Справа № 555/2275/20
1-кп/569/497/22
14 квітня 2022 року м. Рівне
Рівненський міський суд в особі судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , з участю: прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника-адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду обвинувальний акт по кримінальному провадженні №12020180060000381 від 02.08.2020 року відносно ОСОБА_4 обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, -
В проваджені Рівненського міського суду Рівненської області перебуває вказаний обвинувальний акт.
В судовому засіданні прокурор подавґ письмове клопотання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу - тримання під вартою без визначення розміру застави. В обгрунтування клопотання вказує на наявність ризиків, які існували на момент обрання останньому вказаного запобіжного заходу та на даний час продовжують існувати, оскільки підозрюваний може переховуватись від суду, з метою уникнення від відповідальності, незаконно впливати на свідка, який не допитаний судом та продовжувати займатись злочинною діяльністю. Застосування більш м"якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою не може бути достатнім для запобігання вказаних ризиків.
Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник в судовому засіданні заперечили щодо клопотання прокурора та просили суд змінити запобіжний захід на більш м'який - домашній арешт, оскільки зазначених ризиків на даний час не існує.
Заслухавши учасників судового розгляду, суд прихордить до переконання, що обставини, зазначені при обранні запобіжного заходу та продовженні, існують і на даний час, і вони не зменшилися, залишаються реальними та триваючими.
Так, судом встановлено, що 26.02.2021 ухвалою суду ОСОБА_4 обрано запобіжний захід - у вигляді тримання під вартою на строк шістдесят днів без визначення розміру застави, та в подальшому неодноразово продовжено, востаннє до 15.04.2022.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Згідно ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувальною акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк,щоне може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Як передбачено ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, законним та обґрунтованим визнається арешт особи, коли він є необхідним для запобігання вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення, а також для забезпечення виконання будь-якого обовязку, встановленого законом.
При цьому, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм застосування більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин кримінального правопорушення та особистості підозрюваного і його поведінки.
Враховуючи, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене у національному законодавстві та, виходячи з положень ч. 5 ст. 9 КПК України, слід взяти до уваги позицію Європейського суду з прав людини, відображену у пункті 175 рішення від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якої «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 , п. 32, Series A, №182), те що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 ).
У п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.2007 року Європейський Суд з прав людини зазначив «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також, не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
В своїх рішеннях ЄСПЛ за скаргою № 40107/02 від «10» лютого 2011 року по справі «Харченко проти України», п. 80; за скаргою № 20808/02 від 04.03.2010 р. у справі«Шалімов проти України», суд визнає порушенням Конвенції продовження/обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за умови, якщо національні суди «…не розглянули жодних альтернативних триманню під вартою запобіжних заходів…».
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги позицію учасників судового провадження, суд вважає доцільним продовження раніше обраного запобіжного заходу щодо обвинуваченого у вигляді тримання під вартою, відповідно до положень ст .ст. 183, 197 КПК України із урахуванням зазначених в ухвалі суду ризиків та підстав обрання такого запобіжного заходу, які на теперішній час фактично не відпали і не змінились.
Суд приходить до переконання, що обвинувачений перебуваючи на волі може ухилитись від суду, впливати на свідка який є його сусідом і не допитаний в судовому засіданні, з метою зміни показань, може ухилитись від суду враховуючи тяжкість та суворість покарання. Також, злочин в якому обвинувачуються ОСОБА_4 , відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, за який передбачено максимальне покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 15 років. Крім того, суд враховує характер та спосіб вчинення даного злочину, а саме нанесення не менше 10 колоторіжучих ран ОСОБА_6 , неодноразово зміни обвинуваченим своїх показань під час досудового розслідування, що свідчить про неспівпрацю зі слідством.
Таким чином, суд погоджується із думкою прокурора в тій частині, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим п. п. 1, 3, 5 ч. 1ст. 177 КПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов"язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов"язків передбачених цим Кодексом.
Однак згідно із п. 2 ч. 4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: щодо злочину, який спричинив загибель людини.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 197, 199, 331, 314-316, 369, 372 КПК України, суд,-
Клопотання прокурора - задовольнити.
Продовжити щодо обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 , запобіжний захід - у вигляді тримання під вартою на строк шістдесят днів з 14 год 00 хв 14.04.2022 по 14 год 00 хв 12.06.2022 без визначення розміру застави.
Ухвалу суду від 15.02.2022 вважати такою, що втратила чинність з моменту постановлення даної ухвали.
Копію ухвали вручити учасникам судового розгляду та направити для відома та виконання начальнику ДУ "Рівненський слідчий ізолятор".
Ухвала суду підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п"яти днів з дня її постановлення.
Суддя Рівненського міського суду ОСОБА_1