Справа № 755/7300/21
Провадження № 2/755/959/22
"22" лютого 2022 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
Головуючого судді - Хромової О.О.
при секретарі - Кошель К.А.
розглянувши в порядку загального позовного провадження в судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_3 , про позбавлення батьківських прав,
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить позбавити відповідача ОСОБА_2 батьківських прав відносно його сина - ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позов обґрунтовує тим, що у період з 29 вересня 2001 року до 26 липня 2006 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , від якого ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_4 . У 2009 році ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_5 , разом з яким виховували її сина ОСОБА_4 .
07 лютого 2012 року Апеляційний Суд Автономної Республіки Крим задовольнив частково апеляційну скаргу ОСОБА_2 в частині позбавлення батьківських прав, скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно його сина ОСОБА_3 . Разом з тим, відповідач своє ставлення до сина не змінив. На даний час у відповідача існує значна заборгованість зі сплати аліментів, він не спілкується з сином, не займається його вихованням та навчанням, має наркотичну залежність.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року для забезпечення розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав визначено Дніпровський районний суд міста Києва.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 20 травня 2021 року відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання. Сторонам роз'яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.
Крім того, даною ухвалою залучено до участі у справі Службу у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації та витребувано від Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації висновок про наявність або відсутність підстав доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо його сина ОСОБА_3 .
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 11 січня 2021 року залучено до участі у справі ОСОБА_3 , закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_6 , подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності та відсутності позивача.
Згідно із пунктом 19 Перехідних положень ЦПК України особливості судових викликів та повідомлень, направлення копій судових рішень учасникам справи, у разі якщо адреса їх місця проживання (перебування) чи місцезнаходження знаходиться на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції, визначаються законами України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції».
Відповідно до частини першої статті 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (з посиланням на веб-адресу відповідної ухвали суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень), яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання. Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (з посиланням на веб-адресу відповідної ухвали суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень), яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленим про місце, дату та час розгляду справи, в судове засідання не з'явився, відзив на позов не подав.
Враховуючи, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрований на постійне місце проживання на тимчасово окупованій території ( АДРЕСА_1 ), повідомлення відповідача про розгляд справи здійснювалось через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади.
Третя особа - Орган опіки та піклування Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, подала до суду заяву про розгляд справи за відсутності їхнього представника. Також направила до суду висновок від 05 листопада 2021 року № 103/9127/41/3.
Третя особа - ОСОБА_3 , будучи належним чином повідомленим про місце, дату та час розгляду справи, в судове засідання не з'явився.
Відповідно до положень частини першої статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Суд, прийнявши всі заходи по виклику відповідача, постановив розглянути справу заочно, згідно із статтями 223 та 280 ЦПК України.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані позивачем докази, суд приходить до таких висновків.
29 січня 2001 року ОСОБА_7 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб.
27 липня 2006 року сторони розірвали шлюб, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу, прізвище дружини після розірвання шлюбу - ОСОБА_8 .
З свідоцтва про народження вбачається, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , його батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_9 .
Згідно свідоцтва про шлюб 15 травня 2009 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_10 .
Рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 03 березня
2010 року ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав відносно його неповнолітніх дітей ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей ОСОБА_11 та ОСОБА_3 , в твердій грошовій сумі в розмірі по 776,00 грн щомісячно, починаючи з 25 листопада 2009 року і до повноліття дітей.
Рішенням Апеляційного Суду Автономної Республіки Крим від 07 лютого 2012 року скасовано рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 03 березня
2010 року в частині позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його неповнолітніх дітей ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у задоволенні позову в цій частині відмовлено.
До матеріалів позовної заяви позивачем долучено характеристики із закладів освіти, де навчався ОСОБА_3 , в який зазначається, що вихованням та утриманням ОСОБА_3 займалися його мати ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_5 , якого хлопчик вважав своїм батьком.
Також позивачем до матеріалів справи долучено документи, видані на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, зі змісту яких встановлено, що ОСОБА_2 має наркологічну залежність, притягувався до кримінальної відповідальності та веде антисоціальний спосіб життя, має значну заборгованість зі сплати аліментів, що стягнуті рішенням суду
від 03 березня 2010 року.
