Справа № 640/24644/19
20 квітня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі судді-доповідача Степанюка А.Г., суддів Бужак Н.П., Кобаля М.І., перевіривши матеріали апеляційної скарги Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2021 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ «Теплоенергосервіс» до Головного управління ДПС у м. Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.09.2021 позов задоволено повністю - визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 25.09.2019 №006142405.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.01.2022 вперше подану ГУ ДПС у м. Києві у жовтні 2021 року апеляційну скаргу повернуто Апелянту у зв'язку із ненаданням документу про сплату судового збору.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у м. Києві вдруге подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати його та прийняти нове, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог.
Перевіривши апеляційну скаргу, Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 07.02.2022 залишив її без руху, оскільки вона не відповідала вимогам ст. ст. 295, 296 КАС України. При цьому невідповідність наведеним положенням КАС України виявилася в тому, що Апелянтом пропущено встановлений ч. 1 ст. 295 КАС України процесуальний строк оскарження рішення суду першої інстанції, а клопотання про його поновлення визнано необґрунтованим; до апеляційної скарги не додано документ про сплату судового збору, а клопотання про відстрочення сплати судового збору визнано необґрунтованим; до апеляційної скарги не додано її копії відповідно до кількості учасників справи.
Як вбачається за матеріалів справи, копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху ГУ ДПС у м. Києві отримано 08.02.2022.
На виконання вимог цієї ухвали Апелянтом 18.02.2021 до суду направлено клопотання, до якого додано одну копію апеляційної скарги, чим виконано вимоги ухвали суду від 07.02.2022 у відповідній частині.
Крім того, у згаданому клопотанні ГУ ДПС у м. Києві просило поновити строк на апеляційне оскарження. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що ГУ ДПС у м. Києві постійно вживалися заходи із реалізації права на апеляційне оскарження, процесуальний закон не містить застережень щодо неможливості повторного подання апеляційної скарги у межах річного строку, а Конституцією України гарантовано право на апеляційний перегляд судового рішення, як і подання апеляційної скарги невідкладно після повернення вперше поданої.
Надаючи оцінку викладеним у клопотанні доводам, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Як було встановлено в ухвалі від 07.02.2022 про залишення апеляційної скарги без руху, рішення суду першої інстанції прийнято 30.09.2021. Отже, останнім днем подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції було 01.11.2021. Проте апеляційну скаргу подано до відділення поштового зв'язку 25.01.2022, тобто поза межами встановленого приписами КАС України процесуального строку.
При цьому судом враховується, що вперше подану ГУ ДПС у м. Києві апеляційну скаргу було залишено без руху ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.12.2021 у зв'язку з несплатою судового збору. Указаним судовим рішенням було надано десятиденний строк для усунення недоліків. У зв'язку з неподанням документу про сплату судового збору в установлений строк суд ухвалою від 11.01.2022 повернув ГУ ДПС у м. Києві вперше подану останнім апеляційну скаргу, відмовивши у задоволенні поданого клопотання про продовження строку для усунення недоліків. Тобто, Апелянт мав більше місяця для забезпечення сплати судового збору.
Судом враховується, що підстави пропуску строку апеляційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з дійсно непереборними та об'єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк подання апеляційної скарги.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 26.04.2018 у справі №820/4420/18.
У постанові від 21.11.2019 у справі №804/3200/18 Верховний Суд підкреслив, що довготривала процедура сплати судового збору, не може бути визнана поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження та, як наслідок, не є підставою для порушення принципу правової визначеності щодо остаточного рішення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом й у постанові від 10.09.2020 у справі № 815/6482/15.
Відсутність у суб'єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Суб'єкт владних повноважень, який діє від імені держави, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від фінансових складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків, в тому числі і щодо сплати судового збору.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.01.2021 у справі № 500/2544/19.
Як вже було наголошено в ухвалі від 07.02.2022, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.04.2021 у справі № 640/3393/19 підкреслила, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, невжиття суб'єктом владних повноважень заходів щодо виділення коштів для сплати судового збору чи перерозподілу наявних кошторисних призначень не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку для звернення до суду.
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
У ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів.
Відсутність бюджетного фінансування не надає суб'єкту владних повноважень право в будь-який час після сплину строку апеляційного оскарження реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення.
