Справа № 350/1823/20
Провадження № 22-ц/4808/569/22
Головуючий у 1 інстанції Калиній Г. В.
Суддя-доповідач Бойчук
18 квітня 2022 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Бойчука І.В.,
суддів: Пнівчук О.В., Девляшевського В.А.,
секретаря Возняк В.Д.,
з участю ОСОБА_1 , представника відповідача,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Перегінської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області про визнання незаконними та скасування акта та рішення сесії селищної ради за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рожнятівського районного суду від 15 лютого 2021 року під головуванням судді Калиній Г.В. у смт Рожнятів,
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Перегінської селищної ради про визнання незаконними та скасування акту та рішення сесії селищної ради.
Позов обґрунтовував тим, що він проживає по АДРЕСА_1 .
Перегінською селищною Радою у 1957 році його батькові ОСОБА_3 було надано дозвіл на будівництво житлового будинку та господарських споруд в АДРЕСА_1 та цим же рішенням з цим же цільовим призначенням передано земельну ділянку площею 0,08 га.
Будівництво житлового будинку закінчено у 1958 році.
Його сім'я з 1957 року користується земельною ділянкою в розмірі 0,08 га, яка відведена під будівництво та обслуговування житлового будинку та господарських споруд. На цій земельній ділянці вбиральня та вигрібна яма. Саме вбиральня та вигрібна яма знаходяться на земельній ділянці площею 0,0093 га.
У 2019 році він вирішив приватизувати дану земельну ділянку та з цього приводу звернувся до Перегінської селищної ради. Однак дізнався, що ця частина земельної ділянки на якій розміщена вбиральня та вигрібна яма не обліковані за його господарством. У зв'язку з цим влітку 2019 року він звернувся до селищної ради з заявою про закріплення за ним цієї земельної ділянки, якою його сім'я користується з 1958 року.
Земельна комісія Перегінської сселищної ради 17 липня 2019 року вийшла на місце, провела попередній розгляд заяви та рекомендувала сесії селищної ради відмовити у її задоволенні.
Сесія Перегінської селищної ради 18 серпня 2019 року затвердила акт земельної комісії від 17 липня 2019 року і відмовила в задоволенні заяви, вказавши, що земельна ділянка необхідна для громадських потреб. Однак на цій ділянці знаходиться вбиральня та вигрібна яма, які належать сім'ї з 50-х років.
За містом ст. 159 ч. 2 ЗК України, земельні спори розглядаються органами виконавчої влади за участю заінтересованих осіб, які повинні завчасно бути повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї з сторін при первинному вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься. Повторне відкладення розгляду спору може мати місце лише з поважних причин.
На засідання сесії селищної ради, яке відбулося 18 серпня 2019 року, він не запрошувався. Про наявність такого рішення його не було повідомлено, тому він був позбавлений прав передбачених ст. 160 ЗК України (знайомитися з матеріалами спору, брати участь в засіданні сесії, давати пояснення , клопотання і т.і.).
Згідно схеми обмірів земельної ділянки, які проводилися Станіславським бюро технічної інвентаризації, на спірній земельній ділянці знаходиться господарська споруда та вигрібна яма. За господарством числиться земельна ділянка в розмірі 0.08 га.
З часу закінчення будівництва і до теперішнього часу його сім'я безперешкодно користується цією частиною земельної ділянки, а отже сім'я набула права на дану земельну ділянку за набувальною давністю.
Посилаючись на те, що вказані акт земельної комісії та рішення Перегінської селищної ради є незаконними, просив визнати незаконними та скасувати акт комісії Перегінської селищної ради від 17 липня 2019 року з питань відмови в закріпленні земельної ділянки площею 0,0093 га та рішення сесії Перегінської селищної ради від 18 серпня 2019 року про затвердження акта комісії Перегінської селищної ради від 17 липня 2019 року та відмову у задоволенні його заяви про закріплення за ним земельної ділянки площею 0,0093 га.
Рішенням Рожнятівського районного суду від 15 лютого 2021 року задоволено позов.
Визнано незаконним та скасовано акт комісії Перегінської селищної ради від 17 липня 2019 року про відмову ОСОБА_1 у закріпленні земельної ділянки площею 0,0093 га.
Визнано недійсним рішення сесії Перегінської селищної ради від 18 серпня 2019 року про затвердження акту комісії з питань земельних відносин від 17липня 2019 року та відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про закріплення за ним земельної ділянки площею 0,0093 га.
У апеляційній скарзі ОСОБА_2 вказує, що вона не була учасником у цій справі, однак оскаржуване рішення є незаконним і необґрунтованим, оскільки у разі надання у власність позивачу спірної земельної ділянки будуть порушені її права та інтереси як суміжного землекористувача.
Зазначає, що вона є власником земельної ділянки із кадастровим номером 2624855800:01:007:0469, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,1378 га, а земельна ділянка площею 0,0093 га, щодо якої оскаржуваним рішенням суду визнано незаконним та скасовано акт комісії Перегінської селищної ради та визнано недійсним рішення сесії Перегінської селищної ради, є суміжною до її земельної ділянки.
Наявність вигрібної ями, якою користується позивач, на спірній земельній ділянці порушує її права та інтереси.
Крім того, вона та громадяни використовували дану спірну земельну ділянку для розвороту, оскільки ширина вулиці дуже вузька.
Висновки суду про те, що сім'я позивача користується земельною ділянкою, яка складається з двох частин, не відповідають обставинам справи, привели до ухвалення незаконного рішення внаслідок нехтування судом вимог матеріального і процесуального закону, невідповідності висновків суду судовій практиці з даних питань та міжнародного законодавства.
З практики Верховного Суду умовами набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю є: добросовісність користування; відкритість користування; безперервність користування протягом 15 років; відсутність документів, які б свідчили про наявність у громадянина прав на цю земельну ділянку. Відкрите користування земельною ділянкою передбачає, що інформація про таке користування була відома уповноваженим органам, але вони не порушували питання про самовільне використання даної земельної ділянки. Безперервне користування означає, що земельна ділянка не залишалася без користування та знаходилася постійно в експлуатації не менше 15 років. Наявність у сукупності всіх зазначених умов породжує у громадянина право на звернення до місцевої ради з клопотанням про передачу відповідної земельної ділянки у власність або надання у користування. Необхідно враховувати, що право на отримання земельної ділянки за давністю користування виникає лише з моменту закінчення 15-річного строку добросовісного, відкритого і безперервного користування земельною ділянкою. При цьому добросовісність користування полягає у невчиненні особою перешкод власнику земельної ділянки у реалізації ним свого права власності на це майно протягом 15 років. Коли мова йде про відкритість, варто розуміти, що користування має бути очевидним для інших осіб.
Сім'я позивача та сам позивач ніколи не сплачували земельний податок за спірну земельну ділянку (земельну ділянку площею 0,0093га), а також жодним чином не обробляли її. Спірна земельна ділянка не була і не є обгороджена до теперішнього часу (будь-хто має доступ). Ця земельна ділянка використовувалася громадянами та й нею для розвороту, оскільки ширина дороги не відповідає установленим державним стандартам, а також Генеральному плану смт Перегінське. Вказане також ускладнює проїзду та розвороту транспортним засобам екстрених служб.
На вказаній спірній земельній ділянці була вбиральна (туалет), який після письмового реагування 04.06.2019 Перегінської селищної ради був демонтований. Зазначене підтверджує, що позивач та його сім'я розуміли незаконність користування ними спірною земельною ділянкою.
Підтвердженням відсутності огорожі та вбиральні (туалету) є фото станом на 29.03.2021 та фото станом на теперішній час, а також лист ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 11.12.2019, згідно якого на земельній ділянці наявні лише будівельні матеріали - пісок та вигрібна яма. На цій спірній земельній ділянці будівельні матеріали та вигрібна яма без фундаменту були встановлені у 2019 році. Потім у травні-червні 2020 року було зроблено (встановлено) фундамент до вигрібної ями.
Позивач почав незаконно користуватися земельною ділянкою з 2018 року. Користування позивачем цією земельною ділянкою відбулося шляхом встановлення вигрібної ями та складування будівельних матеріалів у 2019 році. При цьому, за самовільне зайняття земельної ділянки шляхом встановлення вигрібної ями та складування будівельних матеріалів ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області позивача притягнуто до адміністративної відповідальності.
Слід також додати, що інформація про користування спірною земельною ділянкою Перегінській селищній раді була лише відома після її скарг у 2019 році, за результатами розгляду яких ОСОБА_1 виносились позивачу попередження (лист від 04.06.2019), а потім і за результатами розгляду листа Перегінської селищної ради ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності.
Зазначене не узгоджується із умовами набувальної давності (відкрите користування земельною ділянкою передбачає, що інформація про таке користування була відома уповноваженим органам, але вони не порушували питання про самовільне використання даної земельної ділянки).
Позивач сам вказує у своїх поясненнях про те, що частина спірної земельної ділянки на якій розміщена вбиральня та вигрібна яма не обліковані за його господарством. Схема 27 кварталу житлової забудови селища Перегінське Станіславського міжміського бюро технічної інвентаризації, складена 27 грудня 1956 року, не є правовстановлюючим документом на спірну земельну ділянку та жодним чином не підтверджує фактичне користування спірною земельною ділянкою.
Представник відповідача зазначив у своїх поясненнях, що не вбачає підстав, які перешкоджали б позивачу у приватизації спірної частини земельної ділянки, оскільки земля є в межах норми приватизації. Разом з цим вказує, що згодом земля може бути вилучена для громадських потреб, якщо буде проводитися розширення громадської дороги до проектної.
Такі пояснення представника відповідача зумовлені тим, що ширина дороги не відповідає державним стандартам та Генеральному плану смт Перегінське.
Вказана вище позиція представника Перегінської ОТГ, яка є правонаступником колишньої Перегінської селищної ради, суперечить позиції попередньої влади, яка вживала заходів до усунення позивачем порушень, пов'язаних із самовільним захопленням земельної ділянки.
Крім того зазначає, що під час виготовлення технічної документації на її земельну ділянку із кадастровим номером 2624855800:01:007:0469 (кадастровий номер сформовано 10.12.2012) згідно акта встановлення та узгодження зовнішніх меж землекористування для будівництва та обслуговування жилого будинку в АДРЕСА_1 суміжним користувачем (від точки «Г» до «Д» - вулиця) була Перегінська селищна рада. Вказане підтверджує те, що спірна земельна ділянка станом на час підписання (2012 рік) акта була вулицею та належала Перегінській селищній раді.
Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Також апелянтка просила залучити її до участі в справі як відповідача, оскільки рішення суду впливає на її права та обов'язки.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 04 березня 2022 року, якою відкрито апеляційне провадження за апеляційної скаргою ОСОБА_2 , відмовлено у задоволенні клопотання апелянта про її залучення до участі в справі як відповідача, оскільки у суду апеляційної інстанції, відповідно до основних принципів цивільного процесу та наданих чинним ЦПК України повноважень, відсутні повноваження щодо залучення співвідповідачів на стадії апеляційного провадження.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що вимоги апелянта є безпідставними, а твердження необґрунтованими та надуманими. Нею не надано жодного доказу, жодного розумного твердження тому, що її суб'єктивне право якимось чином могло бути порушено через оспорюване рішення суду.
Апелянт не навела жодних доказів того, що суд вирішив питання про її права, які на її думку могли бути порушені, не зазначає, яке саме її право було порушено.
У разі, якщо його вигрібна яма заважає чи обмежує права ОСОБА_2 то вона вправі звернутися з позовом про усунення перешкод та захист свого права, а не подавати апеляційну скаргу на рішення суду, яким її права та законні інтереси жодним чином не були порушені.
В засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та представник Перегінської селищної ради вимоги апеляційної скарги заперечили, покликаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції.
ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася і попередньо подала клопотання про розгляд справи за її відсутності.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України та необхідності дотримання судом строків розгляду, апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за відсутності ОСОБА_2 .
Вислухавши суддю-доповідача, ОСОБА_1 та представника Перегінської селищної ради, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про закриття апеляційного провадження з таких підстав.
Судом встановлено, ОСОБА_1 є власником домоволодіння, яке знаходиться у АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого приватним нотаріусом Котелко С. Д. 6 листопада 2012 року, що підтверджується копією витягів про державну реєстрацію прав від 21.11.2012 та з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 31.07.2020 (а. с. 10, 31, 32) та копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06.11.2012 (а. с. 27).
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом до складу вказаного домоволодіння, яке успадковано позивачем, входить вбиральня, позначена в плані літерою «Д». Згідно копії технічного паспорта на зазначене домоволодіння до його складу входить вбиральня та компостна яма (а. с. 28 - 30).
Згідно копієї схеми 27 кварталу житлової забудови селища Перегінське Станіславського міжміського бюро технічної інвентаризації складеної 27 грудня 1956 року житловий будинок та господарські споруди, що входять до складу домоволодіння у АДРЕСА_1 , знаходяться на одній частині земельної ділянки, а вбиральня та компостна яма - на другій її частині площею 0,0093 га - навпроти, через дорогу (а. с. 9).
Комісія Перегінської селищної ради 17 липня 2019 року розглянула заяву позивача про закріплення за його домогосподарством земельної ділянки площею 0,0093 га та рекомендувала відмовити у задоволенні заяви, тому що ділянка буде використовуватися для громадських потреб, що підтверджується актом комісії (а. с. 7).
Сесія Перегінської селищної ради 18 серпня 2019 року затвердила акт комісії та відмовила позивачу у задоволенні заяви, що підтверджується копією зазначеного рішення (а.с. 6 ).
Відповідно до ч. 1 ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження рішення суду, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків.
При цьому, на відміну від оскарження рішення суду учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок, і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Разом із тим, судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є скаржник, або в рішенні міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Прийняття судом рішення про права, інтереси, обов'язки особи, яка не брала участі у справі, є підставою для скасування відповідного судового акта.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 911/2635/17.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-885цс15 та від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1844цс16, висновок про відсутність у особи права на оскарження рішення суду першої інстанції на тій підставі, що суд не вирішував питання про його права та обов'язки, може бути зроблений лише після з'ясування, яким чином вказане рішення впливає на обсяг прав, інтересів чи обов'язків особи, яка подала апеляційну скаргу.
Аналогічний правовий висновок міститься також і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 2-825/10 (провадження № 14-78цс18).
Суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, лише в межах відкритого апеляційного провадження. Якщо такі обставини не підтвердяться, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтями 15, 16 ЦК України передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від установленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Згідно ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (ч. 2 ст. 48 ЦПК України).
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 17.04.2018 року у справі №523/9076/16-ц).
Згідно з положеннями цивільного процесуального законодавства відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
За змістом ст. 13, 14 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Право власності на землю гарантується, набувається та реалізується громадянами виключно відповідно до закону.
Згідно ч. 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно з п. «б» ст. 80 ЗК України суб'єктами права власності на землю є, серед іншого, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.
У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.
Відповідно до Згідно ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (ч. 1 ст. 155 ЗК України).
Згідно ч. 1, 3, 5 ст. 158 ЗК України, в редакції на момент звернення позивача до органу місцевого самоврядування, земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.
У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.
У апеляційній скарзі ОСОБА_2 вказує, що вона є власником земельної ділянки, яка суміжна із земельною ділянкою, щодо якої оскаржуваним рішенням суду визнано незаконним та скасовано акт комісії Перегінської селищної ради та визнано недійсним рішення сесії Перегінської селищної ради, та при узгодженні зовнішніх меж її земельної ділянки суміжним користувачем була селищна рада. Також посилається на те, що наявність на спірній земельній ділянці вигрібної ями, якою користується позивач, порушує її права та інтереси, вона та громадяни використовували спірну земельну ділянку для розвороту, ширина дороги не відповідає державним стандартам та Генеральному плану смт Перегінське, а висновки суду про те, що сім'я позивача користується земельною ділянкою, яка складається з двох частин, не відповідають обставинам справи. При цьому, вона не була учасником у цій справі, а у разі надання у власність позивачу спірної земельної ділянки будуть порушені її права та інтереси як суміжного землекористувача.
Разом з тим, ОСОБА_2 не є учасником правовідносин, що виникли між органом місцевого самоврядування як власником земельної ділянки та позивачем і законом не вимагається її згоди чи думки при вирішенні у межах компетенції органом місцевого самоврядування земельного питання за зверненням позивача.
Визнання незаконним та скасування акта комісії селищної ради і визнання недійсним рішення сесії селищної ради про затвердження акту комісії з питань земельних відносин та відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про закріплення за ним земельної ділянки безпосередньо не стосується прав, інтересів та обов'язків ОСОБА_2 . Суд першої інстанції не розглядав і не вирішував спір про право у правовідносинах, стороною яких була ОСОБА_2 . У резолютивній частині рішення суд не вказав про її права та обов'язки. Тобто ОСОБА_2 не є особою, що має бути притягнутою до участі як сторона чи третя особа за пред'явленими позивачем вимогами у цій справі.
Посилання апелянта, що у разі надання у власність позивачу спірної земельної ділянки будуть порушені її права та інтереси як суміжного землекористувача, не вказують на те, що суд першої інстанції вирішив питання про її права, свободи, інтереси, оскільки предметом судового розгляду не було питання передачі у власність позивачу земельної ділянки.
При цьому вона не зазначає, які саме її права, свободи, інтереси було порушено та яким чином оскаржуване рішення впливає на обсяг її прав, інтересів чи обов'язків.
У зв'язку з цим, у апелянта не виникло право на оскарження рішення суду першої інстанції.
Доводи апелянта про те, що вигрібна яма заважає чи обмежує її права не впливають на право оскарження рішення суду першої інстанції, оскільки вона як власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень її прав на землю відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Обов'язок сторони щодо доведення обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, також визначено ч. 1 ст. 81 ЦПК України.
Згідно ч. 3 ст. 352 ЦПК України після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов'язки учасника справи.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуваним рішенням суду, яким визнано незаконним та скасовано акт комісії Перегінської селищної ради від 17 липня 2019 року про відмову ОСОБА_1 у закріпленні земельної ділянки площею 0,0093 га та визнано недійсним рішення сесії Перегінської селищної ради від 18 серпня 2019 року про затвердження акту комісії з питань земельних відносин від 17липня 2019 року та відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про закріплення за ним земельної ділянки площею 0,0093 га., не вирішувалося питання про права, інтереси та обов'язки ОСОБА_2 .
Відповідно до вимог п. 3 ч.1 ст. 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
У зв'язку з вищенаведеним, апеляційний суд приходить до переконання, що відкрите у цій справі апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 підлягає закриттю, про що слід постановити відповідну ухвалу.
Керуючись п. 3 ч.1 ст. 362, ст. 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Перегінської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області про визнання незаконними та скасування акта та рішення сесії селищної ради за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рожнятівського районного суду від 15 лютого 2021 року закрити.
Ухвала набирає законної сили з дня її проголошенняі може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного її тексту.
Повний текст ухвали складено 21 квітня 2022 року.
Суддя-доповідач: І.В. Бойчук
Судді: О.В. Пнівчук
В.А. Девляшевський