на території м. Білгород-Дністровський вільних земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Між сторонами виникли правовідносини з відшкодування моральної шкоди.
3.3 Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннямич. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до положень частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг його висновків не спростовують.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
3.4 Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційних скаргах та прийняття аргументів викладених у відзиві на апеляційну скаргу
Відмовляючи у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав доказів настання негативних наслідків немайнового характеру внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, яка полягала у ненаданні інформації на запит позивача. Крім того, суд врахував, що у подальшому порушення його права було відновлено в судовому порядку шляхом зобов'язання відповідача надати інформацію на запит.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, так як суд дійшов його правильно встановивши фактичні обставини справи, з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає такі складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені у статтях 1173 та 1174 ЦК України.
Зокрема статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).
Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність в діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв'язок між ними.
Звертаючись до суду з позовом по даній справі, ОСОБА_1 посилається на те, що внаслідок бездіяльності виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради, яка полягає у не наданні публічної інформації, йому завдано моральної шкоди.
Так, згідно з частинами 1, 2 статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запит на інформацію це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту (ч. 1 ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).
Відповідно до пункту 6 частини 1 та частини 2 статті 24 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні несвоєчасного надання інформації. Особи, на думку яких їхні права та законні інтереси порушені розпорядниками інформації, мають право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди в порядку, визначеному законом.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17. Зокрема, у зазначеній справі суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним з ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров'я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Згідно роз'яснень, які містяться в пункті третьому постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»(далі Постанова № 4), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Частиною другою пункту п'ятого вказаної Постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші підстави, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до частини третьої пункту дев'ятого зазначеної вище Постанови, визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової шкоди) суд повинен наводити у рішенні відповідні мотиви.
Згідно правової позиції, зазначеної у Постанові Верховного Суду від 10.04.2019 року по справі №464/3789/17, виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір. При цьому, слід враховувати, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, №68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.01.2021 у справі №197/1330/14-ц (провадження №61-21956св19): «Моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану... При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості».
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в постанові «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4 (із подальшими змінами та доповненнями), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості.
З огляду на зазначені норми матеріального права, роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, правові висновки Верховного Суду та встановлені у справі обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено належними, допустимими доказами наявності негативних наслідків протиправної бездіяльності відповідача у вигляді моральної шкоди та заявленого розміру відшкодування.
Позивачем не надано доказів підтвердження причино-наслідкового зв'язку між відповідною бездіяльністю та завданням йому моральної шкоди, які відповідно до вимог законодавства є обов'язковою умовою для вирішення питання щодо визначення наявності моральної шкоди.
Позивач не надав доказів, які б підтверджували, що пережиті ним негативні емоції досягли рівня страждання або приниження, які заподіяли моральну шкоду. Позивач не конкретизував, які саме зміни відбулися у його звичному житті, у стосунках з близькими та партнерами внаслідок неотримання ним відповіді виконкому на його запит.
За приписами норм процесуального права доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Зокрема, посилання скаржника на положення Закону України «Про доступ до публічної інформації» щодо передбаченого ним права на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої правопорушенням у сфері інформації, та на практику Європейського суду з прав людини, за висновками якого при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом, не можуть бути врахованими судом апеляційної інстанції, оскільки заявник не довів самого факту заподіяння йому моральної шкоди внаслідок допущених відповідачем порушень.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.
3.5. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними, а тому її треба залишити без задоволення.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.
За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 відсутні.
3.6 Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
4. Резолютивна частина
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389,390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 жовтня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складений 21 квітня 2022 року.
Головуючий суддя: А. П. Заїкін
Судді: С. О. Погорєлова
О. М. Таварткіладзе