19 квітня 2022 року м. Дніпросправа № 340/5206/21
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),
суддів: Білак С.В., Шальєвої В.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13.10.2021 ( суддя першої інстанції Жук Р.В.) в адміністративній справі №340/5206/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Олександрійської міської ради про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду із позовом до Управління праці та соціального захисту населення Олександрійської міської ради, в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Олександрійської міської ради щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком;
зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Олександрійської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги;
стягнути з Управління соціального захисту населення Олександрійської міської ради на користь ОСОБА_1 моральну (немайнову) шкоду в розмірі 5000 грн.
В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що він як інвалід війни 2 групи має право на одержання пільг встановлених для даної категорії осіб, у тому числі на отримання разової грошової допомоги до 5 травня. Також зазначив, що після прийняття Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020р. №3-р/2020 набув право на допомогу до 5 травня в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, передбаченої ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», але відповідач вчинив протиправно не нарахував та не виплатив в повному обсязі.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13.10.2021 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Олександрійської міської ради щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Олександрійської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог скасувати, прийняти нове рішення в цій частині, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на порушення судом першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання. Вказав на протиправну поведінку відповідача. Зазначає, що зазнав душевних хвилювань, оскільки відповідачем порушено його права на соціальний захист, що включає право на гарантовані виплати, які відповідачем не повністю виплачувалися з 2021 року, а тому з Управління праці та соціального захисту населення Олександрійської міської ради необхідно стягнути на його користь 5000 грн. відшкодування за заподіяну моральну шкоду.
Відповідач у надісланому відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на викладені доводи, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Позивач є особою інвалідністю 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с.10).
Представник позивача звернувся до Управління соціального захисту населення Олександрійської міської ради з адвокатським запитом щодо виплаченої грошової допомоги за 2021 рік позивачу, відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту".
Відповідач у довідці від 26.05.2021 року №192 зазначив, що позивачу виплачена одноразова грошова допомога до 5 травня в розмірі 3906,00 грн., установленому постановою Кабінету Міністрів України №325 від 08.04.2021 року "Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" (а.с.11).
Вважаючи зазначені дії відповідача протиправними позивач звернувся до суду з цією позовною заявою до суду.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, не здійснивши нарахування та виплату позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі, передбаченому статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", допустив протиправну бездіяльність та порушив право позивача на отримання такої допомоги у законодавчо встановленому розмірі, яка не відповідає приписам ст.13 Закону № 3551. В цій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, отже, перегляду підлягає рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Управління соціального захисту населення Олександрійської міської ради на користь ОСОБА_1 моральну (немайнову) шкоду в розмірі 5000 грн, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено та судом не встановлено, що його негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою. Отже, враховуючи те, що позивачем не доведений факт заподіяння йому відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а також не зазначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної йому моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог з огляду на наступне.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Порядок відшкодування моральної шкоди визначений в статті 23 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.
Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховним Судом від 30 січня 2018 року в справі № 804/2252/14, яка, в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України, враховується судом апеляційної інстанції.
За приписами п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 р. обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Разом з тим, ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції позивачем не надано обґрунтованих пояснень щодо стягнення моральної шкоди, а також доказів погіршення його здоров'я внаслідок дій з боку відповідача (медичних довідок, висновків тощо).
Так, колегія судів вказує на відсутність будь-яких допустимих та належних доказів того, що бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком вплинула на стан здоров'я позивача та зумовила фізичні, душевні, психічні страждання останнього
Доказів настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, які у розумінні ст.23 ЦК України є підставою для відшкодування моральної шкоди, позивачем також не надано.
Для відшкодування шкоди обов'язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем не зазначено конкретних фактів, які б у системному зв'язку з протиправними діями відповідача утворювали підстави для стягнення з відповідача моральної шкоди.
Таким чином, позивачем жодним чином не обґрунтовано підстав для стягнення моральної шкоди, не надано жодних доказів заподіяння йому або членам його сім'ї душевних страждань протиправною бездіяльністю відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача.
При цьому, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Крім зазначеного, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Колегія суддів вказує на те, що позивач жодним чином не обґрунтовує заявлений розмір моральної шкоди.
Разом з тим, саме по собі таке твердження позивача не є підставою для стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 5000 грн., оскільки позивачем доводиться, а судом оцінюється наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку.
Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а також не зазначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної йому шкоди, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову у частині позовних вимог про стягнення відшкодування за завдану моральну шкоду у сумі 5000 грн.
Зазначений висновок суду відповідає позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постановах від 21 лютого 2020 року у справі № 363/3520/16-а, від 21 лютого 2020 року у справі №628/3028/16-а та від 15 квітня 2020 року у справі №815/63/18, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції.
Посилання апелянта на висновки Верховного Суду, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки обставини даної справи відмінні від обставин зазначеної справи суду касаційної інстанції та не можуть бути враховані в даному випадку.
Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
За змістом п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "RuizTorija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Отже, з огляду на вказане вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з Управління соціального захисту населення Олександрійської міської ради на користь ОСОБА_1 моральну (немайнову) шкоду в розмірі 5000 грн.
Згідно з ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача у справі.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13.10.2021 в адміністративній справі №340/5206/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Повний текст постанови складено 20 квітня 2022 року.
Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко
суддя С.В. Білак
суддя В.А. Шальєва