Номер провадження: 22-ц/813/2452/22
Номер справи місцевого суду: 509/6269/20
Головуючий у першій інстанції Кочко В. К.
Доповідач Заїкін А. П.
07.04.2022 року м. Одеса
Єдиний унікальний номер судової справи: 509/6269/20
Номер провадження: 22-ц/813/2452/22
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя - доповідач),
- суддів - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Рибачук О.І.,
учасники справи:
- заявник - ОСОБА_1 ,
- заінтересовані особи - 1) Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, 2) Овідіопольський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Овідіопольський районний відділ ГУ ДМС України в Одеській області, про встановлення факту постійного проживання в Україні, за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області, ухвалене у складі судді Кочка В.К. 08 лютого 2021 року,
встановив:
2. Описова частина
2.1 Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вищезазначеною заявою, в якій просить встановити юридичний факт її постійного, безвиїзного проживання на території України, а саме - в смт. Овідіополь Одеської області, починаючи з народження, тобто з ІНФОРМАЦІЯ_1 і по день ухвалення рішення суду.
ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги тим, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в Овідіопольській ЦРЛ, відповідно до медичного свідоцтва про народження №134, яке було видане 23.10.2017 р.. Батьки заявниці громадяни Республіки Молдова проживали у смт. Овідіополь Одеської області без офіційної реєстрації, а тому їм було відмовлено у реєстрації доньки.
19.09.2000 р. матір'ю заявниці отримано відносно ОСОБА_1 в с. Тараклія повіту Тигіна Республіки Молдова свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , яке було видане на підставі актового запису за №40 від 19.09.2000 р., в якому вказано місце народження дитини - м. Овідіополь Україна.
Відповідно до відомостей, викладених у довідці відділу ЗАГС Каушанського району Республіки Молдова за №445 від 09.02.2018 р., відомості про батька дитини - ОСОБА_2 в актовому записі за №40 від 19.09.2000 р. внесені зі слів її матері -
ОСОБА_3 період з 01.09.2006 року по 23.06.2017 рік ОСОБА_1 навчалась з 1-го класу по 11-й клас в Овідіопольському НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів - гімназія» з 2006 р. по 2017 р., отримала атестат про повну загальну середню освіту серії НОМЕР_2 . Під час навчання ОСОБА_1 пройшла зовнішнє незалежне оцінювання, про що 23.05.2017 р. отримала сертифікат НОМЕР_4. 19.08.2014 р. вона отримала картку платника податків на території України за № НОМЕР_3 .
Відповідно до довідки серії ААА №0054403, виданої МВС України, ОСОБА_1 станом на 17.07.2017 р. до кримінальної відповідальності не притягувалася, не знятої чи непогашеної судимості не має.
ОСОБА_1 громадянства Республіки Молдова не має. ОСОБА_1 з народження по час звернення до суду безвиїзно проживає у смт. Овідіополь Одеської області без реєстрації.
Заявниця зазначає, що на даний час не може отримати в Овідіопольському районному відділі ГУ ДМС України в Одеській області ані паспорт громадянина України, ані посвідку на право постійного проживання в Україні. Внаслідок чого, не має можливості ані продовжити навчання, ані влаштуватись на роботу та заробляти кошти на існування (а. с. 2 - 2 зворотна сторона).
2.2 Позиція заінтересованих осіб в суді першої інстанції
Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області та Овідіопольський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області правом на подачу відзиву на заяву не скористались. Відзив на заяву в суді першої інстанції не надходив.
2.3 Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 08 лютого 2021 року вищевказану заяву ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено юридичний факт, а саме - постійного, безвиїзного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на території України, а саме в смт. Овідіополь Одеської області, починаючи з народження, тобто з ІНФОРМАЦІЯ_1 і по 08.02.2021 рік.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на підставі на підставі наданих заявницею документів суд прийшов до висновку про доведеність вимог заяви (а. с. 23 - 23 зворотна сторона).
2.4 Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області просить скасувати рішення суду першої інстанції. Ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені вимог ОСОБА_1 відмовити.
2.5 Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.
Апелянт зазначає, що: 1) судом першої інстанції не було проаналізовано норми матеріального права, які регулюють відносини по справі; 2) постановою КМУ №321 передбачено порядок отримання Посвідки на постійне проживання із наданням відповідних документів. Рішення про оформлення посвідки приймається за результатами ідентифікації особи, перевірки поданих документів та за відсутності підстав для відмови у її видачі; 3) ОСОБА_1 не зверталась до ДМС України з питанням отримання посвідки. Звернення до суду з вказаною заявою є передчасним. Встановлення факту проживання ніяк не впливає на встановлення статусу особи. Апелянт наголошує на тому, що у вказаній справі наявний спір про право (а. с. 25 - 38).
2.6 Узагальнені доводи заявниці в апеляційному суді
ОСОБА_1 правом подачі відзиву на апеляційну скаргу не скористалась. Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
2.7 Рух справи в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 22.03.2021 року апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 08 лютого 2021 рокузалишено без руху (а. с. 43).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.04.2021 року продовжено Головному управлінню Державної міграційної служби України в Одеській області строк для усунення недоліків апеляційної скарги(а. с. 54).
На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху апелянтом подано до суду заяву, якою усунуто зазначені в ухвалі недоліки.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18.06.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 08 лютого 2021 року(а. с. 67).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18.06.2021 року закінчено підготовку справи до апеляційного розгляду. Призначено справу до розгляду в приміщенні Одеського апеляційного суду з повідомленням учасників справи. (а. с. 68).
Учасники справи у судове засідання не з'явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, неодноразове призначення справи до розгляду, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.
3. Мотивувальна частина
3.1 Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області підлягає задоволенню.
3.2 Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
Згідно копії медичного свідоцтва про народження №134, яке було видане 23.10.2017 р. Овідіопольською ЦРЛ, ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в Овідіопольській ЦРЛ.
19.09.2000 р. матір'ю заявника отримано відносно ОСОБА_1 в с.Тараклія повіту Тигіна Республіки Молдова свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , яке було видане на підставі актового запису за №40 від 19.09.2000 р., в якому вказано місце народження дитини - м. Овідіополь Україна.
Відповідно до відомостей, викладених у довідці відділу ЗАГС Каушанського району Республіки Молдова за №445 від 09.02.2018 р., відомості про батька дитини - ОСОБА_2 в актовому записі за №40 від 19.09.2000 р. внесені зі слів її матері - ОСОБА_4 ..
Відповідно до довідки від 29.06.2017 р. за №171, виданої Овідіопольською РДА, ОСОБА_1 з 1-го класу по 11-й клас навчалась у Овідіопольському НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів - гімназія» з 2006 р. по 2017 р., отримала атестат про повну загальну середню освіту серії НОМЕР_2 .
ОСОБА_1 пройшла зовнішнє незалежне оцінювання, 23.05.2017 р. отримала сертифікат НОМЕР_4, 19.08.2014 р. отримала картку платника податків на території України за № НОМЕР_3 .
Відповідно до довідки серії ААА №0054403, виданої МВС України, ОСОБА_1 , станом на 17.07.2017 р. до кримінальної відповідальності не притягувалася, не знятої чи непогашеної судимості не має.
Відповідно до довідки за №058, виданої 18.10.2017 р. Консульством Республіки Молдова в м. Одесі, ОСОБА_1 громадянства Республіки Молдова не має.
Відповідно до довідки №1424 від 21.07.2020 р., виданої Овідіопольською селищною радою Одеської області, ОСОБА_1 , з народження по теперішній час проживає у смт.Овідіополь Одеської області без реєстрації.
У заяві ОСОБА_5 зазначила, що встановлення юридичного факту постійного проживання на території України їй необхідно для наступного отримання посвідки на право постійного проживання в Україні у якості особи без громадянства.
3.3 Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч. 1 ст. 293 ЦПК України).
Перелік фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, міститься у ч. 2 ст. 293 ЦПК України, зокрема встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частиною 2 ст. 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення - постійного проживання на території України, а в наступному набуття громадянства України.
