справа№380/17731/21
14 квітня 2022 року
м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Сакалоша В.М.,
секретар судового засідання Наум'як Х.О.,
за участю:
позивач ОСОБА_1 ,
представника позивача Богомазова І.О.,
представника відповідача Гульчій І.А.,
третя особа Картанас Ю.І.,
розглянув у судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» до Моршинської міської ради третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Санаторій «Моршин-Прикордонник» Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), про визнання дій протиправними,-
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» (82482, м.Моршин, вул. Проліскова 10) до Моршинської міської ради (82482, м.Моршин, вул. Івана Франка 15), з вимогами (з урахуванням заяви про уточнення та зменшення позовних вимог):
- визнати дії голови Лисовицької сільської ради та виконкому Лисовицької сільської ради, щодо видання довідки №138 від 03.05.2019, протиправними;
- судові витрати покласти на відповідача.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивач дізнався із повного тексту судового рішення №914/2381/21 про існування довідки №138 від 03.05.2019 виданої виконкомом Лисовицької сільської ради. Зазначає, що інформація подана таким чином характеризує ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» з негативного боку та негативно впливає на ділову репутацію товариства, без наявності для цього підстав.
Ухвалою судді від 18.10.2021 позовну заяву залишено без руху та встановлено десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня одержання цієї ухвали шляхом подання до канцелярії суду чи надіслання на адресу суду (79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2) заяви про усунення недоліків позовної заяви (вказати номер справи та прізвище судді), до якої додати квитанцію про сплату судового збору.
У встановлений строк представник позивача належним чином недоліки позовної заяви усунув, долучив до матеріалів справи квитанцію про сплату судового збору.
Ухвалою від 18.11.2021 суд відкрив спрощене позовне провадження в адміністративній справі та призначив судове засідання.
Протокольною ухвалою від 11.01.2022 року суд залучив третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Санаторій «Моршин-Прикордонник» Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ).
Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому просить відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що Моршинська міська рада, яка є правонаступником, зокрема і Лисовицької сільської ради є правонаступником актів та пасивів, всіх майнових прав та обов'язків сільської ради, що встановлено рішенням Моршинської міської ради від 07.12.2020 №10 «Про реорганізацію юридичних осі Воле-Задеревацької, Лисовицької, Станківської та Долішненської сільських рад шляхом приєднання». Стаття 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» чітко визначає, що сільський, селещний, міський голова несе персональну відповідальність за здійснення наданих йому законом повноважень. Тому, на основі вищевказаного Моршинська міська рада не може нести відповідальність за дії сільського голови Лисовицької сільської ради, зокрема і щодо видачі довідки від 03.05.2019 №138.
Від представника позивача надійшла відповідь на відзив в якому вказує, що відповідно до п.14 ч.4 ст.42 Закону України «Про місцеве самоврядування», сільський голова представляє територіальну громаду, раду та її виконавчий комітету відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадянами, а також у міжнародних відносинах відповідно до законодавства» ОСОБА_2 , будучу сільським головою Лисовицької сільської ради та скріпив документ гербовою печаткою Лисовицької сільської ради та вчиняв дії від імені виконкому Лисовицької сільської ради. У своїх діях сільський голова Лисовицької сільської ради не керувався жодним рішенням виконавчого комітету чи ради, однак використання ним офіційного бланку та печатки свідчить про дію вчинену органом місцевого самоврядування, правонаступником якого є Моршинська міська рада.
Від третьої особи на стороні відповідача Санаторій «Моршин-Прикордонник» надійшли на адресу суду пояснення до адміністративного позову в яких вказано, що інформаційні довідки до нормативно правових актів не належать та не оскаржуються в судах.
Від представника позивача надійшли додаткові пояснення до адміністративного позову та відповідь на пояснення третьої особи.
В судовому засіданні позивач та представник позивача просили позов задовольнити в повному обсязі з мотивів наведених у позовній заяві та додаткових поясненнях до адміністративного позову.
Представник відповідача та третя особа заперечили щодо задоволення позову.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які мають значення для справи, заслухавши представника позивача та представника відповідача, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
У провадженні Північного апеляційного господарського суду м. Києва знаходиться справа 914/2381/18 за позовом ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» про скасування розпорядження Львівської ОДА.
З рішення Господарського суду міста Києва у справі №914/2381/18 стало відомо про доказ який позивач не отримували, довідку від 03.05.2019 № 138, видану виконкомом Лисовицької сільської ради за підписом сільського голови Миколи Магаса.
У довідці від 03.05.2019 № йдеться про відсутність на земельній ділянці із кадастровим № 4625384000:02:000:0100 (спір щодо якої розглядається Північним апеляційним господарським судом м. Києва) будівель та споруд ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок». Також у довідці зазначались відомості про те, що но рішення № 51 від 30.11.2006 виконавчого комітету Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області зареєстровано на праві приватної власності за ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» нежитлову будівлю човнової станції із кафе-баром по вул. Проліскова, 3 с. Баня-Лисовицька. При цьому в довідці ствердно зазначено про використання вказаної будівлі без встановлюючих документів на земельну ділянку, що не відповідає дійсності. Також виконком Лисовицької сільської ради, виходячи за межі своїх повноважень, надає інформацію про відсутність будівель та споруд на земельній ділянці із кадастровим № 4625384000:02:000:0100.
14.04.2021 року у справі №914/2381/18 Господарським судом міста Києва в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення. Датою складання повного тексту рішення є 27.04.2021. ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» повне рішення суду отримало поштою 14.05.2021 р. Ознайомившись із повним текстом цього рішення, стало відомо існування довідки №138 від 13.05.2019 року виданої виконкомом Лисовицької сільської ради.
14.05.2021 листом вих. №1-03/10 позивач звернувся до Моршинської міської ради (правонаступника Лисовицької сільської ради) із проханням підтвердити або, спростувати факт розміщення будівель та споруд ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» за адресою вул. Проліскова, 3 с. Баня-Лисовицька, на що було отримано відповідь (лист. № 512 від 27.05.2021 року) про те, що міська рада не володіє такою інформацією, оскільки її надання не входить в компетенцію міської ради, а щоб отримати таку інформацію, потрібно звернутись до компетентних органів.
14.05.2021 листом № 1-03/11 позивач звернувся до Моршинської міської ради із запитом про отримання інформації стосовно зазначеної довідки, а саме на підставі яких документів та рішень виконкому вона була видана. Листом № 72 від 09.06.21 за підписом сільського голови сіл Лисовичі та с.Баня-Лисовицька позивача було надано завірену копію довідки №138 від 03.05.2019 року та повідомлено про відсутність документів на підставі яких було видано зазначену довідку.
Зазначена земельна ділянка не може вважатись такою, що використовується без правовстановлюючих документів, оскільки вона належить ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» на праві постійного користування на підставі акту постійного користування земельною ділянкою серія Б №040956 від 1993 року. Право власності на реконструйовану човнову станцію з кафе-баром за адресою, вул. Проліскова, 3 с. Баня-Лисовицька, зареєстроване за ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок».
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 31.10.2011 у справі №2а- 5324/11/1370 було задоволено позов ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» та зобов'язано Стрийську районну державну адміністрацію Львівської області прийняти рішення щодо затвердження містобудівного обґрунтування розміщення ще однієї будівлі ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок, а саме будинку рятувальної служби з туалетами на Пролісковому озері біля села Баня-Лисовиська, вул. Проліскова, 3, відповідно до вимог чинного законодавства У країни та прийняти рішення щодо визначення містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки відповідно до вимог чинного законодавства України.
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду, у справі № 141737/11/9104 від 27.06.2012 постанову Львівського окружного адміністративного суду від 31.10.2011 у справі № 2а-5324/11/1370 було залишено без змін.
ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» 23.04.2021 було укладено договір на виконання топографо-геодезичних робіт на земельній ділянці за адресою, Львівська обл, с. Баня- Лисовицька, вул. Проліскова, 3, а саме встановлення місця розташування будівель і споруд замовника - земельної ділянки із кадастровим номером 4625384000:02:000:0100, на якій вони знаходяться, із ліцензованою організацією. 07.05.2021 було отримано акт в якому зазначено, що будівлі та споруди які належать ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» на праві приватної власності територіально знаходяться на земельній ділянці з кадастровим номером 4625384000:02:000:0100 (ділянка № 2 в Акті постійного користування землею серія Б № 040956 від 1993 року). Такі ж дані зазначені і в проекті землеустрою виготовленого в ЛДФДП «ЦДЗК при ДК України по земельних ресурсах» з відміткою про прийняття обмінного файлу (від 21.08.2008 № 59020).
Враховуючи вищевказане позивач звернувся до суду за захистом своїх законних прав та інтересів.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог ст. 7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до частин першої та третьої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. До суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.
За приписами статті 2 КАС України основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частиною третьою статті 140 Конституції України передбачено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування відповідно до Конституції України визначає Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі Закон).
Як встановлено частиною першою статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
У відповідності до частини третьої статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Приписами статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Судом встановлено, що позивач дізнався про довідку від 03.05.2019 року №138 із рішення суду Господарського суду міста Києва у справі №914/2381/18. Довідка видана виконкомом Лисовицької сільської ради за підписом сільського голови Миколи Магаса.
У вищевказаній довідці міститься інформація про те, що «на території Лисовицької сільської ради за межами населеного пункту за адресою: вул. Проліскова 3, с.Баня-Лисовицька знаходиться нежитлова будівля реконструйована човново станція з кафе-баром, яка використовується без правовстановлюючих документів на земельну ділянку, розпорядником якої є Львівська обласна державна адміністрація». Водночас, у довідці наголошується, що вказана будівля «на праві приватної власності оформлено за ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок».
Окрім того суд зазначає, що вказана земельна ділянка не може вважатись такою, що використовується без правовстановлюючих документів, оскільки вона належить ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» на праві постійного користування на підставі акту постійного користування земельною ділянкою серії Б №040956 від 1993 року.
У позовній заяві позивач зазначає, що сільський голова не є суб'єктом, який уповноважений виконувати топографо-геодезичні роботи.
Відповідно до п.2.1.Інструкція про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів №376 від 18.05.2010 «встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки».
Виконавцем такого виду робіт може бути юридична особа, що володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованим інженером-землевпорядником.
Судом встановлено з матеріалів справи, що у довідці виконкому Лисовицької сільської ради №138 від 03.05.2019 вказано, що на території земельної ділянки площею 5,103 га за кадастровим номером 4625384000:02:000:0100 будівлі відсутні.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).
Частиною 4 ст. 122 ЗК України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою вказаної статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Відповідно частини 3 статті 78 ЗК України визначено, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Згідно п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключною компетенцією сільських селищних, міських ради є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Відповідно до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Положеннями ст. 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить зокрема: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Як вже було встановлено судом та підтверджено матеріалами справи ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» 23.04.2021 було укладено договір на виконання топографо-геодезичних робіт на земельній ділянці за адресою, Львівська обл, с. Баня- Лисовицька, вул. Проліскова, 3, а саме встановлення місця розташування будівель і споруд замовника - земельної ділянки із кадастровим номером 4625384000:02:000:0100, на якій вони знаходяться, із ліцензованою організацією. 07.05.2021 було отримано акт в якому зазначено, що будівлі та споруди які належать ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» на праві приватної власності територіально знаходяться на земельній ділянці з кадастровим номером 4625384000:02:000:0100 (ділянка № 2 в Акті постійного користування землею серія Б № 040956 від 1993 року).
Такі ж дані зазначені і в проекті землеустрою виготовленого в ЛДФДП «ЦДЗК при ДК України по земельних ресурсах» з відміткою про прийняття обмінного файлу (від 21.08.2008 № 59020).
Статтею 19 Закону №858 визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері землеустрою на території сіл, селищ, міст належать: а) організація і здійснення землеустрою; б) здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою; в) координація здійснення землеустрою та контролю за використанням і охороною земель комунальної власності; г) інформування населення про заходи, передбачені землеустроєм; ґ) вирішення інших питань у сфері землеустрою відповідно до закону.
Відповідно до Наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 №376 Про затвердження Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, (далі Інструкція), визначено механізм встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками.
Згідно з п. 2.1. Інструкції встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Підпунктом 2.3. розділу ІІ Інструкції визначено, що комплекс робіт із встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає: підготовчі роботи, топографо-геодезичні, картографічні роботи та роботи із землеустрою, камеральні роботи, складання і оформлення матеріалів технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а також встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками.
Статтею 12 ЗК України визначено повноваження сільських, селищних, міських рад, до яких належить розпоряджання землями територіальних громад.
Правовий аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у даному спорі голова Лисовицької сільської ради не наділений повноваженнями виконувати топографо-геодезичні роботи та видавати довідку з інформацією, яка не підтверджується відповідними правовстановлюючими документами.
Щодо зазначеного у відзиві твердження, що Моршинська міська рада не може нести відповідальність за дії сільського голови Лисьвицької сільської ради, як правонаступник суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що Моршинська міська рада є правонаступником активів та пасивів, всіх майнових прав та обов'язків сільської ради, що встановлено рішення Моршинської міської ради від 07.12.2020 №10 «Про реорганізацію юридичних осіб Воле-Задеревацької, Лисовицької, Станківської та Долішненської сільських рад» шляхом приєднання.
Пунктом 9 частини 1 статті 4 КАС України, встановлено, що відповідач це суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
Згідно положень статті 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Так, відповідно до частини 3 ст. 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача (ч. 4 ст. 48 КАС України).
Таким чином, законодавцем встановлені дві умови заміни неналежного відповідача: 1) згода позивача на заміну первинного відповідача; 2) якщо заміна неналежної сторони не приведе до зміни підсудності.
За приписами статті 52 КАС України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Процесуальне правонаступництво в розумінні статті 52 КАС України допускається на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію виконання судового рішення.
Питання правонаступництва в сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) було предметом розгляду Верховним Судом, який у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 11.10.2019 у справі № 812/1408/16, фактичні обставини у якій хоча і не є подібними, проте, безпосередній підхід до розуміння спірного у цій справі питання суд вважає застосовним до цієї справи.
