21 квітня 2022 рокуЛьвівСправа № 500/6760/21 пров. № А/857/2413/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді: Кухтея Р.В.
суддів: Носа С.П., Шевчук С.М.
з участю секретаря судового засідання: Лутчин А. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року (ухвалене головуючою-суддею Подлісною І.М. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Тернополі) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Тернопільській області, Державної судової адміністрації України (за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головного Управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області) про визнання протиправними дій та стягнення коштів,
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Тернопільській області (далі - ТУ ДСА, відповідач-1), Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України, відповідач-2) (за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головного Управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області) (далі - ГУ ДКС України, третя особа)), в якому просила визнати протиправними дії ТУ ДСА щодо нарахування та виплати голові Збаразького районного суду Тернопільської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 31.07.2020 із застосуванням обмеження нарахування в сумі 172225,65 грн та стягнути з ТУ ДСА на її користь нараховану, але невиплачену суддівську винагороду за вказаний період у сумі 172225,65 грн, з утриманням з цієї суми податків та обов'язкових платежів при їх виплаті. Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 21.12.2021 позовні вимоги були задоволені повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ТУ ДСА подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що здійснюючи у період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року виплату позивачу суддівської винагороди у розмірі, визначеному абз.1 ст.29 Закону №294-IX (у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №553-ІХ від 13.04.2020 (далі - Закон №553-ІХ), відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Протягом вказаного періоду положення статті 29 цього Закону такими, що не відповідають Конституції України, не визнавалися. Також зазначає, що ТУ ДСА у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 як державний орган, розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом №553-ІХ. При цьому, наявність або відсутність у ТУ ДСА відповідного фінансування на виплату суддівської винагороди не впливала на можливість її виплати у вказаному періоді у встановленому ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розмірі, оскільки Законом №553-ІХ були передбачені відповідні обмеження. Виплата без обмежень вважається порушенням бюджетного законодавства, яке тягне за собою відповідальність.
Позивач не скористалися правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.
Відтак, в контексті положень ч.4 ст.229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вважає за можливе провести апеляційний розгляд за відсутності сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що Указом Президента України «Про призначення суддів» від 27.01.1998 ОСОБА_1 було призначено на посаду судді Лановецького районного суду Тернопільської області строком на 5 років та наказом начальника управління юстиції №14-К від 02.02.1998 зараховано до штату цього суду.
Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 19.06.2003 ОСОБА_1 було обрано на посаду судді Лановецького районного суду безстроково.
Наказом Лановецького районного суду №24-К від 10.11.2008 ОСОБА_1 було звільнено з посади судді Лановецького районного суду та відповідно до Указу Президента України «Про переведення суддів» від 30.10.2008, наказом Збаразького районного суду Тернопільської області №32-к від 13.11.2008 в порядку переведення призначено на посаду судді Збаразького районного суду Тернопільської області.
За період з 01.01.2020 по 18.04.2020 позивачу, як судді Збаразького районного суду була нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад, виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та надбавка за вислугу років 60% від посадового окладу.
Однак, в період з 18 квітня по 30 серпня 2020 року відповідач здійснював нарахування та виплату позивачу щомісяця суддівської винагороди у розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Недоплачені, як судді Збаразького районного суду суми складових суддівської винагороди та їх види відображено у відповідних розрахункових листах, що складені відповідачем : у квітні 2020 року - 20444,20 грн; травні 2020 року - 53666,00 грн; червні 2020 року - 24149,70 грн; липні 2020 року - 25666,35 грн; серпні 2020 року - 48299,40 грн, що разом становить 172225,65 грн.
Вважаючи застосування обмеження виплати суддівської винагороди 10 розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020, передбаченого ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» таким, що порушує право на належне матеріальне забезпечення, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1402-VIII), які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №294-ІХ (у редакції Закону №553-ІХ). Суд також вказав, що обмеження виплати позивачу, починаючи з 18.04.2020 суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону №294-ІХ було неправомірним.
Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом ч.2 ст.135 Закону №1402-VIII, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини третьої статті 135 №1402-VIII (згідно рішення Конституційного Суду №4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону №1774-VIII), базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Встановлені обставини справи, які фактично і стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду, свідчать про те, що відповідачем у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 здійснювалося нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди у розмірі меншому, ніж визначеному статтею 135 Закону №1402-VIII.
Така ситуація зумовлена набранням 18.04.2020 чинності Законом №553-ІХ, яким Закон №294-ІХ доповнено статтею 29 такого змісту (тут - в редакції, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України №10-р/2020 від 28.08.2020) : «установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).
Вказане обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС).
Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга.)
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті; частина третя).
Отже, вказаним Законом було визначено розмір заробітної плати (суддівської винагороди) на період дії карантину, при цьому такий розмір суддівської винагороди не узгоджувався з положеннями статті 135 Закону №1402-VIII.
Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами, суд першої інстанції правильно виходив з того, що розмір суддівської винагороди, встановлений Законом №1402-VIII, не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Так, відповідно до ст. 130 Конституції України, розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Закон №1402-VIII, з огляду на свою назву та сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні ст.130 Конституції України.
Відповідно до ч.1 ст.135 Закону №1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що зміни до профільного Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період не вносилися.
Стосовно доводів відповідача з покликанням на набрання чинності Законом №553-ІХ, яким Закон №294-ІХ доповнено статтею 29, як на правову підставу для обмеження виплати суддівської винагороди, колегія суддів зазначає, що цей Закон не є законом про судоустрій та ним не вносилися зміни до Закону №1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди).
Слід зазначити, що у межах спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №294-ІХ (у редакції Закону №553-ІХ).
При цьому, Закон №294-ІХ (у редакції Закону №553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити іншого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що під час нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 відповідач мав керуватися виключно нормами статті 135 Закону №1402-VIII.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.03.2021 по справі №340/1916/20, відповідно до яких, розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв'язку з набранням чинності Законом №553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону №1402-VIII.
У даному судовому рішенні Верховний Суд, в контексті заявлених позовних вимог щодо донарахування та виплати не отриманих коштів з 18.04.2020 (суддівської винагороди, розмір якої був обмежений на підставі статті 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ), звернув увагу на процедуру бюджетного фінансування судів та вказав на необхідність з'ясування причин невиплати суддівської винагороди у повному обсязі (відповідно до статті 135 Закону №1402-VIII, без застосування встановлених статтею 29 Закону №294-IX (в редакції Закону №553-IX) обмежень) у спірному періоді.
Так, Суд виокремив дві причини, які б могли зумовити виплату суддівської винагороди у неповному обсязі.
Перша причина, у разі якщо розпоряднику бюджетних коштів нижчого рівня (суду або ж територіальному управлінню ДСА) на ці потреби були виділені кошти у недостатньому розмірі, тобто у розмірі меншому, ніж те передбачено статтею 135 Закону №1402-VIII без будь-яких обмежень. В цьому випадку, як вказав Суд, невиплату суддівської винагороди в повному обсязі можна пов'язувати із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (окрім Верховного Суду), відповідно як суб'єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді).
Друга причина, у разі якщо ДСА України, як головний розпорядник бюджетних коштів, виділила розпоряднику нижчого рівня достатньо коштів для виплати суддівської винагороди з урахуванням вимог статті 135 Закону №1402-VIII (затвердивши відповідний кошторис), але розпорядник нижчого рівня розпорядився цими коштами з урахуванням обмежень, які встановлені статтею 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ). В такому випадку, як зазначив Суд, є підстави стверджувати, що невиплата суддівської винагороди в повному обсязі, як наслідок виникнення заборгованості з її виплати, є результатом дій/рішень розпорядника нижчого рівня, а тому спосіб захисту повинен співвідноситися/пов'язуватися з цими діями та їх наслідками.
Отже, з урахуванням вищевказаних висновків Верховного Суду, визначальним у цій справі є встановлення обставин, чи були виділені ДСА України, як розпоряднику бюджетних коштів, кошти на виплату позивачу у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 суддівської винагороди у повному обсязі з урахуванням вимог статті 135 Закону №1402-VIII, або ж кошти були виділені з урахуванням обмежень, встановлених статтею 29 Закону №294-IX (в редакції Закону №553-IX).
Разом з тим, жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що розмір бюджетних видатків на суддівську винагороду був недостатнім для виплати позивачу суддівської винагороди у повному обсязі, відповідач суду не надав.
Крім того, обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону №294-IX, всупереч вимогам частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, а також позиції Конституційного Суду України щодо незалежності суддів, законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач у цій справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України та Закону №294-IX, вимушені вчиняти дії, які порушують права та гарантії суддів. Однак, необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що нараховуючи та виплачуючи позивачу за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 суддівську винагороду у розмірі, значно меншому, ніж визначено Законом №1402-VIII, застосувавши при виплаті 10-кратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020, відповідач діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності суддів.
Відтак, у вищевказаному періоді відповідач зобов'язаний був здійснювати нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди у повному обсязі відповідно до статті 135 Закону №1402-VIII, без застосування встановлених статтею 29 Закону №294-IX (в редакції Закону №553-IX) обмежень.
Щодо способу захисту порушеного права позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 148 Закону №1402-VIII, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА.
Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII, суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої, частини п'ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, суд вказує, що оскільки головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА України, як суб'єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.
Крім того, суд зазначає, що у віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №845 від 03.08.2011, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. У цьому зв'язку треба зауважити також, що враховуючи положення частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (тут мається на увазі - з ДСА України).
Як зазначалось вище, позивач отримувала суддівську винагороду в обмеженому розмірі, згідно статті 29 Закону №294-IX, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. Недоотримана суддівська винагорода становить 172225,65 грн.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача з ДСА України обмежену у виплаті суддівську винагороду у розмірі 172225,65 грн, з відрахуванням обов'язкових платежів.
Доводи скаржника з покликанням на те, що рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 не впливає на спірні правовідносини (що охоплюють періоди квітень 2020 року), на думку колегії суддів не мають правового значення для вирішення даного спору, оскільки у спірному випадку йдеться не про можливість ретроспективної дії даного рішення Конституційного Суду України, тобто можливості застосування рішення на правовідносини, які відбувалися до часу його ухвалення, а про донарахування позивачу не виплаченої суддівської винагороди, розмір якої був обмежений внаслідок прийняття Закону, яким, в силу положень статті 130 Конституції України та Закону №1402-VIII, не може бути врегульований розмір суддівської винагороди.
Тобто, у спірному випадку визначальним є те, чи правильно застосовано відповідачем законодавство України в частині визначення розміру суддівської винагороди, з урахуванням наявності конкуренції норм права, якими у спірному періоді по різному визначався розмір суддівської винагороди.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що сума недоплаченої позивачу суддівської винагороди виникла за період з 18.04.2020 по 28.08.2020.
З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції необхідно змінити в частині визначення кінцевої дати, по яку слід стягнути недоплачену суддівську винагороду.
Згідно ч.4 ст.317 КАС України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну Територіального управління Державної судової адміністрації України в Тернопільській області задовольнити частково.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року по справі №500/6760/21 змінити, виклавши абзаци другий та третій резолютивної частини рішення новими абзацами такого змісту :
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Тернопільській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 грошову суму у вигляді недоотриманої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у розмірі 172225 (сто сімдесят дві тисячі двісті двадцять п'ять) гривень 65 копійок, з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів.
У решті рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках, передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук