Справа № 420/11846/21
15 лютого 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд в складі:
Головуючої судді Бойко О.Я.,
за участю:
секретаря судового засідання Белінського Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу №121 від 30.06.2021 та зобов'язання прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вирішив позовні вимоги задовольнити.
І. Суть спору:
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому просила:
1.Визнати наказ ГУ ДМС України в Одеській області №121 від 30.06.2021 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, неправомірним і скасувати його.
2.Зобов'язати ГУ ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
ІІ. Аргументи сторін.
(а) Позиція Позивача
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила наступне.
Позивач вважає оскаржуваний наказ необґрунтованим та незаконним, оскільки відповідач приймав його без урахування та без дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення і стосуються справи. При цьому, вона не належить до жодного визначення, яке зазначено в п. 6 ст. 8 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а заява не носить характеру зловживання.
Позивач виїхала з Афганістану через загрозу, викликану бойовими діями та у випадку повернення до країни походження може стати жертвою переслідувань як із сторони органів державної влади, так і сторони неурядових суб'єктів, оскільки позивач та члени її родини вважаються прихильниками західного стилю життя.
На даний момент Афганістан охоплений збройним конфліктом, а ситуація з безпекою продовжує погіршуватися. При цьому, інформація про країну походження є загальновідомою.
(б) Позиція Відповідача
05.08.2021 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив в задоволенні позовних вимог відмовити.
Представник відповідача вказує, що співробітники міграційної служби своєю перевіркою підтвердили відсутність умов передбачених п. 13 ч. 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, і поводження чи покарання.
Крім того, позивач звернулась за міжнародним захистом через 8 місяців після потрапляння на територію України, що свідчить про те, що її звернення не обумовлене потребою захисту, а пов'язане з бажанням легалізувати власне перебування. Вона не змогла належним чином обґрунтувати заяву про набуття захисту в контексті наявних у неї ознак, передбачених п. 1, 13 ст. 1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та не надала жодних документальних доказів власного ймовірного переслідування та не навела конкретних фактів або доказів, які б вказували на загрозу життю, безпеці або свободі у разі повернення на Батьківщину.
Представник відповідача також наголошує, що позивач та члени її родини неодноразово звертались до дипломатичного представництва країни громадянської належності та безперешкодно оформили паспортний документ гр. Афганістану у відповідному дипломатичному представництві, не зазнаючи при цьому проблем або перепон.
Після проведення аналізу особової справи відповідач дійшов висновку, що обґрунтування позивача щодо набуття міжнародного захисту мають загальний характер, а інформація щодо країни походження сама по собі не може бути підставою для позитивного вирішення питання про надання статусу біженця. Таким чином, рішення ГУ ДМС України в Одеській області № 121 від 30.06.2021 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймалось з урахуванням та дослідженням усіх обставин справи.
ІІІ Процедура та рух справи
15.07.2021 ухвалою Одеський окружний адміністративний суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження за правилами загального позовного провадження.
06.10.2021 суд ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання, продовжив підготовче провадження до 90 днів.
16.12.2021 суд ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання, закрив підготовче провадження та призначив судове засідання для розгляду справи по суті на 15.02.2022.
ІV. Обставини справи встановлені судом та докази на їх підтвердження
Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою Ісламської Республіки Афганістан, місце народження - м. Кабул, Афганістан, - національність - пуштун (а.с. 65,104).
Згідно з матеріалами особової справи, позивач у 1998 році виїхала з країни громадянської належності до Казахстану, де 08.01.1999 отримала статус біженця.
05.04.2018 Департамент поліції м. Алмати в особі Управління міграційної служби винесло рішення припинити позивачу статус біженця у відповідності до п.п.4,6 п.1 ст.14 Закону Республіки Казахстан «Про біженців».
Не погоджуючись із позбавленням статусу біженця позивач звернулась до суду, проте рішенням районного суду № 2 Алматинського району м. Алмати від 21.01.2019 по справі № 7520-18-00-2/24426 їй відмовлено у задоволенні такої заяви (а.с.81-84). Вказане рішення залишено без змін постановою Алматинського міського суду від 30.04.2019 № 2а-2614 (85-88).
У жовтні 2020 року позивач разом із сім'єю нелегально перетнули кордон України поза пунктами пропуску, користуючись послугами посередника, де їх затримали.
В період з 22 жовтня 2020 року по 29 квітня 2021 року позивач перебувала у Чернігівському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України (а.с. 68).
