20 квітня 2022 року м. Львів
справа №380/15663/21
провадження № П/380/15863/21
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Карп'як О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Львівської міської ради до Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправними дій, скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, -
встановив:
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл.Ринок,1, ЄДРПОУ 04055896, позивач) до Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю у м. Львові (79000, м. Львів, вул. Угорська, 7а, ЄДРПОУ 40181003, відповідач) у якій позивач просить:
- визнати протиправними дії Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю у Львівській області щодо реєстрації Декларації про готовність об'єкта до експлуатації «Будівництво автомийки (літ. 1Ф-2) на АДРЕСА_1 » за №ЛВ 142141540584;
- скасувати реєстрацію Декларації про готовність об'єкта до експлуатації «Будівництво автомийки (літ. 1Ф-2) на АДРЕСА_1 » за №ЛВ 142141540584, категорія складності - ІІ;
- стягнути з відповідача на користь Львівської міської ради сплачений судовий збір.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішень про надання земельної ділянки за вказаною адресою у власність чи користування для розміщення автомийки позивач не приймав, рішень про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на проектування та будівництво будівлі на АДРЕСА_1 виконавчі органи Львівської міської ради не приймали. 18.04.2014 реєстраційною службою ЛМУЮ було зареєстровано право власності ОСОБА_4 на будівлю автомийки, загальною площею 390,6 кв.м. на АДРЕСА_1 на підставі ухвали Господарського суду Львівської області від 08.04.2014 року про затвердження мирової угоди по справі №914/541/14. 23.10.2020 під час розгляду Сихівським районним судом м. Львова справи №464/3004/20, відповідачем долучено до матеріалів справи копію Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, що зареєстрована Інспекцією державного архітектурно - будівельного контролю у Львівській області 03.06.2014 року №ЛВ 142141540585 «Будівництво автомийки (літ. 1Ф-2) на АДРЕСА_1 ». Проте, в Єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів немає такої Декларації. З листа Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю від 09.09.2021 №4-0006-31840 стало відомо, що у Реєстрі будівельної діяльності зазначено, що Департаментом ДАБІ у Львівській області 03.06.2014 зареєстровано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації «Будівництво автомийки (літ. 1Ф-2) на АДРЕСА_1 » за №ЛВ 142141540584. Будь - які інші декларації про готовність об'єкта до експлуатації на такий же об'єкт, в тому числі за №ЛВ 142141540585 в Реєстрі будівельної діяльності відсутні. Вважає, що відповідач безпідставно зареєстрував Декларацію, якою було передбачено здійснення нового будівництва без наявних містобудівних обмежень та без отримання документа на право користування земельною ділянкою, оскільки третя особа здійснювала будівництво не тимчасового збірно - розбірного павільйону автомийки на два пости на АДРЕСА_1 , а будівництво нового об'єкта, що виключає можливість здійснення будівельних робіт без одержання містобудівних умов та обмежень. Вказує, що декларація порушує право територіальної громади м. Львова як власника земельної ділянки вільно розпоряджатись своїм майном, а тому з метою захисту порушеного права територіальної громади м. Львова Львівська міська рада звертається до суду з даним позовом та просить скасувати реєстрацію Декларації про готовність об'єкта до експлуатації «Будівництво автомийки (літ. 1Ф-2) на АДРЕСА_1 » за №ЛВ 142141540584, категорія складності - ІІ.
Ухвалою від 21.09.2021 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою від 30.09.2021 прийнято позовну заяґву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, призначено судове засіданні, залучено до участі у справі в якості тертьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Фізичну особу - підприємця ОСОБА_4 .
16.11.2021 представником відповідача подано клопотання про заміну сторони у зв'язку із зміною найменування відповідача на Інспекцію державного архітектурно - будівельного контролю.
Ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 24.11.2021 клопотання відповідача про заміну найменування відповідача задоволено.
13.12.2021 представником позивача подано клопотання про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору правонаступників ОСОБА_4 - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 22.03.2022, клопотання позивача задоволено, проведено заміну третьої особи ОСОБА_4 на правонаступників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
12.04.2022 надійшли письмові пояснення третіх осіб.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала з підстав, наведених у позовній заяві, просила позов задоволити повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні вказав, що реєстрацію спірної декларації проводила Інспекція державного архітектурно - будівельного контролю у Львівській області, копія такої декларації у них відсутня, відповідач у справі, Інспекція державного архітектурно - будівельного контролю не є правонаступником Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю у Львівській області.
Треті особи в судове засідання не з'явились, подали письмові пояснення, просили відмовити у задоволенні позову за безпідставністю, здійснювати розгляд справи без їх участі.
Ухвалою від 12.04.2022 суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.
Суд, заслухавши вступне слово учасників прави, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.
З матеріалів справи судом встановлено, що на підставі ухвали Львівської міської ради від 09.04.202009р. №2580 «Про затвердження суб'єкту підприємницької діяльності -фізичній особі ОСОБА_4 проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання земельних ділянок на АДРЕСА_1 » між Львівською міською радою (Орендодавець) та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_4 (Орендар) укладено договір оренди землі від 29.05.2009р. № С-1468, за умовами якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, кадастровий номер 4610136800:03:001:0027, загальною площею 0,0187 га, що знаходиться у АДРЕСА_1 для влаштування та обслуговування тимчасового збірно-розбірного павільйону автомийки, строком на п'ять років, до 09.04.2014р., цільове призначення земельної ділянки - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, функціональне призначення - землі комерційного використання (п.п. 1, 2, 3, 15,16 договору оренди).
Наказом Департаменту містобудування Львівської міської ради від 21.05.2012р. №72 затверджено містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на проектування та встановлення ФОП ОСОБА_4 тимчасового збірно-розбірного павільйону автомийки на два пости на АДРЕСА_1 (без фундаментів та без оформлення права власності).
Як вказано у позовній заяві, рішень про надання земельної ділянки за вказаною адресою у власність чи користування для розміщення автомийки позивач не приймав, рішень про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на проектування та будівництво будівлі на АДРЕСА_1 виконавчі органи Львівської міської ради не приймали.
18.04.2014 реєстраційною службою ЛМУЮ зареєстровано право власності ОСОБА_4 на будівлю автомийки, загальною площею 390,6 кв.м на АДРЕСА_1 на підстав ухвали Господарського суду Львівської області від 08.04.2014 про затвердження мирової угоди у справі №914/541/14.
29.05.2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі - продажу будівлі автомийки літ « 1Ф-2» загальною площею 390,6 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Луцевич М.Д., зареєстрованим в реєстрі №382.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №274890712 від 15.09.2021, 29.05.2014 зареєстровано за ОСОБА_6 право власності на будівлю автомийки літ. « 1Ф-2» загальною площею 390,6 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі продажу №382 від 29.05.2014.
Відповідно до листа Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю у м. Львові від 09.09.2021 №4-006-31840, повідомлено, що у Реєстрі будівельної діяльності зазначено, що Департаментом ДАБІ у Львівській області 03.06.2014 року зареєстровано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації за №ЛВ 142141540584 на об'єкт «Будівництво автомийки (літ. 1Ф-2); АДРЕСА_1 ». Будь - які інші декларації на готовність об'єкта до експлуатації на об'єкт «Будівництво автомийки (літ. 1Ф-2); АДРЕСА_1 » в тому числі за №ЛВ 142141540585, в Реєстрі будівельної діяльності відсутні.
Відповідно до наявної в матеріалах справи копії декларації про готовність об'єкта до експлуатації «Будівництво автомийки (літ.1Ф-2) на АДРЕСА_1 », така зареєстрована Інспекцією державного архітектурно - будівельного контролю у Львівській області 03.06.2014 за №ЛВ 142141540585, замовник ФОП ОСОБА_4 . У п.9,10 по інформації про проектну документацію (будівельний паспорт) та про дозвільні документи вказано Ухвала Господарського суду Львівської області від 08.04.2014 року №914/541/14.
Як вбачається з матеріалів справи, а також не заперечується учасниками справи, ухвала господарського суду Львівської області від 08.04.2014 року по справі № 914/541/14 про затвердження мирової угоди у 2015р., 2019р. та 2020р. оскаржувалась в апеляційному та касаційному порядках Львівською міською радою безпосередньо, а також Сихівською районною адміністрацією Львівської міської ради як виконавчим органом Львівської міської ради, однак на дату вирішення даного спору по суті така не скасована, не змінена і є такою, що набрала законної сили.
Не погоджуючись з правомірністю реєстрації Декларації про готовність об'єкта до експлуатації «Будівництво автомийки (літ. 1Ф-2) на АДРЕСА_1 » за №ЛВ 142141540584, позивач оскаржив такі до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Стосовно права Львівської міської ради на звернення до суду з адміністративним позовом, суд зазначає наступне.
В позовній заяві позивач вказує, що спірна декларація порушує право територіальної громади м. Львова, як власника земельної ділянки вільно розпоряджатись своїм майном.
Відповідно до ч.1 ст.19 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду першої інстанції), юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.
Тобто, суб'єкт владних повноважень має право звертатися до адміністративного суду, якщо таке право прямо передбачене Конституцією або законами України.
Згідно з положеннями частини першої статті 5 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” система місцевого самоврядування включає, зокрема, територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.
У свою чергу, відповідно до частини четвертої статті 71 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
На цій підставі суд доходить до висновку про те, що Львівська міська рада, як орган місцевого самоврядування, наділена правом на звернення до адміністративного суду у даних спірних правовідносинах відповідно до статті 71 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі № 813/2243/17.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Повноваження Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю у Львівській області та Інспекції ДАБК у спірних правовідносинах регулюються, зокрема, Законом України “Про регулювання містобудівної діяльності” (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон) встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Відповідно до ч.ч. 1, 5, 9 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до I-III категорій складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації. Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката. Зареєстрована декларація про готовність об'єкта до експлуатації або сертифікат є підставою, у тому числі, для оформлення права власності на нього.
За правилами ст. 26 вказаного Закону завершальним етапом будівництва об'єкту містобудування є реєстрація права власності на такий об'єкт.
Відповідно до ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна) та його прийняття до експлуатації, якщо це передбачено законом, а якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, воно виникає з моменту державної реєстрації.
Зважаючи на вищевикладене суд зазначає, що реєстрація декларації про готовність об'єкта до експлуатації є актом одноразового застосування. З моменту реєстрації права власності на новостворений (реконструйований) об'єкт містобудування декларація про готовність об'єкта до експлуатації вичерпала свою дію, а її скасування становить втручання у володіння майном.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 804/1510/16, від 02 жовтня 2018 року у справі № 465/1461/16-а, від 05 червня 2019 року у справі № 815/3172/18, від 20.07.2021 у справі №260/867/19.
З приводу реквізитів декларації про готовність об'єкта до експлуатації суд відзначає наступне. Позивачем заявлено вимоги про визнання протиправними дії відповідача щодо реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації «Будівництво автомийки (літ. 1Ф-2) на АДРЕСА_1 » за № ЛВ 142141540584 та скасування реєстрацію такої декларації. Однак, вказаної декларації сторонами в матеріали справи не надано. З листа відповідача від 09.09.2021р. №4-0006-31840, наданого на запит позивача від 09.09.2021р. №2901-вих-80933, вбачається, що в Реєстрі будівельної діяльності зазначено, що Департаментом ДАБІ у Львівській області 03.06.2014р. зареєстровано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації за №ЛВ142141540584 на об'єкт «Будівництво автомийки (літ.1Ф-2) Львівська обл., м. Львів, вул. Хуторівка». Згідно додатків від 16.05.2016р. до акта приймання-передачі в Інспекцію від ДАБІ у Львівській області (на виконання п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.2015р. №671) декларація про готовність об'єкта до експлуатації №ЛВ142141540584 від 03.06.2014р. не передавалась. Будь-які інші декларації про готовність об'єкта до експлуатації на об'єкт «Будівництво автомийки (літ.1Ф-2) Львівська обл., м. Львів, вул. Хуторівка», в том числі №ЛВ142141540585, в Реєстрі будівельної діяльності відсутні.
