Справа № 127/16141/21
Провадження № 22-ц/801/708/2022
Категорія: 36
Головуючий у суді 1-ї інстанції Шаміна Ю. А.
Доповідач:Стадник І. М.
Іменем України
20 квітня 2022 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,
суддів Войтка Ю.Б., Матківської М.В.
розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 січня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Шаміної Ю.А., повний текст якого складено 24 січня 2022 року,
в справі № 127/16414/21
за позовом Комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськ-теплоенерго» (позивач)
до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 (відповідач)
про стягнення заборгованості, -
встановив:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2021 року КП Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого теплопостачання, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та є споживачем послуг централізованого теплопостачання, що надаються КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго».
Разом з тим, відповідач порушив умови надання послуг в частині внесення оплати, у зв'язку з чим за період з 01.06.2018 року по 30.04.2021 року утворилася заборгованість, яка з урахуванням індексу інфляції та 3% річних становить 27 061,27 грн.
З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просить стягнути на свою користь солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (яка згідно ухвали суду від 29.09.2021 залучена до участі у справі як співвідповідач) суму заборгованості за спожиті послуги з централізованого теплопостачання з урахуванням суми втрат від інфляційних процесів та 3% річних від суми основного боргу в розмірі 27 061,27 грн та судові витрати.
Рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 січня 2022 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь КП Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» заборгованість за спожиті послуги з централізованого теплопостачання в розмірі 27 061,27 грн (двадцять сім тисяч шістдесят одна гривня двадцять сім коп.), з яких: 26 080,81 грн - сума заборгованості за спожиті послуги з централізованого теплопостачання (за період з червня 2018 року по квітень 2021 року), 472,90 грн - інфляційні втрати (за період з червня 2018 року по лютий 2020 року), 507,56 грн - 3% річних (за період з червня 2018 року по лютий 2020 року), а також по 1 135,00 грн (одна тисяча сто тридцять п'ять гривень ) судового збору з кожного.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
23 лютого 2022 року відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянт вважає рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 січня 2022 року незаконним.
Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що споживачі зобов'язані здійснювати сплату за житлово-комунальні послуги лише якщо вони фактично користувались ними. Проте як стверджує апелянт, у квартирі, співвласником якої вона є, вона не зареєстрована та не проживає, а тому послуги з централізованого теплопостачання фактично не отримувала і не повинна вносити плату за них.
Крім того вважає, що судом не встановлено відповідність розрахунку боргу в оборотно-сальдових відомостях фактичному споживанню централізованого теплопостачання.
Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи
Від позивача та відповідача ОСОБА_2 відзиви на апеляційну скаргу не надійшли, проте їх відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції - частина 3 статті 360 ЦПК України.
Провадження у справі в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 16 березня 2022 року, після усунення недоліків скарги, відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою від 28 березня 2022 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду, який вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду в справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною 9 статті 19 ЦПК України встановлено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи те, що відповідачем подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції у справі, яка не відноситься до категорії тих, що не може бути розглянута у порядку спрощеного позовного провадження (ч. 4 ст. 274 ЦПК України) з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, колегією суддів вирішено призначити в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Встановлені судом першої інстанції обставини
Судом встановлено, що КП Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» є організацією, що надає населенню послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання відповідно до умов визначених Правилами надання послуг населенню з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005, Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Житлове помешкання, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , забезпечується послугами централізованого теплопостачання, які надаються КП ВМР «ВМТЕ».
Відповідно до інформації Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради № 45865 від 05.07.2021 про реєстрацію місця проживання особи відповідач ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06.09.2013 за ОСОБА_1 визнано в порядку розподілу майна, придбаного в період шлюбу з ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 , а іншу 1/2 частку даної квартири залишено у власності ОСОБА_2 .
Як встановлено судом та не заперечується сторонами відповідач ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_2 не зареєстрована та не проживає, однак є співвласником вказаної квартири.
Позиція апеляційного суду
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Задовольняючи вимоги КП Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго», суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 має нести витрати з оплати житлово-комунальних послуг, оскільки є співвласником квартири, яка забезпечується централізованим теплопостачанням.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Між сторонами існують договірні відносини у сфері житлово-комунальних послуг.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
За визначеннями, які зазначені у статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 №1875-IV, чинного на момент виникнення спірних правовідносин житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Такі послуги надаються споживачу - фізичній чи юридичній особі, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Суб'єктами Закону України «Про житлово-комунальні послуги» є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг (стаття 1, частина друга статті 3).
Частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та пункту 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2006 №45, споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
У частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
З огляду на викладене, правовідносини, які склалися між сторонами з надання житлово-комунальних послуг, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав і обов'язків сторін на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право кредитора вимагати сплату грошей за надані послуги (частина перша статті 509 ЦК України).
Вищевикладене узгоджується із правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року в справі N 6-59цс13.
Крім того, оскільки на правовідносини, що виникли із зазначеного договору про надання послуг, поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Згідно із статтею 162 ЖК України плата за користування жилим приміщенням і за комунальні послуги в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.
Статтею 179 ЖК України передбачено, що користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 572 від 08.10.1992, власник та наймач (орендар) квартири зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги в строки, встановлені договором або законом та укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору.
Відповідно до п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.
Відповідно до п. 8 Договору № 11006563 (05116563) про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, укладеного 03.12.2009 з ОСОБА_2 споживач зобов'язаний вносити плату за надані послуги до 15 числа місяця наступного за розрахунковим.
Відповідно до статті 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлене договором або законом.
Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Якщо у зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (стаття 540 ЦК України).
Натомість, солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання (стаття 541 ЦК України).
Тобто, відповідачі солідарно відповідають за виконання обов'язку зі сплати заборгованості за житлово-комунальні послуги в разі, якщо вони є співвласниками квартири.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи позивач надавав послуги з централізованого теплопостачання у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві спільної часткової власності відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Частиною першою та другою статті 358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном що є їхньою спільною частковою власністю.
Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частини четверта статті 544 ЦК України).
Тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.
Співвласник, який виконав солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги (регрес).
Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц (провадження № 61-26462св18), постанові від 19 серпня 2020 року по справі № 703/2200/15-ц (провадження № 61-7289св20).
За відсутності договору, який визначає солідарне зобов'язання або домовленості між співвласниками щодо порядку несення витрат за отримані послуги та не визначення уповноваженого власника квартири, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за отримані послуги з централізованого теплопостачання.
Непроживання відповідача ОСОБА_3 у квартирі, яка належить їй на праві власності, та факт відсутності її реєстрації у цій квартирі не звільняє останню, як співвласника квартири, від обов'язку нести витрати по оплаті послуг з централізованого теплопостачання, які були надані КП Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго».
А тому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги у цій частині.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідачем не надано належних доказів на спростовування факту надання їй, як співвласнику квартири у багатоквартирному будинку послуг з централізованого теплопостачання позивачем або ж надання послуг іншою особою. Також відповідачем не було надано доказів на спростування наявної заборгованості по сплаті комунальних послуг, а також розрахунку наявної заборгованості та компенсаційних виплат за несвоєчасну оплату комунальних послуг, або ж доказів на погашення заборгованості, яка утворилася у зв'язку із неналежним виконанням зобов'язань з оплати наданих житлово-комунальних послуг.
З урахуванням викладеного доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Суд першої інстанції повно й всебічно дослідивши ті докази, які були додані до позовної заяви, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог і постановив законне рішення.
Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 367, 375, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, Суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 січня 2022 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає.
Головуючий І.М. Стадник
Судді Ю.Б. Войтко
М.В.Матківська