Справа №752/13002/21
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/2486/2022
22 лютого 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А.
при секретарі Баллі Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 23 вересня 2021 року (суддя Ольшевська І.О.) за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія»,
встановив:
у травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив визнати протиправними рішення державного виконавця Деснянського районного відділу ДВС щодо прийняття документів та відкриття виконавчого провадження, скасувати постанову державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про відкриття виконавчого провадження ВП №63373877 по примусовому виконанню виконавчого листа №2601/8050/12, виданого 13 березня 2013 року Голосіївським районним судом міста Києва.
Мотивуючи вимоги скарги, заявник зазначав, що 26 жовтня 2020 року Деснянським районним відділом державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №63373877 по примусовому виконанню виконавчого листа №2601/8050/12, виданого 13 березня 2013 року Голосіївським районним судом міста Києва про стягнення з нього на користь ПАТ «ОТП Банк» грошових коштів та стягнення виконавчого збору.
Заявник посилався на те, що в постанові про відкриття виконавчого провадження хоча і було зазначено про стягнення на користь ПАТ «ОТП Банк», але особу стягувача визначено як ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія». Також у вказаній постанові зазначалось, що документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, вступив у законну силу 18 травня 2012 року, а виконавчий лист виданий 13 березня 2013 року.
Заявник стверджував, що вказаний виконавчий документ мав бути пред'явлений до виконання протягом одного року, що також підтверджується інформацією, зазначеною у виконавчому листі №2601/8050/12, строк пред'явлення якого до виконання становив один рік. Відповідно до відміток державного виконавця на виконавчому листі, виконавчий лист був повернений стягувачу 31 травня 2019 року, тому повторно мав бути пред'явлений не
пізніше 31 травня 2020 року, а не в жовтні 2020 року, тобто після спливу строків на подання даного документу майже в пів року.
Заявник вважав, що державний виконавець при вирішенні питання про прийняття виконавчого листа мав приймати до уваги саме такий строк та відмовити у відкритті виконавчого провадження у зв'язку із закінченням терміну звернення до органів виконавчої служби за примусовим виконанням виконавчого листа.
Також заявник просив поновити строк звернення до суду з даною скаргою, посилаючись на те, що про відкриття виконавчого провадження йому було повідомлено листом, який він отримав 10 листопада 2020 року. Вважаючи відкриття виконавчого провадження неправомірним, він звернувся до Деснянського районного суду міста Києва із відповідною заявою, однак ухвалою суду від 26 листопада 2020 року у відкритті провадження було відмовлено. Разом з цим ухвалу суду він не отримував і про відмову у відкритті провадження дізнався 22 березня 2021 року після направлення відповідного запиту на адресу суду.
Заявник зазначав, що, враховуючи позицію Деснянського районного суду міста Києва, він звернувся до Окружного адміністративного суду з відповідним адміністративним позовом, за яким ухвалою суду від 9 квітня 2021 року йому було відмовлено у відкритті адміністративного провадження з мотивів, що даний спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. 24 квітня 2021 року він звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва із заявою про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, однак ухвалою судді від 6 травня 2021 рок йому відмовлено у відкритті провадження з мотивів, що він повинен подати до суду скаргу, а не звертатися із позовною заявою.
Враховуючи вищевикладені обставини, заявник вважав, що пропустив строк звернення до суду зі скаргою з поважних причин і просив його поновити.
Ухвалою судді Голосіївського районного суду міста Києва від 31 травня 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк для подання скарги на рішення державного виконавця.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 23 вересня 2021 року у задоволенні скарги відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду від 23 вересня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким скасувати постанову державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про відкриття виконавчого провадження №63373877 по примусовому виконанню виконавчого листа №2601/8050/12, виданого 13 березня 2013 року Голосіївським районним судом міста Києва.
Скаржник посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права, оскільки положення ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» не містить норми про переривання будь-яких строків, якщо виконавче провадження завершувалося на підставі заяви стягувача про повернення виконавчого документу.
Також ОСОБА_1 вважає, що судом першої інстанції не звернуто увагу на положення Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовуються відповідальність особи. Враховуючи, що у виконавчому листі зазначено, що він може бути пред'явлений до виконання протягом одного року, державний виконавець при вирішенні питання про прийняття виконавчого листа, мав приймати до уваги саме такий строк. Вказане відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 401/169/16.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Деснянський районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», будучи
належним чином повідомленими про день та час розгляду апеляційної скарги (с.с.119-120, 124-125), у судове засідання своїх представників не направили, представник ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» Василенко А.С. направив до суду клопотання про розгляд апеляційної скарги у його відсутність (с.с.121-122).
Виходячи з вищевикладених обставин та положень ст. 372 ЦПК України, колегія суддів провела судовий розгляд у відсутність представників стягувача та державної виконавчої служби.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , який підтримав доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 13 березня 2013 року Голосіївським районним судом міста Києва виданий виконавчий лист на підставі рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації «Київтрансбуд» від 12 жовтня 2009 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» 65 387,95 доларів США боргу та 40 598,16грн пені (ухвала суду від 18 травня 2012 року).
Постановою Київського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року скасовано ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 3 липня 2020 року про заміну стягувача та постановлено нове судове рішення, яким стягувача ТОВ «ОТП Факторинг Україна» замінено на стягувача «ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».
За заявою ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» постановою головного державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бойченко С.В. від 26 жовтня 2020 року відкрито виконавче провадження № 63373877 по виконанню вищезазначеного виконавчого листа.
Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що державним виконавцем при відкритті виконавчого провадження не були порушені норми Закону України «Про виконавче провадження».
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, так як він ґрунтується на нормах матеріального права.
На час видачі виконавчого листа стосовно боржника ОСОБА_1 був чинним Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року, який визначав умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, та строки пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.
Таким чином, спірний виконавчий документ міг бути пред'явлений до виконання до 18 травня 2013 року.
З відміток, наявних на копії виконавчого листа від 13 березня 2013 року, вбачається, що виконавчий лист перебував на виконанні у державній виконавчій службі на двічі повертався стягувачу 24 листопада 2014 року та 31 травня 2019 року.
За змістом ст. 23 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції від 21 квітня 1999 року, строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються пред'явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.
У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення виконавчого
документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони.
Підставою повернення виконавчого листа 31 травня 2019 року зазначений п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», який набрав чинності 5 жовтня 2016 року.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Частиною 5 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», редакція якої діяла на час відкриття виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
У пункті 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року зазначено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2018 року у справі № 553/1951/14-ц зроблено висновок, що тлумачення пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року свідчить, що він застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред'явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності законом № 1404-VIII від 02 червня 2016 року. Для пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм закону № 1404-VIII від 02 червня 2016 року до виконавчих документів, пред'явлення до виконання за якими сплинув на час набрання ним чинності.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи, що ОСОБА_1 не надані докази спливу строку для пред'явлення до виконання виконавчого листа № 2601/8050/12 від 13 березня 2013 року на час набрання чинності законом № 1404-VIII від 02 червня 2016 року, з відміток на копії виконавчого листа вбачається, що до 31 травня 2019 року виконавчий лист перебував на виконанні у державній виконавчій службі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що стягувач мав правові підстави для повторного пред'явлення виконавчого листа до виконання протягом трьох років з дати прийняття постанови по повернення виконавчого листа стягувачу.
За схожих обставин у постанові Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 910/18165/13 (провадження № 6-698гс16) зроблено висновок, що «після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання у зв'язку з його пред'явленням до виконання перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення (отримання стягувачем постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження). Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. Таким чином, постанова державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого
провадження у зв'язку з невідповідністю виконавчого документа вимогам закону не позбавляє стягувача права на повторне пред'явлення виконавчого документа до виконання в межах строку, встановленого статтею 22 Закону України «Про виконавче провадження».
Тлумачення частини четвертої та п'ятої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) свідчить, що після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання у зв'язку з його пред'явленням до виконання перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.
Таким чином, повернення виконавчого документа без виконання не позбавляє стягувача права на повторне пред'явлення виконавчого документа до виконання в межах строку, встановленого статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
За таких обставин, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок, що у зв'язку із поверненням стягувачу виконавчого листа 24 листопада 2014 року та 31 травня 2019 року, відбулось переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, тому звернувшись 21 жовтня 2020 року із заявою про його примусове виконання, стягувачем не було пропущено строк пред'явлення виконавчого листа № 2601/8050/12 до виконання.
Відтак винесена головним державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бойченко С.В. постанова від 26 жовтня 2020 року про відкриття виконавчого провадження № 63373877 на підставі виконавчого листа № 2601/8050/12 є правомірною.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ґрунтується на неправильному тлумаченні ОСОБА_1 норм матеріального права та правових позицій Верховного Суду.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно застосуванні норми матеріального права, не порушенні норми процесуального права, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 23 вересня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.А. Семенюк