Справа №613/1554/21 Провадження № 2/613/25/22
21 квітня 2022 року м.Богодухів
Богодухівський районний суд Харківської області у складі головуючого судді Харченка С.М., за участю секретаря Макушинської О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Богодухові цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
Представник Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 42977,29 грн. за кредитним договором б/н від 11.12.2009 року. Крім того, просить стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 2270 грн.
Позов мотивує тим, що ОСОБА_1 відповідно до укладеного договору б/н від 11.12.2009 року отримав кредит, ліміт якого було збільшено до 4000 грн. В процесі користування кредитним рахунком відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговим зобов'язанням. Тобто, в порушення п.6.5 Договору відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав. У зв'язку з зазначеними порушеннями та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 31.08.2021 року має заборгованість 42977 грн. 29 коп., яка складається з наступного: 3146.05 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 35314,96 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 4516,28 грн. - нарахована пеня. Як зазначає представник банку, на даний час відповідач продовжує ухилятися від виконання своїх зобов'язань і не погашає заборгованість за договором про надання банківських послуг, що є порушенням законних прав та інтересів АТ КБ «ПриватБанк».
Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав клопотання з проханням цивільну справу розглянути без участі представника позивача. Уточнив, що позов підтримує в повному обсязі. При розгляді справи просить суд врахувати позицію, викладену представником банку в письмових поясненнях, які направлялися до суду раніше.
Згідно змісту письмових пояснень представника банку, 11.12.2009 року відповідач звернувся до установи банку з метою отримання банківських послуг у зв'язку із чим ним була підписана заява №б/н від 11.12.2009 року, тим самим висловив згоду про укладення договору та особистим підписом засвідчив своє зобов'язання перед банком виконувати Умови та правила надання банківських послуг. 11.12.2009 року відповідачем було підписано Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», з умовами надання якої був ознайомлений. Тобто, як зазначає представник банку сторонами при укладенні кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору. Також зазначає, що банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, затвердженого наказом Мін'юсту від 12.04.12р. №578/5 (далі - Перелік №578/5), згідно якого до первинних документів, які фіксують факт виконання госоперації та служать підставою для записів у регістрах бух обліку і в податкових документах, віднесені: касові, банківські документи; повідомлення банків; виписки банків; корінці квитанцій і касових чекових книжок. Таким чином, на думку представника банку, виписка по картковому рахунку є належним та допустимим доказом по справі, який підтверджує заборгованість відповідача перед позивачем, встановлення кредитного ліміту, розмір фактично використаних відповідачем коштів. Доказів належного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором матеріали справ не містять, так як вбачається з розрахунку заборгованості, наданим банком на час звернення до суду із позовною заявою, відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання. Враховуючи викладене, представник банку просить позов задовольнити в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, надав заяву, відповідно до змісту якої з позовними вимогами він не згоден та заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, просив застосувати строки позовної давності, оскільки останній платіж на погашення боргу в сумі 1260 грн. було внесено 29.06.2011 року шляхом списання з депозитного рахунку. Просив справу розглядати за його відсутності, в зв'язку з неможливістю прибувати в судові засідання.
Вивчивши та дослідивши письмові докази справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частина 1 ст. 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (ст.13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (ч. 1 ст. 55).
Судом встановлено, що 11.12.2009 року АТ КБ «ПриватБанк» та відповідач ОСОБА_1 уклали кредитну угоду відповідно до умов заяви №б/н, відповідно до якої останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за використування кредитом. Відповідно до довідки АТ КБ "ПриватБанк" про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки клієнта ОСОБА_1 (картрахунок НОМЕР_1 від 11.12.2009 року) в подальшому було збільшено кредитний ліміт до 4000 грн. (а.с.31).
Суд звертає увагу на виписку по рахунку заборгованості за договором №б/н від 11.12.2009, укладеного між ПриватБанком та клієнтом - ОСОБА_1 , долученої банком до матеріалів справи, відповідно до змісту якої останній платіж на погашення боргу ОСОБА_1 в сумі 1260 грн. було внесено 29.06.2011 року.
Ст.6 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини, яка ратифікована Україною і є частиною її національного законодавства, гарантує кожній людині право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Обґрунтовуючи наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог позивача, відповідач вказує на сплив строк позовної давності.
Слід також зазначити, що Верховний Суд своєю Постановою від 16.01.2018 року в справі № 279/11064/15ц погодився з правовою позицією висловленою в постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року № 6-154цс15, в якій були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини. В постанові ВС зазначив, що у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення процентів за кредитом, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Також, відповідно до п.31 Постанови Пленуму ВСС України №5 від 30.03.2012 року, враховуючи положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі.
Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи).
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257-258 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки, а щодо окремих видів вимог, зокрема про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність строком в один рік.
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності за зобов'язаннями з визначеним строком виконання, починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Перебіг позовної давності щодо вимог кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.
Відповідно до правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13 зазначено, що відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.
Аналогічна позиція Верховного Суду України викладена у Постановах від 19.03.2014 р. у справі № 6-20цс14, від 18.06.2014 р. у справі № 6-61цс14, від 03.06.2015 р. у справі № 6-31цс15.
Відповідно до Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Отже, судом, згідно виписки по рахунку заборгованості за договором №б/н від 11.12.2009, укладеного між ПриватБанком та клієнтом - ОСОБА_1 станом на 31.08.2021 року, встановлено, що останній платіж на погашення боргу ОСОБА_1 в сумі 1260 грн. було внесено 29.06.2011 року.
Відповідачем по справі було заявлено вимогу про застосування позовної давності.
Зважаючи на вищевикладене слід дійти висновку про те, що строк позовної давності в даному випадку сплив, оскільки позивач звернувся з вказаним позовом до суду 7 жовтня 2021 року.
Відповідно до пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Отже, відмовляючи у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, суд має встановити обґрунтованість чи безпідставність позовних вимог, належним чином мотивувати свої висновки. Так, у випадку обґрунтованості позовних вимог суд може відмовити у їх задоволенні у зв'язку з пропуском строку позовної давності. У випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не застосовує наслідки пропуску позовної давності.
Стаття 257 Цивільного кодексу України визначає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність.
Згідно пункту 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 Цивільного кодексу України.
Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України). За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті 261 Цивільного кодексу України).
Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 Цивільного кодексу України).
У матеріалах справи відсутні будь-які докази укладання між сторонами договору про збільшення позовної давності або переривання строку позовної давності.
У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України, кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 Цивільного кодексу України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.
У разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України в Постанові від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15.
За кредитною угодою перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 ЦК України). Вказана правова позиція Верховного Суду України викладена у Постанові від 17 вересня 2014 року у справі № 6-95цс14, у Постанові від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14.
У відповідності до наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідача за кредитним договором б/н від 11.12.2009 року, останній допустив заборгованість за кредитом, при цьому останній платіж в сумі 1260 грн. на погашення відповідачем ОСОБА_1 боргу було внесено 29.06.2011 року.
Враховуючи, що відповідачем заявлено про застосування позовної давності до даних правовідносин та з часу останнього платежу до моменту звернення позивача до суду пройшло більше трьох років, то у задоволенні позову слід відмовити у зв'язку із пропуском строку позовної давності.
Згідно статті 266 Цивільного кодексу України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Оскільки позовна давність до основної вимоги про стягнення заборгованості за кредитом спливла, тому позовна давність спливла і до додаткових вимог про стягнення заборгованості по комісії за користування кредитом, відсоткам за користування кредитом, пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором і у задоволенні позовних вимог про стягнення вказаної заборгованості суд також відмовляє.
Відповідна правова позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного суду від 28 березня 2018 року за № 444/9519/12, яка є обов'язковою для виконання судами України.
Виходячи із вищевикладеного, суд, оцінивши докази, надані сторонами у справі, їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, відповідно до статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
У зв'язку з відмовою позивачу у задоволенні позовних вимог судові витрати позивачу не відшкодовуються.
На підставі викладеного, відповідно до статей 207, 251-253, 256-259, 261, 266, 267, 526, 527, 530, 546, 610, 611, 612, 614, 626, 628, 636, 1048, 1054, 1055 Цивільного кодексу України, керуючись статтями 4, 10-13, 76-81, 89, 133, 141, 206, 259, 263-265, 268, 273, 279, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити у повному обсязі.
Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя