ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
15.02.2022Справа № 910/2488/21
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К. І., при секретарі судового засідання Сабалдаш О. В., розглянувши у порядку загального позовного провадження господарську справу
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна"
до Грищенко Ірини Миколаївни
про стягнення 1 293 512,20 грн.
та зустрічним позовом Грищенко Ірини Миколаївни
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна"
про визнання недійсним договору
за участю представників:
від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом): від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом): Здоренко В. Є. Рубан І. В.
До Господарського суду міста Києва з позовом звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (далі - ТОВ "Порше Лізинг Україна", позивач) до Грищенко Ірини Миколаївни (яка на час спірних правовідносин мала статус фізичної особи-підприємця, далі - Грищенко І. М. , відповідач) про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу № 00005718 від 05.09.2012 р. у сумі 1 293 512,20 грн.
У обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем (лізингоодержувачем) - Грищенко І. М. зобов'язань за вказаним договором в частині своєчасної сплати лізингових платежів, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість.
У позові ТОВ "Порше Лізинг Україна" просить суд стягнути з Грищенко Ірини Миколаївни заборгованість у сумі 413 029,09 грн., інфляційні втрати у сумі 214 971,36 грн., 3 % річних у сумі 57 339,26 грн., компенсацію понесених витрат у сумі 161 069,72 грн. та упущену вигоду у сумі 447 102,77 грн., що разом становить 1 293 512,20 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 зазначену позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, сторонам надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов'язки.
На вказаний позов представник відповідача надав суду відзив, у якому проти заявлених вимог заперечив, вказав про безпідставність нарахування позивачем лізингових платежів після припинення (розірвання) позивачем договірних зобов'язань у односторонньому порядку, а також заявив про пропуск строку позовної давності. Крім того, зазначив, що Грищенко І. М. не підписувала із позивачем будь-яких угод, які б свідчили про виникнення у неї зобов'язань перед ТОВ "Порше Лізинг Україна" за договором фінансового лізингу № 00005718 від 05.09.2012, як і не підписувала додатків, доповнень та інших документів, що стосуються цього договору.
Указаний відзив представник відповідача подав із порушенням процесуального строку, визначеного законом, разом з тим, заявив клопотання про поновлення пропущеного строку для його подання з огляду на наявність поважних причин. Розглянувши клопотання про поновлення пропущеного строку, суд дійшов висновку, що воно є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Згідно з ч. 8 ст. 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства (ч. 1, 2 ст. 114 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Обґрунтовуючи причини пропуску строку для подачі відзиву, представник Грищенко І. М. зазначив, що відповідач не отримала направлену позивачем позовну заяву з додатками та ухвалу Господарського суду міста Києва про відкриття провадження у справі від 16.03.2021, а про розгляд справи випадково дізналась з мобільного додатку «Опенбот» з посиланням на Єдиний державний реєстр судових рішень. При цьому, зазначив, що відповідач довгий час не проживає на території України та її місцем проживання є Французька Республіка, у зв'язку із чим остання мала можливість укласти із адвокатом договір про надання правової допомоги по даній справі лише 14.04.2021.
Перевіривши зазначені відповідачем доводи та виходячи з того, що учасники справи мають рівні права на реалізацію своїх процесуальних прав і обов'язків, передбачених ГПК України, суд поновив Грищенко І. М. процесуальний строк на подання відзиву ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 17.05.2021.
Також 18.05.2021 Грищенко І. М. подала зустрічну позовну заяву до ТОВ "Порше Лізинг Україна" про визнання недійсним договору фінансового лізингу № 00005718 від 05.09.2012, а також усіх додатків та доповнень до цього договору.
Зустрічний позов мотивований тим, що Грищенко І. М. не укладала і не підписувала із позивачем договору фінансового лізингу № 00005718 від 05.09.2012, додатків, доповнень до нього та інших документів, що стосуються даного правочину, у тому числі заяви від 06.03.2014 про продовження фінансування за цим договором, оскільки Грищенко І. М. тривалий час проживає у Французькій Республіці та у день підписання указаних документів була відсутня на території України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 вказаний зустрічний позов був повернутий заявниці без розгляду як такий, що поданий з порушенням процесуального строку. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2021, залишеною без змін постановою суду касаційної інстанції, вищевказану ухвалу скасовано, матеріали оскарження направлено для розгляду до суду першої інстанції.
У підготовчому засіданні представник відповідача ( Грищенко І. М. ) подав клопотання про зупинення провадження у справі до перегляду Північним апеляційним господарським судом ухвали Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 про повернення зустрічного позову. Розглянувши вказане клопотання, суд ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 03.06.2021, відмовив у його задоволенні з огляду на його необґрунтованість, оскільки перегляд апеляційним судом ухвали про повернення зустрічного позову не є підставою для зупинення провадження у справі згідно зі ст. 227. 228 ГПК України.
