21 квітня 2022 року № 320/13804/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Київській області
про визнання протиправною та скасування вимоги,
I. Зміст позовних вимог
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-34969-13 від 12.11.2020 Головного управління ДПС у Київській області про сплату ОСОБА_1 , недоїмки в сумі 1901,33 грн та 45 630,87 грн, всього 47532,20 грн.
II. Позиція позивача та заперечення відповідача
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-34969-13 від 12.11.2020. Позивач зазначила, що дані інформаційної системи органу доходів і зборів не можуть бути підставою для прийняття рішення щодо повноти та правильності нарахування ЄСВ. Відтак, на думку позивача, податковим органом було порушено порядок виставлення спірної вимоги.
Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець, є платником єдиного соціального внеску, а тому зобов'язана здійснювати сплату єдиного соціального внеску.
III. Процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 04.01.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідками від 28.03.2017 №827, від 28.03.2017 №000156291.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач з 27.03.2007 перебувала на обліку у Головному управлінні ДФС у Донецькій області.
Головним управлінням ДПС у Київській області винесено вимогу про сплату (недоїмки) №Ф-34969-13 від 12.11.2020 на суму заборгованості 47532, 20 грн.
Не погоджуючись з такими вимогами контролюючого органу та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
V. Норми права, які застосував суд
Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон № 2464-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частиною першою статті 2 цього Закону його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються, зокрема, принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частини друга статті 2 Закону № 2464-VI).
Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI).
Згідно з пунктами 1 і 12 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.
За приписами абзаців першого та другого частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 вказаного Закону недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Стаття 25 Закону № 2464-VI регламентує заходи впливу та стягнення, частина перша якої передбачає, що рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до частини десятої статті 25 Закону № 2464-VІ на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.
Згідно з частиною одинадцятою статті 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штрафні санкції.
Закон № 1669-VII, який набрав чинності з 15 жовтня 2014 року, визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення АТО, та осіб, які проживають у зоні проведення АТО або переселилися з неї під час її проведення.
Підпунктом 8 пункту 4 статті 11 Прикінцеві та перехідні положення Закону №1669-VII внесено зміни до Закону № 2464-VІ, а саме підпункт б розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення доповнено пунктом 9 3 такого змісту: Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону № 2464-VI, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону № 1669-VII, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону № 1669-VII, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому ПК для списання безнадійного податкового боргу .
Згідно з пунктом 2 Закону України від 2 березня 2015 року № 219-VIII Про внесення змін до розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2464-VI щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці , пункт 9 3 в редакції Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII вважати п. 9.4.
Відповідно до статті 2 Закону № 1669-VII на час проведення АТО забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася АТО, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася АТО.
Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення АТО.
VI. Оцінка суду
Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Аналогічний висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №440/2149/19.
Відповідно до частини другої статті 6 Закону №2464-VII платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством, подавати звітність до фіскального органу за основним місцем обліку платника та інше.
Разом з цим, пунктом 9-3 до розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону №2464-VII внесено зміни, згідно з якими платники єдиного внеску, зазначені у статті 4 цього Закону, які перебувають на обліку у фіскальних органах, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України від 14.04.2014 №405/2014 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України, звільняються від виконання своїх обов'язків, передбачених частиною другою статті 6 Закону №2464-VII, на період з 14.04.2014 до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Розпорядженням від 2 грудня 2015 року № 1275-р Кабінет Міністрів України затвердив перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася АТО. Підпунктом 10 пункту 2 додатка до вказаного розпорядження м. Амвросіївка (Амвросіївська міська рада) віднесено до переліку населених пунктів, на території яких проводилася АТО.
З огляду на наведене, платники єдиного внеску, які перебувають на обліку у фіскальних органах, розташованих на території, де проводилась антитерористична операція або було оголошено військовий чи надзвичайний стан, на період антитерористичної операції звільняються від своїх обов'язків, зокрема щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску, подання звітності тощо.
Таким чином, Закон №1669 не скасовує обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону №2464-VII, а надає можливість платникам єдиного внеску на період проведення антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у рішенні від 30.03.2018 у справі №812/292/18.
