ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"21" квітня 2022 р. справа № 300/7800/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Остап?юка С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
01.12.2021 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач) про визнання протиправним рішення про відмову у призначенні пенсії та зобов'язання призначити з 19.04.2021 пенсію за віком на пільгових умовах, з врахуванням періоду роботи з 20.01.1986 до 23.10.1992 до стажу роботи за Списком № 2.
06.12.2021 ухвалою суду відкрито провадження за вказаним позовом, а справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в порядку статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач протиправно, за наявності у неї відповідного віку, страхового стажу та підтвердженого трудовою книжкою і архівними довідками пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, не зарахував до пільгового стажу періоди її роботи з 20.01.1986 до 23.10.1992, та оскаржуваним рішенням відмовив у призначенні пільгової пенсії.
Відповідач направив суду відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням у ньому на відповідні норми права та твердження, просив в задоволенні позову відмовити з тих підстав, що умови призначення пільгової пенсії мають визначатися на підставі Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, а не на підставі пункту “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”. Страховий стаж позивача становить 36 років 04 місяці 1 день, в тому числі стаж роботи на пільгових умовах по Списку № 2 становить 6 років 9 місяців 4 дні, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах при досягненні віку 57 років. Отже, позовна вимога про зарахування періоду роботи з 20.01.1986 до 23.10.1992 до стажу роботи за Списком № 2 є безпідставною. Належним способом захисту права позивача є зобов'язання повторно розглянути заяву щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2. Крім того, відповідач заперечив щодо заявленого розміру витрат на правничу допомогу.
Суд, розглянувши відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 19.04.2021, у віці 54 роки, звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 26.06.2021 за наслідками розгляду заяви позивача від 19.04.2021 відмовлено їй у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2 (із зниженням пенсійного віку) з посиланням на норми пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, тобто недосягненням пенсійного віку 55 років, визначеного цією нормою Закону. Обчислено позивачу загальний страховий стаж 36 років 4 місяці. Період роботи позивача з 20.01.1986 до 23.10.1992 не зараховано до пільгового стажу роботи, оскільки необхідно надати уточнюючі довідки про пільговий характер роботи.
За результатами розгляду звернення позивача від 09.09.2021 Департамент пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України, листом за № 31318-30047/В-03/8-2800/21 від 27.10.2021, повідомив позивача про те, що з врахуванням уточнюючої довідки АТ «ДТЕК Дніпроенерго» за № 09/296 від 03.06.2019 про пільговий характер роботи за Списком № 2, її страховий стаж становить 36 років 4 місяці 1 день, в тому числі стаж роботи за Списком № 2 - 6 років 9 місяців 4 дні, що дає право позивачу на призначення пенсії за віком на пільгових умовах при досягненні віку 57 років.
Відповідно до поданого відзиву на позовну заяву відповідач визнає, що страховий стаж позивача становить 36 років 04 місяці 1 день, в тому числі стаж роботи на пільгових умовах по Списку № 2 - 6 років 9 місяців 4 дні. Однак, доказів про зарахування періоду роботи з 20.01.1986 до 23.10.1992 до стажу роботи за Списком № 2 відповідач не надав.
Таким чином, відповідач визнає розмір страхового та пільгового стажу роботи позивача. Натомість вважає, що право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за наявності вказаного страхового та пільгового стажу у позивача настає при досягненні нею віку 57 років, що унеможливлює призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно з статтею 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, за яким пенсій вік становить 55 років.
Позивач, вважаючи протиправним оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, з не врахуванням періоду роботи з 20.01.1986 до 23.10.1992 до стажу роботи за Списком № 2, звернулася до адміністративного суду з даним адміністративним позовом.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
У пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
У преамбулі Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно із статтею 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Відповідно до статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Згідно з пунктом “б” статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Статтею 13 Закону № 1788-XII було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок відносно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, за змістом вищенаведеної норми пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах, певно визначений час, призначення якої має відбуватись при досягненні нижчого пенсійного віку.
9 липня 2003 року ухвалено Закон України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон № 1058-ІV).
3 жовтня 2017 року Верховною Радою України ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, яким Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнено розділом XIV-1, який передусім, у контексті предмету спору, містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту: на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з пунктом “б” статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом б статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі N 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону України Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року N 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення N 1-р/2020).
Відповідно до пункту 3 резолютивної частини вказаного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: "На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 Конституційного Суду України визнано неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України ).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Враховуючи встановлені обставини справи, суд зазначає, що, з врахуванням наявного пільгового стажу позивача 6 років 9 місяців 4 дні та рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року за № 1-р/2020, право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” виникло у позивача у віці 52 роки.
Оскільки у позивача на момент її звернення за призначення пенсії за віком на пільгових умовах був необхідний вік, страховий та пільговий стаж, то відповідач протиправно відмовив позиву у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, тому оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії від 24.06.2021 є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
При цьому, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Висновками Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 19.02.2020 у справі за № 520/15025/16-а, провадження 11-1207апп19, встановлено, що не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі №21-1465а15.
За таких обставин, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача призначити позивачу з 19.04.2021 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, з врахуванням періоду роботи з 20.01.1986 до 23.10.1992 до стажу роботи за Списком № 2.
Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок, що заявлені позивачем позовні вимоги є обґрунтованими, тому адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.
Стаття 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначає види судових витрат.
Відповідно до частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 132 даного Кодексу до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно частини 2 статті 134 даного Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з пунктом 1 частини 3 зазначеної статті Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Документально підтвердженими судовими витратами в даній справі є витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 908 гривень, згідно з квитанцією №33 від 11.11.2021, та витрати, пов'язані з розглядом справи (на професійну правничу допомогу) згідно ордеру серії ІФ № 004546 на надання (правничої) допомоги адвокатом Шевченко Наталією Павлівною, договору про надання правничої допомоги від 23.07.2021, акту приймання-передачі послуг від 22.11.2021 відповідно до яких вартість гонорару адвоката становить 7 000 гривень.
Розмір витрат позивача на оплату послуг адвоката є співмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; значенням справи для сторони.
Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню витрати на сплату судового збору в розмірі 908 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 гривень.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 24.06.2021 про відмову в призначенні, ОСОБА_1 , пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (індекс 76018, вулиця Січових Стрільців, будинок 15, місто Івано-Франківськ, код ЄДРПОУ 20551088) призначити з 19.04.2021 ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з врахуванням періоду роботи з 20.01.1986 до 23.10.1992 до стажу роботи за Списком № 2.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (індекс 76018, вулиця Січових Стрільців, 15, місто Івано-Франківськ, код ЄДРПОУ 20551088) сплачений судовий збір в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 (сім тисяч) гривень.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Остап'юк С.В.