20 квітня 2022 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 753/5818/21
номер провадження: 22-ц/824/2827/2022
Київський апеляційний суд у складі колегії судів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 червня 2021 року у складі судді Курічової В.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (місто Київ) про відшкодування моральної шкоди,
У березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави України в особі Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) (далі - Дарницький РВ ДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (місто Київ), про відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що з 29 січня 2015 року на виконанні у Дарницькому РВ ДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (місто Київ) перебувало виконавче провадження №46234623 про стягнення з ОСОБА_1 боргу за комунальні послуги. Позивач зазначав, що 17 листопада 2015 року він повністю сплатив борг.
Вказував, що ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 08 червня 2017 року у справі №753/12415/16-ц було зобов'язано відповідача закінчити виконавче провадження №46234623 від 29 січня 2015 року, у зв'язку з повним виконанням рішення суду. Відповідно до положень ч.3 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» позивач неодноразово письмово звертався до начальника Дарницького РВ ДВС у місті Києві з проханням виконати ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 08 червня 2017 року, однак на момент подання позовної заяви вказану ухвалу суду від 08 червня 2017 року відповідачем не виконано.
Зазначав, що тривале невиконання рішення суду завдало йому моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв'язку з протиправною поведінкою щодо нього. Він змушений був багато часу стояти в чергах у виконавчій службі, звертатися до суду. У зв'язку із цією ситуацією відчуває себе ошуканим, що негативно позначилось на його психічному стані, що змушує його сильно нервувати і переживати. Вважав, що в даному випадку адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, є одним із ефективних засобів юридичного захисту.
З огляду викладене, посилаючись на положення ст.56 Конституції України, ст.ст.1173, 1174 ЦК України, позивач ОСОБА_1 просив стягнути 15 000 грн 00 коп. з державного бюджету на свою користь компенсацію за завдану моральну шкоду Дарницьким РВ ДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (місто Київ), у зв'язку з тривалим невиконанням ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 08 червня 2017 року у справі №753/12415/16-ц.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 29 червня 2021 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 02 липня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач ОСОБА_1 не довів наявність підстав для цивільно-правової відповідальності відповідача за завдання йому моральної шкоди, зокрема, не довів таких складових елементів як: протиправність бездіяльності відповідача, наявність заподіяної позивачу моральної шкоди та її розмір, а також причинно-наслідковий зв'язок між протиправною бездіяльністю відповідача і заподіяною позивачу моральною шкодою.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовну заяву задовольнити, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, неправильне застосуванням судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не дав належної оцінки доводам позивача про те, що рішення Дарницького районного суду міста Києва від 08 червня 2017 року у справі №753/12415/16-ц на момент подання апеляційної скарги не виконано, що підтверджується Інформацією з автоматизованої системи виконавчого провадження №46234623. Зазначає, що тривале невиконання рішення суду завдало йому моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв'язку із протиправною поведінкою щодо нього. Вважає, що належним доказом неправомірної бездіяльності начальника Дарницького РВ ДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (місто Київ) Зайця А.М. є ухвала Дарницького районного суду міста Києва від 08 червня 2017 року у справі №753/12415/16-ц, якою визнано протиправною бездіяльність начальника Дарницького РВ ДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (місто Київ) Зайця А.М. Вказує, що суд не застосував практику Європейського суду з прав людини та висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, а тому безпідставно відмовив у стягненні компенсації за завдану моральну шкоду.
Дарницький РВ ДВС у місті Києві ЦМУМіністерства юстиції (місто Київ) не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направив.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Оскільки в даній справі ціна позову становить 15 000 грн 00 коп., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Отже, неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов'язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов'язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до положень ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У ч.1 ст.1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
У відповідності до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17. Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 29 січня 2015 року державним виконавцем державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції Шевченко М.Р. відкрито виконавче провадження №46234623 з примусового виконання виконавчого листа № 2-6460/12, виданого 12 грудня 2014 року Дарницьким районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСББ «КУТ» заборгованості у розмірі 10 312 грн 48 коп. (а.с.4).
В рамках даного виконавчого провадження №46234623 державним виконавцем державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції вчинялися відповідні виконавчі дії.
17 листопада 2015 року ОСОБА_1 погасив борг за житлово-комунальні послуги по виконавчому провадженню № 46234623 у сумі 10 312 грн 48 коп., що підтверджується квитанцією № ПН4954 від 17 листопада 2015 року (а.с. 5).
