Справа № 944/1272/22
Провадження №2-о/944/37/22
19.04.2022 рокум.Яворів
Яворівський районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді - Матвіїва І.М.
з участю секретаря судового засідання - Вербенець Т.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, у залі суду, у м.Яворові, в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Яворівський районний відділ ДРАЦС ЗМУ МЮ (м.Львів) про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України,
ОСОБА_1 , звернулася до суду із заявою про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України.
В обгрунтування заявлених вимог покликається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 внаслідок артилерійського обстрілу, про що свідчить лікарське свідоцтво про смерть та довідка про причину смерті №2 від 18.03.2022, видано "Бюро судових експертиз Донецької народної республіки м.Донецьк", 20.03.2022 його було поховано. Зазначає, що вона звернулась до Яворівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Яворівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) для проведення реєстрації смерті свого чоловіка та отримання свідоцтва про смерть, однак їй було відмовлено в проведенні реєстрації смерті у зв'язку з тим, що пред'явлені документи, видані на тимчасово окупованій території України, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень та будь-який документ виданий цими органами є недійсний і не створює правових наслідків. 30.03.2022 заявник прибула як вимушено переміщена особа у с.Ясниська Яворівському районі Львівської області. Враховуючи вищевикладене, просить встановити факт смерті на тимчасово окупованій території ОСОБА_2 , громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження - с.Портівське Першотравневого району Донецької області, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в АДРЕСА_1 у віці 65 років.
Ухвалою судді від 15.04.2022 відкрито провадження у справі та призначено судовий розгляд.
Заявник в судове засідання не з'явилася, в прохальній частині заяви, у якій заявлені вимоги підтримує в повному обсязі, просить розгляд справи проводити у її відсутності.
Заінтересована особа в судове засідання не з'явився, що не перешкоджає розгляду заяви по суті, враховуючи при цьому, що відповідно до ч. 2 ст. 317 ЦПК України справа про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України розглядається невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали поданої заяви у справі, суд вважає заяву такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
У відповідності до п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин.
Відповідно до ст. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» «Відповідно до статей 255, 271 ЦПК України в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо:
- згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;
- чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;
- заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення».
Факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.
Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення, оскільки один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
Згідно із ч. 1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
Відповідно до паспорта НОМЕР_1 , анкетні дані померлого зазначені ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 був учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 15.08.2015.
13 червня 1981 у м.Донецьк було зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про що зроблено відповідний актовий запис №1101, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 . Після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище "ОСОБА_1 ".
Як вбачається з оригіналу лікарського свідоцтва про смерть №2 та довідки про причину смерті №2 виданих 18.03.2022 лікарською установою м. Донецьк, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в АДРЕСА_1, причина смерті мовою оригіналу: "Сочетанная травма тела і множественные осколочные ранения головы и шеи".
Згідно з довідки №472 від 31.03.2022, виданої Івано-Франківською селищною радою Яворівського району Львівської області ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про те, що вони прибули, як переселені із АДРЕСА_1 та поселилися за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.
Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану", державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Відповідно до роз'яснень, даних в п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Як передбачено ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
За загальним принципом доказування та подання доказів, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Докази, які заявник повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається, як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановить наявність або відсутність підстав для задоволення заяви чи відмови у її задоволенні,- повинні бути виключно належними та допустимими.
У відповідності до Інформаційного листа Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про окремі питання застосування Закону України від 04 лютого 2016 року № 990-VIII «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України щодо встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України» - «Питання щодо можливості використання як доказів у справі про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України документів, які видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на такій території, має вирішуватися з урахуванням загальних положень цивільного процесуального законодавства України щодо належності та допустимості доказів (статті 58, 59 ЦПК України). Зокрема, належними відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Допустимими за змістом частини першої цієї статті є докази, одержані в порядку, встановленому законом.
Даючи оцінку допустимості таких доказів, як документи, що видані органами та установами на тимчасово окупованій території України, слід керуватись положенням частини другої статті 19 Конституції України, якою передбачено. що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», норми якого стосуються тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, передбачено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Проте, оцінюючи надані заявником документи про смерть, суд виходить з того, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.
Відповідно до ст.3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані намібійські винятки: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів.
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» ( Loizidou v. Turkey , 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах Кіпр проти Туреччини ( Cyprus v. Turkey , 10.05.2001) та Мозер проти Республіки Молдови та Росії ( Mozer v. the Republic of Moldova and Russia , 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу ( Cyprus v. Turkey , 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі Мозер проти Республіки Молдови та Росії наголосив, що першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою] ( Mozer v. the Republic of Moldova and Russia , 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи (Намібійські винятки), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо. Крім того, чинним законодавством не передбачено іншого порядку його встановлення.
Встановлення факту смерті ОСОБА_2 необхідно заявниці для отримання свідоцтва про смерть.
У відповідності з ч.3, 4 ст.49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
За таких певних обставин та в контексті наведених норм, суд приходить до висновку про обґрунтованість заяви та вважає можливим встановити факт смерті ОСОБА_2 .
Частиною 4 ст. 317 ЦПК України передбачено, що рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.
Керуючись ст.12, 13, 81, 263-265, 293, 315, 317, 319 ЦПК України, суд,
заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Яворівський районний відділ ДРАЦС ЗМУ МЮ (м.Львів) про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України - задовольнити.
Встановити факт того, що ОСОБА_2 , громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження - с.Портівське Першотравневого району Донецької області, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в АДРЕСА_1 у віці 65 років.
Рішення підлягає негайному виконанню, оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Копію судового рішення невідкладно надіслати до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для державної реєстрації смерті особи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Сторони у справі:
Заявник - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Заінтересована особа - Яворівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Яворівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), юридична адреса: вул.Львівська,2 м.Яворів Львівської області, ЄДРПОУ 20849855.
Суддя І.М. Матвіїв