справа№380/3100/22
20 квітня 2022 року м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 380/3100/22 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, скасування постанови, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просив:
- Визнати протиправними дії Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувану від 09 грудня 2021 року ВП № 63333587;
- Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про повернення виконавчого документа стягувачу від 09 грудня 2021 року ВП № 63333587.
- Встановити судовий контроль на підставі КАС України ст. 382. ч. 1 щодо виконання судового рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/4137/20 від 01 липня 2020 року, яке набрало законної сили і не виконане з вини відповідачів, та на підставі КАС України ст.382.4.4 накласти штраф за невиконання рішення суду;
- Зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» ст. 13 ч. 2.3 накласти арешт на рахунки та майно, а також надіслати платіжні вимоги на списання коштів Головного Управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея,10, м. Львів, 79016, ідентифікаційний код 13814885) до моменту виплати ОСОБА_1 коштів у розмірі 9485,00 грн. (дев'ять тисяч чотириста вісімдесят п'ять гривень), на підставі рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/4137/20 від 01 липня 2020 року, яке набрало законної сили і не виконане.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Слободою Андрієм Петровичем відкрито виконавче провадження 20.10.2020 року за № 63333587, у цьому виконавчому провадженні стягувачем є ОСОБА_1 , а боржником - ГУ ПФУ у Львівській області.
Постановою про повернення виконавчого документа стягувачу від 09.12.2021 ВП № 63333587 виконавчий лист № 380/4137/20 від 13.10.2020, виданий Львівським окружним адміністративним судом, повернуто стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». Як слідує з постанови про повернення виконавчого документа, листом від 22.12.2020 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повідомило державного виконавця, що доплата пенсії по рішенні суду за період з 01.01.2018 по 28.02.2020 в сумі 9485,00грн. буде виплачена після виділення коштів з Державного бюджету України, а тому державний виконавець безпідставно вважає, що «рішення суду буде виконуватись органами Пенсійного фонду і надалі, виплата заборгованості здійсниться після виділення коштів, однак, станом на сьогоднішній день, у державного виконавця відсутня можливість проведення інших виконавчих дій стосовно боржника у даному виконавчому провадженні».
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав.
Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 18.02.2022 року відкрито спрощене провадження у справі.
Судом встановлені наступні обставини:
01.07.2020 року рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01 липня 2020 року у справі № 380/4137/20 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.01.2018 року відповідно до статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ. у порядку і у розмірах визначених постановою Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21.02.2018 №103, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 76% сум грошового забезпечення, з урахуванням раніше проведених виплат.
13.10. 2020 року у вищевказаній справі судом видано виконавчий лист.
09.12.2021 року відповідачем прийнято постанову про повернення виконавчого документу стягувачу у ВП № 63333587, в якому зазначено:
«Листами від 22.12.2020 року ГУ ПФУ в Львівській області повідомило, що доплата пенсії по рішенню суду за період з 01.01.2018 по 28.02.2020 в сумі 9485,00 грн буде виплачена після виділення коштів з Державного бюджету України.
Відповідно до ст. ст. 23, 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнування та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства. Крім того, 16 липня 2018 року Верховний Суд, розглядаючи подання Кіровоградського окружного адміністративного суду про відкриття провадження по справі № 811/1469/18, як зразкової, яка є аналогічною, дійшов висновку про відмову у відкритті, посилаючись на те що спірні правовідносини справ, фактичні обставини яких лягли в основу подання, не є новими у судовій правозастосовній практиці. У справах цієї категорії суди вищих інстанцій - Верховний Суд та Верховний Суд України - раніше неодноразово ухвалювали судові рішення з висновками про застосування норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, зокрема, певним чином й ті, що описані у поданні, та орієнтують на однакову і правомірну їх реалізацію.
Враховуючи правовий висновок Верховного Суду, викладений, зокрема, у постанові від 24.01.2018 у справі № К/9901/1598/18 (405/3663/13-а), що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності таких коштів у боржника не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, а накладення за таких обставин штрафу на боржника ще більш ускладнює його фінансове становище, толу відсутність бюджетного та іншого фінансування та коштів на виплату грошових сум на виконання судового рішення є поважною причиною, яка унеможливлює проведення відповідних виплат.
Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів. Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з мстою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть були обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом, на що вказав Конституційний Суд України у Рішенні від 22.09.2005 року.
Поряд із цим, згідно ч. 5 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувану з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Таким чином, зважаючи на вищезазначене, рішення суду буде виконуватись органами Пенсійного фонду і надалі, виплата заборгованості здійсниться після виділення коштів, однак станом на сьогоднішній день, у державного виконавця відсутня можливість проведення інших виконавчих дій стосовно боржника у даному виконавчому провадженні».
Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає спірне рішення та дії відповідача протиправним та таким, що не відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження».
Судом частково враховуються аргументи наведені позивачем про протиправність спірного рішення та дій з наступних підстав згідно встановлених судом обставин та вимог законодавства:
Згідно із ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 129/1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Згідно із ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно із ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження»:
1. За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.
2. За заявою стягувача виконавець може відстрочити або розстрочити виконання рішення (крім судового рішення), за наявності обставин, передбачених частиною першою цієї статті, про що виносить відповідну постанову.
3. За наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Згідно із п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Надаючи правову оцінку спірному рішенню суд зазначає наступне:
В матеріалах справи відсутні будь які належні та допустимі докази виконання відповідачем зобов'язань вживати передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, в тому числі і передбачені ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідачем не доказано правомірності свого рішення, хоча такий обов'язок процесуальним законом покладений на нього.
Таким чином, спірне рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню.
Позовні вимоги про визнання протиправними дії відповідача задоволенню не підлягають, оскільки наслідком таких дій є саме спірне рішення, якому суд надав відповідну оцінку. Саме дії відповідача в цій частині не порушую права позивача.
Щодо встановлення судового контролю виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/4137/20 від 01 липня 2020 року, та накладення штрафу, то такі позовні вимоги також задоволенню не підлягають оскільки мають вирішуватись у цьому ж судовому проваджені в якому прийнято відповідне судове рішення.
Позовні вимоги про зобов'язання відповідача забезпечення примусового виконання рішення суду відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» також задоволенню не підлягають, оскільки на відповідача такий обов'язок покладений вказаним законом, а позивач не надав суду належних та допустимих невиконання такого.
Також суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява N 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява N 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Згідно ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 262-263, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
Позов - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) ( 79013, м. Львів, пл. Шашкевича, 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) про визнання протиправними дій, скасування постанови, - задоволити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про повернення виконавчого документа стягувачу від 09 грудня 2021 року ВП № 63333587.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (ЄДРПОУ 43317547, 79013, м. Львів, пл. Шашкевича, 1) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) 992,40 грн. сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп. 15.5. п. 15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Рішення складено в повному обсязі 20.04.2022 року.
Суддя Гавдик З.В.