Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-кп/4809/274/22 Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Категорія 149 КК України Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
21.04.2022 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в м. Кропивницькому, у письмовому провадженні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_6 на ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 14 квітня 2022 року, якою обвинуваченому
ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Кіровограда, Кіровоградської області, українець, громадянин України, з повною вищою освітою, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , має на утриманні неповнолітню дитину, раніше не судимий,
продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 13.06.2022 року включно, без визначення розміру застави.
Також, цією ухвалою продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на 60 днів, тобто до 13.06.2022 року включно, без визначення розміру застави.
На розгляді в Кіровському районному суді м. Кіровограда області перебуває кримінальне провадження 12020120000000036 за обвинуваченням ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 149 КК України.
У судовому засіданні суду першої інстанції прокурор подав клопотання про продовження обраного обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 14 квітня 2022 року обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів, без визначення розміру застави.
Судове рішення мотивовано тим, що перед судом доведено ризиків передбачених, пунктами 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, згідно з якими як обвинувачений ОСОБА_6 , так і обвинувачена ОСОБА_7 у разі застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, можуть переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків та потерпілих, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Ризики, які наведені прокурором у клопотанні про продовження строків тримання під вартою підтверджуються тим, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжких злочинів у складі організованої групи, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі до 15 років, як обвинувачений ОСОБА_6 , так і обвинувачена ОСОБА_7 офіційно не працювали та не мали офіційних доходів, у кримінальному провадженні не допитано потерпілих та свідків, не досліджено в повному обсязі речові та письмові докази.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_6 просить скасувати постанову районного суду та постановити нову ухвалу, якою її підзахиному обрати більш м'який запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, зокрема у вигляді домашнього арешту.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що жоден з наведених в клопотанні прокурора ймовірних ризиків, які врахував суд, відсутні на даний час, крім тяжкості інкримінованого злочину.
ОСОБА_6 перебуває під вартою протягом двох років, а тому для продовження строку тримання під вартою є недостатнім перелік ймовірних ризиків, необхідною умовою є обґрунтованість ризиків, яке в оскаржуваній ухвалі відсутнє.
Вважає, що суд взагалі не врахував даних, які характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_6 , а саме, те, що він є раніше не судимою особою, соціалізованим, має постійне місце проживання та квартиру у власності, міцні соціальні зв'язки - неповнолітнього сина, позитивно характеризується, зазначені відомості знаходяться в матеріалах кримінального провадження. Вказані обставини якраз і свідчать про відсутність ризиків, зазначених в ухвалі суду.
При цьому зазначає про практику ЄСПЛ відповідно до яких наявність серйозних підозр щодо участі у вчиненні тяжкого правопорушення та перспективи ухвалення вироку про значну міру покарання самі по собі не можуть бути виправданням тривалого попереднього ув'язнення.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали клопотання і перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Згідно ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Відповідно до частини п'ятої цієї статті слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Колегія суддів за результатами апеляційного перегляду ухвали районного суду встановила, що зазначені вимоги кримінального закону слідчим суддею належно дотримані.
На думку колегії суддів, суддя прийшов до обґрунтованого висновку про наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.149 ч.3 КК України, оскільки такий висновок підтверджується доданими до клопотання доказами, які знаходяться в матеріалах кримінального провадження та можуть переконати об'єктивного спостерігача, що ОСОБА_6 міг вчинити інкриміновані кримінальні правопорушення.
Такий висновок також повною мірою узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), відповідно до якої термін «обґрунтована підозра», зокрема викладеного у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року, означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача у тому, що особа про яку йдеться мова, могла вчинити правопорушення.
При цьому, колегія суддів не може не зазначити, що практика ЄСПЛ не вимагає, щоб на момент обрання запобіжного заходу у органу досудового розслідування або суду були чіткі докази винуватості особи, яку повідомлено про підозру або пред'явлено обвинувачення.
Оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті, а саме питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, то слідчий суддя (суд) на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише визначив, що причетність що ОСОБА_6 до вчинення злочинів, підозра у якому йому повідомлена, є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу, з чим погоджується і колегія суддів.
Тобто, суддя, дослідивши матеріали клопотання в межах своєї компетенції, у висновках, які зробив орган досудового розслідування відносно ОСОБА_6 встановив наявність ризиків передбачених ст. 177 КПК України.
