Номер провадження: 22-ц/813/5533/22
Номер справи місцевого суду: 501/4234/19
Головуючий у першій інстанції Петрюченко М. І.
Доповідач Заїкін А. П.
21.04.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя - доповідач),
- суддів - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,
учасники справи:
- позивачка - ОСОБА_1 ,
- відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у передбаченому ст. 369 ЦПК України порядку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ нерухомого майна подружжя, за апеляційною скаргою адвоката Панченко Ольги Вікторівни, діючої від імені ОСОБА_1 , на рішення Іллічівського міського суду Одеської області, ухвалене у складі судді Петрюченко М.І. о 09 годині 54 хвилині 03 вересня 2021 року,
встановив:
2. Описова частина
2.1 Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом з вищезазначеним уточненим в подальшому позовом, в якому просить суд визнати за нею право власності на 1/1 частку квартири, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги тим, що 08.10.2005 р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вступили у шлюб. Від шлюбу сторони мають двох дітей: - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Київського районного суду м. Одеса від 01.10.2019 шлюб між позивачем та відповідачем розірвано.
У шлюбі подружжям за договором купівлі-продажу від 07.12.2017 набуто нерухоме майно - квартира, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 . Квартира оформлена на відповідача.
Позивачка стверджує, що крім квартири у шлюбі за спільні кошти було придбано автомобіль Wolkswagen Passat, НОМЕР_1 , щодо якого вона також мала намір поділу шляхом подачі до суду відповідного позову. Однак, 28.11.2019 представник позивачки отримала відповідь з Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області про те, що вказаний автомобіль 27.07.2019 був перереєстрований на ОСОБА_5 ..
Позивачка вказує, що відповідач не отримав її згоди на відчуження даного автомобіля та фактично приховав його.
Відповідно до звіту про оцінку транспортного засобу від 11.11.2019 ринкова вартість автомобіля Wolkswagen Passat, НОМЕР_1 , складає - 240 000 грн..
Відповідно до звіту про оцінку майна від 11.11.2019 ринкова вартість квартири складає - 797 200 грн..
Позивачка стверджує, що вона має право не лише на Ѕ частки квартири, а й право на збільшення цієї частки за рахунок відчуженого без її згоди спільного майна - автомобіля Wolkswagen Passat, НОМЕР_1 .
Також, позивачка вказує, що їхні спільні діти проживають разом з нею. Спільне проживання та ведення спільного господарства подружжя припинило у травні 2019 року. За період часу з травня 2019 року по 01.10.2019 року відповідач жодних коштів на утримання спільних дітей не надавав. Одразу після прийняття судом рішення про припинення шлюбу (08.10.2019 р.) відповідач перерахував на картку позивачки грошові кошти в сумі - 5 000 грн., потім 12.11.2019 р. - 3 000 грн..
Позивачці відомо, що відповідач здає у найм спірну квартиру, отримує 7 000 - 9 000 гривень на місяць та їй відомо про наявність інших додаткових послуг щодо перепродажу автомобілів, які надав відповідач, за які він отримує грошові кошти на його картку.
Посилаючись на вказані обставини та те, що до повноліття ОСОБА_4 відповідач повинен буде сплатити - 149 436 грн., а до повноліття ОСОБА_3 повинен буде сплатити - 79 848 грн., позивачка звернулась до суду з відповідним позовом (Т. 1, а. с. 1 - 4, 78 - 81).
2.2. Позиція учасників справи в суді першої інстанції
Відповідач ОСОБА_2 08.07.2020 надав до суду відзив на позов, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що: - спірна квартира не може бути предметом поділу, оскільки на час її придбання вони з позивачкою не проживали, шлюб носив формальний характер, вони не вели спільного господарства; - вказану квартиру позивач придбав не за кошти від ведення спільного господарства, а за кошти, що були взяті у борг у його брата, про що є відповідна розписка та докази проведення вказаних коштів через банк; - позивачка протягом шлюбу не працювала, доходів не отримувала та була на повному забезпеченні чоловіка; - позивачка не приймала участі у огляді квартири, підписанні попереднього договору, проведенні розрахунків, передачі ключів, тощо; - звіт про вартість оцінки квартири суперечить вимогам закону, оскільки квартира оцінювачем не оглядалась. Звіт не містить належним чином оформлених джерел походження інформації для порівняння, фото-таблиці стану об'єкту, немає жодної інформації, яка свідчила б про те, що вказана квартира зменшилась в ціні; - автомобіль Wolkswagen Passat, НОМЕР_1 , також не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та не може бути предметом поділу, оскільки придбаний 12.01.2019 р., під час коли сторони не вели спільне господарство, шлюб носив формальний характер; - вказаний автомобіль був відчужений ним на користь ОСОБА_5 за ціною - 20 000 грн.; - звіт про вартість автомобілю наданий позивачкою до позову є недопустимим доказом, оскільки спірний автомобіль не оглядався, його технічному стану не було надано уваги. Договір про проведення оцінки з власником майна не укладався. Звіт не містить належним чином оформлених джерел походження інформації його порівняння, тощо; - твердження позивачки про те, що відповідач не надавав жодних коштів на утримання дітей, приховував спільне майно є неправдивими. Відповідач завжди піклувався про дітей. 25.03.2019 уклав договір про надання туристичних послуг та повністю сплатив його вартість в сумі - 32 500 грн., за яким на відпочинок до Туреччини були відправлені позивачка з двома дітьми; - відповідач залишив позивачці кошти у сумі - 6 000 доларів США для забезпечення потреб дітей (Т. 1, а. с. 165 - 166).
Позивачка 21.09.2020 р. надала до суду відповідь на відзив, в якій просить суд позов задовольнити повністю, посилаючись на те, що: - відповідач не надав належних доказів, що вони з позивачем з 2017 року не проживала разом, не вели спільне господарства; - відповідно до ч.1 ст.60 Сімейного Кодексу України майно, набуте подружжям під час шлюбу належить чоловікові та дружині на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав поважної причини самостійного заробітку; - надані відповідачем докази (копія виписки по особистому рахунку) не підтверджує надання йому у борг грошових коштів на суму 40 000 доларів США на придбання квартири; - відповідачем не надано доказів, що ОСОБА_6 є його братом та проживає в США; - розписки є сумнівними; - автомобіль придбано в період шлюбу; - дійсна вартість автомобіля зазначена відповідачем у відзиві у розмірі 20 000 грн. жодними доказами не підтверджена (Т. 1, а. с. 222 - 223).
Відповідач ОСОБА_2 26.01.2021 надав до суду заперечення на відповідь на відзив (Т. 2, а. с. 1 - 4).
У судовому засіданні представник позивача просив суд задовольнити позов у повному обсязі.
Відповідач та його представник у судовому засіданні проти задоволення позову заперечували, просили суд відмовити в задоволенні позову.
2.3 Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 03 вересня 2021 року відмовлено повністю у задоволенні вищевказаного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ нерухомого майна подружжя.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відмовляючи в задоволенні позову в частині відступу від принципу рівності часток подружжя та виділення позивачу нерухомого майна (квартири) в цілому, суд виходив з того, що позивачка, у порушення вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України, не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості своїх позовних вимог та не довела існування обставин, з якими закон пов'язує збільшення частки одного з подружжя у майні при його поділ (Т. 2, а. с. 69 - 78).
2.4 Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Адвокат Панченко Ольга Вікторівна, діюча від імені ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі просить скасувати рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 03 вересня 2021 року. Ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
2.5 Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.
Апелянт посилається на те, що: 1) суд першої інстанції не звернув уваги на очевидні протиріччя наданих відповідачем доказів та його твердження про придання кватири за грошові кошти, отримані у позику від громадянина ОСОБА_7 . Боргові розписки ОСОБА_2 є штучно створеними доказами і не можуть бути прийняті судом як підтвердження того, що спірна квартира була придбана на грошові кошти, отримані ОСОБА_2 у борг; 2) судом першої інстанції порушено норму процесуального права, а саме - ст. 89 ЦПК України, що призвело до неправильного вирішення справи, з огляду на те, що замість надання оцінки наданому позивачем доказу, суд послався на ціну продажу транспортного засобу, яка є договірною; 3) судом першої інстанції порушено ст. 5 ЦПК України, так як з урахуванням обставин продажу автомобіля, позивачка обрала законний спосіб захисту порушеного права - врахування Ѕ частки вартості автомобіля при поділі спірної квартири; 4) суд першої інстанції не застосував норму матеріального права, яка підлягає застосуванню до правовідносин сторін, а саме - ч. 2 ст. 70 Сімейного Кодексу України.
2.6 Позиція відповідача в апеляційному суді
ОСОБА_8 правом надання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відзив на апеляційну скаргу від відповідача до суду апеляційної інстанції не надходив.
Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом.
2.7 Рух справи в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 04.02.2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката Панченко Ольги Вікторівни, діючої від імені ОСОБА_1 , на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 03 вересня 2021 року.
Копію ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі, з пропозицією надати відзив протягом встановленого строку, та копію апеляційної скарги було надіслано учасникам справи.
Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ОСОБА_1 повернулось до суду з приміткою пошти - «отримано 18.02.2022 року».
Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ОСОБА_9 повернулось до суду з приміткою пошти - «отримано 18.02.2022 року».
Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ОСОБА_2 повернулось до суду з приміткою пошти - «отримано 01.03.2022 року».
За вказаних обставин апеляційний суд вважає, що сторони є повідомленими про надходження апеляційної скарги та розгляд справи в апеляційному суді.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18.04.2022 року закінчено підготовку справи до апеляційного розгляду. Призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) її учасників.
Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (їх виклик). У такому випадку судове засідання не проводиться
Пунктом 1 ч. 4, п. 3 ч. 6 ст. 19 ЦПК України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ.
Відповідно п. 1 ч. 1, ч. ч. 2, 4 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднанні з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1 - 5 цієї частини.
Дана справа за предметом позову (поділ майна подружжя) є малозначною, тому вона підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Згідно зі ст. 369 ЦПК України справу розглянуто апеляційним судом без виклику її учасників та без проведення судового засідання.
3. Мотивувальна частина
3.1 Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга адвоката Панченко Юльги Вікторівни, діючої від імені ОСОБА_1 , не підлягає задоволенню.
3.2 Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
08.10.2005 р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб (Т. 1, а. с. 94), який рішенням Київського районного суду м. Одеса від 01.10.2019 розірвано (Т. 1, а. с. 118 - 119).
Від шлюбу сторони мають двох дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження дітей (Т. 1, а. с. 92 - 93).
За договором купівлі-продажу від 07.12.2017 р. ОСОБА_2 набуто нерухоме майно - квартира, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 (Т. 1, а. с. 95 - 96).
Автомобіль Wolkswagen Passat, НОМЕР_1 , зареєстрований 12.01.2019 р. за ОСОБА_2 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 27.07.2019 р. (Т. 1, а. с. 178), який 27.07.2019 р. перереєстрований на ОСОБА_5 на підставі договору комісії №7466/19/011398 від 27.07.2019 р. (Т. 1, а. с. 179).
Відповідно до акту №01/11 про оцінку транспортного засобу від 11.11.2019 ринкова вартість автомобіля Wolkswagen Passat, НОМЕР_1 , складає - 240 000 грн. (Т. 1, а. с. 97 - 98).
Відповідно до звіту про оцінку майна від 11.11.2019 ринкова вартість квартири складає - 797 200 грн. (Т. 1, а. с. 101- 106).
Рішенням Київського районного суду м. Одеса від 19.08.2020 р. задоволено частково позов ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дітей. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_4 у розмірі - 4 000 грн. щомісячно та на утримання неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 у розмірі - 6 000 грн. щомісячно (Т. 2, а. с. 14 - 16).
З виписки по особовому рахунку ОСОБА_2 від 21.09.2020 р. вбачається, що з 25.06.2016 р. по 14.09.2017 р. ОСОБА_6 перерахував на рахунок ОСОБА_2 у АТ «Приватбанк» через систему Moneygram US майже - 30 000 доларів США та - 1 840 Євро (Т. 1, а. с. 169; Т. 2, а. с. 5 - 10).
Відповідно до виписки по рахунку ОСОБА_2 в АТ «Південний» від 25.02.2020 р. вбачається, що 10.04.2018 р. ОСОБА_6 перерахував на рахунок ОСОБА_2 - 30 000 доларів США та 05.10.2018 р. - перерахував 10 000 доларів США (Т. 1, а. с.168).
Згідно розписки від 10.04.2018 р. ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_6 кошти в сумі - 30 000 доларів США. Грошові кошти отримані ОСОБА_2 шляхом переводу, які він зобов'язується їх повернути - 31.12.2027 р. (Т. 1, а. с.170).
Відповідно до розписки від 14.09.2017 ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_6 кошти в сумі - 30 000 доларів США та - 1 850 Євро. Грошові кошти отримані ОСОБА_2 шляхом переводу, які він зобов'язується їх повернути до - 31.12.2017 р. (Т. 1, а. с.171).
Згідно копії договору від 25.03.2019 р. вбачається, що ОСОБА_2 уклав договір про надання туристичних послуг та повністю сплатив його вартість в сумі - 32 500 грн., яким на відпочинок до Туреччини були відправлені позивачка з двома дітьми (Т. 1, а. с. 172 - 177).