10.06.2021 позивач звернулась до відповідача із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 71-72).
30.06.2021 працівники управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області склали висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно позивача (а.с. 164-176).
30.06.2021 відповідач прийняв наказ № 121 про відмову в оформленні документів для вирішенні питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянці Афганістану ОСОБА_1 (а.с.181).
Надаючи належну правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами суд виходить з наступного.
IV. Джерела права та висновки суду
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначає Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон).
Згідно ст.14 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.
Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Відповідно до ч. 6 ст. 8 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Пунктом 1 частини 1 статті 1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено, що біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно п. 13 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Згідно п. 3.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 року № 649, у разі відсутності підстав для відмови в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: а) забезпечує можливість для заявника особисто або за допомогою законного представника скласти заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мають міститися такі відомості: прізвище, ім'я (імена), по батькові заявника, дані паспорта або іншого документа, що посвідчує особу (у разі його відсутності - зазначені причини, через які він був утрачений), громадянство/підданство, країна постійного проживання, місце та підстави (за наявності) проживання в Україні, місце, час та спосіб перетинання державного кордону України, відомості про членів сім'ї заявника, підписи заявника або законного представника, перекладача (у разі необхідності), дата складання заяви. Заявник зобов'язаний також надати всі наявні у нього документи та інформацію, що необхідні для обґрунтування заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або зазначити причини, через які ці документи та інформація не можуть бути надані, та повідомити, де такі документи знаходяться чи можуть знаходитися або хто може надати чи підтвердити відповідну інформацію. б) реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи у журналі реєстрації заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; в) ознайомлює заявника або його законного представника під їхній власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами і обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. г) у разі потреби направляє заявника на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України. ґ) заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім'єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник. д) приймає від заявника на зберігання документи: національний паспорт або інший документ, який посвідчує особу заявника, а також документи, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що оформлюється розпискою; е) оформлює особову справу згідно з описом документів, що знаходяться в особовій справі заявника; є) долучає до справи по чотири фотокартки заявника та членів його сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, відомості про яких внесено до заяви, а також інші, передбачені Законом та цими Правилами, документи; ж) призначає дату та час співбесіди та повідомляє цю інформацію заявникові та його законному представникові (за наявності) під підпис в особовій справі; з) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.
Директива Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту" від 27.04.2004 року № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися під час судового засідання з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що у відповідача наявний обов'язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.
При цьому, заявник, в свою чергу, не зобов'язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.
Разом з тим, залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.
Таким чином, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.
З огляду на матеріали справи, позивач, звертаючись до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, зазначила, що через війну в Афганістані вона разом із чоловіком приїхали в Казахстан, місто Алмати, де їм надали статус біженця. У 2018 році через матеріальні труднощі вони з дозволу міграційної служби поїхали в Афганістан, де хотіли продати будинок, після чого їх позбавили статусу біженця. Позивач хотіла оформити візу в Українському посольстві, проте їй було відмовлено у зв'язку із наявність паспорту старого зразку. Позивач разом із членами сім'ї не могла повернутись до Афганістану через небезпечну ситуацію у зв'язку із війною, а тому нелегально перетнула кордони України (а.с.71-72).
Також, під час анкетування та співбесіди позивач повідомила, що не може та не хоче повертатися до Афганістану через воєнний конфлікт, її можуть вбити через те, що вона не читає намаз, зі сторони талібів або інших людей може бути застосована смертна кара. Також заявник повідомила, що її чоловік навчався у РФ, а тому його вважали комуністом, через що можуть виникнути проблеми. Крім того, вона зазначила, що її чоловік та діти атеїсти, вони відмовились від ісламу через постійні військові дії, діти не знають рідної мови та не дотримуються канонів ісламської релігії.
З огляду на викладене позивач висловив побоювання щодо загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
При цьому, побоювання особи є оціночним судження, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї в її країні. Побоювання можуть ґрунтуватися не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової, соціальної чи політично групи тощо).
Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Згідно п. 10 ч. 1 ст. 27 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, належить, зокрема, збір та аналіз інформації про наявність у країнах походження біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, умов, зазначених у пунктах 1, 13, 14 частини першої статті 1 цього Закону.
Відповідно до ч. 4 ст. 29 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» Міністерство закордонних справ України, закордонні дипломатичні установи України надають центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, інформацію про ситуацію в країнах походження біженців.
