21 квітня 2022 рокуЛьвівСправа № 300/2967/21 пров. № А/857/22571/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Іщук Л.П., Шинкар Т.І.
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2021 року (ухвалене головуючим-суддею Матуляком Я.П в порядку спрощеного позовного провадження у м. Івано-Франківськ) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій,
В червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому просив визнати протиправним та незаконним перерахунок, здійснений Головним управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - ГУ ПФУ, відповідач) , щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 , як судді у відставці, на підставі довідки Господарського Івано-Франківського суду №13 від 26.02.2020 з 19.02.2020 у розмірі 58 % суддівської винагороди, який працює на відповідній посаді та зобов'язати відповідача здійснити перерахунок і виплату йому щомісячного довічного грошового утримання з урахуванням суддівської винагороди визначеної у довідці Господарського Івано-Франківського суду №13 від 26.02.2020 з 19.02.2020 у розмірі 88 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру довічного грошового утримання, з урахуванням фактично проведених виплат, а також в подальшому проводити йому перерахунок довічного щомісячного грошового утримання судді у відставці в розмірі 88 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, без обмеження граничного довічного грошового утримання.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.09.2021 в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити його позов повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивач є суддею у відставці та перебуває на обліку в ГУ ПФУ, отримуючи з 2018 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 88% від суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України Про судоустрій і статус суддів виходячи із стажу роботи позивача на посаді судді - повних 24 років. Вказує, що при перерахунку щомісячного довічного утримання змінною величиною є лише розмір грошового утримання/складових суддівської винагороди, натомість відсоткове значення розміру щомісячного довічного утримання, яке обчислювалося при його призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним.
У письмовому відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що з 2018 року позивач перебуває на обліку в ГУПФ та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 88 % суддівської винагороди, призначене із врахуванням абзацу 2 пункту 25 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIІІ від 02.06.2016 (далі - Закон №1402-VIІІ)
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.12.2019 по справі № 0940/2449/18 було визнано протиправними дій УПФУ в м. Івано-Франківську щодо відмови в зарахуванні до стажу роботи судді ОСОБА_1 , який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, періоди роботи в органах прокуратури з 01.11.1993 по 24.01.2000 та з 27.03.2000 по 19.06.2000 та проходження строкової військової служби з 24.11.1983 по 23.11.1985 та зобов'язано пенсійний орган зарахувати до стажу роботи судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, стаж роботи ОСОБА_1 в органах прокуратури за періоди з 01.11.1993 по 24.01.2000 та з 27.03.2000 по 19.06.2000 та проходження строкової військової служби за період з 24.11.1983 по 23.11.1985 та провести нарахування та виплату довічного щомісячного грошового утримання судді у відставці в розмірі 88 % суддівської винагороди.
В подальшому, рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.12.2020 по справі №300/1903/20 зобов'язано ГУПФУ здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання з 19.02.2020 згідно довідки Господарського суду Івано-Франківської області №12 від 26.02.2020 з урахуванням фактично виплачених сум.
Згідно зі змістом вказаного рішення суду, констатовано право позивача, після визнання неконституційними положень пункту 25 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII, на перерахунок розміру його щомісячного довічного грошового утримання, виходячи з розміру суддівської винагороди, обчисленої відповідно до статті 135 та підпункту 4 пункту 24 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII, які визначають розмір суддівської винагороди працюючого судді. Вказане рішення суду набрало законної сили 10.03.2021.
На виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.12.2020 у справі №300/1903/20, ГУПФУ проведено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 19.02.2020 виходячи з 58 % суддівської винагороди працюючого судді на відповідній посаді.
Листом від 27.04.2021 відповідач повідомив позивача, що на підставі рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.12.2020 у справі №300/1903/20 йому проведено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 19.02.2020 в розмірі 58% від заробітку 104049,00 грн, розмір якого після перерахунку склав 60348,42 грн, до перерахунку становив - 41619,60 грн, оскільки ст.142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 02.06.2016 передбачено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років, розмір щомісячного довічного грошового утримання судді збільшується на 2%.
Не погоджуючись із такими діями відповідача щодо зменшення розміру його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 88% до 58%, з метою захисту свого порушеного права на належний розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, позивач звернувся із даною позовною заявою до суду..
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ля спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №294-ІХ (у редакції Закону №553-ІХ). Суд вказав, що обмеження виплати позивачеві, починаючи з 18 квітня 2020 року, суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ було неправомірним.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За наведеного правового регулювання до відносин з визначення відсоткового значення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці при проведенні його перерахунку відповідно до ч.4 ст.142 Закону України № 1402-VIII повинні застосовуватись виключно норми цього Закону.
Оскільки чинним Законом України № 1402-VIII передбачені інші розміри суддівської винагороди та розмір відсотків від неї для нарахування довічного щомісячного грошового утримання, а також виходячи із принципу єдності статусу суддів, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для обрахунку (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання виходячи із розміру суддівської винагороди діючого судді та розміру її відсоткового значення одночасно за складовими, які передбачені різними законами.