В судовому засіданні свідок ОСОБА_10 пояснила, що вона на час придбання спірної квартири працювала ріелтором а агентстві «Магнат». Відповідач по справі оглядав спірну квартиру з однією жінкою, а у нотаріуса був з іншою. Говорив, що чекає на переказ коштів від родича. Вартість квартири складала - біля 40 000 доларів США.
Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні пояснив, що знає ОСОБА_2 з 2014 року, вони є друзями. Знає колишню дружину відповідача, вони перестали проживати як подружжя з 2016 року. Свідок пояснив, що брат відповідача ОСОБА_6 допомагав йому у придбанні спірної квартири і автомобіля - пересилав відповідачу кошти через відділення банку, позичені кошти відповідач повертає і зараз. На момент придбання спірної квартири відповідач проживав з іншою дівчиною. Відповідач утримує своїх дітей, щомісяця пересилає кошти на їх утримання у розмірі - 10 000 грн., купує путівки для дітей на відпочинок.
Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_1 є сестрою її чоловіка, з літа 2019 року сторони не проживають разом, як родичка допомагала сторонам вибирати квартиру, оскільки працювала в ріелторській конторі.
Свідок ОСОБА_13 у судовому засіданні пояснила, що вона була власницею спірної квартири. На огляд квартири дружина відповідача не приходила, у нотаріуса дружина надавала згоду на її придбання.
3.3 Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів вважає, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку. Правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
3.4 Мотиви прийняття/відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі
Щодо посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не звернув уваги на очевидні протиріччя наданих відповідачем доказів та його твердження про придання кватири за грошові кошти, отримані у позику від громадянина ОСОБА_7 , колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦПК України, суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст.2 ЦПК України, основними засадами (принципами) цивільного судочинства є диспозитивність.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Відповідно до ч. 3 ст.13 ЦПК України, диспозитивність цивільного процесу це, коли учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
ОСОБА_2 в суді першої інстанції зазначав, що він вказану квартиру придбав не за кошти від ведення спільного господарства, а за кошти, що були взяті у борг у його брата ОСОБА_6 , про що є відповідна розписка та докази проведення вказаних коштів через банк.
При цьому, як зазначено відповідачем, факт отримання ним грошових коштів та використання їх саме на придбання спірного нерухомого майна підтверджується тим, що з виписки від 21.09.2020 р. по особистому рахунку ОСОБА_2 вбачається, що з 25.06.2016 р. по 14.09.2017 р. ОСОБА_6 перерахував на рахунок ОСОБА_2 у АТ «Приватбанк» через систему Moneygram US майже - 30 000 доларів США та - 1 840 Євро (Т. 1, а. с. 169; Т. 2, а. с. 5 - 10) та з виписки від 25.02.2020 р. по рахунку ОСОБА_2 в АТ «Південний» вбачається, що 10.04.2018 р. ОСОБА_6 перерахував на рахунок ОСОБА_2 - 30 000 доларів США та 05.10.2018 р. перерахував - 10 000 доларів США (Т. 1, а. с.168).
Рішенням суду першої інстанції встановлено, що після отримання коштів в середині вересня 2017 року, вже 07.12.2017 р. ОСОБА_2 набуто нерухоме майно - квартира, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 (спірна квартира).
Тобто, судом першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів встановлено прямий зв'язок між отриманням грошових коштів й подальшим придбанням квартири та оформлення відповідного права власності на неї ОСОБА_2 в проміжок часу три місяці, що підтверджується копіями вищенаведених виписок по рахункам відповідача. Крім того, судом першої інстанції зазначено в рішенні: «…суд приходить до висновку, що про наявність боргових зобов'язань, використаних в інтересах сім'ї, а саме придбання квартири і, тому, цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя, а питання щодо компенсації боргових зобовязань слід вирішувати в іншому спорі, так як у цій справі таких вимог заявлено не було…» (Т. 2, а. с. 77, п'ятий абзац зверху).
Доводи апеляційної скарги щодо протирічь не підтверджено жодними належними та допустимими доказами, з огляду на що відхиляються судом апеляційної інстанції.
Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції ст. 5 ЦПК України, так як з урахуванням обставин продажу автомобіля позивач обрав законний спосіб захисту порушеного права - врахування Ѕ частки вартості автомобіля при поділі спірної квартири, з огляду на наступне.
Транспортний засіб автомобіль марки Wolkswagen Passat, НОМЕР_1 , з 12.01.2019 р. зареєстрований за ОСОБА_2 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 27.07.2019 р. (Т. 1, а. с. 178), який 27.07.2019 р. перереєстрований на ОСОБА_5 на підставі договору комісії №7466/19/011398 від 27.07.2019 р. (Т. 1, а. с.179).
Отже, дане рухоме майно є набутим за час шлюбу сторін, однак на час вирішення спору про поділ майна подружжя дане майно відсутнє в силу його відчуження ОСОБА_2 .. Відтак, транспортний засіб поділу як майно подружжя не підлягає в силу його відсутності у спільній власності колишнього подружжя.
Право подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначено статтею 65 СК України. Відповідно до положень частини 1 даної норми матеріального права дружина, чоловік розпоряджається майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
В судовому засіданні встановлено, що укладання між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 договору комісії №7466/19/011398 від 27.07.2019 р., на підставі якого право власності на транспортний засіб було переоформлено на ОСОБА_5 , відбулося без згоди дружини ОСОБА_1 , так як надання такої згоди не доведено.
У таких випадках судова практика орієнтує на те, що правочин недійсним не визнається, а той з подружжя, без згоди якого здійснено відчуження рухомої неподільної речі (автомобіля), має право на грошову компенсацію вартості належної частки у спільному майні від іншого подружжя, який здійснив відчуження рухомого неподільного майна без згоди.
Разом з тим, позивачка не ставила таких вимог до відповідача, а визначилась з характером спірних правовідносин щодо відступу від рівності часток сторін у спільній сумісній власності подружжя.
Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції порушив норму процесуального права, а саме - ст. 89 ЦПК України, що призвело до неправильного вирішення справи, з огляду на те, що замість надання оцінки наданому позивачкою доказу, суд послався на ціну продажу транспортного засобу, яка є договірною, колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до вимог ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до ч. ч. 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Позивачка визначає вартість автомобілю у розмірі - 240 000 грн., посилаючись на акт №01/11 про оцінку транспортного засобу від 11.11.2019 (Т. 1, а. с. 97 - 98).
Разом з тим, відповідно до копії договору комісії №7466/19/011398 від 27.07.2019 р., на підставі якого право власності на транспортний засіб було переоформлено на ОСОБА_5 , вартість автомобілю визначена у розмірі - 20 000 грн..
Отже, вказана розбіжність в ціні спірного автомобілю ставить під сумнів правдивість проведеною позивачкою оцінкою транспортного засобу та ціною, вказаною в договорі комісії №7466/19/011398 від 27.07.2019 р..
Разом з тим, для з'ясування вказаних обставин по справі, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, аніж право, якими суд не володіє та сторонами по справі не заявлялось клопотань (заяв) про призначення судової товарознавчої експертизи.
Крім того, по даній справі не заявлено вимогу про стягнення частки коштів за проданий автомобіль.
Тому, у визначенні розміру вартості частки позивача в квартирі, суд не прийняв до уваги наявні в матеріалах докази, з висновками чого погоджується апеляційний суд.
Щодо посилання апелянта про не застосування судом першої інстанції норми матеріального права, яка підлягає застосуванню до правовідносин сторін, а саме - ч. 2 ст. 70 Сімейного Кодексу України колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відмовляючи в задоволенні позову в частині відступу від принципу рівності часток подружжя та виділення позивачу нерухомого майна (квартири) в цілому, суд виходить з того, що позивачка, у порушення вимог ст.ст.12, 81 ЦПК України, не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості своїх позовних вимог та не довела існування обставин, з якими закон пов'язує збільшення частки одного з подружжя у майні при його поділі.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанцій про те, що при вирішенні цього спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, згідно статті 57 та частинами 2, 3 статті 70 СК України не має підстав, для відступу від засад рівності часток подружжя.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.
3.5 Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми процесуального права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги адвоката Панченко Ольги Вікторівни, діючої від імені ОСОБА_1 , є недоведеними, а тому вона підлягає залишенню без задоволення.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.
За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги адвоката Панченко Ольги Вікторівни, діючої від імені ОСОБА_1 , відсутні.
3.6 Дата ухвалення рішення, порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з ч. ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
4. Резолютивна частина
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,
постановив:
Апеляційну скаргу адвоката Панченко Ольги Вікторівни, діючої від імені ОСОБА_1 , - залишити без задоволення.
Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від року 03 вересня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Головуючий суддя: А. П. Заїкін
Судді: С. О. Погорєлова
О. М. Таварткіладзе