Справа № 308/9078/21
18 квітня 2022 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді Іванова А.П.,
при секретарі Боті О.І.,
за участі представника позивачки ОСОБА_1 ,
представника відповідачки ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Ужгород цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу,
встановив:
15.07.2021 позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики від 18.07.2017, три відсотка річних від простроченої суми, що становить суму у 10897, 53 доларів США, а також судових витрат.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 18.07.2017 між сторонами укладено нотаріально посвідчений договір позики, за яким відповідачка отримали грошові кошти в сумі 10000 доларів США та зобов'язалася повернути грошові кошти у строк до 18.07.2018, чого не зробила.
16.02.2022 до суду представником відповідачки адвокатом Мельником Я.Ю. подано відзив, в якому останній заперечує щодо задоволення позовних вимог, оскільки на договорі позики нотаріусом вчинено виконавчий напис, а відтак у разі ухвалення судом позитивного рішення матиме місце подвійне стягнення грошових коштів.
18.02.2022 до суду представником позивачки адвокатом Суботою М.І. подано відповідь на відзив, у якому останній зазначає, що пред'явлення виконавчого напису нотаріуса до виконання є неможливим через наявні у такому недоліки, а також у зв'язку з тим, що сторона позивача долучає до матеріалів справи оригінал договору позики з учиненим на такому нотаріусом виконавчим написом.
В судовому засіданні представник позивачки підтримав заявлені позовні вимоги, просив стягнути заборгованість за договором позики, а також три відсотка річних від простроченої суми, розрахованих до дня пред'явлення позову, й судові витрати.
В судовому засіданні представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог, подав до суду письмовий виступ в судових дебатах, в якому серед іншого зазначив, що стягнення трьох відсотків річних у гривні є недопустимим.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, врахувавши доводи сторін, суд приходить до наступного висновку.
За договором позики грошових коштів від 18.07.2017, посвідченим приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Малинич Н.А. за реєстровим номером НМЕ 942132, ОСОБА_3 як позикодавець та ОСОБА_4 як позичальник уклали цей договір про надання позикодавцем у власність позичальника грошові кошти в сумі еквівалентній 10000 доларів США, які останній прийняв до підписання договору, із кінцевим строком виплати боргу 18.07.2018 (п. 1, п. 2, п. 4).
Пунктом 6 договору регламентовано право позикодавця пред'явити цей договір до стягнення в порядку і строки, передбачені чинним законодавством, у разі несвоєчасного повернення позичальником суми позики.
На означеному договорі приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Малинич Н.А. вчинено виконавчий напис від 08.04.2019, за яким нотаріус пропонує стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 несплачену у строк до 18.07.2018 заборгованість за договором позики грошові кошти в сумі 10000 доларів США, що у національній валюті України на момент вчинення виконавчого напису по курсу НБУ становить 267687 грн. Вказано, що виконавчий напис набуває чинності з дня його вчинення, тобто з 08.04.2019 та має бути пред'явлено до виконання протягом одного року з дня його вчинення, тобто до 08.04.2020.
За твердженням сторони позивача, які не заперечують стороною відповідача, відповідачка взяла у борг у позивачки 10000 доларів США, взяті на себе зобов'язання по поверненню коштів не виконала та станом на момент звернення до суду грошові кошти не повернула.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ч. 2 ст.1047 Цивільного кодексу України на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 18.09.2013 № 6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошей.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Вказана позиція відображена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц й з огляду на те, що договірні зобов'язання у розглядуваному випадку були укладені в іноземній валюті, а саме в доларах США, то така позиція касаційної інстанції підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.
Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
Вказана позиція відображена у вищевказаній постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц й підлягає застосуванню у розглядуваному випадку.
В позовній заяві міститься розрахунок трьох відсотків річних до суми заборгованості у 10000 доларів США, за яким період обрахунку вказаний з 18.07.2018 по 15.07.2021, тобто кількість днів прострочення виконання зобов'язання становить 1092 дня. За результатами проведеного розрахунку сума трьох відсотків річних становить 897 доларів США 53 центи.
Сторона відповідача всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України доказів на підтвердження виконання своїх зобов'язань за договором позики суду не надала. Відтак з дня (18.07.2018), визначеному сторонами в договорі як кінцевий строк виплати боргу, по день пред'явлення позову до суду (15.07.2021), відповідачка прострочили виконання свого зобов'язання на 1092 дні, а тому розрахунок суми боргу у 10897, 53 доларів США визначений позивачкою правильно, що включає 1000 доларів США сума основного боргу та 897 доларів США 53 центи трьох відсотків річних.
При цьому суд, приймаючи до уваги розрахунок заборгованості наданий стороною позивача, зауважує, що обґрунтованих заперечень щодо такого стороною відповідача не надано.
Суд критично відноситься до твердження представника відповідачки про неможливість стягнення трьох відсотків річних у доларах США, так як передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника, а відтак суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Щодо доводів сторони відповідача в частині вчиненого нотаріусом на договорі позики виконавчого напису, то суд зазначає, що вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше.
Так, метою вчинення виконавчого напису є надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
В розглядуваному випадку позивачка не пред'явила виконавчий напис нотаріуса на договорі позики до виконання, строк пред'явлення такого становив один рік від дня його вчинення й наразі сплив.
Наявність виконавчого напису за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання (добровільного чи примусового) не свідчить про припинення договірних правовідносин між сторонами. Тобто саме по собі вчинення виконавчого напису, виконання якого не здійснено вчасно, не припиняє зобов'язальних правовідносин між сторонами договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завдання цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.
Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. При цьому позивач через принцип диспозитивності сам обирає можливі способи захисту свого порушеного права, в даному випадку, шляхом звернення до суду з розглядуваним позовом.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що вимога позивачки про стягнення з відповідачки всієї суми боргу за вищевказаним договором позики, що становить суму боргу та 3% річних від простроченої суми є правомірною, оскільки остання в порушення умов договору суму позики позивачці не повернула.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
З врахуванням того, що позивачкою при зверненні до суду з розглядуваним позовом сплачено судовий збір 2975, 10 грн., приймаючи до уваги задоволення позовних вимог в повному обсязі, суд вважає за необхідне стягнути означену суму з відповідачки на користь позивачки.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до положень ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З договору про надання правничої допомоги №420 від 14.07.2021, укладеному між адвокатом Суботою М.І. та Андрик Ж.С., видно, що сторони обумовили сплату такої у 4300 грн. (п. 4).
З огляду на вказане, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення вимоги про стягнення з відповідачки на користь позивачки витрат на професійну правову допомогу в сумі 4300 грн.
Керуючись ст. ст. 202, 207, 526, 530, 599, 610, 611, 625, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст. 4, 10, 12, 76, 78, 81, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд
ухвалив:
Стягнути з ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 ):
заборгованість у сумі 10000 (десять тисяч) доларів США, що за курсом НБУ станом на день ухвалення рішення становить 292549 (двісті дев'яносто дві тисячі п'ятсот сорок дев'ять) гривень;
три проценти річних від простроченої суми, що становить 897 (вісімсот дев'яносто сім) 53 цента доларів США, що за курсом НБУ станом на день ухвалення рішення становить 26257 (двадцять шість тисяч двісті п'ятдесят сім) гривень 15 копійок;
витрати на оплату судового збору у сумі 2975 (дві тисячі дев'ятсот сімдесят п'ять) гривень 10 копійок;
витрати на правову допомогу у сумі 4300 (чотири тисячі триста) гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду А.П. Іванов