Провадження № 22-ц/803/2053/22 Справа № 202/36892/13-ц Суддя у 1-й інстанції - Слюсар Л. П. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
20 квітня 2022 року Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М.
за участю секретаря - Піменової М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»
на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2021 року, -
18 листопада 2013 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом, в якому просив суд стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за кредитним договором № DND0AU03115292 від 30.11.2005 року у розмірі 14602,67 дол. США, що відповідно до повідомлення НБУ складає 116675,30 грн.; з ПАТ "Акцент - банк", ОСОБА_3 , ОСОБА_2 солідарно на свою користь заборгованість у розмірі 10 000,00 грн., з ОСОБА_3 стягнути витрати на юридичну допомогу у розмірі 3200,00 грн. та стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 судовий збір. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що відповідно до договору № DND0AU03115292 від 30.11.2005 року відповідач ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 10272,28 дол. США, зі сплатою за користування ним відсотків 12,48% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 30.11.2010 року. Проте, в порушення умов договору відповідач ОСОБА_3 свої зобов'язання належним чином не виконала, що стало підставою для звернення до суду. Вимоги до відповідача ОСОБА_3 , що випливають зі згаданого договору, були забезпечені шляхом укладання з відповідачем ПАТ «А-Банк» договору поруки № 167 від 20.10.2010 року, договором поруки з ОСОБА_2 , у зв'язку з чим вони є солідарними відповідачами за пред'явленим до стягнення боргом (а.с.2-3).
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2021 року у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовлено (а.с.109-113).
Додатковим рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 квітня 2021 року вирішено питання щодо судових витрат по справі (а.с.134-136).
В апеляційній скарзі апелянт АТ КБ "ПривитБанк" посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі (а.с.154-155).
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» та АТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № DND0AU03115292 від 30.11.2005 року, згідно з яким ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 10272,28 дол. США зі сплатою за користування ним відсотків 12,48 % в місяць, строком на 60 місяці, тобто кінцевий термін повернення 30.11.2010 року. Щомісячний платіж 264,78 дол. США. Період сплати з 21 по 28 число кожного місяця.
Вимоги відповідача ОСОБА_3 були забезпечені шляхом укладання з відповідачем ОСОБА_2 договору поруки № DND0AU03115292 від 30.11.2005 року. Відповідно до договору поруки ОСОБА_2 зобов'язалася солідарно з боржником відповідати за виконання зобов'язань за кредитним договором № DND0AU03115292 від 30.11.2005 року.
Вимоги до відповідача ОСОБА_3 були забезпечені шляхом укладання з відповідачем ПАТ «А-Банк» (правонаступником якого є АТ «Акцент Банк» договору поруки № 167 від 20.10.2010 року. Відповідно до договору поруки № 167 від 20.10.2010 року ПАТ «Акцент-банк» зобов'язався солідарно з боржником відповідати перед банком за виконання зобов'язань за кредитним договором № DND0AU03115292 від 30.11.2005 року, розмір відповідальності 10 000 грн. 00 коп. Строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу за цим договором, встановлюється протягом п'яти років, у зв'язку з чим вони є солідарними відповідачами за пред'явленим до стягнення боргом.
Як вказує у своїй позовній заяві позивач, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем ОСОБА_3 умов кредитного договору № DND0AU03115292 від 30.11.2005 року заборгованість станом на 02.09.2013 р. склала 15854,23 дол. США, в тому числі 5112,26 дол. США - заборгованість за кредитом; 7089,52 дол. США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 418,41 дол. США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 3234,04 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
Відповідно до листа АТ КБ «ПриватБанк» №20.1.0.0.0/7-201130/5386 від 04.12.2020 р. АТ КБ «ПриватБанк» повідомив, що 29.04.2009 року був укладений договір про відступлення права вимоги за кредитним договором № DND0AU03115292 від 30.11.2005 року укладеним з ОСОБА_4 з ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус».
Відповідно до копії свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_1 , ОСОБА_3 03 вересня 2005 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 , актовий запис №389, прізвище дружини після одруження « ОСОБА_1 ».
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд 1 інстанції виходив з того, що позовні вимоги є не доведеними та не обґрунтованими.
Вказані висновки суду відповідають нормам матеріального та процесуального права й ґрунтуються на вимогах закону.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Згідно ст. 1054 ЦК України, обов'язком Позичальника за кредитним договором є зокрема повернення кредиту та сплата процентів за користування ним.
Статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі статтею 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (ч. 1 ст. 553 ЦК України).
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування-збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 1,2 ст. 554 ЦК України).
Як вбачається із матеріалів справи, кредитний договір був укладений 30.11.2005 року, строк дії договору до 30.11.2010 року, з даним позовом про стягнення заборгованості позивач звернувся до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська 18.11.2013 року, тобто в межах строку позовної давності щодо платежу за останній місяць.
З наданої відповідачем відповіді АТ КБ «ПриватБанк» на запити ОСОБА_1 , вбачається, що АТ КБ «ПриватБанк» відступив 29.04.2009 року право вимоги за кредитним договором № DND0AU03115292 від 30.11.2005 року ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус».
Позивачем жодного доказу щодо укладання вищевказаного договору чи його не укладання суду не надано.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
З урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства, який зводиться до права осіб цивільних правовідносин вільно розпоряджатися своїми матеріальними правами та процесуальними засобами їх здійснення, суд розглядає спір в межах заявлених позовних вимог.
Враховуючи викладене суд 1 інстанції дійшов правильного висновку з яким погоджується колегія суддів, що відсутні підстави для задоволення позовних вимоги, оскільки банк звернувся 18.11.2013 року (більше ніж через 4 роки після відступлення права вимоги) з позовною заявою до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська, а тому не є належним позивачем у справі, оскільки відступив право грошової вимоги (факторинг) за кредитним договором ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус».
Тобто право АТ КБ "ПриватБанк" не було порушено.
Враховуючи незгоду апелянта з рішенням суду 1 інстанції, ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року у АТ КБ «ПриватБанк» було витребувано належним чином завірені докази, а саме: договір відступлення права вимоги укладений АТ КБ «ПриватБанк» з ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» 29.04.2009 року за кредитним договором № DND0AU03115292 від 30.11.2005 року укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 (а.с.179).
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 січня 2022 року у ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» було витребувано належним чином завірені докази, а саме: договір відступлення права вимоги укладений АТ КБ «ПриватБанк» з ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» 29.04.2009 року за кредитним договором № DND0AU03115292 від 30.11.2005 року укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 (а.с.201).
Позивачем зазначену ухвалу не виконано, витребувані докази суду ані не направлено, ані представником позивача в судовому засіданні не надано, як не надано й інформацію на спростування посилань відповідача та відповіді АТ КБ «ПриватБанк» на запити ОСОБА_1 , щодо відступлення АТ КБ «ПриватБанк» 29.04.2009 року право вимоги за кредитним договором № DND0AU03115292 від 30.11.2005 року ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус», а отже апеляційний суд позбавлений можливості перевірити доводи викладені в апеляційній скарзі, правові підстави звернення позивача до суду з позовом.
Отже, позивач не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги, не надав суду доказів на їх підтвердження, оскільки згідно із ч. 1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч., ч. 1, 5, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З урахуванням зазначеного колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Судом першої інстанції всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо була надана оцінка наявних в матеріалах справи доказів.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та фактично зводяться до незгоди з рішенням суду та особистого тлумачення норм права. Судом першої інстанції у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, справа розглянута у рамках позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами. Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому його слід залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Судді: