Справа № 640/17408/19 Суддя (судді) першої інстанції: Васильченко І.П.
Суддя-доповідач Кобаль М.І.
22 лютого 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Костюк Л.О., Степанюка А.Г.
при секретарі Хмарській К.І.
за участю:
представника позивача: Вінниченка О.О.
представника відповідача: Смикалова В.Р.
представника третьої особи: Франюка А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг та Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «УКРЕНЕРГО» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 жовтня 2021 року по справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, третя особа: Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» про визнання протиправним та скасування постанов, зобов'язання вчинити дії, -
Акціонерне товариство «Нікопольський завод феросплавів» (далі по тексту - позивач, АТ «Нікопольський завод феросплавів») звернулося до суду з адміністративним позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі по тексту - відповідач, НКРЕКП) в якому просило (з урахуванням зміни предмету позову 29.04.2021):
- визнати постанову НКРЕКП від 01 серпня 2019 року № 1622 «Про встановлення тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління ДП «НЕК «УКРЕНЕРГО» протиправною, нечинною та такою, що не підлягає застосуванню з моменту її прийняття;
- визнати постанову НКРЕКП від 10 вересня 2019 року № 1893 «Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 01 серпня 2019 року № 1622» протиправною, нечинною та такою, що не підлягає застосуванню з моменту її прийняття;
- зобов'язати НКРЕКП утриматися від вчинення дій з прийняття постанов про встановлення тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 жовтня 2021 року значений позов задоволено частково.
Визнано постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 01 серпня 2019 року № 1622 «Про встановлення тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління ДП «НЕК «УКРЕНЕРГО» протиправною, нечинною та такою, що не підлягає застосуванню з моменту її прийняття.
Визнано постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 10 вересня 2019 року № 1893 «Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 01 серпня 2019 року № 1622» протиправною, нечинною та такою, що не підлягає застосуванню з моменту її прийняття.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач та третя особа подали апеляційні скарги, в якій просять скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Свої вимоги апелянти обґрунтовують тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, які з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, п. 1 постанови НКРЕКП від 12 грудня 2018 року № 1905 «Про встановлення тарифу на передачу електричної енергії ДП «НЕК «УКРЕНЕРГО» на 2019 рік» установлено ДП «НЕК «УКРЕНЕРГО»:
1) тариф на передачу електричної енергії, включаючи плату за централізоване диспетчерське (оперативно-технологічне) управління об'єднаною енергосистемою України, на 2019 рік на рівні 5,926 коп./кВтгод (без урахування податку на додану вартість) з розбивкою по кварталах: І квартал - 4,224 коп./кВт·год (без ПДВ); ІІ квартал - 7,103 коп./кВт·год (без ПДВ); ІІІ квартал - 5,740 коп./кВт·год (без ПДВ; IV квартал - 6,846 коп./кВт·год (без ПДВ);
2) структуру тарифу на передачу електричної енергії на 2019 рік згідно з додатком.
У свою чергу, між АТ «Нікопольський завод феросплавів» (Користувач) та ДП «Національна енергетична компанія «УКРЕНЕРГО» (Виконавець) укладено договір від 22 травня 2019 року № 0040-03032/1902921 про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління та додаткову угоду від 22 травня 2019 року №1902922 до цього договору.
Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі також - Реєстр) ДП «НЕК «УКРЕНЕРГО» (код 00100227) припинено 29 липня 2019 року, номер запису: 10741120195009282.
Наказом Міністерства фінансів України від 29 липня 2017 року №321 створено ПрАТ «НЕК «УКРЕНЕРГО» шляхом перетворення ДП «НЕК «УКРЕНЕРГО».
01.08.2019 року НКРЕКП прийнято постанову № 1622 «Про встановлення тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління ДП «НЕК «УКРЕНЕРГО», якою з посиланням на закони України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», «Про ринок електричної енергії», Порядок формування тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, затвердженого постановою НКРЕКП від 22 квітня 2019 року № 586, Порядок формування інвестиційних програм ліцензіатів з передачі електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами та з виробництва теплової та/або електричної енергії на атомних електростанціях, гідроелектростанціях та гідроакумулюючих електростанціях, затвердженого постановою НКРЕКП від 30 червня 2015 року № 1972, яку зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 липня 2015 року за № 840/27285, установлено ДП «НЕК «УКРЕНЕРГО» тариф на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління на рівні 8,90 грн/МВт·год (без урахування податку на додану вартість) та структуру тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління згідно з додатком (далі по тексту - оскаржувана постанова № 1).
Визначено, що ДП «НЕК «УКРЕНЕРГО» зобов'язане подати до НКРЕКП оформлені належним чином зміни до Інвестиційної програми ДП «НЕК «УКРЕНЕРГО» на 2019 рік. Визнано такою, що втратила чинність, постанову НКРЕКП від 07 червня 2019 року № 955 «Про встановлення тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління ДП «НЕК «УКРЕНЕРГО» на II півріччя 2019 року».
Також, НКРЕКП прийнято постанову від 10.09.2019 року № 1893 «Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 01 серпня 2019 року № 1622» (далі по тексту - оскаржувана постанова № 2), відповідно до якої внесено до постанови НКРЕКП від 01.08.2019 року № 1622 такі зміни:
1) у назві та пункті 2 абревіатуру «ДП» замінити абревіатурою «ПРАТ»;
2) у пункті 1 цифри «8,90» замінити цифрами « 8,04»;
3) у тексті слова «Державному підприємству» замінити словами «Приватному акціонерному товариству»;
4) додаток викласти в новій редакції, що додається.
Позивач, вважаючи оскаржувані постанови № 1 та № 2 протиправними, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що належним способом захисту прав позивача, в даному спорі є визнання протиправними та нечинними оскаржуваних постанов НКРЕКП з моменту їх прийняття.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Надаючи правову оцінку правовим відносинам у даній справі, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Щодо повноважень НКРЕКП та права приймати оскаржувані постанови, суд апеляційної інстанції зазначає наступне, так, НКРЕКП утворено Указом Президента України від 27 серпня 2014 року № 694 «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» на виконання законів України «Про природні монополії», «Про електроенергетику», «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг».
Верховною Радою України 22 вересня 2016 року прийнято Закон № 1540 «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» (далі також - Закон № 1540), яким визначено правовий статус НКРЕКП її завдання, функції, повноваження та порядок їх здійснення.
Відповідно до ч. 1 статті 1 Закону № 1540, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб'єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Частиною 5 статті 5 Закону № 1540 визначено, що під час виконання своїх функцій та повноважень відповідно до закону Регулятор діє самостійно та незалежно від будь-якого іншого органу державної влади, іншого державного органу, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, суб'єктів господарювання, а також політичних партій, громадських об'єднань, професійних спілок чи їх органів.
У межах вирішення питання наявності повноважень НКРЕКП щодо права приймати оскаржувані постанови, колегією суддів враховуються правові висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 13 червня 2019 року у справі №1-17/2018(5133/16) за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) ч. 1 статті 1, п. 2 ч. 1 статті 4, ч. 1, абз. 1, 2 ч. 2 статті 5, абз. 2, 3, 4, 5, 39, 40 ч. 3, ч. 6 статті 8 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» (справа про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг).
Так, відповідно до змісту вказаного рішення: «Аналіз положень Закону № 1540 дає підстави для висновку про те, що за функціональним призначенням, сферою діяльності, компетенцією Комісія має ознаки центрального органу виконавчої влади. У статті 3 Закону №1540 встановлено, що до повноважень Комісії належить, зокрема, формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізація відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані Комісії законом (пункт 3 частини другої); реалізація цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг є одним з основних завдань Комісії (пункт 6 частини третьої). Крім того, Комісія бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері теплопостачання і централізованого водопостачання та центрального водовідведення (пункт 1 частини першої статті 6 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг»), затверджує типовий договір про постачання та розподіл природного газу споживачу та правила надання послуг з постачання електричної енергії (частина четверта статті 19, частина п'ята статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Водночас, окремі повноваження, якими Комісію наділено, відповідно до Закону №1540, зокрема щодо проведення цінової політики у сфері енергетики, Конституцією України віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України (пункт 3 статті 116 Основного Закону України), а згідно з чинним законодавством формування та реалізація державної політики у певній сфері покладаються на центральні органи виконавчої влади. Так, відповідно до Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» міністерства України забезпечують формування та реалізують державну політику в одній чи декількох сферах, інші центральні органи виконавчої влади виконують окремі функції з реалізації державної політики; до основних завдань центральних органів виконавчої влади віднесено також здійснення державного нагляду (контролю) (частина друга статті 1, пункт 2 частини першої статті 17).
Конституційний Суд України вважає, що утворення постійно діючого незалежного державного колегіального органу, який за функціональним призначенням, сферою діяльності, повноваженнями має ознаки центрального органу виконавчої влади, але не підпорядковується Кабінету Міністрів України і не належить до системи органів виконавчої влади, не узгоджується з Конституцією України.
Отже, утворення та функціонування Комісії у статусі постійно діючого незалежного державного колегіального органу, який їй надано Законом №1540, суперечить статтям 5, 6, 8, частині другій статті 19, статтям 85, 106 Конституції України».
Відповідно до резолютивної частини вищевказаного рішення Конституційного Суду України визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), ч. 1 статті 1, п. 2 ч. 1 статті 4, ч. 1, абз. 1, 2 ч. 2 статті 5, абз. 2, 3, 4, 39, 40 ч. 3, ч. 6 статті 8 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг».
Разом з тим, відповідно до п. 3 резолютивної частини зазначеного рішення, вказані положення Закону, які визнано неконституційними, втрачають чинність з 31 грудня 2019 року.
Між тим, спірні правовідносини відбулися 01 серпня 2019 року та 10 вересня 2019 року, коли було прийнято оскаржувані постанови НКРЕКП, а тому судом першої інстанції правомірно взято до уваги правові висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 13 червня 2019 року у справі №1-17/2018(5133/16). Водночас, такі висновки не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних постанов.
Крім того, що норми Закону № 1540 стосовно повноважень щодо здійснення державного регулювання, моніторингу та контролю за діяльністю суб'єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Конституційним Судом не оцінювались та неконституційним не визнавались.
Більше того, згідно з позицією Конституційного Суду визнання неконституційними окремих положень Закону про НКРЕКП жодним чином не перешкоджає функціонуванню та виконанню Регулятором своїх повноважень.
Згідно з п. 3 ч. 2 статті 3 Закону № 1540, Регулятор здійснює державне регулювання шляхом: формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізації відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані Регулятору законом.
Так, в даному випадку, оскаржувані постанови НКРЕКП стосуються тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що виключно положеннями Порядку №586 визначені, у тому числі, порядок та, відповідно, період, на який встановлюються тарифи за передачу електроенергії та послуг з диспетчерського (оперативно-технічного) управління.
Виходячи з аналізу Порядку №586, не встановлено передбаченої НКРЕКП можливості затвердження тарифу лише на частину календарного року та за встановленими формулами розрахунку на період менший календарного року, адже всі прогнозовані складові тарифів розраховуються на період прогнозованого календарного року.
З огляду на викладене, встановлення оскаржуваними постановами НКРЕКП тарифу лише на частину календарного року є порушенням на тільки вимог Порядку № 586, але й ЗУ «Про ринок електричної енергії», який, у даному контексті, визначає, що виключно НКРЕКП уповноважений визначати порядок формування та, відповідно, строки дії тарифу за передачу електроенергії та послуг з диспетчерського (оперативно-технічного) управління.
Виходячи з викладеного, при прийнятті оскаржуваних постанов НКРЕКП порушило принцип юридичної (правової) визначеності, якого в першу чергу мають дотримуватися органи державної влади та її представники.
З огляду на правову позицію викладену в справі «Новік проти України» ЄСПЛ зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для убезпечення від будь-якого ризику свавілля.
Суд Європейського Союзу вважає, що принципи юридичної визначеності й легітимних очікувань означають , що «наслідки законодавства Спільноти мають бути зрозумілими та очікуваними для тих, на кого воно поширюється» («Amministrazione delle finanze dello Stato v. SRL Meridionale Industria Salumi and Others», справа № 212-217/80, n. 10); або «що законодавство має бути зрозумілим і чітким, і що його застосування має бути передбачним для усіх зацікавлених сторін» («Europaisch-Iranische Handelsbank AG v. Council of the European Union», справа № T434/11, n. 93; «France v. Commission», справа № C-325/91, n. 26).
Крім того, правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулювання відносин, пов'язаних з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначено Законом України «Про ринок електричної енергії» (далі по тексту - Закон № 2019).
Відповідно до ч. 1 статті 6 Закону № 2019, державне регулювання ринку електричної енергії здійснює Регулятор у межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства.
Згідно з пп. 7 п. 3 статті 6 Закону № 2019, до повноважень Регулятора на ринку електричної енергії належать: встановлення тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.
Положеннями статті 7 Закону № 2019 визначено, що на ринку електричної енергії державному регулюванню підлягають тарифи, зокрема на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.
Згідно з п. 1.2. Порядку формування тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, затвердженого постановою НКРЕКП від 22 квітня 2019 року № 586:
- тариф на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління (далі - тариф) - розмір плати в розрахунку на одиницю обсягу передачі електричної енергії електричними мережами, що забезпечує відшкодування суб'єкту господарювання обґрунтованих витрат на провадження діяльності з оперативно-технологічного управління ОЕС України, а також отримання прибутку.
- базовий рік - період тривалістю календарний рік, який передує прогнозному року;
- прогнозний рік - період тривалістю календарний рік, на який здійснюється розрахунок тарифу;
- встановлення (формування) тарифу - встановлення рівня тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління для суб'єкта господарювання, у тому числі його структури, за заявою суб'єкта господарювання на прогнозний рік.
Відповідно до п.п. 3.1-3.4 Порядку № 586, для встановлення тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління заява та додані до неї документи згідно з положеннями, передбаченими главою 2 цього Порядку, та нормами Порядку проведення відкритого обговорення подаються до НКРЕКП не пізніше ніж до 01 жовтня базового року.
Згідно із Законом № 2019, запровадження повномасштабного ринку електроенергії відбулося з 01 липня 2019 року.
Протягом першого півріччя 2019 року, згідно з вимогами Закону «Про електроенергетику», діяла попередня модель ринку електричної енергії, яка не передбачала окрему плату учасниками ринку послуг з передачі електроенергії та послуг з диспетчерського (оперативно-технічного) управління.
Положеннями ч. 4 статті 33 Закону № 2019 передбачено, що оператор системи передачі надає послуги з передачі електроенергії та послуги з диспетчерського (оперативно-технічного) управління учасникам ринку на підставі договорів, укладених на основі типових.
Відповідно до ч. 5 статті 33 Закону № 2019, оплата послуг з передачі електроенергії та послуг з диспетчерського (оперативно-технічного) управління здійснюється за тарифами, які визначаються Регулятором відповідно до затвердженої ним методики.
Відповідно до п. 4 розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2019, права та обов'язки учасників ринку електричної енергії, передбачені статтями 30, 33, 46, 51, 57 та 65 цього Закону, які стосуються купівлі-продажу електричної енергії за двосторонніми договорами, участі на ринку «на добу наперед», внутрішньодобовому ринку та/або на балансуючому ринку, виникають з дати початку дії нового ринку електричної енергії.
Тобто, Закон № 2019 уповноважує НКРЕКП встановити тарифи за передачу електроенергії та послуг з диспетчерського (оперативно-технічного) управління виключно після початку дії нового ринку електричної енергії, тобто після 01 липня 2019 року. Водночас, процедура встановлення тарифу за передачу електроенергії та послуг з диспетчерського (оперативно-технічного) управління не визначається самим Законом № 2019, оскільки відповідні його положення мають бланкетний характер та, відповідно, відсилають до правового регулювання, визначеного самим Регулятором.
Як вже зазначалося судом апеляційної інстанції, у даному випадку, виключно положеннями Порядку № 586 визначені, у тому числі, порядок та, відповідно, період, на який встановлюються тарифи за передачу електроенергії та послуг з диспетчерського (оперативно-технічного) управління.
Судом апеляційної інстанції не встановлено передбаченої самим же Регулятором можливості затвердження тарифу лише на частину календарного року та за встановленими формулами розрахунку на період менший календарного року, адже всі прогнозовані складові тарифів розраховуються на період прогнозованого календарного року.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що встановлення оскаржуваними постановами НКРЕКП тарифу лише на частину календарного року є порушенням на тільки вимог Порядку № 586, але й Закону №2019, який визначає, що виключно Регулятор уповноважений визначати порядок формування та, відповідно, строки дії тарифу за передачу електроенергії та послуг з диспетчерського (оперативно-технічного) управління.
З огляду на вищевказане, доводи апелянта в частині правомірності встановлення тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління на ІІ квартал 2019 року, а не на увесь календарний рік, з посилання на п. 2 розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2019, є протиправними та не відповідають нормам чинного законодавства.
Наведене, є самостійною та достатньою підставою для визнання оскаржуваної постанови НКРЕКП від 01 серпня 2019 року № 1622 протиправною та нечинною.
Щодо позовних вимог в частині протиправності та нечинності постанови НКРЕКП від 10 вересня 2019 року № 1893 «Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 01 серпня 2019 року № 1622», суд апеляційної інстанції зазначає, що вказаною постановою внесено зміни до постанови НКРЕКП від 01 серпня 2019 року № 1622 в частині назви організаційно-правової форми третьої особи у справі та в частині рівня тарифу, а тому, враховуючи вищезазначений висновок про протиправність постанови НКРЕКП від 01 серпня 2019 року №1622, постанова НКРЕКП від 10 вересня 2019 року № 1893, якою внесено зміни до постанови НКРЕКП від 01 серпня 2019 року № 1622, також підлягає скасуванню.
Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ДП «НЕК «УКРЕНЕРГО» (код 00100227) припинено 29 липня 2019 року, номер запису: 10741120195009282.
Відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 29 липня 2017 року №321 створено ПрАТ «НЕК «УКРЕНЕРГО» шляхом перетворення ДП «НЕК «УКРЕНЕРГО».
Оскаржувану постанову від 01 серпня 2019 року №1622 прийнято щодо ДП «НЕК «УКРЕНЕРГО», в той час, як на момент її прийняття «НЕК «УКРЕНЕРГО» змінено організаційно-правову форму на приватне акціонерне товариство.
Однак, у відповідності до ч. 1 статі 104 Цивільного кодексу України, юридичні особи припиняються в результаті реорганізації або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Згідно зі статтею 108 ЦК України, перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми.
Відповідно до п. 6 Наказу Міністерства фінансів України від 29 липня 2017 року №321, положень п. 3.2 статуту «НЕК «УКРЕНЕРГО», ПрАТ «НЕК «УКРЕНЕРГО» визнано правонаступником ДП «НЕК «УКРЕНЕРГО».
Разом з тим, суд апеляційної інстанції не надає оцінку доводам позивача про протиправність постанови № 1622 з підстави помилкового зазначення у ній старої назви третьої особи, оскільки останній не є апелянтом по даній справі.
Щодо способу задоволення позовних вимог в частині визнання оскаржуваних постанов такими, що не підлягають застосуванню з моменту їх прийняття, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
10 грудня 2019 року НКРЕКП прийняла постанову № 2666 «Про встановлення тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління ПРАТ «НЕК «УКРЕНЕРГО» на 2020 рік», якою, зокрема, була визнана такою, що втратила чинність, постанова НКРЕКП від 01 серпня 2019 року № 1622 «Про встановлення тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління ПРАТ «НЕК «УКРЕНЕРГО» (зі змінами).
Постанова НКРЕКП від 10 грудня 2019 року № 2669 набрала чинності з 01 січня 2020 року.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що на час розгляду даної справи оскаржувані постанови НКРЕКП втратили чинність.
Приписами ч. 9 статті 264 КАС України встановлено, що суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.
При цьому, ч. 2 статті 265 КАС України передбачено, що нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Отже, нормативно-правовий акт на відміну від індивідуального акту не скасовується з моменту його прийняття, а визнається нечинним. При чому, нормативно-правовий акт, визнаний нечинним, втрачає чинність з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
З огляду на те, що тарифи на послуги з диспетчерського управління, встановлені оскаржуваними постановами НКРЕКП, які за правовою природою є нормативно-правовими актами, діяли до 31 грудня 2019 року включно, саме по собі визнання таких постанов нечинними з моменту набрання законної сили рішенням суду не призведе до поновлення прав та майнових інтересів позивача, оскільки період їх застосування сплив ще до того моменту, коли буде ухвалене рішення суду про їх нечинність.
Пунктом 1 ч. 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.
В той же час, ч. 2 статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», суди мають виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно - правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить закону, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Отже, беручи до уваги встановлені вище обставини протиправності та нечинності оскаржуваних постанов НКРЕКП, та норми чинного законодавства, вказані постанови не можуть застосовуватись при розрахунку плати за послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління саме з моменту їх прийняття, оскільки судом встановлена їх протиправність на момент прийняття.
Суд звертає увагу, що визнання протиправними та нечинними оскаржуваних постанов без зазначення неможливості їх застосування саме з моменту прийняття не зможе належним чином захистити права позивача як споживача послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, оскільки призведе до виникнення спору стосовно можливості/неможливості застосовування постанов відповідача при розрахунку плати за послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління у період з дати набрання такими постановами чинності до дати набрання законної сили рішенням суду про визнання їх протиправними та нечинними.
При цьому, колегією суддів апеляційної інстанції враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 року у справі №804/14800/14.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, саме по собі визнання протиправним та скасування оскаржуваних постанов не гарантує позивачу повний судовий захист його порушеного права.
Таким чином, законним є висновок суду першої інстанції, що для відновлення порушеного права позивача та належного захисту законних прав та інтересів останнього, є необхідним визнання оскаржуваних постанов НКРЕКП протиправними, нечинними та такими, що не підлягають застосуванню саме з моменту їх прийняття.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
В іншій частині позовних вимог, які не задоволені судом першої інстанції, колегія суддів апеляційної інстанції не надає оцінки, оскільки вони не оскаржуються позивачем в апеляційному порядку.
Щодо вимог апеляційної скарги ПАТ «УКРЕНЕРГО» колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вони є аналогічними з вимогами апеляційними вимогами НКРЕКП, яким вище надана оцінка судом апеляційної інстанції, а тому не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянтів не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, а тому доводи апеляційних скарг не заслуговують на увагу суду.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року №127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010 року).
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційних скаргах, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційні скарги Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг та Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «УКРЕНЕРГО» - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 жовтня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Л.О. Костюк
А.Г. Степанюк
Повний текст виготовлено 21.04.2022 року