Перевіряючи доводи клопотання слідчого на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає, що суддя дійшов правильного висновку про їх наявність, з огляду на конкретні обставини кримінального провадження.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
На підставі вище викладеного, а також враховуючи дані про особу обвинуваченого, в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про доведеність слідчим та прокурором у клопотанні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне в матеріалах справи відсутні. За таких підстав, відсутні підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи будуть адекватними заходами у даному кримінальному провадженні, тому колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо необхідності задовольнити клопотання, оскільки прокурор в повному обсязі довів суду обставини, які виправдовують продовження обмеження права що ОСОБА_6 на особисту свободу.
Доводи захисника про необґрунтованість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 колегією суддів не можу бити враховано.
Не визнання вини та тяжкість злочину у якому обвинувачується ОСОБА_6 в сукупності з мірою покарання, яка їм загрожує у разі визнання його винуватими, свідчать про наявність високого ступеню ризиків переховування їх від суду, незаконного впливу на свідків.
Ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_6 від органу досудового розслідування та/або суду продовжує існувати та обумовлений тяжкістю ймовірного покарання та суворістю можливого вироку.
Також про можливість та реальність настання вказаного ризику переховування їх від судуу ОСОБА_6 свідчить вістуні обставини, які пом'якшують покарання.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків слід враховувати встановлену Кримінальним процесуальним кодексом України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України.
З огляду на зазначені положення закону, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. Адже на даний час судом ще не досліджені всі докази по кримінальному провадженню.
Окрім цього, особисте зобов'язання не може бути застосоване до обвинуваченого ОСОБА_6 не можу бути застосований оскільки даний запобіжний захід є найбільш м'яким, а кримінальне правопорушення, яке вчинив останній є особливо тяжким.
Особиста порука, яка полягає у наданні особам, яких суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків і зобов'язуються за необхідністю доставити його до органу досудового розслідування чи суду на першу про те вимогу, так в ході розслідування даного провадження таких осіб не встановлено.
Особисте зобов'язання, як запобіжний захід, не забезпечить усунення встановлених ризиків, зважаючи на те, що обвинувачений не має офіційного місця роботи та офіційного заробітку.
Що стосується захисника, що ОСОБА_6 можливо застосувати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою,то такі доводи захисника на переконання колегії суддів не спростовують висновок судді про наявність у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та не можуть бути самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання про застосування щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та доданих ініціатором клопотання доказів на підтвердження його обґрунтованості.
Доводи апеляції захисників про те, що судом першої інстанції не враховано особу обвинуваченого, колегією судді не можуть бути враховано, оскільки останні на даний час становить підвищену суспільну небезпеку, а саме у них наявні високий ризик можливості переховування від органів досудового розслідування та з метою уникнення кримінальної відповідальності наявний ризик впливу на свідків.
В той же час, у справі наявна реальна можливість обвинуваченого ухилятись від кримінальної відповідальності шляхом переховування від суду шляхом залишення постійного місця проживання зумовлена відсутністю стримуючих факторів а також наявністю можливості і засобів, в тому числі здійснення виїзду за межи території України.
З цих же підстав колегія суддів залишає без задоволення доводи апеляції про недоведеність ризиків.
Враховуючи наведене, беручи до уваги обставини вчинення кримінального правопорушення, а також те, що інший більш м'який запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою - не забезпечить виконанням обвинуваченим процесуальних обов'язків, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисту про необхідність обрання обвинуваченому запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги не має.
Захисника про наявність у ОСОБА_6 місця проживання та дитини, на утримання якої він сплачує аліменти, як підстава для скасування запобіжного заходу, колегією суддів не можу бути враховано, оскільки останній на даний час становить підвищену суспільну небезпеку для суспільства.
Отже, ризики передбачені ст. 177 КПК України, які мали місце та були враховані судом при обранні міри запобіжного заходу та продовженні строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою продовжують існувати на даний час та не вичерпались і будуть продовжувати мати місце. Можливість настання ризиків безпосередньо залежить від застосування до обвинуваченого, більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, зокрема таких як особисте зобов'язання, особиста порука, домашній арешт, застава.
А тому, належна поведінка ОСОБА_6 не може бути забезпечена шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою та не зможе запобігти спробам переховуватись суду, намагався переховуватися в іншій країні, незаконного впливу на свідків, вчинення нових кримінальних правопорушень, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
Керуючись ст.ст. 183, 376, 407, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_6 - залишити без задоволення, а ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 14 квітня 2022 року, якою обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 13.06.2022 року включно, без визначення розміру застави, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4