19 квітня 2022 року м. Дніпросправа № 340/3077/21
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),
суддів: Білак С.В., Шальєвої В.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29.10.2021 (суддя першої інстанції Черниш О.А.) в адміністративній справі №340/3077/21 за позовом ОСОБА_1 до Кіровоградського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду із позовом до Кіровоградського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність Кіровоградського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
зобов'язати Кіровоградський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити йому середній заробіток в сумі 525332,40 грн. за час затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення (21.08.2019 року) по день фактичного розрахунку (17.05.2021 року).
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з якої був звільнений у запас 21.06.2019 року за станом здоров'я. Позивач стверджує, що відповідач не провів з ним повний розрахунок при звільненні. Лише на виконання судових рішень в адміністративних справах №340/449/20, №340/727/20 та №340/450/20 відповідач нарахував та виплатив йому 30.10.2020 року грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки у розмірі 35016,26 грн., 29.01.2021 року - грошову компенсацію за невикористані 10 календарних днів щорічної основної відпустки за 2019 рік у сумі 5002,33 грн., а 29.03.2021 року та 17.05.2021 року - підйомну допомогу у зв'язку з переїздом у розмірі 11742,78 грн. та 3764,47 грн. відповідно. Тож остаточний розрахунок з позивачем проведено відповідачем лише 17.05.2021 року. У зв'язку з цим, позивач вважає, що відповідач має нести відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України, за затримку розрахунку при звільненні.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29.10.2021 адміністративний позов задоволено частково.
Стягнуто з Кіровоградського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 56371,42 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29.10.2021р. у справі №340/3077/21 щодо незадоволеної частини позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 106813,29грн та задовольнити позовні вимоги стягнувши з Кіровоградського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 163184,71грн.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та не в повній мірі з'ясування обставин, що мають значення для справи, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скарга слід залишити без задоволення з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді командира кадру військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Наказом Командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_3 " Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) №222 від 12.08.2019 року позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом "б" (за станом здоров'я) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) №40 від 21.08.2019 року ОСОБА_1 з 21.08.2019 року виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 та всіх видів забезпечення. (а.с. 16)
У лютому 2020 року позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_4 , оскаржуючи бездіяльність щодо невиплати йому при звільненні грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30.03.2020 року в адміністративній справі №340/449/20 позов ОСОБА_1 задоволено та зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_5 нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. (а.с. 18 - 20)
На виконання цього судового рішення ІНФОРМАЦІЯ_6 у жовтні 2020 року нарахував позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2019 рік у сумі 35549,50 грн., яка після утримання військового збору зарахована 30.10.2020 року на рахунок позивача у сумі 35016,26 грн. (а.с. 27, 46)
У березні 2020 року позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_4 , оскаржуючи дії щодо нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2019 рік в неповному розмірі.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.05.2020 року в адміністративній справі №340/727/20, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 05.10.2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено та зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_5 нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані 10 календарних днів щорічної основної відпустки за 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення в розмірі 15 743,40 грн., станом на день звільнення з військової служби. (а.с. 23 - 26)
На виконання цього судового рішення відповідач у січні 2021 року нарахував позивачу грошову компенсацію за невикористані 10 календарних днів щорічної основної відпустки за 2019 рік у сумі 5078,52 грн., яка після утримання військового збору зарахована 29.01.2021 року на рахунок позивача у сумі 5002,33 грн. (а.с. 28, 45)
Крім того, у лютому 2020 року позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_4 , оскаржуючи бездіяльність щодо ненарахування та невиплати йому підйомної допомоги у зв'язку із переїздом для продовження проходження військової служби до смт. Голованівськ, Кіровоградської області.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30.03.2020 року в адміністративній справі №340/450/20, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15.12.2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено та зобов'язано Кіровоградський обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити йому підйомну допомогу у розмірі місячного грошового забезпечення в розмірі 15743, 40 грн. (а.с. 21 - 22)
На виконання цього судового рішення відповідач у березні 2021 року нарахував позивачу підйомну допомогу у сумі 15743,40 грн., яка після утримання військового збору зарахована на рахунок позивача 29.03.2021 року у сумі 11742,78 грн. та 17.05.2021 року у сумі 3764,47 грн. (а.с. 29, 30, 45)
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо несвоєчасної виплати при звільненні усіх належних сум протиправною, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак з врахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 56371,42 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з положеннями статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ч.1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з ч.2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Відповідно до положень частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Отже, частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
В даному випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі №821/1083/17.
Так, після виплати відповідачем заборгованості із заробітної плати, відповідач не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
З огляду на зазначене колегія суддів приходить до висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року по справі №813/356/16.
Таким чином висновки суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно статті 117 КЗпП України є обґрунтованими. Як наслідок, бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною, тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Щодо доводів апеляційної скарги викладених позивачем в частині позовної вимоги про стягнення середнього заробітку, колегія суддів зазначає наступне.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.
Відповідно до положень абзацу 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з положеннями п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Таким чином нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
У відповідності до розрахунку відповідача середньоденне грошове забезпечення позивача складає 521,77 грн.
На період затримки розрахунку при звільненні позивача, а саме з 22.08.2019 року по 17.05.2021 року, припадає 634 календарних дні. Розрахований за правилами Порядку №100 середній заробіток за цей період становить 330 802, 18 грн. (521,77 грн. х 634 днів), що більше ніж в 5 разів перевищує суму компенсацій і допомоги (56 371,42 грн.), невиплатою яких позивачу при звільненні той обґрунтовує свої позовні вимоги.
Як свідчить надана відповідачем довідка №5350 від 21.09.2021 року, при звільненні з військової служби ОСОБА_1 було нараховано та виплачено грошове забезпечення у сумі 10664,89 грн., вихідна допомога при звільненні - 31 486,80 грн., грошова компенсація за невикористану щорічну основну відпустку за 2019 рік - 15743,40 грн., усього - 57 895,09 грн. (а.с. 44)
З урахуванням грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у сумі 35 549,50 грн., грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки у сумі 5 078,52 грн. та підйомної допомоги у сумі 15743,40 грн. (усього - 56 371,42 грн.), виплачених позивачу із затримкою, на виконання судових рішень, загальний розмір виплат, належним позивачеві при звільненні, становить 114 266,51 грн. (57 895,09 грн. + 56 371,42 грн.), а частка невиплачених позивачу сум у цих виплатах складає 49,33%.
Водночас, колегія суддів звертає увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 по справі №711/4010/13-ц, згідно яких встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Так, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
3. Ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17.
У п.77-78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц також зазначено, що законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
У пункті 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції, що з врахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути розрахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
Зазначений висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 24.07.2019 у справі №805/3167/18-а, від 03.04.2019 у справі №662/1626/17 та від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.
Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 56371,42 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.
Таким чином, з метою належного захисту порушеного права позивача колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про стягнення середнього заробітку з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 56371,42 грн.
Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29.10.2021 в адміністративній справі №340/3077/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Повний текст постанови складено 20 квітня 2022 року.
Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко
суддя С.В. Білак
суддя В.А. Шальєва