Також у підготовчому засіданні представник Грищенко І. М. заявив клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи з метою ідентифікації виконавця підпису у договорі фінансового лізингу № 00005718 від 05.09.2012, додатках від 05.09.2012 "Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу", "Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування)" до договору, акті прийому-передачі від 24.09.2012, додатковій угоді від 07.03.2019 до договору, додатку від 07.03.2014 "Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування)" до договору, заяві від 06.03.2014 про продовження фінансування за договором про фінансовий лізинг, а також виконавця тексту на додатку від 05.09.2012 та заяві від 06.03.2014.
Розглянувши вказане клопотання, суд ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 03.06.2021, у задоволенні вказаного клопотання відмовив, виходячи з того, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для з'ясування обставин, що мають значення для справи (фактичних даних, що входять до предмету доказування), без яких встановити відповідні обставини неможливо, тобто, у разі, коли висновок експерта не може бути замінений іншими засобами доказування, а наявні у справі докази є взаємно суперечливими. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення. Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 916/2430/16, від 24.04.2018 у справі № 910/9394/17, від 12.12.2018 у справі № 910/105772/17. На підставі вказаної правової позиції та виходячи з наявних у справі доказів, суд вважав, що у проведенні експертного дослідження немає необхідності.
Крім того, у підготовчому засіданні представник відповідача заявив клопотання про витребування від ТОВ "Порше Лізинг Україна" оригіналів договору фінансового лізингу № 00005718 від 05.09.2012, додатків від 05.09.2012 "Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу", "Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування)" до договору, акту прийому-передачі від 24.09.2012, заяви Грищенко від 06.03.2014 про продовження фінансування, додаткової угоди від 07.03.2019 до договору та додатку до договору від 07.03.2014 "Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування)"; клопотання про витребування від АТ «Райффайзен Банк Аваль», від АТ «Укрсиббанк», від АТ «Кредобанк», від АТ «Укрінбанк» оригіналів квитанцій про сплату або інших платіжних документів, які містять підпис ФОП Грищенко І. М. про прийняття оплати на користь ТОВ "Порше Лізинг Україна" за договором фінансового лізингу. Розглянувши вказане клопотання, суд ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 03.06.2021, відмовив у його задоволенні, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Статтею 81 ГПК України встановлено право учасника справи у разі неможливості самостійно надати докази подати клопотання про витребування доказів судом. Зокрема, приписи ч. 2 статті 81 ГПК України містять вимоги щодо змісту клопотання про витребування доказів. Так, у клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу особою, яка подає клопотання.
Виходячи з наведених норм чинного законодавства, однією з необхідних умов задоволення клопотання про витребування доказів є надання суду доказів щодо дій, які вживались учасником справи з метою самостійного отримання доказів, про витребування яких він заявляє до суду.
У той же час, відповідач не вказав, яких заходів він вжив для отримання заявлених ним доказів самостійно, не надав доказів вжиття таких заходів, тому суд вважав, що підстав для задоволення його клопотань про витребування доказів немає. У той же час, суд врахував, що у підготовчому засіданні позивачем були надані суду додаткові докази у справі, а саме - засвідчені копії банківських виписок з рахунку ТОВ "Порше Лізинг Україна", копії платіжних доручень вхідних платежів на виконання договору фінансового лізингу № 00005718 від 05.09.2012, платником за якими є Грищенко І. В., що були прийняті судом до розгляду за відсутності заперечень відповідача ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання 30.11.2021.
Окрім вказаних клопотань, у підготовчому засіданні представник відповідача заявив клопотання про залучення додаткових доказів до матеріалів справи, проте, ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 03.06.2021, зазначене клопотання було залишене судом без розгляду на підставі ч. 2 ст. 207 ГПК України у зв'язку із пропуском визначеного законом процесуального строку для їх подання, а зазначені усно відповідачем у судовому засіданні підстави для поновлення строку на подання вказаного клопотання визнані судом неповажними.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2021 зустрічний позов Грищенко І. М. був прийнятий до спільного розгляду із первісним позовом відповідно до ст. 180 ГПК України.
Відповідач за зустрічним позовом (ТОВ "Порше Лізинг Україна") у визначений законом строк відзиву не надав. Згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Ураховуючи, що відповідач за зустрічним позовом не скористався наданим йому правом у межах визначеного законом процесуального строку на подання відзиву, суд дійшов висновку про можливість вирішення спору за відсутності відзиву відповідача.
У підготовчому засіданні, призначеному за зустрічним позовом, суд розглянув повторно подані клопотання представника Грищенко І. В. про призначення експертизи у справі та про витребування доказів для її проведення (подані разом із зустрічним позовом), розглянувши які суд ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 30.11.2021, відмовив у їх задоволенні, враховуючи, що такі клопотання вже були розглянуті у підготовчому засіданні, що відбулось 03.06.2021, за результатами якого відмовлено у їх задоволенні як необґрунтованих, а нових підстав відповідач не навів.
Під час розгляду справи по суті представники сторін за первісним та зустрічним позовами свої вимоги підтримали та обґрунтували, просили їх задовольнити, відповідно - проти заявлених до них вимог - заперечили. Також представник ТОВ "Порше Лізинг Україна" підтримав подане у підготовчому засіданні клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, зважаючи на неодноразові звернення ТОВ "Порше Лізинг Україна" до суду із позовами до Грищенко І. М. про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу № 00005718 від 05.09.2012, що на думку позивача, свідчить про переривання строку позовної давності у даній справі.
Суд, розглянувши заяви учасників справи по суті спору, заслухавши їх пояснення у судовому засіданні та дослідивши наявні у матеріалах справи докази, дійшов висновку, що вимоги за первісним позовом підлягають частковому задоволенню, а у зустрічному позові - необхідно відмовити, враховуючи наступне.
Установлено, що 05.09.2012 між ТОВ "Порше Лізинг Україна" (лізингодавець) та ФОП Грищенко І. М. (лізингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу № 00005718 (далі - договір). Відповідно до умов цього договору лізингоодержувач купує об'єкт лізингу (транспортний засіб Аudi А5 1.8 TFSI, рік виробництва 2012, шасі № НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 ) після завершення погодженого строку лізингу за купівельною ціною, визначеною лізингодавцем. Вартість об'єкту лізингу становить еквівалент 53 252,00 доларів США, авансовий платіж - еквівалент 18 638,20 доларів США, кількість лізингових платежів - 60, строк лізингу (місяців) - 60, лізинговий платіж - еквівалент 1022,90 доларів США, адміністративний платіж - еквівалент 798,78 доларів США, процентна ставка змінна відповідно до п. 6.4.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу.
У додатку до договору про фінансовий лізинг № 00005718 від 05.09.2012 сторони передбачили Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу (далі - Загальні умови).
Відповідно до п. 3.3 вказаного додатку лізингоодержувач користується об'єктом лізингу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями чинного українського законодавства та забезпечує експлуатацію об'єкта лізингу у відповідності до цього контракту. Після завершення строку лізингу за контрактом лізингоодержувач придбаває об'єкт лізингу у Порше Лізинг Україна за купівельною ціною, що буде визначена Порше Лізинг Україна з урахуванням виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань щодо сплати лізингових платежів та інших платежів, які підлягають здійсненню за цим контрактом (п. 3.4 Загальних умов).
Згідно з п. 6.1 Загальних умов для експлуатації об'єкта лізингу лізингоодержувач щомісяця виплачуватиме на користь Порше Лізинг Україна платежі у відповідності до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування), що являє собою невід'ємну частину цього контакту, та інших положень контракту, кожний лізинговий платіж включає: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування; частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу); комісії; покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим контрактом та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з контрактом.
Лізингові платежі перераховуються лізингоодержувачем на рахунок, зазначений Порше Лізинг України у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування) не пізніше дати, вказаної у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування) (п. 6.5 Загальних умов).
Строк лізингу за цим контрактом визначається у договорі про фінансовий лізинг та графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування). Строк лізингу починається з дати підписання акта приймання - передачі лізингоодержувачем об'єкта лізингу (п. 12.1, 12.2 Загальних умов).
Також у п. 13.1 Загальних умов сторони погодили, що лізингоодержувач зобов'язаний у строки, встановлені Порше Лізинг Україна повернути об'єкт лізингу у всіх випадках дострокового закінчення строку лізингу, розірвання контракту. Якщо лізингоодержувач відмовляється від повернення або затримує повернення об'єкта лізингу, ТОВ "Порше Лізинг Україна" має право вилучити об'єкт лізингу без попередньої згоди лізингоодержувача у визначеному законодавством порядку, у тому числі в примусовому порядку відповідно до виконавчого напису нотаріуса (п. 13.7 вказаного додатку).
Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів сторони погодили графік та суму сплати лізингових платежів ФОП Грищенко І. М., останнім днем внесення яких є 15.08.2017.
Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
За приписами ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовим лізингом є вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору фінансового лізингу ТОВ "Порше Лізинг Україна" передало лізингоодержувачу - ФОП Грищенко І. М. об'єкт лізингу, а саме - автомобіль Аudi А5 1.8 TFSI, рік виробництва 2012, шасі № НОМЕР_1 , що підтверджується актом прийому-передачі від 24.09.2012, внаслідок чого у відповідача виник обов'язок сплачувати лізингові платежі.
06.03.2014 Грищенко І. М. звернулась до ТОВ "Порше Лізинг Україна" із заявою, у якій просила продовжити строк фінансування за договором фінансового лізингу до семи років, у зв'язку із чим до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів були внесені зміни, відповідно до яких останнім днем сплати лізингових платежів сторони визначили 15.09.2019.
Проте, зі свого боку, Грищенко І. М. у період з 16.03.2014 по 17.07.2014 неналежним чином виконала свої зобов'язання щодо сплати лізингових платежів та у неї виникла заборгованість за договором фінансового лізингу, тому у грудні 2015 ТОВ "Порше Лізинг Україна" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ФОП Грищенко І. М. про стягнення заборгованості у сумі 493 065,19 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.03.2016 у справі № 910/32738/15, що набрало законної сили, позов ТОВ "Порше Лізинг Україна" про стягнення заборгованості був задоволений частково, стягнуто з ФОП Грищенко І. М. заборгованість за несплаченими лізинговими платежами за період з 16.03.2014 по 17.07.2014 на суму 40 545,05 грн., пеню у сумі 3 991,45 грн., 3 % річних у розмірі 1 062,84 грн., збитки, понесені позивачем за вчинення виконавчого напису у сумі 3 500,00 грн. та судовий збір у розмірі 736, 49 грн. У решті вимог - відмовлено.
Ухвалюючи наведене рішення, господарським судом також були встановлені обставини, що у зв'язку із наявністю у ФОП Грищенко І. М. заборгованості за договором фінансового лізингу, 07.07.2014 ТОВ "Порше Лізинг Україна" направило на адресу відповідача вимогу від 03.07.2014 про відмову від вказаного договору та повернення об'єкта лізингу лізингодавцю протягом 10 робочих днів з дня доставки ФОП Грищенко І. М. цього повідомлення. Проте, вказана вимога була повернута позивачу 08.08.2014 у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення.
Також під час розгляду вказаної справи суд встановив, що 04.10.2014 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хижняк А.М. був вчинений виконавчий напис № 1656 про зобов'язання ФОП Грищенко І. М. повернути ТОВ "Порше Лізинг Україна" автомобіль Аudi А5 1.8 TFSI, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 . А 21.10.2014 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження за виконавчим написом № 1656 від 04.10.2014.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, рішенням господарського суду у справі № 910/32738/15, що набрало законної сили, був встановлений факт порушення відповідачем умов договору фінансового лізингу у період з 16.03.2014 по 17.07.2014, що спричинило його розірвання (припинення) з боку ТОВ "Порше Лізинг Україна" та вилучення транспортного засобу, що є об'єктом лізингу, у порядку, передбаченому п. 13.1, 13.6 Загальних умов. Указані обставини відповідно до ст. 75 ГПК України мають преюдиціальне значення і не потребують повторного доказування у даній справі.
Щодо визначення дати розірвання договору фінансового лізингу, то суд враховує, що згідно зі статтею 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.
Як слідує з п. 12.6.1 Загальних умов Порше Лізинг Україна має право в односторонньому порядку розірвати цей контракт/відмовитись від контракту та на повернення об'єкта лізингу, зокрема, у випадку якщо лізингоодержувач не сплатив один наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 календарних днів. У випадках, передбачених пунктом 12.6, контракт вважається розірваним на 10-й робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони (п. 12.3 Загальних умов). При цьому, у випадку неотримання лізингоодержувачем повідомлення/вимоги через відсутність за адресою/повернення через закінчення строку зберігання, лізингоодержувач вважається належним чином повідомленим (п. 12.7 Загальних умов).
За приписами ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом; у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
За таких обставин суд дійшов висновку, що договір фінансового лізингу № 00005718 від 05.09.2012 на час розгляду даного спору є розірваним у односторонньому порядку з 21.07.2014 (на 10-й робочий день з дня надіслання позивачем відповідного письмового повідомлення), а не 17.07.2014, як помилково вважає позивач, проте, ця обставина не впливала на обов'язок відповідача повернути об'єкт лізингу.
У той же час, матеріали даної справи свідчать, що об'єкт лізингу був повернутий лізингодавцю - ТОВ "Порше Лізинг Україна" лише 09.02.2018 під час примусового виконання виконавчого напису № 1656 від 04.10.2014, що підтверджується постановою державного виконавця Ковпаківського ВДВС м. Суми ГТУЮ у Сумській області від 09.02.2018. Вказаний об'єкт цього ж дня ТОВ "Порше Лізинг Україна" повернуло дилеру - ТОВ «Автосоюз», про що свідчить відповідний акт прийому-передачі від 09.02.2018.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просить стягнути з Грищенко І. М. плату за фактичне користування об'єктом лізингу за період з 16.08.2014 по 16.01.2018 у сумі 413 029,09 грн. після розірвання договору фінансового лізингу.
Відповідно до ч. 3 ст. 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Згідно з п. 13.1 Загальних умов сторони погодили, що лізингоодержувач зобов'язаний у строки, встановлені Порше Лізинг Україна, повернути об'єкт лізингу у всіх випадках дострокового закінчення строку лізингу, розірвання контракту.
Відповідно до п. 12.9 Загальних умов у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту відповідно до пункту 12 контракту лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження Порше Лізинг Україна впродовж 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту.
Відповідно до п. 6.17 Загальних умов сторони погодили, що у випадку розірвання контракту/відмови від контракту за ініціативою ТОВ "Порше Лізинг Україна" за п. 12 контракту лізинговий платіж буде вважатися платою за користування об'єктом лізингу.
Статтею 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Згідно зі ст. 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися у встановлений строк (термін), а якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, зважаючи на ту обставину, що Грищенко І. М. не повернула об'єкт лізингу у визначений ТОВ "Порше Лізинг Україна" строк та користувалась об'єктом лізингу поза межами дії договору з 22.07.2014 по 09.02.2018, суд вважає, що у відповідача виник обов'язок по сплаті лізингових платежів за фактичне користування об'єктом лізингу в сумі 413 029,09 грн. за період з 16.08.2014 по 16.01.2018.
Разом з тим, представник відповідача подав заяву, у якій просив застосувати наслідки спливу строку позовної давності до заявленої позивачем суми.
Згідно зі ст. 256, 257 ЦК України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як зазначив Пленум Вищого господарського суду України у постанові від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.
Разом з тим, позивач просить стягнути з відповідача плату за фактичне користування об'єктом лізингу (основну заборгованість), яка виникла за період з 16.08.2014 по 16.01.2018, проте, із даним позовом звернувся до суду 16.02.2021, тобто поза межами 3-річного строку позовної давності.
У матеріалах справи міститься заява позивача про поновлення пропущеного строку позовної давності, де він вказує, що порушення зобов'язань з боку відповідача за договором фінансового лізингу розпочалось з 2014 року, але з прийняттям рішення Господарським судом м. Києва від 14.03.2016 у справі № 910/32738/15 (про стягнення заборгованості з ФОП Грищенко І. М.) відбулось переривання строку позовної давності. Також, на думку позивача, поважною причиною пропуску строку позовної давності стало неодноразове звернення ТОВ "Порше Лізинг Україна" із позовами до ФОП Грищенко І. М. про стягнення заборгованості за фактичне користування об'єктом лізингу (після припинення договору) та відкриття судом проваджень у справах № 910/4661/19, № 910/14532/19, № 910/674/21, незважаючи на подальше залишення цих позовів без розгляду.
Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.
Згідно з п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" питання щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
У даному випадку суд вважає, що доводи позивача, про які він вказує в якості підстав для поновлення пропущеного строку позовної давності, є необґрунтованими з огляду на наступне.
Так, відповідно до ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Судом встановлено, що із позовними вимогами до ФОП Грищенко І. М. у справі № 910/32738/15 про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу у сумі 493 065,19 грн. за період з 16.03.2014 по 17.07.2014, ТОВ "Порше Лізинг Україна" звернулось до суду у грудні 2015, у зв'язку із чим ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.12.2015 у вказаній справі було порушене провадження, а у подальшому вказану заборгованість рішенням Господарського суду міста Києва від 14.03.2016 було частково стягнуто на користь ТОВ "Порше Лізинг Україна".
Однак, у даній справі позивач просить стягнути з відповідача інший борг у сумі 413 029,09 грн., що виник у відповідача за інший період - з 16.08.2014 по 16.01.2018, тобто цей борг не є частиною заборгованості, що була заявлена у справі № 910/32738/15. До того ж, про стягнення заборгованості, яку позивач просить стягнути у даній справі, ТОВ "Порше Лізинг Україна" вже неодноразово зверталося до суду із позовами у квітні 2019, у жовтні 2019, у січні 2021.
Ухвалами Господарського суду міста Києва від 16.04.2019 у справі № 910/4661/19, від 04.11.2019 у справі № 910/14532/19 за позовами, поданими у квітні 2019 та у жовтні 2019, було відкрите провадження у справі, однак, указані позови ухвалами Господарського суду від 12.09.2019 та від 05.03.2020, які набрали законної сили, були залишені без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України. А ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2021 поданий ТОВ "Порше Лізинг Україна" у січні 2021 позов був повернутий позивачу на підставі п. 4 ст. 174 ГПК України.
Відповідно до ст. 265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.
Згідно з п. 4.4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013 за змістом частини другої статті 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону. Тому, якщо господарським судом у прийнятті позовної заяви відмовлено або її повернуто, то перебіг позовної давності не переривається.
Доводи позивача про поважність причин пропуску строку позовної давності з огляду на те, що провадження у справі № 910/14532/19 було відкрите більше року, суд вважає безпідставними, оскільки у цій справі позов ТОВ "Порше Лізинг Україна" був залишений Господарським судом міста Києва без розгляду у зв'язку з неявкою представника позивача та неподанням останнім оригіналів договору лізингу та додатків до нього, що перешкоджало всебічному, повному та об'єктивному встановленню обставин справи та вирішенню спору по суті. При цьому вказаний висновок суду першої інстанції був підтверджений постановою Верховного Суду від 29.12.2020, якою ухвала Господарського суду від 05.03.2020 у справі № 910/14532/19 залишена без змін.
За таких обставин суд вважає причини пропуску строку позовної давності на звернення ТОВ "Порше Лізинг Україна" з даним позовом про стягнення заборгованості за період з 16.08.2014 по 16.01.2018 у сумі 413 029,09 грн. неповажними, у зв'язку з чим такі строки за заявою позивача поновленню не підлягають. Відтак, у зв'язку з пропуском строку позовної давності суд відмовляє у задоволенні вимог про стягнення основної заборгованості.
Також суд розглянув позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 214 971,36 грн. та 3 % річних у сумі 57 339,26 грн. за період з 16.08.2014 по 13.01.2021.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем його грошового зобов'язання, вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційної складової боргу є такими, що заявлені правомірно.
Водночас, суд приймає до уваги заяву відповідача про застосування строку позовної давності.
Так, Верховний Суд у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 дійшов висновку, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
Отже, враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом 16.02.2021, то правильним розрахунком матеріальних втрат буде таке нарахування за період з 16.02.2018 по 13.01.2021 (кінцева дата нарахування зазначена позивачем).
На підставі викладеного, здійснивши власний перерахунок сум матеріальних втрат, суд вважає, що з відповідача підлягає стягненню інфляційна складова боргу у сумі 72 296,81 грн. та 3 % річних у сумі 36 052,29 грн., тобто, у менших сумах, ніж заявлено позивачем.
Щодо вимог позивача про компенсацію понесених витрат у сумі 161 069,72 грн., нарахованих позивачем на підставі п. 8.2.3 Загальних умов, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 8.2.3 вказаного додатку у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовуються наступні санкції, зокрема, компенсація будь - яких витрат, понесених Порше Лізинг Україна та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених лізингоодержувачем у відповідності до контракту. Вищезазначені штрафні санкції підлягають виплаті лізингоодержувачем упродовж 10 робочих днів після надіслання відповідної вимоги Порше Лізинг Україна, незважаючи на можливе розірвання контракту Порше Лізинг Україна.
У якості понесених витрат позивач зазначив про сплату ним юридичних послуг у зв'язку із досудовим врегулюванням спору із відповідачем, на підтвердження чого надав складені ТОВ "Порше Лізинг Україна" та ТОВ «Юридична компанія «Тріпл Сі» акти наданих послуг № 29 від 09.02.2018 на суму 146 469,72 грн., № 31 від 09.02.2018 на суму 600,00 грн., № 34 від 09.02.2018 на суму 3 480,00 грн. за договором про надання юридично-консультаційних послуг від 21.06.2012, рахунки-фактури № 29, 31 від 09.02.2018, № 34 від 09.02.2018, платіжні доручення № 502, 501 від 15.02.2018, № 6174 від 08.12.2017, № 6543 від 26.12.2017, № 968 від 12.03.2018, № 503 від 15.02.2018 на загальну суму 280 842,82 грн., а також про сплату послуг зі зберігання об'єкту лізингу, що підтверджується складеними позивачем із ТОВ «Автосоюз» актами надання послуг № 122 від 28.02.2018 за лютий 2018 на суму 5 600,00 грн., № 250 від 31.03.2018 за березень 2018 на суму 1 600,00 грн.
Однак, суд враховує, що договір фінансового лізингу припинив свою дію 21.07.2014, у зв'язку із чим дія п. 8.2.3 Загальних умов цього договору також була припинена, у той час, як витрати на оплату юридичних послуг та послуг зберігання були понесені позивачем після розірвання договору - у грудні 2017 та лютому/березні 2018. За таких обставин підстав для стягнення з відповідача компенсації витрат на суму 161 069,72 грн. немає, відтак, в цій частині позовних вимог суд відмовляє.
Щодо стягнення упущеної вигоди у сумі 447 102,77 грн., заявленої позивачем на підставі ст. 224, 225 ГК України, п. 12.9 Загальних умов, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Приписами статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За змістом ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і збитками, вини.
Відповідно до п. 12.9 Загальних умов у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту відповідно до пункту 12 контракту, а також, якщо ТОВ «Порше Лізинг Україна» вимагає повернення об'єкта лізингу відповідно до інших положень контракту, лізингоодержувач зобов'язаний впродовж 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту сплатити ТОВ «Порше Лізинг Україна» будь-яку різницю між вартістю об'єкта лізингу (тобто, сумою грошових коштів, що була фактично отримана ТОВ «Порше Лізинг Україна» в результаті продажу об'єкта лізингу) та лізинговими платежами, що залишились несплаченими відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів, а також іншими платежами, що залишились несплаченими лізингоодержувачем відповідно до контракту. Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою ТОВ «Порше Лізинг Україна» та має бути відшкодована лізингодавцю лізингоодержувачем відповідно до умов контракту та чинного законодавства. Зобов'язання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту виконання лізингоодержувачем, у тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання контракту.
Обов'язок доведення факту наявності порушення з боку відповідача покладено чинним законодавством України на позивача, наявність та розмір понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками. При цьому позивач повинен не тільки точно підрахувати розмір збитків, але і підтвердити їх документально. При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якби зобов'язання було виконано боржником належним чином, тобто довести ту обставину, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу та що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення (позиція, викладена Верховним Судом у постанові від 03.08.2018 у справі № 923/700/17).
Розмір упущеної вигоди у сумі 447 102,77 грн. позивач обґрунтовує рахунками-фактури за період з березня 2014 по січень 2018, за якими заборгованість зі сплати вартості об'єкта лізингу становить 383 069,06 грн.; графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування) від 07.03.2014, за яким станом на 09.02.2018 залишок виплати відшкодування вартості об'єкта лізингу становить 256 826,65 грн., що за курсом ПАТ «КІБ Креді Агріколь» еквівалентно 9 475,25 дол. США; договором купівлі-продажу від 02.07.2018, предметом якого є автомобіль Аudi А5, шасі № НОМЕР_1 , на суму 267 310,07 грн., укладеним між ТОВ "Порше Лізинг Україна" та ТОВ «КарпатиАвтоцентр», актом прийому-передачі автомобіля.
При цьому розрахунок позивача упущеної вигоди на суму 447 102,77 грн. містить наступні складові: 383 069,06 грн. (заборгованість за виставленими рахунками щодо відшкодування вартості об'єкта лізингу за період: березень 2014 - січень 2018) + 256 826,65 грн. (залишок виплати відшкодування об'єкта лізингу станом на 09.02.2018) - 267 310,07 грн. (кошти отримані від реалізації об'єкта лізингу) = 372 585,64 грн. * 1,2 (ПДВ) = 447 102,77 грн.
Разом з тим, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення збитків (упущеної вигоди) на суму 447 102,77 грн. є необґрунтованими та заснованими на припущеннях, оскільки призначення платежу, указаного у рахунках-фактури за період: березень 2014 - січень 2018 на суму 383 069,06 грн., є тотожними призначенню платежів за графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів на суму 256 826,65 грн. станом на 09.02.2018, при тому, що позивач зазначив до стягнення обидві суми. Крім того, детального розрахунку цих сум позивачем суду не надано, як і не надано обґрунтування щодо конвертації 256 826,65 грн. в іноземну валюту за курсом саме ПАТ «КІБ Креді Агріколь».
Щодо продажу позивачем предмета лізингу на суму 267 310,07 грн., то у матеріалах справи відсутні докази оплати його покупцем, у той час, як у п. 12.9 Загальних умов сторони погодили, що вартість об'єкта лізингу має бути підтверджена фактичним отриманням коштів позивачем в результаті продажу об'єкта лізингу.
Отже, розрахунки позивача в частині упущеної вигоди є теоретичними та не підтвердженими належними доказами, які б свідчили про конкретний розмір збитків з урахуванням положень п. 12.9 Загальних умов, а тому вимоги про стягнення упущеної вигоди на суму 447 102,77 грн. задоволенню не підлягають.
З урахуванням викладеного первісний позов ТОВ "Порше Лізинг Україна" суд задовольняє частково - на суму інфляційних втрат та 3 % річних, у визначених судом розмірах.
Також суд розглянув зустрічний позов Грищенко І. М. до ТОВ "Порше Лізинг Україна" про визнання недійсним договору фінансового лізингу № 00005718 від 05.09.2012 та усіх додатків і доповнень до нього, та зазначає таке.
Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, тобто правомірність правочину презюмується. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України (постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Як на підставу визнання недійсним договору фінансового лізингу № 00005718 від 05.09.2012 Грищенко І.М. вказує на те, що нею не підписувались ні договір, ні додатки та доповнення до цього договору, в тому числі додатки від 05.09.2012 "Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу", "Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування)", акт прийому-передачі від 24.09.2012 до договору, додаткова угода від 07.03.2019 до договору, додаток від 07.03.2014 "Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування)".
Однак, суд не погоджується з такими доводами позивача з огляду на наступне.
Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно з ч. 2 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3 ст. 180 ГК України).
Частиною 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 6 Закону України „Про фінансовий лізинг" договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.
Судом встановлено, що договір фінансового лізингу (з урахуванням додатків та доповнень до нього) містить всі істотні умови, які є необхідними для такого виду правочинів, зокрема, предмет лізингу, строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу), розмір лізингових платежів, інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
При цьому, під час розгляду справи № 910/32738/15 за позовом ТОВ "Порше Лізинг Україна" до ФОП Грищенко І. М. про стягнення заборгованості у сумі 493 065,19 грн., судом були встановлені обставини укладення сторонами договору фінансового лізингу № 00005718 від 05.09.2012, а також його виконання, зокрема, щодо передачі ФОП Грищенко І. М. об'єкту лізингу - автомобіля Ауді А5, що підтверджується актом прийому-передачі від 24.09.2012, та неналежність виконання цього договору з боку лізингоодержувача, у зв'язку із чим ТОВ "Порше Лізинг Україна" було змушене стягнути з ФОП Грищенко І. М. заборгованість за період з 16.03.2014 по 17.07.2014 у судовому порядку. При цьому, під час розгляду вказаної справи Грищенко І. М. не висувала доводів про недійсність договору фінансового лізингу № 00005718 від 05.09.2012 та додатків/доповнень до нього.
У матеріалах даної справи також містяться копії банківських виписок за період з 13.09.2012 по 14.11.2013, платіжних доручень з 29.11.2013 по 18.04.2014, які свідчать про часткову сплату Грищенко І. М. лізингових платежів за договором фінансового лізингу № 00005718 від 05.09.2012 у період його дії. Указані обставини свідчать про те, що своїми діями сторони узгодили усі істотні умови спірного правочину та засвідчили факт його реального виконання, а тому твердження Грищенко І. М. про відсутність наміру укладати та підписувати договір фінансового лізингу, додатків та доповнень до нього, є безпідставними та необґрунтованими.
Доводи представника позивача, що Грищенко І. М. , станом на дату укладання договору фінансового лізингу, доповнень та доповнень до нього, перебувала за кордоном, а тому не могла здійснити їх підписання, не підтверджені належними доказами, а тому суд їх не приймає до уваги. При цьому посвідка на проживання Грищенко І. М. у Французькій Республіці була видана 27.07.2016, тобто, після укладення сторонами останнього додатку до договору фінансового лізингу від 07.03.2014 ("Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування)"). Разом з тим встановлено, що місцем реєстрації Грищенко І. М. з 26.01.1995 є місто Київ, Україна, що підтверджується листом Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в місті Києві та Київській області від 01.07.2021, наданим за запитом суду.
Крім того, треба врахувати, що, слідуючи наведеним у зустрічному позові доводам Грищенко І. М. , наслідком не досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору є його неукладеність, а згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" та позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 по справі № 145/2047/16-ц, до неукладеного договору не можуть бути застосовані положення про недійсність правочинів, а тому неукладений договір не може бути визнано недійсним.
За таких обставин, зважаючи на встановлені обставини справи та враховуючи положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору фінансового лізингу № 00005718 від 05.09.2012 та усіх додатків та доповнень до нього, у зв'язку з чим зустрічні позовні вимоги Грищенко І. М. задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 129 ГПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а в разі відмови у позові - на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. 73-79, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" до Грищенко Ірини Миколаївни про стягнення заборгованості у сумі 1 293 512,20 грн. задовольнити частково.
Стягнути з Грищенко Ірини Миколаївни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (02152, м. Київ, пр-т. П. Тичини, 1В, ідентифікаційний код 35571472) інфляційні втрати у сумі 72 296 (сімдесят дві тисячі двісті дев'яносто шість) грн. 81 коп., 3 % річних у сумі 36 052 (тридцять шість тисяч п'ятдесят дві) грн. 29 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 625 (одна тисяча шістсот двадцять п'ять) грн. 24 коп.
У решті вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" - відмовити.
У задоволенні зустрічного Грищенко Ірини Миколаївни до Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" про визнання недійсним договору - відмовити.
Рішення ухвалене в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 15 лютого 2022 року.
Повний текст рішення складений 15 квітня 2022 року.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головіна К. І.