3.4 Мотиви прийняття/відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі та прийняття аргументів відзиву на апеляційну скаргу
Заявниця просить встановити вказаний факт з метою отримання наступного отримання посвідки на право постійного проживання в Україні у якості особи без громадянства.
У статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, що прямо передбачено у частині першій статті 8, статті 21, частині першій статті 24 Конституції України.
У частині першій статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
З указаного вбачається, що законом передбачено вставлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.
Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.
Відповідно до пункту 25 Порядку для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону), подає документи, передбачені підпунктами «а», «в» пункту 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях.
У пункті 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
Порядок № 215 відповідно до Закону України «Про громадянство України» визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.
Абзацом першим пункту 1 Порядку № 215 передбачено, що для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, виходу з громадянства України особа подає заяву, а також інші документи, передбачені розділом II цього Порядку.
Згідно з абзацом другим пункту 4 Порядку № 215 заяви та інші документи з питань громадянства подаються особою, яка проживає в Україні на законних підставах, - до територіального підрозділу Державної міграційної служби України за місцем проживання особи в Україні.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 1 постанови № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
В своїй заяві ОСОБА_1 метою встановлення факту постійного проживання на території України зазначила отримання посвідки на право постійного проживання в Україні у якості особи без громадянства, а в наступному набуття громадянства України.
Правовий статус та підстави надання посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання на території України встановленні Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Крім того, відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою КМУ від 25 квітня 2018 року №322, Посвідка на тимчасове проживання (далі - Посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні. Посвідка виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які на законних підставах тимчасово перебувають на території України та які: 1) досягли 16-річного віку або не досягли 16-річного віку, але самостійно прибули в Україну з метою навчання, - на підставі заяв-анкет, поданих ними особисто; 2) не досягли 16-річного віку або визнані обмежено дієздатними чи недієздатними, - на підставі заяв-анкет осіб, зазначених у частинах другій - тринадцятій статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", до яких вони прибули з метою возз'єднання сім'ї.
Документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений суб'єкт), територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС, за місцем проживання іноземця або особи без громадянства.
Відповідно до пунктів 32, 36 - 39 Постанови КМУ №312 для оформлення посвідки іноземець або особа без громадянства подають:
1) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, з візою типу D, якщо інше не передбачено законодавством і міжнародними договорами України, крім випадків, установлених абзацом сьомим цього пункту;
2) документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника, у разі подання документів законним представником;
3) переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку;
4) копію рішення про надання дозволу на імміграцію;
5) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати.
Іноземці та особи без громадянства, які зазначені в частині двадцятій статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", за умови отримання ними одного з документів, зазначених у частині сімнадцятій статті 5 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", та мають дозвіл на імміграцію в Україну, для оформлення посвідки можуть подавати паспортний документ, строк дії якого закінчився чи який підлягає обміну, у разі, коли за отриманням нового документа особа зобов'язана звернутися до органів державної влади країни громадянської належності або країни попереднього постійного проживання, якщо така країна вчинила акт агресії проти України або не визнає територіальну цілісність та суверенітет України, або відмовляється визнавати протиправність посягань на територіальну цілісність та суверенітет України, зокрема, голосувала проти Резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй "Про територіальну цілісність України" від 27 березня 2014 р. № 68/262.
Іноземець або особа без громадянства під час подання документів для оформлення посвідки пред'являють працівникові територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта оригінали документів, зазначених у підпунктах 1, 2 і 5 цього пункту.
Замість документів, зазначених в абзацах другому, четвертому та шостому цього пункту, особа, визнана особою без громадянства відповідно до статті 61 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", подає рішення про визнання особою без громадянства, оформлене в установленому порядку.
Після прийняття до розгляду заяви-анкети та доданих до неї документів працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС здійснює заходи з ідентифікації особи, на ім'я якої оформляється посвідка, та перевірку поданих нею документів.
Ідентифікація особи здійснюється на підставі даних, отриманих з баз даних Реєстру, та відомчої інформаційної системи ДМС.
Перевірка законності перебування іноземця або особи без громадянства на території України здійснюється з використанням засобів інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон, "Аркан" або шляхом надсилання запитів до Адміністрації Держприкордонслужби, відповідь на які Адміністрація Держприкордонслужби надає протягом трьох робочих днів з дня надходження такого запиту.