Натомість треті особи (правонаступники ФОП ОСОБА_4 ) разом з письмовими поясненнями подали в матеріали справи декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованої Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області 03.06.2014 №142141540585, об'єкт - автомийка літ. "1Ф-2" загальною площею 390,6 кв.м. по АДРЕСА_1 . Декларація за вказаним реєстраційним номером на першій сторінці верхнього правого кута містись відбиток печатки Інспекції архітектурно-будівельного контролю у Львівській області, ідентифікаційний код 37471912 та підпис посадової особи ОСОБА_7 , дату реєстрації 03.06.2014р.
Відповідно до п. 17 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13.04.2011 року (в чинній на момент виникнення спірних правовідносин), реєстрація декларації здійснюється з дотриманням вимог Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності». Декларація приймається в дозвільному центрі за місцезнаходженням об'єкта. Реєстрацію декларації здійснює Інспекція за місцезнаходженням об'єкта на безплатній основі.
Пунктом 18 вказаного Порядку передбачено, що замовник (його уповноважена особа) подає особисто або надсилає рекомендованим листом з описом вкладення до Інспекції два примірники декларації за формою згідно з додатком 1. Один примірник декларації після проведення реєстрації повертається замовнику, а другий - залишається в Інспекції, яка її зареєструвала.
З наведеного слідує, що замовник не несе відповідальності за факт реєстрації декларації, проставлення уповноваженою особою Інспекції коректного реєстраційного номера на декларації, а також за збереження в Інспекції другого примірника декларації. Достовірних відомостей про реєстрацію декларації за номером №ЛВ142141540584, окрім покликання на таку в листі відповідача від 09.09.2021р. №4-0006-31840, в матеріалах справи немає, а тому суд позбавлений можливості надати належну правову оцінку такій декларації (№ЛВ142141540584).
Відповідно до п.19 ч.1 ст.4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
У рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що у Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є “гарантією стабільності суспільних відносин” між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп.
Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування, враховуючи також і наявність делегованих повноважень, є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
Вирішуючи спори щодо скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, Верховний Суд сформулював такі правові висновки:
- після реєстрації права власності на збудований об'єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об'єкту до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання;
- за наявності чинного свідоцтва про право власності на новозбудований (реконструйований) об'єкт будівництва, скасування декларацій про початок виконання будівельних робіт та про готовність до експлуатації об'єкта не тягне за собою настання будь-яких правових наслідків.
Такі правові висновки викладені, зокрема, в постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 826/2123/18.
Вирішальним для вирішення цього спору, є те чи призводить скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації до правових наслідків та чи призводять такі наслідки до досягнення поставлених цілей - до поновлення прав, які позивач вважає порушеними.
18.04.2014 реєстраційною службою ЛМУЮ зареєстровано право власності ОСОБА_4 на будівлю автомийки, загальною площею 390,6 кв.м на АДРЕСА_1 на підстав ухвали Господарського суду Львівської області від 08.04.2014 про затвердження мирової угоди у справі №914/541/14.
29.05.2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі - продажу будівлі автомийки літ « 1Ф-2» загальною площею 390,6 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Луцевич М.Д., зареєстрованим в реєстрі №382.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №274890712 від 15.09.2021, 29.05.2014 зареєстровано за ОСОБА_6 право власності на будівлю автомийки літ. « 1Ф-2» загальною площею 390,6 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі продажу №382 від 29.05.2014.
Відповідно до листа Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю у м. Львові від 09.09.2021 №4-006-31840, повідомлено, що у Реєстрі будівельної діяльності зазначено, що Департаментом ДАБІ у Львівській області 03.06.2014 року зареєстровано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації за №ЛВ 142141540584 на об'єкт «Будівництво автомийки (літ. 1Ф-2); АДРЕСА_1 ». Будь - які інші декларації на готовність об'єкта до експлуатації на об'єкт «Будівництво автомийки (літ. 1Ф-2); АДРЕСА_1 » в тому числі за №ЛВ 142141540585, в Реєстрі будівельної діяльності відсутні.
Відповідно до наявної в матеріалах справи копії декларації про готовність об'єкта до експлуатації «Будівництво автомийки (літ.1Ф-2) на АДРЕСА_1 », така зареєстрована Інспекцією державного архітектурно - будівельного контролю у Львівській області 03.06.2014 за №ЛВ 142141540585, замовник ФОП ОСОБА_4 . У п.9,10 по інформації про проектну документацію (будівельний паспорт) та про дозвільні документи вказано Ухвала Господарського суду Львівської області від 08.04.2014 року №914/541/14.
Як вбачається з матеріалів справи, а також не заперечується учасниками справи, ухвала господарського суду Львівської області від 08.04.2014 року по справі № 914/541/14 про затвердження мирової угоди у 2015р., 2019р. та 2020р. оскаржувалась в апеляційному та касаційному порядках Львівською міською радою безпосередньо, а також Сихівською районною адміністрацією Львівської міської ради як виконавчим органом Львівської міської ради, однак на дату вирішення даного спору по суті така не скасована, не змінена і є такою, що набрала законної сили.
Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 та ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього закону, виникають з моменту такої реєстрації. Обов'язковій державній реєстрації підлягає право власності на нерухоме майно.
Постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 17 жовтня 2013 року затверджено Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (чинний на дату здійснення державної реєстрації права власності на будівлю автомийки за ОСОБА_4 ), згідно п. 36 якого для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком, якими, серед іншого, згідно п.п. 11 п. 37 Порядку, є ухвала суду про затвердження (визнання) мирової угоди.
Згідно ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України).
Суд відзначає, що за спірних обставин справи факт реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації - будівлі автомийки (03.06.2014р.) мав місце після факту державної реєстрації права власності на таку (18.04.2014р.)
У рішенні ЄСПЛ у справі "Зеленчук та Цицюра проти України" зазначено, що перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання державної влади у безперешкодне користування своїм майном повинно бути законним: згідно з другим реченням першого абзацу особа може бути позбавлена майна тільки "на умовах, передбачених законом", а за змістом другого пункту держави мають право здійснювати контроль за використанням власності шляхом забезпечення дотримання "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, властивий всім статтям Конвенції. Принцип законності передбачає, що відповідні положення національного законодавства є досить доступними, точними і передбачуваними в їх застосуванні. Принцип пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, вважатиметься порушенням статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання." Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якою необхідно досягти, та засобами, які застосовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". З питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення у справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії"). Таким чином, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ майнове право особи може бути припинено, зокрема у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.
Згідно ч. 8 ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.
Відповідно до п. 10 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13.04.2011 року (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), у разі коли на самочинно збудоване нерухоме майно визнано право власності за рішенням суду, воно приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком.
Оцінюючи всі докази, на підтвердження встановлених судом обставин справи в сукупності, суд приходить до висновку про те, що право власності на будівлю автомийки по АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 виникло на підставі судового рішення, що набрало законної сили та є обов'язковим на всій території України, і на сьогодні перебуває у приватній власності іншої особи. Будівля автомийки по АДРЕСА_1 була введена ФОП ОСОБА_4 в експлуатацію 03.06.2014р. на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації № ЛВ 142141540585, що узгоджується з п. 10 вказаного вище Порядку. Вказаний факт мав місце після притягнення ФОП ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері містобудування, тобто свідчить про узаконення проведеної ним забудови.
Відтак, скасування реєстрації Декларації про готовність об'єкта до експлуатації «Будівництво автомийки (літ. 1Ф-2) на АДРЕСА_1 » за №ЛВ 142141540584, за умови проведення державної реєстрації права власності на будівлю автомийки, загальною площею 390,6 кв.м на АДРЕСА_1 на підстав ухвали Господарського суду Львівської області від 08.04.2014 про затвердження мирової угоди у справі №914/541/14 (до реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації), не створить правових наслідків, на досягнення яких спрямований адміністративний позов та не призведе до поновлення прав та інтересів позивача, з метою захисту яких він звернувся до суду.
Завершення розгляду цього спору по суті заявлених вимог, навіть у разі встановлення підстав для задоволення позовних вимог і скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, саме по собі не призведе до припинення права власності на будівлю автомийки, не створить правових наслідків у вигляді покладення на забудовника обов'язку знести такий будинок чи здійснити його перебудову, враховуючи також і те, що замовник будівництва ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За таких обставин суд приходить до висновку про те, що у задоволенні адміністративного позову належить відмовити з тих підстав, за встановлених фактичних обставин справи, факт реєстрації Декларації про готовність об'єкта до експлуатації «Будівництво автомийки (літ. 1Ф-2) на АДРЕСА_1 » не є тієї обставиною, яка має безпосередній впливав на права та інтереси Львівської міської ради. На час ухвалення рішення судом, визнання протиправною та скасування реєстрації такої декларації не може розглядатися судом як ефективний спосіб захисту прав та інтересів, які позивач вважає порушеними.
З огляду на раніше зазначені правові висновки Верховного Суду про те, що заходи державного архітектурно-будівельного контролю можуть здійснюватися лише в процесі будівництва (на стадії виконання підготовчих та будівельних робіт), суд також не встановив інших шляхів для захисту прав та інтересів позивача (які, за його твердженням, були порушені) у межах спору з органом державного архітектурно-будівельного контролю.
Суд виходить з того, що позивач обрав неналежний спосіб захисту порушених прав, оскільки такі дії не будуть спрямовані на досягнення поставленої мети, а саме: забезпечення дотримання суб'єктом містобудівної діяльності вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», оскільки за наявності зареєстрованого права власності на новозбудований (реконструйований) об'єкт будівництва скасування зазначеної декларації не тягне за собою настання будь-яких правових наслідків.
При цьому суд зазначає, що після реєстрації права власності на реконструйований об'єкт нерухомого майна, у разі наявності підстав вважати об'єкт самочинним будівництвом відповідно до частини першої статті 376 Цивільного кодексу України та статті 38 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності”, позивач може звернутися з позовом про знесення самочинно самочинного будівництва у порядку, встановленому законом.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 826/12543/16. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 05.09.2019 у справі №813/5260/13-а.
У постанові Верховного Суду України від 15 грудня 2015 року у справі № 800/206/15 зроблено висновок про те, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.
Завданням адміністративного судочинства, згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Тобто, особа наділена правом оскаржити до суду не будь-які дії суб'єкта владних повноважень, які, на її думку, були вчинені з порушенням вимог закону, а лише ті, що мають безпосереднє відношення до особи, яка подала адміністративний позов та оскарження яких може призвести до ефективного захисту прав та інтересів такої особи.
Також суд враховує позицію Верховного Суду, зазначену в постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 522/3665/17, відповідно до якої з'ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення.
Враховуючи, що навіть рішення про задоволення позовних вимог, заявлених позивачем не призведе до поновлення їхніх прав та інтересів, на захист яких спрямовано позов, суд не перевіряє правомірність дій органу державного архітектурно-будівельного контролю, які є предметом оскарження.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах “Салов проти України” (заява № 65518/01; пункт 89), “Проніна проти України” (заява № 63566/00; пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до ст.75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи вищезазначене, суд всебічно, повно та об'єктивно, за правилами, встановленими Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Відповідно о ст.139 КАС України, судові витрати стягненню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 72,77, 90, 94, 139, 241 -246, 262, 295 КАС України , суд -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Карп'як Оксана Орестівна