19 квітня 2022 року Справа № 160/138/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рянської В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в місті Дніпрі у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
05.01.2022 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.09.2020 до 23.12.2021 включно;
- зобов'язати Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.09.2020 до 23.12.2021 включно.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що він проходив службу цивільного захисту в Аварійно-рятувальному загоні спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області. З січня 2016 року до лютого 2018 року включно йому не нараховувалась і не виплачувалась індексація грошового забезпечення. 21.09.2020 його було звільнено зі служби за станом здоров'я. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.07.2021 у справі № 160/6862/21, яке набрало законної сили 11.11.2021, було зобов'язано Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити позивачу індексацію його грошового забезпечення з 01.01.2016 до 01.03.2018. В порядку виконання зазначеного судового рішення 23.12.2021 на картковий рахунок позивача було здійснено зарахування 70413,86 грн заборгованості з виплати індексації грошового забезпечення. Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо затримки розрахунку при звільненні протиправною та просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.01.2022 позовну заяву було залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 31.01.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи; витребувано від відповідача відомості із підтверджуючими доказами щодо: розміру сум грошового забезпечення, нарахованого та виплаченого позивачу за останні два повних календарних місяці, що передували місяцю звільнення (липень, серпень 2020 року), із зазначенням місяця, складових нарахованих та виплачених сум; розміру середньомісячного та середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби позивача, розрахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100; розміру індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 до 01.03.2018, дати виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 01.03.2018.
09.03.2022 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог, вказує, що оскільки позивач проходив службу та отримував грошове забезпечення за рахунок держави, тобто не перебував у трудових відносинах з Аварійно-рятувальним загоном спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України застосуванню не підлягають. На момент звільнення зі служби позивача з ним був проведений повний розрахунок.
24.03.2022 до суду надійшла відповідь позивача на відзив, у якій він зазначив, що набув право на індексацію грошового забезпечення до звільнення зі служби, у зв'язку з чим відповідач був зобов'язаний провести виплату індексації до його звільнення, однак її виплату було здійснено із затримкою 23.12.2021. Положення ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби. Тому, на думку позивача, середній заробіток має бути виплачений відповідачем за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
11.04.2022 до суду надішли заперечення відповідача на відповідь на відзив, у яких відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, наведених ним у відзиві.
12.04.2022 судом постановлено ухвалу про повторне витребування від відповідача відомостей та доказів, які не було надано в порядку виконання ухвали від 31.01.2022 в частині витребування доказів.
14.04.2022 відповідачем на виконання ухвали суду від 12.04.2022 надано до суду витребувані докази.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учасником бойових дій (посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 25.06.2015), проходив службу цивільного захисту в Аварійно-рятувальному загоні спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області.
Наказом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області № 336 від 21.09.2020 (з кадрових питань (особового складу)) згідно з Положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу ОСОБА_1 начальника відділення - начальника фільтрувальної станції відділення водопостачання інженерної групи частини спеціального призначення аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області 21.09.2020 звільнено зі служби цивільного захисту та виключено з кадрів Державної служби України з надзвичайних ситуацій у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) за підпунктом 3 пункту 176 (за станом здоров'я).
29.04.2021 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, в якій він просив визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо невиплати індексації його грошового забезпечення з 01.01.2016 до 01.03.2018 включно; зобов'язати відповідачів нарахувати та виплатити індексацію його грошового забезпечення з 01.01.2016 до 28.02.2018 включно з визначенням базового місяця січень 2008 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.07.2021 у справі №160/6862/21, зміненим постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11.11.2021, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 індексації його грошового забезпечення з 01.01.2016 до 01.03.2018 включно; зобов'язано Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію його грошового забезпечення з 01.01.2016 до 01.03.2018.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.07.2021 у справі №160/6862/21 набрало законної сили 11.11.2021.
30.12.2021 ОСОБА_1 направив засобами поштового зв'язку до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області заяву про нарахування та виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.09.2020 до 23.12.2021 включно.
У матеріалах справи відсутні відомості про надання відповідачем відповіді на вказану заяву позивача.
Відповідно до довідки Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області № 170 від 14.04.2022 нарахована індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 за період січень 2016 року - лютий 2018 року становить 87470,64 грн.
Як зазначив позивач у позовній заяві, 23.12.2021 на його картковий рахунок від відповідача надійшли кошти в сумі 70413,86 гривень, що підтверджується копією виписки по картковому рахунку та наданою відповідачем копією платіжного доручення № 817 від 21.12.2021, відповідно до якого ОСОБА_1 було перераховано (проведено банком 23.12.2021) грошові кошти в сумі 70413,86 грн.
Вважаючи, що відповідач здійснив фактичний розрахунок з позивачем - виплатив індексацію грошового забезпечення поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, ОСОБА_1 звернувся до суду з даною позовною заявою.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 5 ст. 99 Кодексу цивільного захисту України трудові відносини працівників органів управління та сил цивільного захисту регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 101 Кодексу цивільного захисту України служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період. Порядок проходження громадянами України служби цивільного захисту визначається цим Кодексом та положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі ст. 125 цього Кодексу держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов'язків. Порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 14 розділу І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України
20 липня 2018 року № 623, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 серпня 2018 року за № 936/32388, індексація грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу здійснюється в порядку та розмірах, установлених чинним законодавством України.
Непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад служби цивільного захисту стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, затримку виплати суми грошової допомоги на оздоровлення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України. За загальними правилами застосування нормативно-правових актів, норми спеціального законодавства є пріоритетними та підлягають першочерговому застосуванню. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону). Таким чином, оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини, то у даному випадку застосуванню підлягають положення трудового законодавства.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.09.2018 у справі № П/811/570/16.
За частиною першою статті 47 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
З аналізу статей 47, 116, 117 КЗпП України слідує, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Водночас за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Верховний Суд України у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Одночасно Верховний Суд України зауважив, що разом із тим необхідно брати до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц погодилася з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв'язку з простроченням розрахунку.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 і вказала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
З урахуванням наведеного вище, визначаючи розмір середнього грошового забезпечення, суд враховує, що позивач був звільнений зі служби 21.09.2020.
За результатами судового вирішення спору, на виконання рішення суду від 22.07.2021 у справі № 160/6862/21, яке набрало законної сили 11.11.2021, відповідач 23.12.2021 виплатив позивачу 70413,86 грн індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 01.03.2018.
Отже, судом встановлено, що відповідачем допущено затримку повного розрахунку при звільненні позивача в частині виплати індексації грошового забезпечення.
Суд враховує строк затримки розрахунку з 22.09.2020 (наступного дня після звільнення позивача) до 22.12.2021 (день, що передує дню надходження коштів на банківський рахунок позивача), що становить 457 календарних днів.
Відповідно до довідки Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області № 168 від 14.04.2022 середньоденний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні два повні місяці служби (липнь, серпень 2020 року) становить 558,51 грн.
Суд вважає, що до відповідача необхідно застосувати відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтею 117 КЗпП, та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з дати звільнення позивача до моменту фактичного розрахунку. Окрім цього, суд бере до уваги такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Суд зазначає, що встановлюючи право позивача щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, необхідно визначити розмір такого відшкодування.
Коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку розраховується за наступною формулою (з урахуванням предмету спору): частка недоплачених коштів / середній заробіток за час затримки розрахунку х 100 (помножити на 100). Коефіцієнт у відсотках.
Сама ж сума, яка підлягатиме виплаті з урахуванням принципів пропорційності та співмірності, а також істотності частки складових заробітної плати, розраховується за такою формулою: середньоденний розмір грошового забезпечення х (помножити) коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати, отримане помножити на кількість днів затримки розрахунку.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 30.10.2019 року по справі № 806/2473/18, що враховується судом відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку вираховується наступним чином:
- середньоденне грошове забезпечення позивача становить 558,51 грн (24574,58 грн (середнє грошове забезпечення за останні 2 повні місяці служби) / 44 (кількість робочих днів за останні 2 повні місяці служби); розрахункова сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з 22.09.2020 до 22.12.2021 становить 255239,07 грн (558,51 грн х 457 днів затримки розрахунку);
- 70413,86 грн (невиплачена індексація грошового забезпечення у день звільнення) / 255239,07 грн (розрахункова сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку) х 100 = 27,5%.
Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 27,5% становить: 558,51 грн (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 27,5% = 153,59 грн; 153,59 грн х 457 (днів затримки розрахунку) = 70190,63 грн.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для виплати позивачу суми середнього заробітку в розмірі 70190,63 грн, оскільки зменшення судом суми стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні здійснено з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача, оскільки стягнення компенсації у розмірі 255239,07 грн за несвоєчасну виплату заборгованості у розмірі 70413,86 грн було б явно неспівмірним розміру простроченої заборгованості та майнових втрат позивача.
Оскільки під час судового розгляду встановлено порушення відповідачем строків виплати належної при звільненні позивачеві суми індексації грошового забезпечення, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення із позивачем своєчасного і повного розрахунку при звільненні зі служби.
Враховуючи встановлені судом фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача буде зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення в сумі 70413,86 грн, з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.
Крім цього, суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2019 року у справі № 2340/3023/18, згідно якої, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів.
Суд вважає, що в такий спосіб та із застосуванням наведеного вище алгоритму розрахунку буде досягнуто справедливого і розумного балансу між інтересами сторін, з урахуванням всіх істотних обставин справи, які встановлені судом.
У зв'язку зі звільненням позивача від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язати Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.09.2020 до 22.12.2021 у сумі 70190,63 грн (сімдесят тисяч сто дев'яносто гривень 63 копійки), без врахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач: Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, місцезнаходження: 52070, Дніпропетровська область, Дніпровський район, Новоолександрівська сільська рада, Комплекс будівель та споруд № 42-М, буд. 42-М, код ЄДРПОУ 35165938.
Повний текст рішення складено 19.04.2022.
Суддя В.В. Рянська