справа№380/1653/22
21 квітня 2022 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), за участі третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на сторону відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області про скасування постанови про накладення штрафу,
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Тарабан Олени Олександрівни про повернення виконавчого документа стягувачу від 16.11.2021 у виконавчому провадження №65533035.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що старшим виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Тарабан Оленою Олександрівною 16.11.2021 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, яка мотивована відсутністю у боржника коштів для виконання рішення та можливості проведення виконавчих дій стосовно боржника. Позивач вважає, що на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового судового рішення, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи в межах встановлених повноважень. Відтак постанову про повернення виконавчого документа просить визнати протиправною та скасувати.
Щодо процесуальних дій, вчинених у зв'язку із розглядом цієї справи, суд зазначає наступне.
Ухвалою судді від 10.02.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; визнано поважними причини пропуску строку звернення позивача до суду з цим позовом та поновлено цей строк; залучено Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.
Ухвала про відкриття спрощеного позовного провадження в адміністративній справі від 10.02.2022 отримана відповідачем 22.02.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, долученим до матеріалів справи.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався, заяви про продовження процесуального строку для подання відзиву не подав.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.01.2021 у справі №380/11637/20 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області задоволено частково: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 провести перерахунок з 01.04.2019 основного розміру пенсії на підставі відомостей довідки Управління Служби безпеки України у Львівській області про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019, від 04.09.2020 №62/21-623-18; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; ЄДРПОУ 13814885) провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), з 01.04.2019 на підставі довідки Управління Служби безпеки України у Львівській області про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 05.03.2019, від 04.09.2020 №62/21-623-18, з врахуванням виплачених сум; у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
На виконання вказаного рішення Львівським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист від 12.05.2021.
Старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Тарабан Оленою Олександрівною 16.11.2021 винесено постанову ВП №65533035 про повернення виконавчого документу стягувачу. Вказана постанова мотивована тим, що згідно з листом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 11.06.2021 №1300-5308-8/53080 з 01.06.2021 розмір пенсійної виплати ОСОБА_1 становить 13 585, 92 грн; доплата пенсії по рішенню суду за період з 01.04.2019 по 31.05.2021 в сумі 62 164,98 грн буде виплачена ОСОБА_1 після виділення коштів з Державного бюджету України. Згідно з правовим висновком Верховного Суду у постанові від 24.01.2018 у справі №К/9901/1598/18 невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності фінансового забезпечення та фактичної відсутності таких коштів у боржника не може вважатись невиконанням судового рішення без поважних причин, а накладення за таких обставин штрафу на боржника ще більше ускладнює його фінансове становище, тому відсутність бюджетного та іншого фінансування та коштів на виплату грошових сум на виконання судового рішення є поважною причиною, яка унеможливлює проведення відповідних виплат. Таким чином, оскільки виключена можливість проведення інших виконавчих дій щодо боржника, виконавчий лист повернуто стягувачу.
Листом від 16.11.2021 №28587 відповідач направив постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 16.11.2021 ОСОБА_1 .
Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Як передбачено ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України «Про виконавче провадження».
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ від 02.06.2016 (далі - Закон №1404-VІІІ) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. (далі Закон №1404).
Згідно з ч.1 ст.5 Закону №1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно з ч.1 ст.18 Закону №1404-VІІІ, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити пенсії дії або утриматись від їх вчинення встановлено ст. 63 Закону №1404-VІІІ.
За рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону №1404-VІІІ, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Судом встановлено, що постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Тарабан Олени Олександрівни від 16.11.2021 повернуто стягувачу виконавчий лист №380/11637/20 від 12.05.2021. Постанова обґрунтована тим, що виключена можливість накласти на боржника штраф та провести інші виконавчі дії стосовно боржника.
Однак, суд зазначає, що чинним законодавством визначено певний порядок та механізм виконання рішень ,за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії. Також суд зазначає, що вчинення дій, визначених ст. 63 Закону № 1404-VIII, як то, накладення штрафу та направлення повідомлення до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем вжито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.
Відтак, здійснюючи примусове виконання судових рішень, за якими боржники зобов'язані особисто вчинити певні дії, державний виконавець має право здійснювати інші заходи примусового характеру, оскільки сам факт неможливості виконати рішення суду боржником не є підставою для повернення виконавчого документу стягувачу.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини (надалі - «ЄСПЛ») у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, складовою права на справедливий суд.
Європейський суд з прав людини зауважив, що «право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін» («Жовнер проти України», № 56848/00, § 33, ЄСПЛ, від 29 червня 2004 року). А у справі «Войтенко проти України» від 29.06.2004, заява №18966/02 було вказано, що нездатність держави виконувати рішення через відсутність достатніх бюджетних коштів не може слугувати виправданням такого невиконання.
Отже, приймаючи оскаржувану постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», з посиланням на те, що законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення - є такими, що не ґрунтується на вимогах закону.
Аналогічні правові висновки містяться в постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року по справі №1140/3479/18.
Відтак, враховуючи вищенаведене, суд вважає, що постанова старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про повернення виконавчого документа стягувачу від 16.11.2021 у виконавчому провадженні №65533035 є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до пункту п'ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За подання цього позову позивач сплатив судовий збір в сумі 992,40 гривень. З огляду на судове рішення про задоволення позову, сплачений за подання цього позову судовий збір в сумі 992,40 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 293, 295 КАС України, суд
позов ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), за участі третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на сторону відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області про скасування постанови про накладення штрафу - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про повернення виконавчого документа стягувачу від 16.11.2021 у виконавчому провадженні №65533035.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 40 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції з урахуванням положень підп. 15.5 п. 15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач - Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (79000, м. Львів, вул. Шашкевича, 1; код ЄДРПОУ 43317547).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на сторону відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885).
Суддя Сидор Н.Т.