Чинність дозволу на імміграцію, копія якого надана іноземцем або особою без громадянства, перевіряється шляхом вивчення матеріалів справи про надання такого дозволу.
Факт постійного проживання іноземця або особи без громадянства на території України до прийняття до громадянства України перевіряється шляхом вивчення матеріалів її справи про надання дозволу на імміграцію.
У разі коли дозвіл на імміграцію виданий одним територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, а документи для оформлення посвідки подані до іншого територіального органу/територіального підрозділу ДМС у зв'язку із зміною іноземцем або особою без громадянства місця проживання, чинність дозволу на імміграцію перевіряється шляхом надсилання відповідних запитів до місця видачі дозволу, відповідь на які надається протягом трьох робочих днів з дня надходження такого запиту.
У разі необхідності підтвердження відомостей з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть до Мін'юсту в електронній формі захищеними каналами зв'язку надсилаються відповідні запити, відповідь на які Мін'юст надає протягом трьох робочих днів з дня надходження таких запитів. У разі відсутності можливості надіслання запитів у електронній формі запити надсилаються у паперовій формі.
У разі необхідності підтвердження інших відомостей про іноземця або особу без громадянства або дійсності поданих ними документів надсилаються запити до відповідних державних органів або їх територіальних органів (підрозділів), які надають відповідь протягом трьох робочих днів з дня надходження таких запитів.
Рішення про оформлення посвідки приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих документів та відсутності підстав для відмови в її видачі.
Після прийняття рішення про оформлення посвідки або відмову в її оформленні матеріали долучаються до матеріалів справи про надання дозволу на імміграцію та зберігаються разом з ними. У разі коли дозвіл на імміграцію видавався одним територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, а рішення про оформлення посвідки у зв'язку із зміною іноземцем або особою без громадянства місця проживання приймалося іншим територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, матеріали формуються в окрему справу та зберігаються в архіві протягом 75 років. При цьому інформація про оформлення посвідки надсилається до територіального органу/ територіального підрозділу ДМС, яким видавався дозвіл на імміграцію.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України "Про громадянство України" громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" проживали в Україні і не були громадянами інших держав.
Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України від 08 жовтня 1991 року N 1636-XII "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року).
Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України "Про громадянство України" і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про громадянство України» громадянство України набувається: 1) за народженням; 2) за територіальним походженням; 3) внаслідок прийняття до громадянства; 4) внаслідок поновлення у громадянстві; 5) внаслідок усиновлення; 6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в заклад охорони здоров'я, заклад освіти або інший дитячий заклад, у дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю; 7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; 8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; 9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства; 10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Відповідно ст. 7 Закону України «Про громадянство України» передбачено випадки набуття громадянства України за народженням. Пунктами 4, 8 вищевказаної статі передбачено, що особа, яка народилася на території України від іноземців, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків, є громадянином України. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.
Статтею 8 Закону України "Про громадянство України" встановлено підстави набуття громадянства України за територіальним походженням.
Особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.
Для оформлення набуття громадянства України в установленому порядку разом із заявою (клопотанням) про набуття громадянства України подається:
- особою без громадянства - декларація про відсутність іноземного громадянства;
- іноземцем - зобов'язання припинити іноземне громадянство.
Іноземці, які перебувають у громадянстві (підданстві) кількох держав, подають зобов'язання припинити громадянство (підданство) усіх цих держав.
Подання зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство) не вимагається від іноземців, які є громадянами (підданими) держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави.
Іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Для оформлення набуття громадянства України замість зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство) може бути подано:
1) іноземцем, якого визнано біженцем або якому надано притулок в Україні, - декларацію про відмову від іноземного громадянства особи, яку визнано біженцем або якій надано притулок в Україні;
2) іноземцем, який постійно проживає в Україні на законних підставах та є громадянином держави, з якою Україна уклала міжнародний договір, що передбачає припинення особою громадянства цієї держави одночасно з набуттям громадянства України, - заяву про зміну громадянства;
3) іноземцем, який в установленому законодавством України порядку проходить (проходив) військову службу за контрактом у Збройних Силах України, його подружжям - декларацію про відмову від іноземного громадянства особи, яка в установленому законодавством України порядку уклала контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України, та декларацію про відмову від іноземного громадянства для другого із подружжя;
4) іноземцем із числа осіб, зазначених у частині двадцятій статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", та його подружжям - декларацію про відмову від іноземного громадянства особи, яка отримала посвідку на тимчасове проживання на підставі частини двадцятої статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", та декларацію про відмову від іноземного громадянства для другого із подружжя;
5) іноземцем, його подружжям, які є громадянами держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом, та зазнали у країні своєї громадянської належності переслідувань, - декларацію про відмову від іноземного громадянства особи, яка зазнала переслідувань, разом із документом, що підтверджує переслідування.
Громадянство України за територіальним походженням не набуває особа, яка відповідно до частини шостої статті 9 цього Закону не приймається до громадянства України (крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 9 цього Закону), та особа, стосовно якої рішення про оформлення набуття громадянства України скасовано на підставі статті 21 цього Закону.
Дитина, один із батьків якої або її дід чи баба, прадід чи прабаба народилися чи постійно проживали на територіях, зазначених у частині першій цієї статті, яка є особою без громадянства і стосовно якої подано декларацію про відсутність іноземного громадянства, або є іноземцем, стосовно якого подано зобов'язання припинити іноземне громадянство, реєструється громадянином України за клопотанням одного з її законних представників.
Дитина, яка народилася на території України після 24 серпня 1991 року і не набула громадянство України за народженням та є іноземцем, стосовно якого подано зобов'язання припинити іноземне громадянство, або особою без громадянства, стосовно якої подано декларацію про відсутність іноземного громадянства, реєструється громадянином України за клопотанням одного з її законних представників.
Для оформлення набуття громадянства України дитиною, яка є іноземцем, один із батьків якої або опікун чи піклувальник має право на подання декларації, передбаченої пунктами 1, 3-5 частини шостої цієї статті, замість зобов'язання припинити іноземне громадянство подається декларація про відмову дитини від іноземного громадянства.
Датою набуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата реєстрації набуття особою громадянства України.
Особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави. Вимога про взяття зобов'язання повернути паспорт іноземної держави не поширюється на осіб, яких визнано біженцями або яким надано притулок в Україні.
Надання особі громадянства України входить до повноважень ДМС України та її територіальних підрозділів.
Отже враховуючи вищевказане, колегія суддів дійшла до висновку, що встановлення факту проживання на території України, без встановлення інших відомостей не тягне за собою видачу посвідки, відповідно до законодавства України.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, виходячи з вищевказаного апеляційний суд дійшов висновку, що законодавством України передбачено позасудовий порядок надання посвідки на постійне проживання на території України та надання/встановлення належності до громадянства України.
Апеляційний суд звертає увагу, що заявницею не надано доказів того, що вона зверталась до відповідного територіального органу Державної міграційної служби України із заявами встановленого зразка про отримання посвідки на постійне проживання, а також про набуття чи встановлення належності до громадянства України, або доказів того, що їй було відмовлено в наданні посвідки на постійне проживання, чи у набутті чи встановленні належності до громадянства України. Тому, апеляційний суд дійшов висновку про те, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту проживання на території України є передчасною.
ОСОБА_1 не позбавлена права на звернення до органів ДМС України та її територіальних підрозділів з відповідними заявами та наданням відповідних документів з метою надання їй посвідки на постійне проживання чи набуття або встановлення належності до громадянства України.
3.5 Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області є доведеними, а тому вона підлягає задоволенню.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.
Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом порушено норми матеріального права та норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви про встановлення факту постійного проживання на території України за вищевказаного обґрунтування.
3.6 Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
4. Резолютивна частина
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський
апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - задовольнити.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 08 лютого 2021 року - скасувати. Ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання в Україні - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складений 21 квітня 2022 року.
Головуючий суддя: А. П. Заїкін
Судді: С. О. Погорєлова
О. М. Таварткіладзе