Отже, при виникненні сумнівів щодо достовірності інформації вказаної заявником, щодо можливості його переслідування зі сторони державних органів чи інших формувань, та в наслідок цього загрози його життю, безпеці та свободі, щодо дійсної ситуації в країні його походження, як на момент залишення такої країни, так і на момент розгляду заяви, відповідач повинен був вжити заходів, передбачених законом.
При цьому, на стадії вирішення питання про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту неможливо прийняти обґрунтоване рішення без повного, ретельного, об'єктивного дослідження всіх обставин, які стали підставою для звернення позивача за захистом.
Згідно п. 5 ст. 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27.04.2004 №8043/04, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заслуговує довіри. Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником. У цілому, «обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування» є лише припущенням, яке має об'єктивні підстави, але перевірити його без ризику для життя чи особистої свободи людини майже неможливо. Тому на підставі принципу гуманізму, який закладено в основу Конвенції про статус біженців 1951 року, вказаний вислів слід тлумачити широко, тобто на користь того, хто звернувся за наданням статусу біженця.
З огляду на матеріали справи, під час прийняття спірного наказу Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області керувалось інформацією про країну походження позивача - Республіку Афганістан, станом на 2013, 2019, 2020 роки (а.с. 177-180).
Разом з тим, позивач звернулась до відповідача із заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту - 10.06.2021 (а.с. 71-72).
При цьому, відповідно до інформації, яка міститься в загальнодоступній мережі інтернет згідно з доповіддю верховного комісара ООН з прав людини Мишель Бачелет від 24.08.2021 за даними доповіді МООНСА про захист цивільного населення , з 1 січня по 30 червня цього року число жертв серед мирного населення збільшилася майже на 50 відсотків в порівнянні з аналогічним періодом 2020 року. Очевидно, що в липні-серпні число жертв значно зросла. Отримано достовірну інформацію про грубі порушення міжнародного гуманітарного права і прав людини в багатьох районах, що знаходяться під контролем руху «Талібан». Серед них - довільні страти цивільних осіб які не беруть участі у воєнних діях співробітників національних сил безпеки Афганістану; обмеження прав жінок, в тому числі їх права на вільне пересування і права дівчаток відвідувати школу; вербування дітей-солдатів; придушення мирних протестів і опозиції. За оцінками УВКБ ООН, з січня 2021 року ще 270 000 осіб були змушені покинути свої будинки і позбулися засобів до існування. Таким чином, число переміщених осіб перевищила 3,5 мільйона. Очікується, що велика кількість людей буде шукати притулку в сусідніх країнах або за межами регіону (https://www.ohchr.org/RU/NewsEvents/Pages/DisplayNews.aspx?NewsID=27403&LangID=R).
Крім того, відповідно до статті UNAMA - UN Assistance Mission in Afghanistan: Afghanistan; Protection of civilians in armed conflict; Midyear report: 1 January - 30 June 2021 станом на липень 2021 року: «Між 1 січня і 30 червня 2021 року Місія допомоги ООН в Афганістані (МООНСА) задокументувала 5183 жертв серед цивільного населення (1659 загиблих та 3524 поранених). Загальна кількість загиблих і поранених мирних жителів зросла на 47 відсотків у порівнянні з першою половиною 2020 року, змінивши тенденцію за останні чотири роки до зменшення жертв серед цивільного населення за перші шість місяців року, при цьому кількість жертв серед цивільного населення знову зросла до рекордного рівня, встановленого за перші шість місяців 2014-2018 років.
Жертви серед цивільного населення зросли серед жінок, дівчат, хлопчиків та чоловіків. Особливе занепокоєння МООНСА викликає, задокументована рекордна кількість вбивств і поранень серед дівчат і жінок, а також рекордна загальна кількість дитячих жертв.
Порівняно з першими шістьма місяцями 2020 року, кількість цивільних жертв серед дівчат та дорослих жінок збільшилася майже вдвічі. Жертви серед цивільного населення серед хлопчиків зросли на 36 відсотків, а серед дорослих чоловіків серед мирного населення - на 35 відсотків.
МООНСА стурбована збільшенням числа жертв серед цивільного населення після того, як в квітні міжнародні військові сили оголосили, а незабаром після цього почали виведення своїх військ з Афганістану, після чого таліби захопили значну кількість районних адміністративних центрів.