Відповідно до висновку Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації
від 05 листопада 2021 року № 103/9127/41/3 Орган опіки та піклування просить прийняти рішення щодо позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно його повнолітнього сина ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , на розсуд суду, оскільки ОСОБА_12 повнолітня особа, не був присутнім на засіданні комісії і не надав пояснення щодо зазначеного питання (протокол засідання Комісії від 27 жовтня 2021 року № 23).
Згідно із частиною третьою статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від
27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 червня
2021 року у справі № 758/9706/18 (провадження № 61-17898св20).
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
Згідно із частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.
Згідно із правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17 (провадження № 61-2175св20) ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Частиною четвертою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
Відповідно до частини п'ятої статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу і повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків, та з врахуванням того, що такий захід буде застосований в інтересах дітей.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Така позиція викладена Верховним Судом у постанові від 15 квітня 2021 року у справі
№ 243/13192/19-ц (провадження № 61-2237св21).
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. При цьому основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
При встановлених обставин, оцінюючі надані суду письмові докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення даного позову з таких підстав.
Позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин даної справи не доведено. Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається мати, не свідчить безумовно про те, що батько дитини не бажає приймати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов'язками. Батьківські права засновані на спорідненості батьків з дитиною, тому погіршення особистих стосунків батька і дитини чи батьків самої дитини може мати тимчасовий характер і не є підставою для позбавлення батьківських прав. Судом не встановлено однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такої виключної міри, як позбавлення батьківських прав.
Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаній категорії справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанова Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, провадження № 61-6807св21).
Позивач долучає до матеріалів справи рішення суду апеляційної інстанції, яким ОСОБА_1 відмовлено у позбавленні ОСОБА_2 батьківських прав відносно його неповнолітніх дітей. Сама ж позивач у позові зазначає, що ОСОБА_3 самостійно звертався до суду на території тимчасово окупованої Автономної Республіки Крим, однак будь-якої інформації щодо подальшого розгляду даної справи суду не надано.
Не встановлено доцільності позбавлення відповідача батьківських прав і у висновку Органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, оскільки в ньому зазначено, що ОСОБА_3 є повнолітньою особою, самостійно на засідання комісії не з'явився та не висловив свою позицію з даного питання.
До матеріалів позовної заяви позивачем також, серед іншого, долучено інформацію щодо перебування відповідача ОСОБА_2 на профілактичному обліку у лікаря-нарколога психоневрологічного відділення міської лікарні міста Ялта № 1 Автономної Республіки Крим з 2000 року, про що свідчить відповідна довідка від 29 грудня 2011 року. Проте, зазначена довідка не є підставою для визнання відповідача наркоманом, що стало б підставою для позбавлення його батьківських прав відповідно до частини першої статті 164 СК України. Постанова Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 06 вересня 2004 року про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за частиною першою статті 309 КК України, характеристика дошкільного навчального закладу (ясла-садок) № 5 загального розвитку Масандрівської селищної ради Автономної Республіки Крим від 09 вересня 2009 року № 7 також не можуть бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав та суд їх до уваги не бере, оскільки таким документам була надана правова оцінка під час розгляду справи про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав і рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 07 лютого
2012 року було відмовлено у задоволенні позову.
Зазначаючи про наявність заборгованості зі сплати аліментів, надаючи характеристику класного керівника учню 9-Б класу Ялтинської середньої школи № 6 ОСОБА_3 від 23 травня
2018 року із відомостями того, що останній проживає в неповній сім'ї, позивачем не обґрунтовано причин для позбавлення відповідача батьківських прав та гострої соціальної необхідності у цьому. Також такі документи не є доказом свідомого та остаточного нехтування відповідачем своїми обов'язками відносно дитини, втратою цікавості до дитини. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення даного позову.
На підставі викладеного, керуючись Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, Конституцією України, Законом України «Про охорону дитинства», статтями 19, 150, 155, 164, 165 СК України, статтями 81, 89, 141, 259, 263 - 265, 274, 279, 280, 353 ЦПК України, суд-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_3 , про позбавлення батьківських прав, відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя О.О. Хромова