м. Вінниця
19 квітня 2022 р. Справа № 120/18845/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Мурафської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Мурафської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивачі посилаються на протиправне рішення відповідача щодо відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства від 03.11.2021.
З метою скасування вказаного рішення та зобов'язання надати кожному дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,000 га, яка розташована на території Мурафської сільської ради, звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою від 17.01.2022 відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Установлено строк для подання заяв по суті.
10.02.2022 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вважає вимоги необгрунтованими та безпідставними з огляду на те, що бажана позивачем земельна ділянка кадастровий номер 0525388000:02:003:0181 відноситься до земель історико-культурного призначення та взята на облік розпорядженням облдержадміністрації від 16.07.1992 №148.
За наведеного вище, відповідач вважає спірне рішення правомірним та таким, що прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Кнституцією та законами України.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи позову, суд встановив наступне.
18.10.2021 позивачі звернулися до відповідача із клопотаннями про надання їм дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, кадастровий номер 0525388000:02:003:0181, із земель Мурафської територіальної громади Вінницької області. До клопотань позивачі долучили відповідні пакети документів, що не заперечується відповідачем.
Проте рішенням 11 сесії 8 скликання №589 від 03.11.2021 позивачам відмовлено у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою з підстав того, що бажана земельна ділянка площею 12,5318 га кадастровий номер 0525388000:02:003:0181 відноситься до земель історико-культурного призначення є пам'яткою архіелоогії місцевого значення "Поселення черняхівської культури" ІІІ-IV ст. н.е., охоронний номер №81, та взята на облік розпорядженням облдержадміністрації від 16.07.1992 №148.
Вважаючи дане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивачі звернулися до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України.
Порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами регулюється главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.
Так, положеннями статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
У той же час, порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України.
Так, частинами 6, 7 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів (пункт "б" частина 1 статті 121 ЗК України).
Згідно з абзацом 1 частини 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, громадяни можуть набувати право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності виключно за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Для цього такі громадяни мають звернутись з відповідним клопотанням до уповноважених органів. До клопотання додають визначені документи. Суб'єкт владних повноважень, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до своїх повноважень, розглядає таке клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
При цьому, законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Відмовляючи позивачам у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою, відповідач обґрунтував оскаржуване рішення тим, що бажана земельна ділянка площею 12,5318 га кадастровий номер 0525388000:02:003:0181 відноситься до земель історико-культурного призначення є пам'яткою архіелоогії місцевого значення "Поселення черняхівської культури" ІІІ-IV ст. н.е., охоронний номер №81, та взята на облік розпорядженням облдержадміністрації від 16.07.1992 №148.
При цьому, належність цієї ділянки до земель історико-культурного призначення зумовлена тим, що у відповідності до листа Управління містобудування та архітектури Вінницької обласної державної адміністрації від 16.08.2021 № 07-03-1726, як органу охорони культурної спадщини, було проінформовано Мурафську сільську раду про те, що на території Мурафської сільської ради знаходиться пам'ятка археології - поселення черняхівської культури ІІІ-IV ст. н.е., план розташування якого надано до цього листа.
Відповідно, земельний масив в межах якого позивач бажає отримати у власність земельну ділянку, включає в себе ту територію, на які розміщена пам'ятка археології.
Як зазначено у статті 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», землі, на яких розташовані пам'ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації. При цьому зміна цільового призначення земельної ділянки, зміна функціонального призначення території, на яких розташовані пам'ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, не є підставою для припинення обмежень у використанні земель, встановлених у зв'язку з наявністю таких об'єктів.
У відповідності до статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
Більше того, виходячи із положень статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини», територія пам'ятки археології не може надаватися у приватну власність. Наведене узгоджується із приписами статтей 83, 84 ЗК України, згідно яких землі під об'єктами історико-культурного призначення, що мають історико-культурну цінність, не можуть бути передані у приватну власність.
За таких обставин суд погоджується із доводами відповідача, що у зв'язку з розташуванням на території Мурафської сільської ради пам'ятки археології, то відповідний земельний масив відноситься до земель історико-культурного призначення, на яких забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню, а отже і неможливість передання у власність для ведення особистого селянського господарства.
Що ж до посилання позивачів у позовній заяві на ту обставину, що відповідачем не надано доказів наявності у Державному земельному кадастрі тих пам'яток археології, про які йдеться в оскаржуваному рішенні, то суд враховує положення частини 2 статті 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини», згідно якої об'єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам'ятки вноситься до Переліку об'єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об'єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об'єкта або уповноважений ним орган (особу).
В даному випадку орган охорони культурної спадщини, яким являлось Управління містобудування та архітектури Вінницької обласної державної адміністрації, на виконання вказаних положень Закону України «Про охорону культурної спадщини» своїм листом від 16.08.2021 № 07-03-1726 повідомив Мурафську сільську раду про наявність на її території пам'ятки археології, що вказує на необхідність охорони такого об'єкта відповідно до вимог цього Закону в тому числі і застосування щодо нього відповідних заборон та обмежень у використанні.
Тому, відсутність доказів занесення такого об'єкта культурної спадщини до Державного земельного кадастру не впливає на визначення спірної земельної ділянки до категорії земель історико-культурного призначення.
Будь-яких доказів про те, що наразі органом охорони культурної спадщини зняті обмеження щодо такої земельної ділянки матеріали справи не містять.
За наведених вище обставин суд вважає, що положення частини 7 статті 118 ЗК України, згідно яких підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, затверджених у встановленому законом порядку, є застосованими до даної спірної ситуації, позаяк розташування бажаної для позивачів земельної ділянка якраз і не відповідає як вимогам закону так і вимогам містобудівної документації.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що за таких обставин Мурафською сільською радою правомірно відмовлено позивачам в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
За наведених вище обставин суд доходить висновку, що оскаржуване рішення 11 сесії 8 скликання Мурафської сільської ради від 03.11.2021 за № 589 про відмову позивачам у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки прийняте в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом, а тому підстав для його скасування не має. Як наслідок, відсутні підстави для задоволення заявлених позивачами похідних позовних вимог.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
За змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Таким чином, перевіривши обґрунтованість ключових доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову належить відмовити повністю.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 )
ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 )
Мурафська сільська рада (вул. Коцюбинського, 23, с. Мурафа, Жмиеринський район, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04325495)
Суддя Мультян Марина Бондівна