20 квітня 2022 року ЛуцькСправа № 140/2311/22
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Мачульського В.В.,
розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про скасування вимоги,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Волинській області) про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 37 788, 74 грн. №Ф-7432-55У від 15.06.2021.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 05.06.2003 зареєструвалася як фізична особа-підприємець та 09.06.2003 взята ГУ ДПС у Волинській області на облік як платник єдиного внеску.
Зазначає, що у зв'язку із тим що у 2003 році у неї викрали Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, то відповідно до законодавства чинного на той момент останнє визнано нечинним, так як позивач звертався із заявою до правоохоронних органів.
Вказує, що відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 у період з 11.11.2003 року по момент подання позовної заяви є найманим працівником, отримує заробітну плату , з якої роботодавцем нараховувався та сплачувався єдиний соціальний внесок у відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відтак, вважає що вимога №Ф-7432-55-У від 15.06.2021 у розмірі 37 788,74 грн. є протиправною, необґрунтованою, прийнята без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, у зв'язку із чим підлягає скасуванню.
Одночасно, з поданням позовної заяви позивач звернувся до суду з заявою про забезпечення позову (а.с.39-44).
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 21.02.2022 вищевказану заяву задоволено, зупинено до набрання законної сили у цій справі стягнення на підставі виконавчого документа - вимоги ГУ ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 15.06.2021 №Ф-7432-55У, яка перебуває на примусовому виконанні у Луцькому відділі державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) відповідно до відкритого 28.01.2022 виконавчого провадження №68397832 (а.с.67-69).
Ухвалою судді від 23.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи (а.с.73).
В поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні з тих підстав, що ГУ ДПС у Волинській області діяло виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (а.с.76-78).
19.04.2022 на адресу суду надійшло клопотання від представника ГУ ДПС у Волинській області про долучення до матеріалів справи облікових карток платника податків за 2020-2021 роки.
Інших заяв по суті справи від сторін не надходили. Сторони скористались своїм правом щодо подачі заяв по суті справи.
Крім того, учасники справи не зверталися із клопотаннями про розгляд справи в судовому засіданні, оформленими відповідно до вимог статті 167 КАС України. Суд звертає увагу, що заявлене у відзиві на позовну заяву клопотання про розгляд справи за участю сторін не відповідає вимогам статті 167 КАС України, а тому не підлягало вирішенню по суті.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 20.04.2022 відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
Суд, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрована фізичною особою-підприємцем 05.06.2003 та взятий на облік як платник податків в ГУ ДПС у Волинській області, про що зроблено відповідні записи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та внесені відповідні дані до інформаційної системи ДПС України. 07.02.2022 до вказаного реєстру внесено запис про припинення підприємницької діяльності за власним рішенням (а.с.17).
Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 19.09.2004 позивач змінила прізвище з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 » (а.с.10).
Відповідно до трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 (а.с.19-20) у період з 11.11.2003 по момент звернення до суду із позовною була найманим працівником та перебувала у трудових відносинах: з ПП «Імпалс» в період з 11.11.2003 по 11.04.2008, про що свідчить запис №2, №3 трудової книжки; у період з 23.04.2008 по 14.04.2009 отримувала виплату згідно п.1 ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування внаслідок безробіття» про що свідчить запис №4, №5 трудової книжки; з 06.05.2009 по 31.08.2009 перебувала у трудових відносинах з ОСОБА_5 , про що свідчить запис №6, №7 трудової книжки та з 01.09.2009 по теперешній час працює в Опорному закладі освіти «Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №4 міста Ківерці Волинської області», що підтверджується записами №8-10 трудової книжки та довідкою Опорного закладу освіти «Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №4 міста Ківерці Волинської області» від 04.02.2022 №41/01-42 (а.с.21).
15.06.2021 ГУ ДПС у Волинській області відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та даних інформаційної системи органу доходів і зборів сформувало позивачу як фізичній особі-підприємцю вимогу №Ф-7432-55 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску станом у сумі 37 788,74 грн., яка була надіслана до виконання до Луцького відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів).
Незгода позивача із такою вимогою стала підставою для його звернення із даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно із абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
У постанові від 04.12.2019 по справі №440/2149/19 (адміністративне провадження №К/9901/28514/19) Верховним Судом сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом від 23.01.2020 у справі №480/4656/18, від 18.03.2020 у справі №140/1777/19, від 03.04.2020 у справі №140/642/19.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Водночас, факт працевлаштування ОСОБА_1 з листопада 2003 року по лютий 2022 року, як найманої особи підтверджено трудовою книжкою серії НОМЕР_1 відповідно до якої: у період з 11.11.2003 по 11.04.2008 позивач перебувала у трудових відносинах з ПП «Імплакс» (запис №2 та №3 трудової книжки); з 06.05.2009 по 31.08.2009 перебувала у трудових відносинах з ОСОБА_5 (запис №6 та №7 трудової книжки); з 01.09.2009 перебуває у трудових відносинах з ЗОШ І-ІІІ ступенів №4 міста Ківерці Волинської області (запис №8, №9 та №10 трудової книжки) (а.с.19-20).
Факт працевлаштування ОСОБА_2 у Опорному закладі освіти «Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №4 міста Ківерці Волинської області» з 01.09.2009 додатково підтверджується Довідкою Гуманітарного відділу Ківерцівської міської ради Волинської області №41/01-42 від 04.02.2022 (а.с.21).
Крім того, відповідно до відомостей із особистого кабінету ОСОБА_2 на порталі Пенсійного Фонду України, що містяться у розділі «Моя заробітна плата» у період з 2017 по 2021 рік позивач отримувала заробітну плату за основним і єдиним місцем роботи, яка перевищувала розмір встановленої мінімальної заробітної плати на відповідний рік, відповідно роботодавцем сплачувалось за позивача ЄСВ (а.с.29-34).
А тому, позивач є застрахованою особою і єдиний соціальний внесок нараховував та сплачував роботодавець, що виключає обов'язок по сплаті єдиного соціального внеску позивачем.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.06.2021 №Ф-7432-55У не можна вважати правомірною.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку суду відповідач у даній справі не довів правомірність своїх дій при прийнятті вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.06.2021 № Ф-7432-55У.
Згідно із частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 922,40 грн., сплачений згідно із квитанцією від 16.02.2022.
Керуючись статтями 72-77, 139, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, майдан Київський, 4, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу юридичної особи 44106679) про скасування вимоги, задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 15.06.2021 № Ф-7432-55У.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 992 грн 40 коп. (дев'ятсот дев'яносто дві гривні сорок копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Суддя В.В. Мачульський