У період з 1 травня по 30 червня 2021 року МООНСА зареєструвала 2 392 жертви серед цивільного населення - майже стільки ж, скільки було зафіксовано за всі чотири попередні місяці. Число жертв серед цивільного населення в травні-червні 2021 року був найвищим за ці два місяці відтоді, коли МООНСА почала здійснювати систематичну документацію в 2009 році. МООНСА також зафіксувала численні випадки знищення майна цивільних осіб, які часто є результатом боїв за контроль над населеними сільськими районами і боїв на околицях районних і провінційних центрів» (https://www.ecoi.net/en/file/local/2056652/unama_poc_midyear_report_2021_26_july .pdf).
Згідно з заявою генерального секретаря ООН Антоніу Гутерриш ситуація в Афганістані виходить з-під контролю. В провінціях Гільменд, Кандагар і Герат, в результаті невибіркових нападів на мирне населення були вбиті і поранені понад тисячу осіб (https://news.un.org/ru/story/2021/08/1408182).
Таким чином, відповідач, приймаючи оскаржуване в даній справі рішення, не надав належну оцінку зазначеним обставинам станом на дату звернення позивача із заявою про надання захисту. Відмова ГУ ДМС України в Одеській області в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не містить достатніх та переконливих підстав, відповідач не дослідив належним чином, який рівень небезпеки існував станом на час прийняття рішення стосовно позивача та не проаналізував належним чином інформацію, повідомлену позивачем в заяві про надання статусу біженця, в анкеті особи, яка звернулася про надання статусу біженця, та протоколі співбесіди, а також не здійснив дій у межах своїх повноважень щодо перевірки фактів, викладених позивачем.
При цьому, суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на ненадання позивачем документальних доказів ймовірного переслідування та не наведення конкретних фактів або доказів, які б вказували на загрозу життю, безпеці або свободі у разі повернення на Батьківщину, оскільки в залежності від певних обставин отримання і, відповідно, надання таких документів особою, яка звертається за міжнародним захистом, може бути взагалі неможливе.
Відповідач ані у висновку про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ані до суду не навів та не надав жодного доказу на підтвердження того, що позивач з метою визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу. Не міститься підтвердження зазначеним обставинам і в матеріалах особової справи позивача.
Щодо доводів відповідача стосовно звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту лише через 8 місяців після потрапляння на територію України, суд звертає увагу, що позивач вказує про факти звернення 06.10.2020 до посадових осіб Державної прикордонної служби із відповідною заявою-анкетою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Вказане підтверджується обставинами, які встановлені у рішенні Лисичанського районного суду Луганської області від 06.10.2020 у справі № 415/6236/20.
Крім того, факт направлення Луганським прикордонним загоном імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Державної прикордонної служби України Повідомлення про звернення за захистом від 06.10.2020 № 21/11355 позивача на адресу ГУДМС України в Харківській області встановлений у рішенні Ріпкінського районного суду Чернігівської області від 02.04.2021 у справі № 743/377/21.
Таким чином, відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Також суд звертає увагу, що позивач вимушено звернулась до дипломатичних представництв країни громадянської належності з метою оформлення паспортного документу громадянина Афганістану, оскільки у міграційній службі Казахстану їй повідомили, що повторне звернення з метою оформлення статусу біженця можливе для неї після оформлення нового паспорту. Таким чином, з урахуванням вказаних обставин таке звернення позивача не слід однозначно розглядати в якості показника наміру повторно скористатись захистом країни громадянської належності.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 121 від 30.06.2021 про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та непропорційно, без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких він спрямований, а тому наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 121 від 30.06.2021 підлягає скасуванню.
Для належного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача у відповідності з процедурою, передбаченою ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищевикладене, суд робить висновок, про задоволення позовних вимог.
VI. Розподіл судових витрат
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору в порядку п.14 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», питання про їх розподіл судом не вирішується.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», ст.ст.2, 244-246 КАС України -
1.Адміністративний позов задовольнити.
2.Визнати протиправним та скасувати наказ ГУ ДМС України в Одеській області №121 від 30.06.2021 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
3.Зобов'язати ГУ ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини постанови суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Позивач- ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач - Головне управління Державна міграційна служба в Одеській області, адреса: 65045, м. Одеса, вул. Преображенська,44, код ЄДРПОУ 37811384.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 21 квітня 2022 року.
Суддя: О.Я. Бойко