Номер провадження 22-ц/821/230/22Головуючий по 1 інстанції
Справа №703/268/21 Категорія: 310000000 Ігнатенко Т. В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Вініченко Б. Б.
21 квітня 2022 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії:
суддів Вініченка Б.Б., Фетісової Т.Л., Новікова О.М.
за участю секретаря Чуйко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргуОСОБА_1 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, набутого під час проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання права власності на 1/2 частину будинку з відповідною частиною надвірних споруд, -
У січні 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що в 2005 році позивач познайомилася ОСОБА_1 , а з січня 2006 року почали проживати однією сім'єю, як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу в квартирі АДРЕСА_1 , проявляючи турботу один за одним, вели спільний побут, мали спільний бюджет. Для забезпечення їхньої сім'ї житлом спільно вирішили придбати власний будинок. 12 травня 2006 року позивач та відповідач придбали житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_2 . Правовстановлюючі документи на вказаний будинок були оформлені на ОСОБА_1 . Оскільки в них коштів на придбання вказаного будинку не було, відповідач в інтересах сім'ї уклав кредитний договір з АТ КБ «ПриватБанк» на суму 51500 гривень, виконання якого мало бути забезпечено договором іпотеки. З травня 2006 року позивач та відповідач проживали у вказаному будинку, спільно провели ремонт будинку, благоустрій двору, придбали за спільні кошти необхідні меблі. З ним в будинку проживали сини позивача. Крім того, позивач постійно працювала і мала стабільний заробіток, спільно з відповідачем сплачувала кредит. В основному позивач особисто перераховувала спільні з відповідачем кошти на рахунок АТ КБ «ПриватБанк».
20 грудня 2008 року між позивачем та відповідачем зареєстровано шлюб, а в 2013 року вони повністю виплатили кредит, в зв'язку з чим було припинено обтяження на майно ОСОБА_1 . Останнім часом відповідач постійно заявляє позивачу, що будинок, в якому вони проживають, є його особистою власністю, а вона не має на нього ніякого права, що він має намір його комусь подарувати, в зв'язку з чим в них виникають сварки. Позивач вважає, що має прав на 1/2 частину вказаного будинку, який придбала спільно з відповідачем проживаючи однією сім'єю без реєстрації шлюбу, в зв'язку з чим звернулася до суду з даним позовом.
На підставі викладеного ОСОБА_2 просила суд встановити факт спільного її та ОСОБА_1 проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з січня 2006 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , набутого ними під час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу; визнати за нею право власності на 1/2 частину жилого будинку з відповідною частиною надвірних споруд за адресою: АДРЕСА_2 , а саме на зазначені в технічному паспорті: житловий будинок під літерою «Аа» загальною площею 62,7 кв.м., житловою площею 38,3 кв.м. та надвірними спорудами: сарай під літерою «Б», літня кухня під літерою «б», сарай під літерою «б1», вбиральня під літерою «Д», гараж під літерою «Е».
Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 листопада 2021 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , однією сім'єю без реєстрації шлюбу з березня 2006 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_2 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину жилого будинку з відповідною частиною надвірних споруд за адресою: АДРЕСА_2 , а саме на зазначені в технічному паспорті: житловий будинок під літерою « Аа » загальною площею 62,7 кв.м., житловою площею 38,3 кв.м. та надвірними спорудами: сарай під літерою «Б», літня кухня під літерою «б», сарай під літерою «б1», вбиральня під літерою «Д», гараж під літерою «Е».
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2724 грн судових витрат по сплаті судового збору та 8000 грн судових витрат по отриманню професійної правничої допомоги, а всього - 10724 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем ОСОБА_2 доведено факт спільного проживання в період з березня 2006 року по 20 грудня 2008 року з відповідачем ОСОБА_1 , ведення з останнім спільного господарства, здійснення спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, в зв'язку з чим вимога позивача в частині встановлення факту її спільного провадження з ОСОБА_1 проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, з врахуванням перебування позивача ОСОБА_2 до 28 березня 2006 року у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , є обґрунтованими у період з березня 2006 року по 20 грудня 2008 року.
При цьому, доводи відповідача про те, що у вказаний у позовній заяві період часу, він з позивачем, хоча і мав близькі стосунки, однак вони не проживали разом, спільного господарства не вели, спільного бюджету не мали, та почали спільно проживали за три дні до укладення шлюбу, тобто 17 грудня 2008 року, а також акти, які приєднані до справи відповідачем на підтвердження своїх доводів, суд не прийняв до уваги, оскільки вони суперечать матеріалами справи та повністю спростовуються вищевказаними встановленими судом обставинами.
Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що будинковолодіння АДРЕСА_2 , було придбане відповідачем ОСОБА_1 12 травня 2006 року за кредитні кошти під час спільного з ОСОБА_2 проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку та зазначив, що рішення суду є незаконним, упередженим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а тому просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що у 2006 році ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі. Судом про даний факт зазначено у рішенні, але не звернуто уваги під час розгляду справи та не надано цьому факту належної оцінки.
Вказує, що жоден із допитаних судом свідків зі сторони позивача, беззаперечно не підтвердили факту їх перебування у спірній період у фактичних шлюбних відносинах, не доповіли про факти, які б підтвердили їх проживання саме однією сім'єю.
Окрім того, судом не звернута увага, що під час нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу та договору іпотеки, було надано відомості про те, що він у зареєстрованому шлюбі не перебуває та ні з ким однією сім'єю не проживає, а будинок купується за кошти банку, де договір кредитування було укладено між ним та банком. Крім того, під час оформлення іпотеки (кредитного договору), банком здійснювалась перевірка його доходів для надання позитивного рішення щодо отримання коштів та підтвердження статусу його платоспроможності.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вказувала, що з січня 2006 року почала проживати зі ОСОБА_1 однією сім'єю в квартирі, яка належала сестрі ОСОБА_1 та разом з відповідачем спільно шукали будинок, який мали намір придбати для спільного проживання.
Ці обставини підтвердила у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 , з якою позивач з 2004 року разом працювала та підтримувала дружні стосунки.
12 травня 2006 року вона та відповідач придбали житловий будинок з надвірними спорудами. На той час вони проживали однією сім'єю, як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, вели спільний побут, мали спільний бюджет, вона постійно працювала і мала стабільну заробітку плату.
Нею особисто перераховувались спільні з відповідачем кошти в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором на рахунок АТ КБ «Приватбанк», про що свідчить її підписи платника у квитанціях.
Факт проживання з відповідачем однією сім'єю також підтверджується записом у будинковій книзі, де зазначено, що позивач зареєстрована у придбаному будинку разом зі ОСОБА_1 з 12 вересня 2006 року.
21 квітня 2022 року ОСОБА_1 звернувся із заявою перенесення судового засідання у зв'язку із веденням воєнного стану.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін,а неможливістьвирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Указом Президента України №64/2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, тобто до 27 березня 2022 року.
Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» внесені зміни до ст. 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ. Відповідно до цих змін продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Колегія суддів, перевіривши подану відповідачем заяву, враховує, що ним не надано жодних доказів неможливості прибуття до судового засідання (перебування на лікарняному, виїзд за кордон, мобілізація тощо) та неможливості участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Саме по собі посилання лише на неможливість прибуття до суду не може вважатись належними обґрунтуванням вказаних причин.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, викладення ОСОБА_1 своєї правової позиції у апеляційній скарзі, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.
Згідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам закону.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 12 травня 2006 року між ОСОБА_5 , з однієї сторони, ОСОБА_1 , з другої сторони, та Смілянським центральним відділенням Черкаського головного регіонального управління ЗАТ КБ «ПриватБанк», з третьої сторони, укладено договір купівлі-продажу жилого будинку з надвірними спорудами, який посвідчений приватним нотаріусом Смілянського районного нотаріального округу Новіковим І.М. та зареєстрований в реєстрі за №3399 (а.с.10).
Згідно п.1.1 вказаного Договору, ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_1 купив жилий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . На земельній ділянці розташовані: жилий будинок під літ. «Аа», розмір загальної площі 62,7 кв.м., розмір жилої площі - 38,3 кв.м.; сарай під літ. «Б»; літня кухня під літ. «б»; сарай під літ. «Г», вбиральня під літ. «Д»; гараж під літ. «Е»; оглядова яма під літ. «о»; зливна яма під літ. «Л»; погріб під літ. «В»; літній душ під літ. «Г» та огорожа під літ. 1,2. Будинок розташований на земельній ділянці розміром 600 кв.м.
Відповідно до п.2.1 вказаного Договору, продаж цього будинку з надвірними спорудами вчиняється за 51500 гривень, які покупець зобов'язується виплатити продавцю на протязі двох банківських днів моменту оформлення договору іпотеки.
Згідно п.2.2 зазначеного Договору, банк зобов'язується видати покупцю на умовах кредитного договору кошти в розмірі 51500 гривень на протязі двох банківських днів з дня підписання договору іпотеки вказаного жилого будинку з надвірними спорудами, між покупцем та банком.
Як вбачається з зазначеного Договору, на ньому наявний рукописний текст, який вчинений 12 травня 2006 року приватним нотаріусом Смілянського районного нотаріального округу Новіковим І.М. про те, що 12 травня 2006 року сторони цього договору остаточно розрахувалися між собою, а саме: ОСОБА_5 отримала від ОСОБА_1 гроші, які становили борг за придбаний будинок, фінансово - матеріальних претензій між сторонами договору не має.
Крім того, 12 травня 2006 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір іпотеки №CSS0GK04030045, який посвідчений приватним нотаріусом Смілянського районного нотаріального округу Новіковим І.М. та зареєстрований в реєстрі за №3399 (а.с.11-12).
Згідно п.2. вказаного Договору іпотеки, за цим договором іпотекою забезпечується виконання зобов'язань позичальника, що випливають з кредитного договору №CSS0GK04030045 від 12 травня 2006 року з: повернення кредиту, наданого у вигляді не поновлювальної лінії у розмірі 51500 гривень 00 копійок у строк до 12 травня 2021 року включно; сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 1,00% відсотків за місяць у період сплати з 01 по 26 числа кожного місяця; щомісячного надання грошових коштів (щомісячний платіж) у сумі 881 гривня 12 копійок для погашення заборгованості за кредитним договором, яка включає заборгованість за кредитом, відсотками, комісією та інших умов кредитного договору.
Відповідно до п.7 зазначеного Договору іпотеки, у забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором іпотекодавець надав в іпотек нерухоме майно, а саме жилий будинок загальною площею 62,7 кв.м., житлова площа - 38,30 кв.м. Майно належить іпотекодержателю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу №3393 від 12 травня 2006 року. Майно передається в іпотеку з невід'ємними приналежностями, що знаходять в ньому. Майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності. Майно знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Цільове призначення предмету іпотеки - жила нерухомість.
Як вбачається з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження від 17 червня 2013 року за №4937126, державним реєстратором реєстраційної служби Смілянського міськрайонного управління юстиції Черкаської області Миколенком Т.О. 17 червня 2013 року проведено державну реєстрацію припинення обтяження на будинок АДРЕСА_2 , яке було зареєстроване на підставі договору іпотеки №3399 від 12 травня 2006 року (а.с.13).
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомості від 01 грудня 2020 року за №234855021, державним реєстратором виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області Дем'яненко І.А. прийнято рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на будинковолодіння АДРЕСА_2 , яке складається з: житловий будинок під літ. «Аа», розмір загальної площі 62,7 кв.м., розмір жилої площі - 38,3 кв.м.; сарай під літ. «Б»; літня кухня під літ. «б»; сарай під літ. «б1», вбиральня під літ. «Д»; гараж під літ. «Е»; оглядова яма під літ. «о»; зливна яма під літ. «Л»; погріб під літ. «В»; літній душ під літ. «Г»; огорожа під літ. «1,2» (а.с.15).
Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Сміла Смілянського міськрайонного управління юстиції Черкаської області 28 березня 2006 року, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 розірвано, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис №70 від 28 березня 2006 року. Після реєстрації розірвання шлюбу ОСОБА_6 присвоєно прізвище « ОСОБА_7 » (а.с.71).
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Смілі Смілянського міськрайонного управління юстиції Черкаської області 20 грудня 2008 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб 20 грудня 2008 року, про що в Книзі реєстрації шлюбів в цей же день зроблено відповідний актовий запис за №529. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_6 змінила своє прізвище на « ОСОБА_8 » (а.с.9).
Як вбачається з копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_4 , виданого Смілянським МРВ УМВС України в Черкаській області 31 січня 2002 року на ім'я ОСОБА_1 , останній з 12 вересня 2006 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.7).
Згідно копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_5 , виданого Смілянським МВ УМВС України в Черкаській області 07 лютого 2009 року на ім'я ОСОБА_2 , остання з 20 лютого 2009 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.5-6).
Разом з тим, відповідно до будинкової книги на будинок АДРЕСА_2 , ОСОБА_6 була зареєстрована у вказаному будинку одночасно з ОСОБА_1 , а саме з 12 вересня 2006 року, при цьому знята з реєстрації 20 лютого 2009 року та в цей же день зареєстрована у цьому ж будинку під прізвищем « ОСОБА_8 » (а.с.22-24).
Отже, сторони зареєстровані за адресою по АДРЕСА_2 в один і той же день - 12 вересня 2006 року.
Як вбачається з акту від 21 листопада 2020 року, складеного комісією у складі ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , який засвідчений головою квартального комітету №14 Смілянської міської ради Шелудько І.В., комісія підтвердила, що ОСОБА_2 постійно проживає за адресою: АДРЕСА_2 , з 12 вересня 2006 року і по даний час разом з чоловіком ОСОБА_1 (а.с.25).
Згідно довідки №121475, виданої квартальним комітетом №14 Смілянської міської ради 21 листопада 2020 року, ОСОБА_2 з 12 вересня 2006 року по даний час постійно проживає з чоловіком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.27).
Відповідно до довідки №121498, виданої квартальним комітетом №14 Смілянської міської ради 15 березня 2021 року, ОСОБА_2 зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 з 20.02.2009 року (а.с.59).
Даючи оцінку вказаній довідці, колегія суддів вважає необхідним окремо звернути увагу, що відповідно до будинкової книги, 20.02.2009 року ОСОБА_2 зареєстрована у даному будинковолодінні у зв'язку із зміною прізвища при одруженні. При цьому, слід врахувати, що перший запис про реєстрацію позивача за адресою АДРЕСА_2 було здійснено 12.09.2006 року, але із зазначенням її прізвища від попереднього шлюбу « ОСОБА_7 ».
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, якщо від цього залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Нормою статті 74 СК України визначено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними . На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 СК України.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях.
Так, за змістом наведених судом вище норм законодавства, зокрема сімейного, слідує, що хоча проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу не породжує виникнення в них прав та обов'язків подружжя, однак якщо такі жінка та чоловік не перебувають в будь-якому іншому шлюбі в період такого спільного проживання, то на майно, набуте ними за час спільного проживання однією сім'єю, поширюється режим спільної сумісної власності, який регулюється тими же нормами, що і режим спільної сумісною власності майна подружжя. Відтак, майно, набуте жінкою та чоловіком під час спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, може бути визначено та поділено між ними за тими ж правилами та на тих же підставах, що й спільне сумісне майно подружжя, зокрема із застосуванням презумпції спільності майна подружжя. Однак, для можливості такого поділу попередньо підлягає встановленню судом внаслідок доведення належним чином позивачем саме факт проживання чоловіка та жінки (сторін по справі) однією сім'єю без реєстрації шлюбу між собою в певний період часу, протягом якого і було придбане спірне майно, поділ якого просить здійснити в судовому порядку позивач.
Встановлення факту проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв'язку із цим взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов'язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.
Наведені вище правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №244/4801/13-ц, від 28 листопада 2018 року в справі №127/11013/17, від 16 січня 2019 року у справі №343/1821/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі№522/25049/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі №354/693/17-ц, від 17 квітня 2019 року у справі №490/6060/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі №588/350/15, від 23 вересня 2019 року у справі №279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі №748/897/18, від 11 грудня 2019 року в справі №712/14547/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі №490/4949/17, від 18 грудня 2019 року в справі №761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року в справі №490/10757/16-ц, від 09 листопада 2020 року №757/8786/15-ц.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року по справі №524/10054/16.
В контексті визначення можливих доказів, їх оцінки як достатніх слід також відзначити, що згідно усталеної судової практики самі лише показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу (постанова Верховного Суду від 12 грудня 2019 року по справі №466/3769/16-ц).
Сам факт перебування у незареєстрованих шлюбних відносинах без установлення обставин ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною із сторін, про що, також зазначено в Постанові Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 442/2219/11.
Крім зазначених вище встановлених обставин та наданих на їх підтвердження доказів, позивачем, на підтвердження факту спільного проживання сторін, надано наступні докази.
Так, 12 вересня 2006 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Черкасиобленерго» укладено договір про користування електричною енергією для населення щодо подачі електричної енергії до будинку АДРЕСА_2 , в якому підписи від імені споживача ОСОБА_1 були поставлені позивачем ОСОБА_2 (а.с.83-84).
Також, 05 жовтня 2006 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Черкасигаз» укладено договір про надання послуги з газопостачання щодо подачі газу до будинку АДРЕСА_2 , в якому підписи від імені споживача ОСОБА_1 здійснено ОСОБА_2 (а.с.85-86).
01 листопада 2006 року контролером КП «Смілаводоканал» складено акт, відповідно до якого останній здійснив пломбування лічильника в будинку АДРЕСА_2 . Копію даного акту під підпис отримав представник абонента ОСОБА_8 . При цьому, підпис представника абонента у даному акті є підписом позивача ОСОБА_2 (а.с.82).
Дані обставини відповідачем у поданій апеляційній скарзі не спростовуються.
Як вбачається з трудової книжки серії НОМЕР_6 на ім'я ОСОБА_12 , остання в період часу з 01 квітня 2005 року по 02 жовтня 2009 року була працевлаштована (а.с.26).
Відповідно до квитанцій про переказ ОСОБА_1 на рахунок АТ КБ «ПриватБанк» коштів у період з 15 червня 2006 року по 12 грудня 2008 року, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, за яким ОСОБА_1 отримав від банку кошти на придбання будинку АДРЕСА_2 , підпис платника у даних квитанціях є ідентичним підпису позивача ОСОБА_2 (а.с.28-34).
Здійснення внесення коштів на погашення іпотечного кредиту саме ОСОБА_2 апелянтом також не спростовуються.
Колегія суддів звертає увагу, що такі проплати на погашення кредитної заборгованості ОСОБА_2 почала вносити з червня 2006 року.
В апеляційній скарзі відповідачем звернуто увагу на те, що судом першої інстанції не надано оцінку тому факту, що позивач у 2006 році перебувала у зареєстрованому шлюбі.
Водночас, як встановлено обставинами справи, що переглядається, ОСОБА_2 було розірвано шлюб з ОСОБА_3 28 березня 2006 року (а.с. 71), про що також міститься посилання у рішенні суду першої інстанції та такі обставини взяті судом до уваги при ухваленні рішення, оскільки встановлено факт спільного проживання сторін у справі після розірвання шлюбу позивачем із вказаною особою.
Також в апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що покази свідків не можуть бути беззаперечним доказом встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
З такими твердженнями апелянта погоджується і колегія суддів та в той же час вважає за доцільне звернути увагу на наступне.
Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказв у їх сукупності.
У суді першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_13 , які зазначили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з часу придбання будинку АДРЕСА_2 , тобто з 12 травня 2006 року, постійно в ньому проживали однією сім'єю, вели спільне господарство, а свідок ОСОБА_4 , що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з початку 2006 року постійно проживали однією сім'єю у квартирі сестри ОСОБА_1 , а потім в будинку АДРЕСА_2 , який був спільно ними підшуканий та придбаний за кредитні кошти.
Колегія суддів вважає, що крім показів даних свідків, які підтвердили факт спільного проживання сторін без реєстрації шлюбу у зазначений період, у матеріалах справи наявні в достатній кількості переконливих доказів, які підтверджують факт придбання спірного будинку під час перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах. При цьому, судом враховано, що кошти на погашення іпотечного кредиту вносились як під час спільного проживання без реєстрації шлюбу (починаючи з червня 2006 року), так і після реєстрації шлюбу (20 грудня 2008 року), оскільки остаточне погашення боргу відбулося 17.06.2013 року.
З врахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного виснвоку, що позивачем ОСОБА_2 доведено факт спільного проживання в період з березня 2006 року по 20 грудня 2008 року з відповідачем ОСОБА_1 .
Отже, будинковолодіння АДРЕСА_2 , було придбане відповідачем ОСОБА_1 12 травня 2006 року за кредитні кошти під час спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
При встановленні зазначених фактів судом першої інстанції не було порушено норм процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права та встановленим обставинам справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скарги без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 листопада 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 21 квітня 2022 року.
Судді: