Справа № 420/3978/22
20 квітня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати протиправною відмову відповідача, викладену у листі від 01.02.22 № 14/Б-64 щодо непроведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.03.2017 по 30.06.2021; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.03.2017 по 30.06.2021, виходячи із середньоденного грошового забезпечення в сумі 317,49 грн, з відрахуванням податків та обов'язкових платежів.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 07.11.2015 по 30.03.2017 він проходив службу в Національній поліції України на посаді начальника сектору Хмельницького ВП Малиновського Головного управління Національної поліції в Одеській області, а з 30 березня 2017 року позивача було звільнено зі служби в поліції за п. 2 ч. 1 ст. 77 (через хворобу). В зв'язку з тим, що за час проходження служби в поліції позивачу не виплачувалась індексація заробітної плати, він звернувся до суду із позовом, в якому він просив суд зобов'язати Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення під час його служби в поліції в період з 07.11.2015 по 30.03.2017 включно. За результатами судового розгляду позовні вимоги були задоволені та на виконання судового рішення ГУ НП в Одеській області в червні 2021 р. було нараховано та виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення. Таким чином, після того, як відповідач у повному розмірі розрахувався із позивачем, у нього виникло право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення). Відтак, на підставі ст. ст. 116, 117 КЗпП України позивач вважає за необхідне зобов'язати відповідача виплатити позивачу його середні заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку, а саме за період з 30.03.2017 по 30.06.2021. Із цією метою позивач двічі звертався до ГУ НП в Одеській області за заявами щодо нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, проте безрезультатно, що зумовило його звернутися за судовим захистом.
Ухвалою судді від 22 лютого 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відзив на адміністративний позов від відповідача до суду не надійшов.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що з 18.08.2006 року по 06.11.2015 року ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України.
З 07.11.2015 року по 30.03.2017 року ОСОБА_1 проходив службу в Національній поліції України на посаді начальника сектору Хмельницького ВП Малиновського Головного управління Національної поліції в Одеській області, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 .
Наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області № 600 о/с від 27.03.2017 відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_1 звільнено з 30 березня 2017 року зі служби в поліції за п. 2 ч. 1 ст. 77 (через хворобу).
З 31 березня 2017 року позивач перебуває на обліку в Головному Управлінні ПФУ в Одеській області та отримує пенсію по інвалідності, призначену відповідно до Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
В зв'язку з тим, що за час проходження служби в поліції позивачу не виплачувалась індексація заробітної плати, він звернувся до суду із позовом, в якому він просив суд зобов'язати Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення під час його служби в поліції в період з 07.11.2015 по 30.03.2017 включно.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 червня 2021 року по справі № 420/5101/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення в період з 07.11.2015 по 30.03.2017 задоволено.
25 жовтня 2021 року на поштовому відділенні позивач отримав лист (відповідь) за реєстраційним номером № 20/1662 від 24.09.2022 Головного управління Національної поліції в Одеській області про те, що з ним проведено розрахунок по індексації грошового забезпечення під час служби в період з 07 листопада 2015 по 30.03.2017 включно на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 червня 2021 року по справі № 420/5101/21. В додатках до листа-відповіді було додано розрахунковий лист за червень 2021 року, відповідно до якого позивачу нараховано індексацію в розмірі 1218,20 грн. Таким чином, остаточна дата розрахунку заробітної плати є дата 30 червня 2021 року.
12.11.2021 позивач подав до Головного управління Національної поліції в Одеській області заяву про виплату середнього заробітку за час затримки виплати індексації грошового забезпечення при звільненні зі служби у поліції за період з 30 березня 2017 року по 30 червня 2021 року включно.
29.11.2021 від ГУНП в Одеській області позивач отримав лист (відповідь) за реєстраційним номером № 14/6-1113 на його заяву від 12.11.2021, з якої вбачається, що на поставленні питання в зверненні від 12.11.2021 по суті не відповіли - з відповіді не зрозуміло, чи буде позивачу виплачений середній заробіток за час затримки заробітної плати при остаточному розрахунку чи ні, а тому позивач вимушений був звернутися повторно.
18.01.2022 за реєстраційним номером № Б-597 позивач повторно подав заяву до Головного управління національної поліції в Одеській області про виплату середнього заробітку за час затримки виплати індексації грошового забезпечення при звільнення зі служби у поліції за період з 30 березня 2017 року по 30 червня 2021 року включно.
01.02.2022 позивач отримав лист (відповідь) ГУНП в Одеській області № 14/Б-64 від 01.02.2022, згідної якої жодним нормативно-правовим актом, який регулює діяльність Національної поліції України, не передбачено нарахування та виплата особам середньомісячного грошового забезпечення за час затримки належних до виплат при звільненні i служби в поліції коштів. Більш того, жодних судових рішень про стягнення на користь заявника середньомісячного грошового забезпечення за час затримки належних до виплат при звільненні зі служби в поліції коштів, де стороною є ОСОБА_1 , не розглядалось.
Після отримання зазначеної відповіді, позивач звернувся за судовим захистом із даним позовом, вважаючи, що відмова відповідача є протиправною бездіяльністю, яка порушує і звужує конституційні права позивача.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню у зв'язку з наступним.
Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини першої статті 94 Закону України від 02.07.2015 «Про Національну поліцію» № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
В пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 р. № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» встановлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Виплата поліцейським, які звільняються зі служби одноразової грошової допомоги при звільненні, пенсійного забезпечення передбачена статтею 102 Закону України «Про Національну поліцію», статтею 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб. звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення, в тому числі одноразової грошової допомоги при звільненні, поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 (далі - Порядок № 260).
Згідно з пунктом 23 Порядку № 260 поліцейським, які звільняються зі служби та в установленому порядку мають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахування такої допомоги здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер, та премій, установлених на день звільнення. Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Вирішуючи спір, суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року по справі № 821/1083/17, зокрема умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Відповідно до статті 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Із системного тлумачення положень частин першої та другої статті 117 КЗпП України можна дійти висновку, що частина перша цієї статті стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником, а частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року № 810/451/17.
Повертаючись до обставин розглядуваного спору, суд враховує, що в червні 2021 р. відбувся остаточний розрахунок з позивачем, так як на його поточний рахунок відповідачем було сплачено 1199,93 грн на виконання судового рішення № 420/5101/21 від 04.06.21 і позивач саме з цією обставиною пов'язує остаточність розрахунків з ним.
Рішенням Конституційного Суду України № 1-5/2021 від 22.02.2021 встановлено основні правила обчислення строку звернення до суду у справах про стягнення середнього заробітку, а саме: в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався, або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, вини якого сталася затримка виплати, всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався».
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком № 159 є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена постановах Верховного Суду від 03.07.2018 року у справі № 521/940/17, від 05.10.2018 у справі №162/787/16-а, від 04.03.2020 у справі №219/11809/15-а, від 11.12.2020 у справі 200/10820/19-а та від 21.10.2021 у справі №200/613/19-а.
За встановлених судом обставин до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини другої статті 117 КЗпП України, оскільки на момент звільнення позивачу не було виплачено всіх належних йому сум і розмір таких сум (індексації грошового забезпечення) був спірним.
Враховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд вважає порушеним право позивача на отримання відшкодування за затримку виплати на підставі статті 117 КЗпП України.
Згідно довідки про доходи ОСОБА_1 від 26.11.2021 № 935, грошове забезпечення позивача в січні 2017 р. складало 11076,85 грн, в лютому 2017 р. - 11076,85 грн, середньоденне грошове забезпечення складає 375,49 грн (позивачем помилково в позові зазначено 317,49 грн).
Рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні суд приймає у справах, де відповідач допустив неправомірну бездіяльність за умови обов'язку вчинити певну дію. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач, але не може втручатися в його компетенцію.
Водночас суд зазначає, що якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом допущено бездіяльність та не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
З урахуванням викладеного, за результатами з'ясування обставини у справі та їх правової оцінки суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.
Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 139, 242-246 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Національної поліції в Одеській області (65014, м. Одеса, вул. Єврейська, буд. 12; ЄДРПОУ 40108740) про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Одеській області, викладену у листі від 01.02.22 № 14/Б-64 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.03.2017 по 30.06.2021.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.03.2017 по 30.06.2021, виходячи із середньоденного грошового забезпечення в сумі 375,49 грн, з відрахуванням податків та обов'язкових платежів.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя І.В. Завальнюк