Суд звертає увагу на те, що вдруге апеляційну скаргу було подано 25.01.2022, тобто більш ніж через три місяці з моменту отримання 06.10.2021 копії оскаржуваного рішення. При цьому належних і допустимих доказів, що підтверджують вчинення Апелянтом активних дій, спрямованих на сплату судового збору протягом цього періоду, матеріали справи не містять, як і не надані такі докази на виконання вимог ухвали суду від 07.02.2022, адже надані копії виписок за 31.01.2022 та за 21.10.2021 свідчать про відсутність коштів на рахунках контролюючого органу саме на ці дати, а копія службового листа від 05.11.2021 №19273/26-15-20-04-20 про сплату судового збору не підтверджує, що після цієї дати ГУ ДПС у м. Києві вчинялися активні дії, спрямовані на сплату судового збору за подання апеляційної скарги у цій справі.
Обмеження строку на апеляційне оскарження не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути піддане обмеженням, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав, або фінансовим обмеженням (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії», справа «Креуз проти Польщі»).
Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Твердження ГУ ДПС у м. Києві про гарантоване чинним законодавством право останнього на апеляційне оскарження судового рішення суд вважає помилковим у контексті спірних правовідносин з огляду на таке.
Європейський суд з прав людини у пунктах 46, 47 рішення від 29.01.2016 у справі «Устименко проти України» зазначив, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатись перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
При цьому, судом також враховуються висновки Європейського Суду з прав людини, викладені в рішенні по справі «Лелас проти Хорватії», відповідно до яких держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.
У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Таким чином, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи загалом, і орган доходів і зборів зокрема, зобов'язані діяти в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.
Щодо посилання Апелянта на ухвали Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №826/3440/17, від 22.11.2018 у справі №826/18040/17, від 26.11.2018 у справі №826/1392/17, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що згідно ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. До того ж питання поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення були досліджені у вже згаданій вище постанові Великої Палати Верховного Суду, яка прийнята пізніше наведених контролюючим органом ухвал.
З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для можливості визнання поважними причин пропуску ГУ ДПС у м. Києві строку на апеляційне оскарження рішення суду від 30.09.2021. Інших доводів поважності причин пропуску строку Апелянтом не зазначено.
У контексті наведеного суд вважає за необхідне зауважити, що законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеєр проти Бельгії»).
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Таким чином, зважаючи на викладене та з огляду на відхилення доводів Апелянта щодо поважності причин пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, суд приходить до висновку про необхідність відмови у відкритті апеляційного провадження.
Указана позиція узгоджується й з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 02.12.2021 у справі № 620/4510/20.
Крім того, Апелянтом не усунуто й інші недоліки апеляційної скарги, а саме - не додано до неї документ про сплату судового збору. При цьому щодо заявленого клопотання про продовження строку для усунення недоліків в частині сплати судового збору суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 169 КАС України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Тобто, законодавцем визначено, що десятиденний строк є достатнім для усунення як недоліків позовної заяви, так і апеляційної скарги.
При цьому жодних доказів вчинення дій, спрямованих на забезпечення сплати судового збору на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, Апелянтом не надано, що, з урахуванням наведеного та викладених вище висновків про відсутність поважних причин пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження судового рішення свідчить і про відсутність правових підстав для продовження строку для усунення недоліків в частині сплати судового збору.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Приписи ч. 3 ст. 299 КАС України визначають, що питання про відмову у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції вирішує протягом п'яти днів після надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Підсумовуючи наведене та керуючись приписами Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне у відкритті апеляційного провадження відмовити та повернути апеляційну скаргу Апелянту.
Керуючись ст. ст. 121, 248, 299, 321, 325 КАС України, суд, -
У задоволенні клопотання Головного управління ДПС у м. Києві про поновлення строку на апеляційне оскарження - відмовити.
У задоволенні клопотання Головного управління ДПС у м. Києві про продовження строку для усунення недоліків - відмовити.
У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2021 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ «Теплоенергосервіс» до Головного управління ДПС у м. Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.
Повернути Апелянту апеляційну скаргу та додані до неї матеріали.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст. ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Степанюк
Судді Н.П. Бужак
М.І. Кобаль