21 квітня 2022 року Справа № 160/4402/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коренева А.О.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області про про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 з вересня 2021 року, виплата якої була відновлена Бабушкінським районим судом м. Дніпропетровська від 10 січня 2014 року по справі 200/17405/13-ц, у зв'язку зі скасуванням всіх підвищень, індексації, надбавок та доплат відповідно до статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
зобов'язати Головне управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відновити виплату пенсії ОСОБА_1 з вересня 2021 року, в розмірі з урахуванням всіх підвищень, індексації, надбавок та доплат відповідно до статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» довічно.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що позивачка отримувала пенсію за віком з 09.07.1993 року. Відповідно постанови Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.01.2014 р. по справі № 200/17045/13-ц ( 2а/200/605/13) виплата пенсії була поновлена з 07.10.2009 року та до вересня 2021 року виплачувалась у розмірі 2996,43 грн. Однак, з вересня 2021 року по не зрозумілій для позивача причині пенсія нарахована в сумі 141.13 грн. Позивачка вважає, що відповідачем протиправно були скасовані з 01.09.2021 року всі раніше призначені доплати, надбавки, підвищення та індексація, встановлені чинним законодавством, що призвело до зменшення розміру пенсії довічно.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 березня 2022 року відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
20 квітня 2022 року, через «Електронний суд» від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому, проти позову заперечує в повному обсязі, вважає позовні вимоги безпідставним та такими, що суперечать нормам чинного законодавства. При цьому зазначили, що при проведенні інвентаризації пенсійних справ був виявлений недолік по розрахунку пенсії ОСОБА_1 на виконання постанови Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня 2014 року по справі № 200/17045/13-ц, якою було зобов'язано поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 та виплачувати її, починаючи з 07.10.2009 року. Виплата за рішенням суду, якими зобов'язано здійснити поновлення пенсії і в якому не вказана кінцева дата періоду, за який слід здійснювати нарахування та виплату пенсії, виплата такої пенсії здійснюється до зміни умов пенсійного забезпечення особи або зміни чи скасування норм законодавства, якими керувався суд, постановляючи рішення. У випадках, коли інше не зазначено у рішенні суду, пенсія поновлюється у розмірі, визначеному на дату припинення її виплати. Розмір пенсії на дату припинення виплати становив 141,13 грн (дата виїзду за кордон на постійне місце проживання вересень 1999). З 01.09.2021 пенсійна справа приведена у відповідність. Окрім того, Пенсійний фонд України листом від 20.01.2022 № 2058-42327/3-03/8-2800/22, на звернення представника Позивача від 25.11.2021 до Президента України щодо пенсійного забезпечення ОСОБА_1 , повідомив про те, що оскільки судовим рішенням на органи Пенсійного фонду України не було покладено зобов'язань щодо проведення перерахунку пенсії з урахуванням норм законодавства, які діють на час поновлення виплати пенсії, підстави для проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 були відсутні. Розмір пенсії ОСОБА_1 з вересня 2021 року переглянуто та встановлено у розмірі на дату припинення виплати пенсії. За вищенаведених підстав, Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області просило відмовити в задоволенні позовних вимог.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 26.01.1993 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком, розраховану відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ІІ.
В зв'язку з виїздом 17.09.1999 на постійне місце проживання за межі України до держави Ізраїль, ОСОБА_1 було виплачено пенсію за 6 місяців перед виїздом відповідно до статті 92 Закону № 1788-ІІ, після чого виплату пенсії було припинено з 25.05.2000 року.
Так, постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.01.2014 по справі № 200/17045/13-ц адміністративний позов, зокрема, ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії -задоволено частково: визнано протиправними дій Управління пенсійного фонду України в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська щодо відмови в поновленні виплати з 07.10.2009 року пенсії за віком та підвищення до пенсії як дитині війни ОСОБА_1 ; зобов'язано Управління пенсійного фонду України в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 та виплачувати її, починаючи з 07.10.2009 року; зобов'язано Управління пенсійного фонду України в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії як дитині війни: з 07.10.2009 року по 22.07.2011 року включно у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, що встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та виплачувати таке підвищення з 23.07.2011 року - у відповідності до розміру, визначеному законодавством. Допущено негайне виконання постанови у межах суми стягнення за один місяць.
На виконання постанови Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.01.2014 по справі № 200/17045/13-ц ОСОБА_1 було поновлено виплату пенсії з 07.10.2009 та виплачено першочергово суму стягнень у межах за один місяць.
18.11.2021 представник ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою щодо незгоди з розміром пенсії.
Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом від 13.01.2022 1492-39360/3-01/8-0400/21 повідомило представника Позивача, зокрема, що при проведенні інвентаризації пенсійних справ був виявлений недолік по розрахунку пенсії ОСОБА_1 на виконання постанови Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня 2014 року по справі № 200/17045/13-ц, якою було зобов'язано поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 та виплачувати її, починаючи з 07.10.2009 року. Оскільки у судовому рішенні не зазначена кінцева дата періоду, за який слід здійснювати нарахування та виплату пенсії, виплата такої пенсії здійснюється до зміни умов пенсійного забезпечення особи або зміни чи скасування норм законодавства, яким керувався суд, постановляючи своє рішення. У випадках, коли інше не зазначено у рішенні суду, пенсія поновлюється у розмірі, визначеному на дату припинення її виплати. Розмір пенсії на дату припинення виплати становив 141,13 грн (дата виїзду за кордон на постійне місце проживання вересень 1999). З 01.09.2021 пенсійна справа приведена у відповідність.
Позивачка, не погодившись із даним рішенням, звернувся з позовною заявою до суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.
Стаття 25 Конституції України гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами. Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (стаття 33 Конституції України).
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Право на пенсію в Україні є конституційним правом громадянина України.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Таким чином, громадянин України, незалежно від проживання, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі і на пенсійне забезпечення.
Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення" передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим законом та досягли встановленого цим законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Рішенням № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в ст. 46 Конституції України.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Отже, проживаючий за межами країни громадянин України має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
За таких обставин, відсутність у рішенні суду, яким зобов'язано пенсійний орган поновити пенсію за віком, зобов'язання здійснювати у подальшому перерахунок вказаної пенсії у відповідності до норм пенсійного законодавства України не може бути підставою для відмови позивачу у такому перерахунку.
Згідно із статтею 46 Конституції України пенсія є одним із видів соціального захисту, право на яке громадянину гарантується.
Статтею 1 Закону № 1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Виходячи із самого визначення поняття "пенсія", щомісячні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк. У цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання виплати (чи її перерахунок).
Кінцевий термін або строк, на який призначається такий вид забезпечення як пенсія не може встановлюватись, бо це суперечить самому визначенню та суті таким виплатам.
Згідно з приписами частини 1 статті 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення", для визначення розміру пенсії за віком відповідно до частини другої статті 27 цього Закону заробітна плата для обчислення частини пенсії за період страхового стажу до набрання чинності цим Законом визначається на умовах і в порядку, передбачених законодавством, що діяло раніше, а для обчислення частини пенсії за період страхового стажу після набрання чинності цим Законом - на умовах, передбачених абзацом першим цієї частини.
Відповідно до частин 1, 2 статті 43 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення", перерахунок пенсій за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, призначених до набрання чинності цим Законом, здійснюється за нормами цього Закону на підставі документів про вік, страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час перерахунку в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло раніше, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Для перерахунку пенсій, призначених до набрання чинності цим Законом, враховується заробітна плата (дохід), з якої було раніше обчислено пенсію, за документами, наявними в пенсійній справі, або за вибором пенсіонера - заробітна плата (дохід) за період, передбачений абзацом першим частини першої статті 40 цього Закону. При цьому заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до частини другої статті 40 цього Закону із застосуванням середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за 2002 рік.
Згідно з приписами частини 1 статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення", розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп ? Кс, де: П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.
За приписами частини 2 статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення", розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому частинами першою та другою статті 42 цього Закону.
Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення", мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з врахуванням зазначених сум.
За кожний повний рік страхового стажу понад 35 років чоловікам і 30 років жінкам пенсія за віком збільшується на 1 відсоток розміру пенсії, обчисленої відповідно до статті 27 цього Закону, але не більш як на 1 відсоток мінімального розміру пенсії за віком, передбаченого абзацом першим цієї частини. Наявний в особи понаднормовий страховий стаж не може бути обмежений.
За нормами статті 7 цього ж Закону пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення" визначено порядок здійснення індексації та перерахунку пенсій.
При цьому суд зазначає, що розрахунок суми покладається на відповідача.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 16.12.2020 по справі 521/21718/16-а, від 30.09.2020 по справі N 280/676/19, від 20.02.2018 по справі N 522/5664/17.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини 2 статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення", для забезпечення індексації пенсії щороку проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
Показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.
У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі розмір щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, передбачений абзацом другим цієї частини, може бути збільшений, але не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.
Розмір, дата та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини.
За приписами частини 3 статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення" з 1 січня 2016 року у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, а також у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати, визначеної законом про Державний бюджет України на відповідний рік, підвищується розмір пенсії, обчислений відповідно до статті 28 цього Закону (крім пенсіонерів, які працюють (провадять діяльність, пов'язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування). Перерахунок пенсії проводиться з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму/мінімальної заробітної плати. Пенсіонерам, які працюють (провадять діяльність, пов'язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування), після звільнення з роботи або припинення такої діяльності пенсія перераховується з урахуванням прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність/мінімальної заробітної плати, визначених законом на дату звільнення з роботи або припинення такої діяльності.
Так, з матеріалів справи встановлено, що постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня 2014 року по справі № 200/17045/13-ц, якою було зобов'язано поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 та виплачувати її, починаючи з 07.10.2009 року.
Таким чином, обов'язок з перерахунку пенсії ОСОБА_1 у відповідача виник з 07.10.2009 року, вказана дата визначена у рішенні суду, яке набрало законної сили.
З матеріалів справи вбачається, що розмір пенсії позивача до 01.09.2021 року складав 2966,43 грн. Починаючи з 01.09.2021 року розмір пенсії зменшився та складає 141,13 грн., що підтверджується довідкою про отриману пенсію № 8191325748119103 (а.с. 10) та підтверджено відповідачем у відзиві.
Отже, в порушення викладених норм законодавства, відповідачем протиправно були скасовані з 01.09.2021 року всі раніше призначені доплати, надбавки, підвищення та індексація, встановлені чинним законодавством, що призвело до зменшення розміру пенсії довічно.
У рішенні ЄСПЛ від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (пункт 70 цього рішення).
Право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом. Необхідно відрізняти пенсію за віком, яка призначається довічно, та пенсії, які можуть мати термін дії (наприклад, пенсія по інвалідності - на період встановлення інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника дітям померлого годувальника призначається до досягнення 18 річного віку, а тим, що навчаються у вищому навчальному закладі - до закінчення навчання, але не більше, ніж до досягнення 23 років).
Пенсія за віком призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу та розміру заробітної плати, яку вона отримувала, та відповідно до відрахувань до спеціального фонду.
При цьому, пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас, пенсія стає «нарахованою» в момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни.
У свою чергу, спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме стаття 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення" визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Так, статтею 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення" передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Аналіз зазначених положень статті 46 Закону №1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
Отже, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон №1058-ІV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
Крім того, суд зазначає, що з 01.10.17 р. відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.17 №2148-VIII розпочато осучаснення (підвищення) пенсій в автоматичному режимі, без звернення пенсіонерів, за матеріалами пенсійних справ.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001.
Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Схожі норми містяться і в пп.2, 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001.
Отже, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 18.11.2014 (справа №21-518а14), а також Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 (справа №336/4675/17), від 03.05.2018 (справа №703/5652-15а).
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Так, у своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів" (рішення у справах "Амюр проти Франції", "Колишній король Греції та інші проти Греції" та "Малама проти Греції"). "Майном" може бути як "існуюче майно", так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні "легітимні сподівання" на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12.07.2001 у справі Ганс-Адам ІІ проти Німеччини"). "Легітимні сподівання" за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі "Копецький проти Словаччини").
В даному випадку легітимні сподівання позивача на отримання пенсійний виплат, передбачені чинними нормами Законів України, тобто вони є конкретними, а тому на них поширюється режим "існуючого майна".
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктами 2, 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Суд зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Таким чином, враховуючи, що під час розгляду справи встановлено протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо зменшення позивачу розміру пенсії з 01.09.2021 року, суд, поновлюючи права позивача, зобов'язує Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок розміру та поновити виплату пенсії позивачу з 01.09.2021 року, у розмірі передбаченому законодавством, з усіма індексаціями, перерахунками та надбавками, відповідно до ст.ст. 27, 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» довічно.
На підставі вищевикладеного, розглянувши справу в межах позовних вимог на підставі наданих сторонами доказів, з урахуванням встановлених обставин, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Щодо зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Здійснивши системний аналіз положень КАС України, суд вважає, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може, а отже наділений правом, а не закріпленим обов'язком, під час прийняття рішення у справі.
Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду першої інстанції, а у разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладанням штрафу.
При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджуються належними та допустимими доказами.
З огляду на не наведення заявником аргументів на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів, як встановлення судового контролю і ненадання останнім доказів в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача у встановленні судового контролю за виконанням судового рішення в даній справі, шляхом подання звіту про виконання рішення суду, яке набрало законної сили.
Зі змісту позовної заяви не вбачається, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть в подальшому очікуваного результату, або, що відповідач буде створювати перешкоди для виконання такого рішення.
Суд зауважує, що зазначена позиція кореспондується позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 31.08.2018 у справі №235/7638/16-а.
Заявник не навів жодних обґрунтувань та не надав жодних доказів, які б підтверджували необхідність застосування процесуального інституту судового контролю за виконанням судового рішення, а тому суд доходить висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю.
Згідно зі ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову. Кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Щодо питання про постановлення окремої ухвали суд зазначає наступне.
Крім того, згідно ч. 1 ст. 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. Відповідно до ч. 2 ст. 249 КАС України у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Отже, у разі необхідності, на власний розсуд, та за внутрішнім переконанням суд наділений повноваженнями щодо реагування на деякі порушення закону, стосовно яких він не може самостійно вжити заходів для усунення цих порушень, причин та умов, що їм сприяли, для встановлення винних осіб та притягнення їх до відповідальності, тобто, винесення окремої ухвали є правом суду, а не обов'язком.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що у задоволенні вимоги позивача щодо ухвалення окремої ухвали слід відмовити також.
Відповідно до ч. 1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 72-77, 139, 242-246, 250, 255, 257, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 з вересня 2021 року, виплата якої була відновлена Бабушкінським районим судом м. Дніпропетровська від 10 січня 2014 року по справі 200/17405/13-ц, у зв'язку зі скасуванням всіх підвищень, індексації, надбавок та доплат відповідно до статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 вересня 2021 року, в розмірі з урахуванням всіх підвищень, індексації, надбавок та доплат відповідно до статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» довічно.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 992,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ-21910427).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.О. Коренев