Згідно з вимогами Закону №1669 зазначені обов'язки мають бути виконані платниками єдиного внеску після закінчення антитерористичної операції.
Утім, щодо нарахування позивачу податковим органом сум єдиного внеску за період до квітня 2014 року, суд зазначає, що із набранням 15.10.2014 чинності Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02.09.2014 №1669-VII розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI доповнено пунктом 9-3 (надалі - 9.4) зокрема такого змісту: "Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу".
Надалі, зазначений пункт було виключено на підставі Закону України "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи" від 14.01.2020 №440-IX, що набрав чинності 13.02.2020.
З матеріалів справи вбачається, що згідно з даними інтегрованої картки платника податків по ЄСВ позивачу автоматично податковим органом здійснені нарахування, у позивача станом на 31.10.2019 обліковувалась заборгованість по ЄСВ у розмірі 30642,33 грн.
Відповідно до пункту 3 розділу 6 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування №449 та згідно зі статтею 25 Закону №2464-VII, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) якщо: дані перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник на кінець календарного місяця має борги зі сплати фінансових санкцій.
За наявності заборгованості у ФОП ОСОБА_1 їй була сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-34969-13 від 12.11.2020.
При цьому, з інтегрованої картки платника податків убачається, що сформована відповідачем станом на 31.10.2020 податкова вимога включала в себе нарахування з єдиного внеску, що обліковувалися до 31.12.2015.
Тобто, сформована відповідачем і оскаржувана позивачем податкова вимога включала в себе також суми, нараховані податковим органом в період чинності пункту 9-3 (9-4) розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", редакція якого вказувала на необхідності визнання безнадійним та списання податкового боргу платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України".
Отже, при формування спірної вимоги податковим органом всупереч діючим вимогам законодавства безпідставно включено до загального розміру боргу суми, які підлягали списанню.
Суд зазначає, що формування та винесення у відношенні платників податків, у тому числі вимоги про сплату боргу - є компетенцію контролюючого органу, а тому суд не вправі підміняти такого суб'єкта владних повноважень і втручатися в дискреційні повноваження останнього.
Натомість, у відповідності до завдання адміністративного судочинства та, зокрема, в контексті предмета спору даної справи, предметом дослідження була саме правомірність формування відповідачем спірної вимоги із заборгованості позивача по сплаті ЄСВ в цілому.
На основі цього, наявні підстави для твердження, що нарахування відповідних сум податковим органом було неправомірним, а отже спірна вимога про сплату боргу, зокрема в частині вказаного періоду - сформована протиправно. Тому оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) підлягає скасуванню.
VII. Висновок суду
Згідно із частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В даному випадку, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано обґрунтовані доводи правомірності формування вимоги про сплату боргу з єдиного внеску.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та аргументів, наведених учасниками справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
VIII. Розподіл судових витрат
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Щодо клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, суд зазначає, що приписи ч.ч. 1, 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас, в силу положень ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У відповідності до ч. 9 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати у тому числі розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Аналогічна позиція підтримується Верховним Судом у постанові від 01 березня 2018 року у справі № 569/17904/17.
Положеннями ч. 7 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивач надав суду квитанцію від 14.12.2020 про сплату 1000,00 грн за юридичну консультацію адвокату Шамко П.М.
Отже, враховуючи відсутність документів, що підтверджують повноваження представника позивача у даній справі, а також факт відсутності детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом у цій справі (відсутній акт прийому-передачі юридичних послуг), суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача цих витрат.
Враховуючи задоволення позовних вимог, сума судового збору, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області, становить 840,80 грн.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246,250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-34969-13 від 12.11.2020 Головного управління ДПС у Київській області про сплату ОСОБА_1 , недоїмки в сумі 1901,33 грн та 45 630, 87 грн, всього 47532,20 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ) судові витрати у розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок грн 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Головного управління Державної податкової служби у Київській області (ідентифікаційний код 43141377; місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, буд. 5а).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Леонтович А.М.
Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення - 21 квітня 2022 року.