Так, Верховний Суд у цій постанові здійснив системне тлумачення норм Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII “Про виконавче провадження” (далі - Закон № 1404-VIII) у взаємозв'язку зі статтями 52 і 379 КАС України і сформулював висновок, відповідно до якого публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов'язків одного суб'єкта права іншому. При цьому обов'язок по відновленню порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід щодо переходу до правонаступника обов'язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.
Особливістю адміністративного (публічного) правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов'язків, що відбувається із суб'єктами владних повноважень, сама собою повинна бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права.
При цьому можна виділити дві форми адміністративного (публічного) правонаступництва: 1) фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, посадової особи (або повноважень за компетенцією) та 2) процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво.
Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб'єкта владних повноважень (суб'єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб'єкта владних повноважень, припинення первісного суб'єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи.
Процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво - це унормована можливість заміни адміністративним судом (на будь-якій стадії процесу судового розгляду справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій (крім випадків перегляду справи за винятковими чи нововиявленими обставинами)) сторони чи третьої особи іншим суб'єктом, коли права та обов'язки суб'єкта владних повноважень перейшли від сторони (в адміністративній справі) до іншого суб'єкта владних повноважень, а також можливість суб'єкта публічної адміністрації (правонаступника) вступити в судовий процес як сторона чи третя особа.
При визначенні процесуального адміністративного (публічного) правонаступництва суд повинен виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, і враховувати таке: якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то суд повинен залучити до участі у справі їхніх правонаступників.
У разі ж відсутності правонаступників суд повинен залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить ухвалення рішення про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача. У разі зменшення обсягу компетенції суб'єкта владних повноважень, не пов'язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другий відповідач суд залучає іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача. Отже, підставою для переходу адміністративної компетенції від одного суб'єкта владних повноважень до іншого (набуття адміністративної компетенції) є події, що відбулися із суб'єктом владних повноважень.
У межах вирішення питання, яке є предметом розгляду в цій справі, для встановлення факту публічного правонаступництва визначальним є встановлення або припинення первісного суб'єкта - Лисовицької сільської ради, або перехід повністю чи частково його функцій (адміністративної компетенції) до Моршинської міської ради. Інакше відсутність підстав публічного правонаступництва доводить неможливість його здійснення.
В даному випадку з дати початку виконання Моршинською міською радою функцій і повноважень Лисовецької сільської ради відбулося фактичне (компетенційне) адміністративне правонаступництво, оскільки саме нормами адміністративного права врегульовано умови та порядок передання адміністративної компетенції та Законом України №1009-ІХ від 17.11.2020 від Лисовецької сільської ради до Моршинської міської ради, а тому факт припинення (ліквідації) юридичної особи не є вирішальним.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 260/453/19.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Щодо відшкодування витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката також підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За правилами частини третьої цієї статті, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
А за правилами частини четвертої цієї статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Вирішуючи питання про розмір витрат які підлягають відшкодуванню на користь позивача суд бере до уваги що спірні правовідносини за складом учасників, підставами виникнення спору, позовними вимогами та законодавством, яке їх регулює, підлягає вирішенню на основі типового застосування норм матеріального права, що на переконання суду свідчить про те, що витрати заявлені позивачем не є достатньо обґрунтованими та співмірними до позовних вимог.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 26.06.2019 по справі № 200/14113/18-а.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Враховуючи обсяг наданих доказів та їх достатність з огляду на вимоги КАС України, а також спосіб який обрано судом для захисту порушених прав позивача, суд вбачає підстави для відшкодування витрат пов'язаних з наданням правової допомоги адвоката в сумі 8000 грн.
За приписами вимог п. 4 ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Враховуючи наведене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Судові витрати відповідно до ст. 139 КАС України підлягають стягненню на користь позивача з бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 19-20, 22, 25-26, 90, 139, 241-246, 250, 251, 255, 295, КАС України, суд,-
Адміністративний позов ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» до Моршинської міської ради третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Санаторій «Моршин-Прикордонник» Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), про визнання дій протиправними - задовольнити.
Визнати протиправними дії голови Лисовицької сільської ради та виконкому Лисовицької сільської ради, щодо видання довідки №138 від 03.05.2019.
Стягнути з Моршинської міської ради (82482, Львівська обл., м.Моршин, вул. Івана Франка 15, ЄДРПОУ 04372448) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» (82482, Львівська обл., м.Морши, вул. Проліскова 10, ЄДРПОУ 20772638) судовий збір в сумі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. та понесені ним судові витрати в розмірі 8000 (вісім тисяч) грн. 00 коп.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 19.04.2022.
Суддя Сакалош В.М.