Тобто, для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді за правилами ч.4 ст.142 Закону України №1402-VIII у формулі його обрахунку має застосуватись розмір відсоткового значення суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, визначений частиною третьою Закону України № 1402-VIII.
Такий висновок щодо застосування ч.3 ст.142 Закону України № 1402-VІІІ від 02.06.2016 «Про судоустрій і статус суддів» у правовідносинах, подібних до тих, що виникли у справі, яка розглядається, наведено Верховним Судом у постанові від 24.09.2021 у справі № 620/5437/20.
Із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення № 2-р/2020 від 18.02.2020 вказаний Закон не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Таким чином, на переконання колегії суддів, різний підхід до обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці зумовить неоднакове визначення розміру довічного грошового утримання суддів, що вийшли у відставку відповідно до Закону України № 2453-VI, та тих, які вийшли або вийдуть у відставку відповідно до Закону № 1402-VIII. Вказане призведе до дискримінації останніх та суперечитиме положенням ч.1 ст.126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів.
Колегія суддів звертає увагу й на те, що згідно з п.6 ч.1 ст.1 Закону України № 5207-VI від 06.09.2012 «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» прямою дискримінацією є ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.
У контексті вказаного питання, колегія суддів вважає за необхідне зазначити позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 07.06.2021 у справі №420/4001/20, про те, що однаковий підхід до визначення порядку розрахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання судді, який вийшов у відставку відповідно до Закону України № 1402-VIII, та судді, який вийшов у відставку раніше, відповідає принципу рівності та заборони дискримінації, передбаченого Конституцією України (ч.2 ст.24 Конституції України), Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ст.14) та КАС України (п.7 ч.2 ст.2).
Окрім цього, як зазначено Конституційним Судом України в Рішенні від 12.04.2012 № 9-рп/2012, рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (ст.ст.14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ст.14), Протоколі № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ст.1), ратифікованих Україною та у Загальній декларації прав людини 1948 року (ст.ст.1, 2, 7). Гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод.
Отже, усі без винятку судді, незалежно від того, чи вийшли вони у відставку відповідно до Закону України № 2453-VI, або вийшли чи вийдуть у відставку відповідно до Закону України № 1402-VIII, мають однакові за змістом та обсягом, єдині конституційно-правовий статус і гарантії незалежності, рівні правові можливості, у тому числі, щодо реалізації ними права на відставку та отримання довічного грошового утримання у належному розмірі, зокрема, із збільшенням розміру щомісячного довічного грошового утримання на два відсотки за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років, як це встановлено ч.3 ст.142 Закону України Про судоустрій і статус суддів у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин.
Вказана позиція узгоджується й з висновками Верховного Суду щодо застосування ч.3 ст.142 Закону України Про судоустрій і статус суддів , викладеними у постанові від 08.11.2021 по справі № 580/492/21, правовідносини у якій є аналогічними до тих, які виникли у справі, яка розглядається.
Згідно матеріалів справи стаж позивача на посаді судді складає 24 роки 05 місяців 16 днів, при цьому стаж позивача понад 20 років складає повний додатковий 4 роки.
За таких умов позивач має право на перерахунок призначеного йому щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 58 % суддівської винагороди судді (50 % + 2 % за 1 додатковий рік), виходячи з розміру грошового утримання судді, визначеного у довідці № 12 від 26.02.2020, виданій Господарським Івано-Франківським судом.
Стосовно тверджень ГУ ПФУ щодо не зарахування стажу роботи, що дає право на відставку судді стаж роботи на прокурорських посадах з 01.11.1993 по 19.06.2020 та час проходження строкової військової служби в Збройних силах СРСР з 24.11.1983 до 23.11.1985, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки відповідно до ч.4 ст.78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відтак, рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.12.2019 по справі № 0940/2449/18 вказаний період було зараховано до стажу роботи, а тому вказані твердження не підлягають ні доказуванню, ні встановленню.
Щодо висновків суду першої інстанції про правомірність дій відповідача щодо зменшення позивачу розміру раніше призначеного довічного грошового утримання судді у відставці з 88 % до 55%, колегія суддів вважає, що вказане є опискою в розумінні статті 253 КАС України, оскільки як видно з рішення ГУ ПФУ від 27.04.2021 пенсійних орган здійснив перерахунок пенсійних виплат позивачу в розмірі 58 % суддівської винагороди судді, що становить 60 348,42 (104049*58%).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції керується висновками, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у п.23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, виходячи з вищевказаних положень нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про часткову підставність та обґрунтованість заявленого позову.
З огляду на результат апеляційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку із переглядом справи в суді апеляційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справіv. Finland від 27.09.2001 р.).
Згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 р., відповідно до п.58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, п.29).
Інші доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, позивачем не зазначено.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2021 року по справі №300/2967/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді Л. П. Іщук
Т. І. Шинкар