21 квітня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/20872/21 пров. № А/857/3141/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року (ухвалено головуючим суддею Брильовським Р.М. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання до вчинення дій,
В листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому просив
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області (далі ГУ ДСНС, відповідач) щодо зміни розміру посадового окладу і окладу за спеціальним званням ОСОБА_1 та у виготовленні і скеруванні до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі ГУ ПФУ у Львівській області) нової довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, чинного станом на 01.01.2021.
- зобов'язати ГУ ДСНС у відповідності до положень п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», в редакції чинній на час прийняття постанови, та вимог статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», провести з 01 січня 2021 року зміну розмірів посадового окладу і окладу за спеціальним званням ОСОБА_1 , виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня 2021 року та з врахуванням проведених з 01.01.2021 змін розміру грошового забезпечення, виготовити та направити до ГУ ПФУ нову довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 для перерахунку пенсії, чинного станом на 01.01.2021, за формою додатку 2 до «Порядку проведення перерахунку пенсій призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 р. №45 (в редакції 2015 року).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити адміністративний позов.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції визнав право позивача на зміну розміру окладу за посадою і званням , виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня календарного року, але при цьому стверджує, що положення п. 4 Постанови №704 не підлягають застосуванню, оскільки певна їх частина суперечить вимогам пункту з розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII. Проте, позивач не погоджується з такою позицією суду, оскільки така суперечить нормам вказаного Закону, та вважає, рішення суду першої інстанції протиправним та необгрунтованим.
В письмовому відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. При цьому, вказує, що Головне управління діяло правомірно, порушень прав позивача не вчиняло. Також, посилається на судову практику у подібних справах.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Львівській області та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Позивач звернувся до начальника ГУ ДСНС України у Львівській області із заявою про виготовлення довідки про грошове забезпечення для перерахунку пенсії, в якій просив у зв'язку зі зміною з 01.01.2021 розміру прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, провести перерахунок розміру посадового окладу, окладу за званням та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення за відповідною посадою, та виготовити і скерувати до ГУ ПФУ у Львівській області довідку про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсій.
Листом від 05.11.2021 №5802-8586/5814 відповідач відмовив позивачу у задоволенні його заяви, мотивуючи відмову тим, що зміна прожиткового мінімуму чи розміру мінімальної заробітної плати не є підставою для перерахунку пенсій, а КМУ після 21.02.2018 не приймалось рішення про зміну видів та розмірів грошового забезпечення осіб рядового та начальницького складу служби цивільного захисту та про перерахунок пенсій, відтак, підстави для видачі довідки для проведення перерахунку пенсій відсутні.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що згідно Постанови КМУ №704 (в редакції Постанови КМУ №103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018 , а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується. Зазначене також є наслідком застосування статті 8 Конституції України, що закріплює ієрархію нормативно-правових актів, відповідно до якої закони мають вищу юридичну силу серед інших нормативно-правових актів. Також, суд вказав що до спірних правовідносин не може бути застосована норма, за якою обчислення грошового забезпечення позивача здійснюється із використанням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-XII), у статті першій якого міститься визначення, за яким соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-ХІІ), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Постановою №704, яка набрала чинності з 01.03.2018, було затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14; розміри надбавки за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу згідно з додатком 16.
Пунктом 4 Постанови №704 (в редакції, чинній до 24.02.2018) було передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Згідно п. 1 Примітки Додатку 1 Постанови №704 «Тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу», посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
Відповідно до Примітки Додатку 14 «Схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу», оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли розмір окладу визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
Постановою №103 були внесені зміни до Постанови №704, внаслідок яких пункт 4 даної постанови було викладено у новій редакції, а саме : «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Однак, зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови №704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї Постанови.
Таким чином, п. 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким було внесено зміни до п.4 Постанови №704. Тому позивач вважає, що з дня набрання законної сили рішенням по справі №826/6453/18 діє редакція п.4 Постанови №704, яка була чинною до зазначених змін.
Так, відповідно до редакції п.4 Постанови №704, яка діяла до внесення змін та вимог п.1 Приміток Додатку 1 та п.1 Примітки Додатку 14 до Постанови №704, розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29.01.2020 мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Пунктом 4 Постанови №704 визначено граничну нижню величину, яка береться для розрахунку посадового окладу, що складає розмір прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного року, але не менше 50% мінімальної заробітної плати станом на 1 січня відповідного року. Відтак, у випадку, коли у календарному році, в якому застосовується відповідна норма зазначеного підзаконного нормативно-правового акту, 50% мінімальної заробітної плати перевищують прожитковий мінімум, мінімальна заробітна плата стає розрахунковою величиною для обрахунку посадових окладів.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що п.3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ, який набрав чинності 01.01.2017 визначено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується, як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Пункт 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII був чинним як на дату прийняття Постанови №704, так і станом на 29.01.2020 та неконституційними не визнавався.
Водночас, Постанова №704 є підзаконним нормативно-правовим актом. Юридична сила закону, як джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України. Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади.
Пунктом третім частини 1 статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Відтак, вказаний пункт Постанови №704 у частині, яка суперечить положенням розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII, не підлягає застосуванню.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що під час розв'язання колізії між нормами п.3 розділу ІІ Закону №1774-VIII та п.4 Постанови №704 у редакції до внесення змін Постановою №103, перевагу слід надати положенням Закону, як акту права вищої юридичної сили з урахуванням статті 8 Конституції України.
Враховуючи те, що норма п.3 розділу ІІ Закону №1774-VIII не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення п.4 Постанови №704 у редакції до внесення змін Постановою №103, правові підстави для обчислення поз0ивачу розміру його посадового окладу та окладу за військовим званням, з використанням величини мінімальної заробітної плати відсутні.
Відтак, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Такі ж правила діють при визначенні грошового забезпечення для перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби.
Стосовно доводів позивача з покликанням на автоматичне відновлення п.4 Постанови №704 у зв'язку з прийняттям Шостим апеляційним адміністративним судом постанови від 29.01.2020 по справі №826/6453/18, колегія суддів зазначає, що п.6 Постанови №103 втратив чинність 29.01.2020, проте сама Постанова №704 викладена у редакції Постанови №103, пунктом 4 якої передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Відповідно до п.32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №870 від 06.09.2005, визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України чи його скасування не поновлює дію актів, які визнані ним такими, що втратили чинність, чи які скасовані таким актом.
Дія акта Кабінету Міністрів України поновлюється шляхом прийняття відповідного акта або із зазначенням в тексті акта про визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України чи про його скасування.
Отже, визнання нормативно-правового акта таким, що втратив чинність, не поновлює дію попереднього акту.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 22.04.2019 по справі №820/601/17, від 02.10.2019 по справі №804/215/18, які в силу положень ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані при розгляді цієї справи.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України.
Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп, від 09.02.1999 №1-рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Єдиний виняток з даного правила, закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У Рішенні від 03.10.1997 №4-зп Конституційний Суд України також надав роз'яснення стосовно порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами; конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному; звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього; загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - наступний закон скасовує попередній.
Відповідний підхід був застосований та викладений Верховним Судом у постанові від 21.11.2018 по справі №700/668/16-а, який полягає у тому, що суб'єкт владних повноважень під час розгляду питання, пов'язаного з реалізацією особою свого права, зокрема, права на соціальний захист, зобов'язаний застосовувати той закон або інший нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення відповідних правовідносин між особою та державою, в особі її уповноважених органів.
З огляду на вищевикладене, доводи позивача про те, що скасування судом п. 6 Постанови №103 відновлюють раніше діючий порядок є безпідставними, оскільки чинне законодавство України не передбачає жодних випадків поняття відновлення в силі законів чи окремих їх норм, які у встановленому порядку втратили чинність.
Водночас, визнання судом протиправним та скасування змін до п.4 Постанови №704, внесених Постановою №103, не зумовлює необхідності повторного повідомлення Пенсійного фонду України, як про виникнення підстав для перерахунку пенсії, так і повторного подання відповідних списків до уповноважених органів, адже підстава перерахунку пенсії з ухваленням судового рішення по справі №826/6453/18, не змінилася. Відповідно списки осіб, пенсії яких потребують перерахунку, також не змінилися.
Водночас, у пункті 2-3 Порядку №45 встановлено послідовний алгоритм дій органів Пенсійного фонду України, Міноборони, МВС, Національній поліції, Мін'юсту, Мінінфраструктури, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, ДФС, Управління державної охорони, Адміністрації Держспецзв'язку, Адміністрації Держприкордонслужби, ДСНС, Служби судової охорони, органів, які уповноважені рішеннями керівників державних органів, видавати довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, а також державного органу, з якого особи були звільнені із служби, щодо підготовки списків осіб, пенсії яких підлягають перерахунку, підготовки довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, а також самого перерахунку пенсії, призначеної відповідно до Закону №2262-XII.
Відповідно до п.1 Порядку №45, пенсії, призначені відповідно до Закону №2262-XII, у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію згідно із Законом, перераховуються на умовах та в розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.
Згідно п.4 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №2262-XII, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №3-1 від 30.01.2007 (далі - Порядок №3-1), заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії подається до органу, що призначає пенсію, заявником за місцем проживання, а при необхідності - його законним представником за місцем його проживання.
Пунктами 23-24 Порядку №3-1 передбачено, що перерахунок раніше призначених пенсій проводиться органами, що призначають пенсії, в порядку, установленому статтею 63 Закону №2262-XII. Пенсіонери подають органам, що призначають пенсії, додаткові документи, які дають право на підвищення пенсії. Про виникнення підстав для проведення перерахунку пенсій згідно зі статтею 63 Закону №2262-XII уповноважені структурні підрозділи зобов'язані у п'ятиденний строк після прийняття відповідного нормативно-правового акта, на підставі якого змінюється хоча б один з видів грошового забезпечення для відповідних категорій осіб, або у зв'язку з уведенням для зазначених категорій військовослужбовців нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, повідомити про це орган, що призначає пенсії.
Системний аналіз наведених вище положень законодавства дає підстави дійти висновку, що передумовою перерахунку раніше призначених пенсій є підвищення грошового забезпечення відповідних категорій осіб за рішенням Кабінету Міністрів України, а підставою для вчинення дій, спрямованих на перерахунок раніше призначених пенсій, може бути як відповідна заява пенсіонера та додані до неї документи, так і саме рішення, прийняте Кабінетом Міністрів України, про що державні органи, визначені Порядком №45, повідомляють орган Пенсійного фонду України. При цьому, перерахунок може бути здійснено після надходження до органу Пенсійного фонду довідки про підвищений розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції).
За відсутності ж факту зміни розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення для визначених осіб або про введення для них нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій, правові підстави як для звернення із відповідною заявою про надання довідки для перерахунку раніше призначеної пенсії та її перерахунок, так і для централізованого перерахунку такої, відсутні.
Разом з тим, станом на 01.01.2021 не відбулись зміни розміру грошового забезпечення, як обов'язкової передумови для виникнення у відповідача обов'язку зі складення довідки про розмір грошового забезпечення військовослужбовця для перерахунку пенсії.
Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що застосовуючи при обчисленні грошового забезпечення таку розрахункову величину, як прожитковий мінімум для працездатних осіб відповідач діяв правомірно, а також про відсутність підстав для складення та подання нових довідок про розмір грошового забезпечення позивача.
Крім цього, згідно із ч. 2 ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Так, у п. 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст. 12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року у справі №380/20872/21- без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук