№ 201/11346/21
провадження 2/201/909/2022
20 квітня 2022 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
в складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
з секретарем - Храмцевич Т.С.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про визнання особи втратившою право користування житлом,
ОСОБА_1 04 листопада 2021 року звернулася з позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні і розпорядженні квартирою шляхом визнання особи втратившою право користування житлом, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своєму позові посилається на те, що на підставі ордеру поселилася, а потім в 1996 році і приватизувала займане житло і тепер їй одноосібно належить в цілому квартира АДРЕСА_1 ; вказане житло вона придбала і зареєструвала в передбаченому законом порядку, з нею у вказаному житлі стала мешкати разом її сім'я, а з лютого 2008 року там зареєстровані та недовго мешкали її сестра ОСОБА_2 з своєю сім'єю (відповідачі),
які в передбаченому законом порядку були зареєстровані у вказаній квартирі позивачки; отже відповідачі вселилися в цю квартиру, були зареєстровані в передбаченому законом порядку, мешкали там певний час. Але з лютого 2009 року відповідачі у вказаному житлі не мешкають, вони виїхали мешкати до іншої країни, там (в квартирі позивачки) немає їх речей, але в квартирі залишилися зареєстрованими, відповідачі виїхали з цього житла і з того часу в ньому не проживають, де вони зараз конкретно оселилися позивачу невідомо. Позивач матеріально забезпечена, але зараз і їй важко сплачувати комунальні послуги, вона не має змоги розпорядитися вказаним своїм житлом. Відповідачі тривалий час не мешкають в цьому житлі, будинку, але залишилися зареєстрованими в спірному житлі, відповідачі у вказаному житлі в м. Дніпро не мешкають без поважних причин тривалий час, фактично звільнили спірне житло, давно мають інше місце мешкання, не мешкають в квартирі позивача понад шість місяців, роки і мешкати не мають намірів, за комунальні послуги не сплачують, але їх реєстрація в цьому житлі перешкоджає позивачу в повній мірі користуватися і розпоряджатися своїм житлом. По решті мешканців і їх реєстрації в цьому житлі у позивача питання відсутні, по ним спору немає. Факт тривалого не проживання відповідачів у вказаному житлі підтверджують надані позивачем документи. В зв'язку з відсутністю вказаних відповідачів у вказаному житлі понад встановлені законом терміни без поважних причин позивач просив усунути перешкоди в користуванні і розпорядженні житлом шляхом визнання відповідачів втратившими право користування цим житлом в цій квартирі, задовольнивши позов в повному обсязі.
Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та/або їх представник в судове засідання не з'явилися, про час і місце слухання справи повідомлялися належним чином з дотриманням вимог ст. 130 ЦПК України, про причини не явки суду не повідомили; позов фактично визнали, не заперечували проти розгляду справи без їх участі. Суд вважає можливим слухати справу за відсутності вказаних відповідачів згідно ст. 223 ЦПК України.
Представник Департамент адміністративних послуг і дозвільних процедур Дніпровської міської ради в судове засідання не з'явися, про час і місце слухання справи повідомлявся, не заперечував проти розгляду справи без їх участі.
З'ясувавши думку сторін, оцінивши надані та добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовну заяву обґрунтованою та підлягаючою задоволенню.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
В судовому засіданні з'ясовано, що дійсно позивач ОСОБА_1 на підставі ордеру поселилася, а потім в 1996 році і приватизувала займане житло і тепер їй одноосібно на підставі свідоцтва про право власності від 20 січня 1996 року № 3362-4 належить в цілому квартира АДРЕСА_1 ; вказане житло вона придбала і зареєструвала в передбаченому законом порядку, з нею у вказаному житлі стала мешкати разом її сім'я, а з лютого 2008 року там зареєстровані та недовго мешкали її сестра ОСОБА_2 з своєю сім'єю (відповідачі),
які в передбаченому законом порядку були зареєстровані у вказаній квартирі позивачки; отже відповідачі вселилися в цю квартиру, були зареєстровані в передбаченому законом порядку, мешкали там певний час. Але з лютого 2009 року відповідачі у вказаному житлі не мешкають, вони виїхали мешкати до іншої країни, там (в квартирі позивачки) немає їх речей, але в квартирі залишилися зареєстрованими, відповідачі виїхали з цього житла і з того часу в ньому не проживають, де вони зараз конкретно оселилися позивачу невідомо. Позивач матеріально забезпечена, але зараз і їй важко сплачувати комунальні послуги, вона не має змоги розпорядитися вказаним своїм житлом. Відповідачі у вказаному житлі в м. Дніпро не мешкають без поважних причин тривалий час, фактично звільнили спірне житло, давно мають інше місце мешкання, не мешкають в квартирі позивача понад шість місяців, роки і мешкати не мають намірів, за комунальні послуги не сплачують, але їх реєстрація в цьому житлі перешкоджає позивачу в повній мірі користуватися і розпоряджатися своїм житлом. По решті мешканців і їх реєстрації в цьому житлі у позивача питання відсутні, по ним спору немає. Факт тривалого не проживання відповідачів у вказаному житлі підтверджують надані позивачем документи. В зв'язку з відсутністю вказаних відповідачів у вказаному житлі понад встановлені законом терміни без поважних причин позивач просив усунути перешкоди в користуванні і розпорядженні житлом шляхом визнання відповідачів втратившими право користування цим житлом в цій квартирі, оскільки в добровільному порядку спір не вирішено, позивач вимушений звертатися з позовом до суду.
Суд вважає позовну заяву підлягаючою задоволенню з наступних підстав.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно зі ст. 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма права і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інші особи, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Згідно ст. 65 ЖК України особи, які вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням.
Судом встановлено, що дійсно відповідачі зареєстровані у вказаному житлі, в цьому будинку, квартирі не мешкають тривалий час, відповідачі фактично звільнили це житло, інші члени сім'ї попередників чи особисто відповідачів у вказаному житлі не мешкали тривалий час і не мешкають, за комунальні послуги не сплачують, в цій квартирі не має їх речей, але реєстрація відповідачів в цьому житлі перешкоджає позивачу в повній мірі користуватися і розпоряджатися своїм житлом.
Крім того, факт тривалої відсутності відповідачів по місцю знаходження спірного житла підтверджується, крім вищенаведеного, також довідкою та актом житлової комунальної обслуговуючої організації: ТОВ «К.О.Д.» /жилсервіс/ на підставі письмових пояснень сусідів спірного житла, затверджені житловою організацією за місцем знаходження житла.
Об'єкт права власності (спірний будинок) є житловим приміщенням, тому режим мешкання в нім регулюється нормами Житлового кодексу України.
Відповідно до ст. 9 ЖК України, ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.
Згідно зі ст. 163 ЖК України у разі тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається займане жиле приміщення у випадках і в межах строків, установлених частиною першою, пунктами 1 і 15 частини третьої і частиною четвертою статті 71 цього Кодексу. Тимчасова відсутність наймача та членів його сім'ї не звільняє їх від виконання обов'язків за договором найму жилого приміщення.
Згідно зі ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Статтею 72 ЖК України визначено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.
Таким чином вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України; ст. 405 ЦК України).
За таких обставин суд вважає, що відповідачі тривалий час (понад шести місяців, декілька років) без поважних причин не мешкають за адресою спірного житла, в цьому житлі відсутні їх речі, комунальні та інші послуги не сплачують, зустрічні вимоги не заявлені, доказів на спростування позову суду не надано.
Відповідно до пункту 3, частини 5, ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Отже законодавством встановлений обов'язок споживача сплачувати в повному обсязі спожиті комунальні послуги. Відсутність договірних правовідносин не є підставою для відмови у стягненні з відповідача коштів за надання житлово-комунальних послуг. А тому, споживачі зобов'язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року по справі № 6-59цс13 та від 25 листопада 2014 року по справі № 3- 184цс14 та від 20 квітня 2016 року по справі № 6-2951 цс-15.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Отже позивачем доведено, що неправомірними діями відповідачів, пов'язаними з неоплатою комунальних послуг відповідачами позивачу було завдано майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому зв'язку зі вказаними діями відповідачів.
Як роз'яснив Верховний Суд України у правовій позиції від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15, закріплена в пункті 10 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово - комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування до таких правовідносин правових норм, установлених у статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами. Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати отриманих житлово - комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України.
Законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг ґрунтується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг (стаття 4 цього Закону).
За статтею 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» стандарти, нормативи, норми і правила встановлюють комплекс якісних та кількісних показників і вимог, які регламентують вироблення та виконання житлово-комунальних послуг з урахуванням соціальних, економічних, природно-кліматичних та інших умов регіонів та населених пунктів.
Стандарти, нормативи, норми, порядки і правила у сфері житлово-комунальних послуг розробляють і затверджують Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері технічного регулювання, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах їхніх повноважень та згідно із законодавством.
Інші центральні органи виконавчої влади затверджують нормативно-правові акти у сфері житлово-комунальних послуг, що видаються в межах їхніх повноважень після погодження або спільно з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, і реєструються в установленому законодавством порядку.
Відповідно до статті 13 цього Закону залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
З власниками (наймачами) квартир (житлових приміщень у гуртожитку) та власниками, орендарями нежитлових приміщень у житловому будинку (гуртожитку) укладається договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.
Статтею 66 ЖК Української РСР установлено, що плата за користування житлом (квартирна плата) обчислюється виходячи із загальної площі квартири (одноквартирного будинку).
Комунальні послуги - це послуги, які надаються водо-, тепло-, газо-, електропостачальниками та іншими організаціями власникам (наймачам) житлових приміщень за встановлену уповноваженими державними органами плату.
Плата за комунальні послуги власниками квартир, наймачами, орендарями сплачується відповідно до затверджених цін, тарифів та показників засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено обов'язок споживача послуг оплачувати такі у строки, встановлені договором або законом.
Позивач позовні вимоги не уточнював, придбав, отримав вказане житло на законних підставах.
Згiдно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.
Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.
Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що відповідач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, могла б скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню повністю.
Не може суд прийняти до уваги можливу не згоду відповідачів з певними положеннями позову, заперечуючи проти позову, оскільки вони спростовуються вищенаведеним та ні чим об'єктивно не підтверджується, перешкод позивач відповідачам не чинив і не чинить, звернення останніх до правоохоронних органів з приводу вселення чи житлового питання не було, зустрічної позовної заяви не заявлено. Відповідачі повинні довести, що їх дiями не було порушено їх права або права позивача. Однак, жодних доказiв цим відповідачами до суду не надано.
Позивач, як мешканець і наймач спірного житла, не порушує прав інших фізичних та юридичних осіб, за захистом своїх прав звернувся в передбаченому законом порядку до суду, відповідачі з позовом фактично погодилися.
При таких обставинах суд вважає, що позовні вимоги про усунення перешкод шляхом визнання особи втратившою право користування житловим приміщенням знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, а тому можливо усунути для ОСОБА_1 перешкоди в користуванні і розпорядженні квартирою АДРЕСА_1 з боку ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , визнавши цих відповідачів втратившими право користування цим житловим приміщенням: квартирою АДРЕСА_1 , а також стягнути з відповідачів з кожного окремо на користь позивача сплачений при подачі позову судовий збір всього в сумі 908 грн..
Таким чином суд вважає доведеними обставини позовних вимог, позов обгрунтований і підлягає задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 4, 15, 16 ЦК України, ст. 9, 64, 65, 71, 72, 163 ЖК України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 втратившими право користування житловим приміщенням: квартирою АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 сплачений позивачем при подачі позову судовий збір з кожного з відповідачів окремо по 302 грн. 67 коп., а всього в сумі 908 грн..
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.
Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Суддя -