З матеріалів справи вбачається, що у липні 2016 року ОСББ «КУТ» звернулось до Дарницького районного суду міста Києва із скаргою, в якій просило визнати неправомірною бездіяльність начальника Дарницького РВ ДВС у місті Києві ГТУЮ у місті Києві Заєць А.М. щодо нездійснення контролю за виконання виконавчого листа №2-6460/12, виданого 12 грудня 2014 року Дарницьким районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСББ «КУТ» боргу у розмірі 10 312 грн 48 коп. - виконавче провадження №46234623; зобов'язати начальника Дарницький РВ ДВС у місті Києві ГТУЮ у місті Києві розглянути заяву ОСББ «КУТ» від 17 листопада 2015 року про закінчення виконавчого провадження №46234623; зобов'язати державного виконавця Дарницького РВ ДВС у місті Києві винести постанову про закінчення виконавчого провадження №46234623.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 08 червня 2021 року у справі №753/14/15/16-ц вказану вищескаргу ОСББ «КУТ» задоволено. Визнано неправомірною бездіяльність начальника Дарницького РВ ДВС у місті Києві ГТУЮ у місті Києві Заєць А.М. щодо нездійснення контролю за виконання виконавчого листа №2-6460/12, виданого 12 грудня 2014 року Дарницьким районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСББ «КУТ» боргу у розмірі 10 312 грн 48 коп. - виконавче провадження №46234623. Зобов'язано начальника Дарницький РВ ДВС у місті Києві ГТУЮ у місті Києві розглянути заяву ОСББ «КУТ» від 17 листопада 2015 року про закінчення виконавчого провадження №46234623. Зобов'язано державного виконавця Дарницького РВ ДВС у місті Києві винести постанову про закінчення виконавчого провадження №46234623.
22 березня 2021 року ОСОБА_1 направив на офіційну електронну адресу Дарницького РВ ДВС у місті Києві заяву, в якій просив виконати ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 08 червня 2021 року у справі №753/14/15/16-ц та закінчити виконавче провадження №46234623.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно відомостей з Автоматизованої системи виконавчих проваджень станом на 27 квітня 2020 року на виконанні у Дарницького РВ ДВС у місті Києві виконавче провадження №46234623 не перебуває.
26 березня 2020 року заступником Дарницького РВ ДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (місто Київ) Медведєвою О.О. винесено повідомлення про повернення виконавчого листа № 2-6460/12 від 12 грудня 2114 року стягувачу без прийняття до виконання на підставі п.6 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження».
За правилами ст.ст.12, 81 ЦПК України обов'язок доведення тих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим ЦПК України, покладається на кожну із сторін. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
На обґрунтування заявлених позовних вимог, ОСОБА_1 посилався на тривале невиконання ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 08 червня 2017 року у справі №753/12415/16-ц, незважаючи на його неодноразові письмові звернення до начальника Дарницького РВ ДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (місто Київ) з проханням виконати цю ухвалу суд від 08 червня 20017 року, що порушує його права як боржника у виконавчому провадженні №46234623, яке безпідставно не закінчується відповідачем.
По справі встановлено, що у березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив визнати неправомірною бездіяльність заступника начальника Дарницького РВ ДВС у місті Києві Медведєвої О.О. щодо незакінчення виконавчого провадження №46234623 та зобов'язати закінчити дане виконавче провадження.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 30 листопада 2020 року у справі №753/4913/20 у задоволенні вказаної вищескарги ОСОБА_1 відмовлено (а.с.21-23).
Постановою Київського апеляційного суду від 26 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 30 листопада 2020 року - без змін (а.с.24-30).
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, у мотивувальній частині постанови Київського апеляційного суду від 26 січня 2021 року встановлено, що дійсно виконавче провадження №46234623 здійснювалося протягом тривалого часу. Разом з тим, судом встановлено, що хронологія подій у цьому виконавчому провадженні вказує на те, що тривале провадження відбулося не у зв'язку з бездіяльністю заступника начальника заступника начальника Дарницького РВ ДВС у місті Києві Медведєвої О.О., а в зв'язку з реалізацією ОСОБА_1 права на оскарження рішень та дій державних виконавців Дарницького РВ ДВС у місті Києві. Як вбачається з матеріалів справи, 29 січня 2015 року державним виконавцем Дарницького РВ ДВС у місті Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з порушенням норм процесуального права. А саме, не зважаючи на те, що у виконавчому листі, виданому судом, невірно було зазначено дату народження боржника, державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження самостійно усунув допущену судом помилку, та зазначив дату народження ОСОБА_1 . Разом з тим, таке порушення державним виконавцем норм процесуального права не призвело до порушень прав ОСОБА_1 , оскільки рішення суду, на підставі якого було видано виконавчий лист, стосувалося саме ОСОБА_1 , і саме він був боржником у виконавчому провадженні. На виконання ухвали суду державним виконавцем було скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження. Після того, як державним виконавцем повторно було вирішено питання про відкриття виконавчого провадження, ухвалою апеляційного суду міста Києва від 07 червня 2016 року скасовано ухвалу суду першої інстанції про визнання неправомірною постанови про відкриття виконавчого провадження від 29 січня 2015 року, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Скасування ухвали суду першої інстанції призвело до того, що у виконавчому провадженні існувало дві постанови про відкриття виконавчого провадження і це надало ОСОБА_1 право на оскарження інших рішень державного виконавця. Незважаючи на те, що в подальшому державним виконавцем виносилися постанови про закінчення виконавчого провадження, ОСОБА_1 такі рішення державного виконавця також оскаржувалися до суду.
Тому вказані обставини не підлягають доказуванню в силу положень ч.4 ст.82 ЦПК України.
Отже, установивши, що в ході розгляду справи №753/4913/20 заскаргою ОСОБА_1 судом преюдиційно встановлено, що тривале невиконання ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 08 червня 2017 року у справі №753/12415/16-ц відбулося не з вини відповідача, і що таке невиконання ухвали суду від 08 червня 2017 року не порушує права ОСОБА_1 , як боржника у виконавчому провадженні № 46234623, колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що ОСОБА_1 не довів протиправну бездіяльність Дарницького РВ ДВС у місті Києві, що полягає у навмисному небажанні закінчувати виконавче провадження № 46234623 на виконання ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 08 червня 2017 року у справі №753/12415/16-ц протягом тривалого часу.
Тому доводи апеляційної скарги про те, що ухвала Дарницького районного суду міста Києва від 08 червня 2017 року у справі №753/12415/16-ц сама по собі є достатнім доказом протиправної бездіяльності Дарницького РВ ДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (місто Київ) права ОСОБА_1 , як боржника у виконавчому провадженні № 46234623, є необґрунтованими з наведених вище підстав.
До того ж апеляційний суд враховує, що ухвала Дарницького районного суду міста Києва від 08 червня 2017 року у справі №753/12415/16-ц була прийнята за результатами вирішення скарги стягувача ОСББ «КУТ», тому це судове рішення не є безумовним доказом порушення Дарницьким РВ ДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (місто Київ) права ОСОБА_1 , як боржника у виконавчому провадженні № 46234623.
Також судом вірно враховано, що з даним позовом про стягнення компенсації за моральну шкоду позивач звернувся до суду 22 березня 2021 року. У той же час як доказ неодноразових письмових звернень до начальника Дарницького РВ ДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (місто Київ) з проханням виконати ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 08 червня 2017 року у справі №753/12415/16-ц, позивач надав суду лише один лист, який він направив відповідачу на електронну пошту в день подання позову до суду - 22 березня 2021 року.
Вказана обставина свідчить про необґрунтованість тверджень позивача про його неодноразові письмові звернення до Дарницького РВ ДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (місто Київ) з вимогою виконати вищезазначену ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 08 червня 2017 року у справі №753/12415/16-ц.
Крім того, у позовній заяві ОСОБА_1 зазначив, що завдана йому моральна шкода полягає у душевних стражданнях, оскільки він змушений був багато часу стояти в чергах у виконавчій службі, звертатися до суду, він відчуває себе ошуканим, що негативно позначилось на його психічному стані, що змушує його сильно нервувати і переживати. Розмір заподіяної моральної шкоди позивач оцінив у сумі 15 000 грн 00 коп.
Разом з тим, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач не надав суду доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди з боку відповідача, а також доказів на обґрунтування розміру моральної шкоди у сумі 15 000 грн 00 коп., що є його процесуальним обов'язком відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність та недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди.
Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи та обставини, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції і висновки з цього приводу, зроблені судом, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах, яким судом дана належна правова оцінка.
При цьому апеляційний враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий
Судді :