Справа № 134/935/21
Провадження № 22-ц/801/684/2022
Категорія: 20
Головуючий у суді 1-ї інстанції Зарічанський В. Г.
Доповідач:Войтко Ю. Б.
19 квітня 2022 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б.,
суддів Стадника І. М., Сопруна В. В.,
з участю секретаря судового засідання: Михайленко А. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу Тульчинської окружної прокуратури, в інтересах держави в особі Тульчинської районної державної адміністрації, Городківської сільської Тульчинського району Вінницької області, на рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 14 вересня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Зарічанського В. Г. в залі суду в смт Крижопіль Вінницької області,
у цивільній справі № 134/935/21 за позовом ОСОБА_1 до Городківської сільської ради, третя особа, без самостійних вимог - Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання права на земельну частку (пай),
встановив:
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, у якому просить визнати за нею право на земельну частку (пай) у розмірі земельної частки (паю) по Колективному сільськогосподарському підприємству «Золотий колос» села Андріяшівка Тульчинського району, Вінницької області, що належали на праві колективної власності колишньому КСП «Золотий колос» села Андріяшівка на території Андріяшівської сільської ради Крижопільського району Вінницької області.
Обґрунтовуючи позов, зазначила, що в 1990 році була прийнята на роботу дояркою в колгоспі ім. Шевченка с. Андріяшівка Крижопільського району Вінницької області. У листопаді 1992 року на загальних зборах колгоспників колгосп ім. Шевченка с. Андріяшівка реорганізовано в «Андріяшівське КСП «Золотий колос» (протокол № 4 від 24 листопада 1992 року). В подальшому дане КСП реорганізовано в СТОВ «Андріяшівка». Рішенням Господарського суду Вінницької області № 5/112-07 від 24 квітня 2007 року СТОВ «Андріяшівка» визнано банкрутом та ліквідовано, а її було переведено на роботу дояркою в КСП «Золотий колос» с. Андріяшівки.
Згідно з Указом Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» № 720/95 від 08 серпня 1995 року право на земельну частку мають всі члени КСП, внесені до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
На час виходу зазначеного Указу Президента України вона була членом КСП «Золотий Колос» с. Андріяшівка Крижопільського району та має право на отримання земельної частки (паю).
Однак, позивача помилково не було включено до списку пайовиків, який є додатком до державного акта на право колективної власності на землю, а відновлення громадянина у списках пайовиків здійснюється виключно у судовому порядку. Тому для захисту свого права на отримання земельної частки (паю) як члена КСП вона вимушена звернутися до суду з цим позовом.
Рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 14 вересня 2021 року позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) у розмірі земельної частки (паю) по Колективному сільськогосподарському підприємству «Золотий колос» села Андріяшівка Тульчинського району, Вінницької області із земель, що належали на праві колективної власності колишньому КСП «Золотий колос» села Андріяшівка на території Андріяшівької сільської ради Крижопільського району, Вінницької області.
Вказане рішення оскаржене в апеляційному порядку Тульчинською обласною прокуратурою, в інтересах держави в особі Тульчинської районної державної адміністрації, яка не брала участі у розгляді цієї справи, та Городківської сільської Тульчинського району Вінницької області.
Скаржник просить скасувати рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 14 вересня 2021 року через невідповідність вимогам чинного законодавства і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що як вбачається з оскаржуваного судового рішення позивач до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай), що додається до державного акту на право колективної власності, не була включена. Згідно з позицією Верховного Суду (справа 140/1113/17-ц, постанова від 20.05.2019) зверненню до суду з позовом про визнання права на земельну частку (пай) має передувати вирішення питання про не включення позивача до списку громадян - членів КСП, які мають право на земельну частку (пай). Проте таких вимог позивач у своєму позові не заявляла. Отже, у даному випадку правові підстави для визнання за ОСОБА_1 права на земельну частку (пай) відсутні, оскільки позивача не було включено до списків осіб - членів КСП «Золотий Колос» с. Андріяшівка, що долучався до державного акту на право колективної власності на землю, який був виданий 18.12.1995, і позивач не отримувала сертифікат на право на земельну частку (пай). Окрім цього, судом першої інстанції, у порушення вимог процесуального законодавства, не вирішено питання щодо складу осіб, які мають брати участь у розгляді справи, і цей недолік не може бути виправлений у суді апеляційної інстанції. Оскільки питання щодо затвердження розміру земельної частки (паю) та видачі сертифікату належить до компетенції районної державної адміністрації, то остання, враховуючи п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», мала бути також залучена до участі у справі в якості відповідача (співідповідача).
У строк, встановлений апеляційним судом, учасники справи своїм правом на подання відзиву не скористалися.
В судовому засіданні прокурор Кравчук О. Л. апеляційну скаргу підтримав, і надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі.
Інші учасники судового процесу в судове засідання не з'явилися. Про час та місце розгляду справи були повідомлені завчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та можливість проведення судового розгляду у відсутність осіб, які не з'явилися.
Суд апеляційної інстанції переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги дійшов до наступних висновків.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач на момент розпаювання землі була членом КСП «Золотий колос» с. Андріяшівка Крижопільського району, Вінницької області, однак не включена до списку громадян - членів КСП, що додавався до цього державного акта на право колективної власності на землю, тому вона набула право на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта. Отже, враховуючи, що ОСОБА_1 відсутня у списку-додатку до державного акту на право колективної власності на землю КСП «Золотий колос» та не отримувала сертифікат на право на земельну частку (пай), а її право на земельну частку (пай) підтверджується письмовими доказами у справі, остання не може реалізувати своє право на земельну частку (пай), тому відповідно до статті 16 ЦК України, суд може захистити цивільне право позивача шляхом винесення рішення про визнання за нею права на земельну частку (пай).
Однак з таким висновком колегія суддів погодитися не може з огляду на наступне.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не відповідає вищевказаним вимогам закону.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 1990 року була прийнята на роботу дояркою в колгосп ім. Шевченка с. Андріяшівка Крижопільського району Вінницької області, що підтверджується трудовою книжкою та архівною довідкою № 109-01-15 від 22.02.2021 виданою Крижопільським районним трудовим архівом. В книгах обліку трудового стажу членів колгоспу значиться ОСОБА_1 , рік роботи, професія, відпрацьовані трудодні, встановлений мінімум та річна заробітна плата, які взяті з книг обліку трудового стажу членів колгоспу, яким вона стала.
Крім того, згідно з трудовим архівним витягом №83/01-14 від 16.02.2021 із протоколу №8 засідання загальних зборів, у листопаді 1992 року на загальних зборах колгоспників колгосп ім. Шевченка с. Андріяшівка реорганізовано «Андріяшівське КСП «Золотий колос» (протокол № 4 від 24 листопада 1992 року). В подальшому дане КСП реорганізовано в СТОВ «Андріяшівка». Рішенням Господарського суду Вінницької області № 5/112-07 від 24 квітня 2007 року СТОВ «Андріяшівка» визнано банкрутом та ліквідовано. Позивача було переведено на роботу дояркою в КСП «Золотий колос» с. Андріяшівки.
На час виходу Указу Президента України № 720/95 позивач була членом КСП «Золотий Колос» с. Андріяшівка Крижопільського району, Вінницької області, однак не була внесена до списку пайовиків, який є додатком до Державного акта на право колективної власності на землю.
З відповіді Відділу у Крижопільському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №Б-8/0-0.191-52/155-21 від 12.03.2021 вбачається, що відповідно до наявної у відділі інформації, у книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) відсутній запис про видачу сертифіката на право на земельну частку (пай) на ім'я ОСОБА_1 на території с. Андріяшівка Крижопільського району, Вінницької області. Середній розмір частки (пай) по Андріяшівській сільській раді становить 2,84 умовних кадастрових гектара. Державний акт на право колективної власності на землю КСП «Золотий колос» с. Андіряшівка Крижопільського району, Вінницької області видано 4 сесією 22 скликання 18 грудня 1995 року. Однак списки до державного акта на право колективної власності на землю у відділ відсутні.
Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Частиною другою статті 19 Основного Закону України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої та другої статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05 червня 2003 року № 899-IV (далі Закон № 899-IV) основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).
Відповідно до абзацу третього пункту 1, абзацу першого пункту 2, пункту 5 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості). Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. Видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією.
Як вбачається з оскаржуваного судового рішення позивач до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай), що додається до державного акту на право колективної власності, не була включена.
Згідно з позицією Верховного Суду, висловленій в постанові від 20.05.2019, справа 140/1113/17-ц, зверненню до суду з позовом про визнання права на земельну частку (пай) має передувати вирішення питання про не включення позивача до списку громадян - членів КСП, які мають право на земельну частку (пай).
За змістом статей 22, 23 ЗК України (у редакції 1990 року) особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: перебування в членах КСП на час паювання; включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; одержання КСП цього акта.
Вказана правова позиція Верховного Суду викладена у постановах від 20.03.2019, справа № 610/2071/17, від 15.05.2019, справа № 629/996/17 та від 22.05.2019, справа № 607/13295/16.
Отже, правові підстави для визнання за ОСОБА_1 права на земельну частку (пай) відсутні, оскільки позивача не було включено до списку осі - членів КСП «Золотий Колос» с. Андріяшівка Крижопільського району, Вінницької області, що долучався до державного акту на право колективної власності на землю, який був виданий 18.12.1995, і позивач не отримувала сертифікат про право на земельну частку (пай).
Згідно з пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року правила цього Кодексу про позовну давність застосовується до позовів, строк пред'явлення яких, установлений законодавством, що діяло раніше, не закінчився до набрання чинності зазначеним Кодексом.
Відповідно до статті 71 ЦК УРСР 1963 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Згідно з статтею 75 ЦК УРСР позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін. Відповідно до вимог статті 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюється і статтями 78 і 79 цього Кодексу.
Відповідно до статті 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.
Право на земельну частку (пай) виникає не з часу внесення членів колективного сільськогосподарського підприємства до відповідних списків, доданих до державного акту на право колективної власності на землю, перевірки, уточнень і затвердження указаних списків, а з моменту передачі (державної реєстрації) державного акту про право колективної власності на землю конкретному колективному сільськогосподарському підприємству (аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 11.07.2019 у справі № 190/1605/18).
Нормами статті 257 ЦК України (в редакції 2003 року) встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Отже, ОСОБА_1 у передбачений ЦК України строк (в редакції ЦК УРСР 1963 року та ЦК України в редакції 2003 року) не звернулася з позовом до суду. Обставин, які упродовж такого тривалого терміну перешкоджали їй звернутися до суду за захистом своїх прав, позивач не навела.
Так, Верховний Суд України у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз'яснив, що позови громадян, пов'язані з паюванням земель (зокрема, про визнання права на земельну частку (пай), її розмір, незаконність відмови у видачі сертифіката, виділення паю в натурі), можуть бути предметом розгляду судів. Відповідачами в таких справах є КСП, сільськогосподарські кооперативи, районна державна адміністрація, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифіката, а також виконавчий орган чи орган місцевого самоврядування, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі, тощо.
Судом першої інстанції, у порушення вимог процесуального законодавства, не вирішено питання щодо складу осіб, які мають брати участь у розгляді справи.
Оскільки питання щодо затвердження розміру земельної частки (паю) та видачі сертифікату належить до компетенції районної державної адміністрації, то остання, враховуючи п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», мала бути також залучена до участі у справі в якості відповідача (співідповідача).
Про необхідність участі районної державної адміністрації у цих спорах також підтвердив Касаційний цивільний суд у постанові Верховного Суду у постанові від 03.02.2021 у справі № 132/3210/19.
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Городківської сільської ради Тульчинського району Вінницької області за захистом прав, які вважала порушеними, а саме щодо отримання земельної частки (паю) при розпаюванні КСП «Золотий колос».
Водночас, позивач не зазначила відповідачем по справі Тульчинську районну державну адміністрацію.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року по справі № 523/9076/16-ц зазначила, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року в справі № 761/23904/19 вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
Встановивши, що позивачем пред'явлено позов не до всіх належних відповідачів, у задоволенні вимог ОСОБА_1 необхідно відмовити саме з цих підстав, оскільки висновки суду по суті вирішення спору мають бути зроблені за належного суб'єктного складу її учасників.
Виходячи з викладеного, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права на земельну частку (пай) по Колективному сільськогосподарському підприємству «Золотий колос» села Андріяшівка Тульчинського району, Вінницької області із земель, що належали на праві колективної власності колишньому КСП «Золотий колос» села Андріяшівка на території Андріяшівької сільської ради Крижопільського району, Вінницької області.
Звертаючись до суду із апеляційною скаргою, прокурор діяв в інтересах держави в особі районної державної адміністрації, обґрунтовуючи тим, що вказаний державний орган не приймав участі у розгляді справи в суді першої інстанції.
Право звернення прокурора до суду в інтересах держави передбачено статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до якої представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до Рішення Конституційного суду України від 08 квітня 1999 року у справі № 3-ро/99 прокурори та їх заступники подають до суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування.
Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia, заява № 42454/02, §35)).
Таким чином, захист права власності належить до сфери інтересів держави, а вилучення земельних ділянок із її власності на користь інших суб'єктів цивільного обороту всупереч положенням чинного законодавства суттєво їх порушує.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Отже доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим в розумінні статті 263 ЦПК України, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволені позовних вимог.
Відповідно до положень частини тринадцятої статті 141, підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України з ОСОБА_1 слід стягнути на користь Вінницької обласної прокуратури сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 362 грн.
Керуючись статтями 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу Тульчинської окружної прокуратури, в інтересах держави в особі Тульчинської районної державної адміністрації, Городківської сільської Тульчинського району Вінницької області, задовольнити.
Рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 14 вересня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Городківської сільської ради, третя особа, без самостійних вимог - Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання права на земельну частку (пай) - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Вінницької обласної прокуратури (Код отримувача: 02909909, банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ, код банку отримувача (МФО) 820172, рахунок: UA568201720343110002000003988) сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1 362 (одна тисяча триста шістдесят дві) грн 00 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 21 квітня 2022 року.
Головуючий Ю. Б. Войтко
Судді: І. М. Стадник
В. В. Сопрун