ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.02.2022Справа № 910/16781/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., за участю секретаря судового засідання Сєдової О.О., розглянувши матеріали справи
за позовом Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, м. Київ, площа Івана Франка, будинок 5; ідентифікаційний код: 40538421)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" (02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, будинок 20; ідентифікаційний код: 37739041)
про стягнення 164 388 199, 97 грн,
Представники сторін:
від позивача: Комісар С.П., Ларькін М.М.,
від відповідача: Гвоздецький А.М., Пирогівський В.В., Янович - Бунь І.Б.
До Господарського суду міста Києва звернулося Комунальне підприємство Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" про стягнення заборгованості в розмірі 148 787 038, 35 грн, з яких: 138 949 456, 62 грн - основного боргу, 7 461 615, 80 грн - пені, 1 419 137, 01 грн - 3% річних, 956 828, 92 грн - інфляційних втрат, яка утворилася у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за договором надання послуг з транспортування теплової енергії № 5 від 01.06.2017 в частині здійснення оплати за надані позивачем послуги з транспортування теплової енергії.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 17.11.2021.
01.11.2021 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про повернення суми надмірно сплаченого судового збору.
11.11.2021 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
17.11.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 164 388 199, 97 грн, яка складається із суми основного боргу - 148 654 741, 91 грн, 10 030 749, 73 грн - пені, 1 872 513, 59 грн - 3 % річних, 3 830 194, 74 грн - інфляційних втрат.
У підготовчому засіданні від 17.11.2021 судом оголошено перерву у підготовчому засіданні до 08.12.2021.
24.11.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.
25.11.2021 до Господарського суду міста Києва надійшли додаткові пояснення позивача, в яких останній просить суд не прийняти до уваги та не враховувати висновок науково-правової експертизи від 19.04.2021 та висновок науково-практичної експертизи від 17.06.2021.
30.11.2021 до Господарського суду міста Києва надійшли письмові заперечення відповідача.
У підготовчому засіданні 08.12.2021, суд, дослідивши заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог та заслухавши пояснення представників сторін, дійшов висновку, що така заява відповідає вимогам ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, приймається судом до розгляду, а подальший розгляд справи здійснюватиметься з її урахування. Дана інформація занесена до протоколу судового засідання від 08.12.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.01.2022.
18.01.2022 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача про долучення доказів до матеріалів справи.
19.01.2022 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові пояснення у справі, також надійшла заява в якій позивач зазначає, що із поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених ним витрат на професійну правничу допомогу. Просить долучити дану заяву до матеріалів справи та врахувати її при вирішенні питання про розподіл між сторонами витрат позивача на професійну правничу допомогу.
У судовому засіданні 19.01.2022 оголошено перерву до 02.02.2022.
31.01.2022 до Господарського суду міста Києва надійшли додаткові пояснення позивача у даній справі.
31.01.2022 до Господарського суду міста Києва надійшли пояснення відповідача по суті доводів позивача.
У судовому засіданні 02.02.2022 оголошено перерву до 09.02.2022.
04.02.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла заява відповідача про компенсацію (відшкодування) витрат на професійну правничу допомогу.
09.02.2022 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про зменшення розміру витрат відповідача на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги та просили суд про їх задоволення.
Представники відповідача заперечили щодо позовних вимог та просили суд відмовити у задоволенні позову.
Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 09.02.2022 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва
01.06.2017 між КП Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - підприємство) та ТОВ "Євро-Реконструкція" (далі - товариство) було укладено договір № 5 про надання послуг з транспортування теплової енергії за умовами якого підприємство зобов'язується транспортувати теплову енергію, яка виробляється товариством і постачається споживачам зони теплопостачання товариства, тепловими мережами, які перебувають у господарському віданні підприємства, а товариство зобов'язується оплачувати за послуги з транспортування теплової енергії у порядку та на умовах, визначених договором (п. 1.1. договору).
Пунктом 4.1. договору передбачено, що тариф на транспортування теплової енергії за 1 Гкал встановлюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП).
В пунктах 4.2.-4.4. договору сторони погодили, що загальна сума вартості транспортування теплової енергії товариства за цим договором складається із сум вартості щомісячного транспортування теплової енергії товариства мережами підприємства, яка визначається згідно п. 4.7. договору. Товариство зобов'язується до 8 числа місяця, наступного за звітним місяцем, надавати нарочно підприємству форму № 2-НКП-тепло (місячна), що подається до НКРЕКП, підписану уповноваженою особою. Підприємство протягом 4 календарних днів після отримання форми № 2-НКП-тепло (місячна) передає нарочно товариству акт про надання послуг з транспортування теплової енергії у двох екземплярах. Товариство протягом 4 календарних днів розглядає проект акту про надання послуг з транспортування теплової енергії за звітний місяць та підписує його зі своєї сторони і один примірник надсилає підприємству або у цей же строк надає обґрунтовані заперечення, з урахуванням пункту 3.3.3. договору.
За умовами п. 4.5. договору товариство зобов'язалось до 15 числа місяця наступного за місяцем, в якому здійснювалось транспортування теплової енергії, сплачувати підприємству 30 % від вартості місячного транспортування теплової енергії, який визначається на підставі прогнозного обсягу теплової енергії, передбаченого п. 1.2. договору. Остаточну оплату за надані за відповідний місяць послуги з транспортування теплової енергії товариство здійснює протягом 10 календарних днів з моменту підписання сторонами акту про надання послуг з транспортування теплової енергії за вирахуванням здійсненої попередньої оплати.
Відповідно до п. 4.7. договору місячний обсяг теплової енергії, що транспортується тепловими мережами підприємства є фактичним корисним відпуском теплової енергії, обсяг якої встановлюється згідно з пунктом 1 (код рядка 005) Форми № 2-НКП-тепло (місячна).
Додатковою угодою № 1 від 01.06.2018 до договору сторони погодили, що договір набуває чинності з моменту підписання та діє до 31.05.2019 включно, а в частині розрахунків - до повного виконання. Якщо протягом 30 днів до терміну закінчення цього Договору жодна із сторін не попередить письмово іншу сторону про намір його розірвати, Договір вважається автоматично продовженим на тих же умовах на кожний наступний календарний рік.
Позивач зазначає, що листом від 15.04.2021 № 40/25/1083 було надіслано відповідачу два примірники підписаних КП Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" актів про надання послуг з транспортування теплової енергії за березень 2021 року на суму 68 118 286, 88 грн, який відповідач отримав 20.04.2021 (згідно відмітки на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення).
Втім, 23.04.2021 позивачу надійшов лист відповідача від 22.04.2021 № 09/924, в якому останній в якості "заперечень" до акта про надання послуг з транспортування теплової енергії за березень 2021 року, не заперечуючи щодо обсягу наданих послуг, висловив заперечення щодо вартості послуг, вказавши такі заперечення:
- за умовами договору тариф на транспортування теплової енергії за 1 Гкал. має встановлюватися НКРЕКП (п. 4.1 договору);
- в структурі тарифів на послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води для споживачів ТОВ "Євро-Реконструкція", встановлених постановою НКРЕКП від 11.12.2018 № 1823, експлуатаційні витрати на транспортування власно теплової енергії відповідача тепловими мережами інших суб'єктів господарювання враховано у розмірі 89,74 грн за 1 Гкал;
- в структурі тарифів на теплову енергію, її виробництво та постачання, послугу з постачання теплової енергії та послугу з постачання гарячої води, встановлених для ТОВ "Євро-Реконструкція" постановою НКРЕКП від 13.01.2021 № 40, витрати на транспортуванні власної теплової енергії відповідача тепловими мережами інших суб'єктів господарюванні складають 378, 32 грн за 1 Гкал.
В подальшому позивачем було направлено відповідачу по два примірники підписаних КП Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" актів про надання послуг з транспортування теплової енергії за квітень 2021 року на суму 36 216 355, 27 грн, за травень 2021 року на суму 11 649 255, 04 грн, за червень 2021 року на суму 1 3 917 567, 12 грн, за липень 2021 року на суму 5 459 285, 75 грн, за серпень 2021 року на суму 6 588 706, 56 грн, а також, за вересень на суму 9 705 285, 29 грн.
Відповідач у відповідь направив позивачу листи із "запереченнями" до зазначених актів, в яких по суті продублював "заперечення", викладені у листі від 22.04.2021 № 09/924.
Обґрунтовуючи необхідність звернення до суду з даним позовом позивач вказує, що у зв'язку з невиконання відповідачем договірних зобов'язань, в останнього у період з березня 2021 по вересень 2021 утворилася заборгованість за надані позивачем послуги з транспортування теплової енергії в розмірі 148 654 741, 91 грн. Крім того, у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання позивачем за весь період прострочення з 08.05.2021 по 15.11.2021 було здійснена нарахування 10 030 749, 73 грн - пені, 1 872 513, 59 грн - 3 % річних та 3 830 194, 74 грн - інфляційних втрат ( із врахуванням заяви про збільшення).
Із поданого відповідачем відзиву вбачається, що останній заперечує щодо задоволення позовних вимог, вказуючи про безпідставність позовних вимог та намагання позивача в односторонньому порядку змінити умови договору, зокрема:
- будь-які зміни та доповнення до цього договору є невід'ємною частиною цього договору та обов'язковими для виконання сторонами лише в разі, якщо вони оформленні таким чином: викладені письмово, підписані повноваженими представниками сторін, скріплені печатками сторін. Усі виправлення у тексті, зміни та доповнення до договору мають юридичну силу у разі їх взаємного посвідчення повноваженими представниками сторін (п. 7.4. Договору). Водночас, з огляду на матеріали позовної заяви, позивачем не надано доказів розірвання договору сторонами або внесення до цього договору будь-яких змін щодо застосування тарифу на транспортування теплової енергії чи інших умов порядку визначення вартості транспортування теплової енергії;
- у позивача відсутні будь-які правові підстави для односторонньої зміни умов договору шляхом застосування до відповідача тарифу, встановленого позивачеві на комунальну послугу Розпорядженням КМДА № 1487 від 23.09.2020 (зі змінами), тобто іншого, ніж той що передбачений умовами договору;
- позивачем не доведено в чому саме полягає неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків за договором;
- витрати на транспортування власної теплової енергії тепловими мережами позивача, є складовою тарифів на теплову енергію її виробництво, транспортування та постачання й відповідно на послуги з постачання теплової енергії та послуги з постачання гарячої води, які встановлюються НКРЕКП для відповідача. Отже, в структурі тарифів на теплову енергію відповідача, які встановлюються постановами НКРЕКП, закладаються експлуатаційні витрати на транспортування власної теплової енергії мережами інших суб'єктів господарювання. З аналізу чинного законодавства України, для відповідача, тариф, як і його складові, оформлюються постановою НКРЕКП, є державно регульованими цінами і обов'язкові для застосування. Позивачем не наведено жодного нормативно-правового акту, в якому визначалося б привілеювання державно-регульованих цін, встановлених органом місцевого самоврядування, над державно-регульованими цінами, встановленими НКРЕКП, як органом, наділеним владними повноваженнями щодо встановлення таких цін.
- позивач намагається застосувати нові тарифи, встановлені йому для надання комунальної послуги споживачам його зони відповідальності до теплогенеруючої та теплопостачальної організації якою є відповідач, а отже і до споживачів відповідача. Фактично, позивачем здійснюється прирівнення відповідача до категорії "споживач комунальної послуги", що є порушенням Закону України "Про теплопостачання", Закону України "Про житлово-комунальні послуги". На переконання відповідача, збільшення тарифів на транспортування теплової енергії для відповідача, являється й збільшенням тарифів для споживачів відповідача, що є незаконним та має вигляд зміни тарифів для споживачів зони постачання відповідача, встановлених чинною постановою НКРЕКП.
- розпорядженням КМДА № 1487 встановлено тариф на теплову енергію, на послуги постачання теплової енергії та послуги постачання гарячої води. Таким чином, тарифи, визначені розпорядженням КМДА № 1487, сформовано за новими видами комунальних послуг і вони підлягають застосуванню лише після укладення нових договорів;
- відповідач не є споживачем теплової енергії у розумінні ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" під час виконання спірного договору на транспортування теплової енергії, а позивач не є теплопостачальником за спірним правочином щодо відповідача, а тому покладення обов'язків з оплати послуг за відповідним тарифом є незаконним та необґрунтованим.
Так, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України вказано, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є, договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 5 від 01.06.2017 суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором надання послуг.
За умовами ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Виконавець повинен надати послугу особисто (ч. 1 ст. 902 Цивільного кодексу України).
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).
Так, суд відзначає, що спір у даній справі виник у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати послуг з транспортування теплової енергії за тарифом, встановленим розпорядженням № 1487 від 23.09.2020 (зі змінами) у розмірі 418, 49 грн за 1 Гкал, який на переконання позивача підлягає застосуванню до нарахування плати за послуги з транспортування теплової енергії, незалежно від умов договору, тоді як відповідач вважає, що тариф на транспортування теплової енергії для нього встановлено НКРЕКП і в структурі тарифу на теплову енергію експлуатаційні витрати на транспортування власної теплової енергії тепловими мережами інших суб'єктів господарювання становлять 378, 32 грн за 1 Гкал, у зв'язку з чим, на переконання відповідача, в нього не виник обов'язок щодо оплати послуг.
Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 23.09.2020 за № 1487, яке зареєстроване в Центральному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Київ) 29.09.2020 за №№ 224/227, 225/228, 226/229, 227/230, 228/231, 229/232, 230/233, 231/234, 232/235, 233/236, 234/237, 235/238, 236/239, 237/240, 238/241, 239/242, 240/243, 241/244, 242/245, 243/246 затверджено тарифи на транспортування позивачем теплової енергії на період з 01.10.2020 по 30.09.2021 та набули чинності з 01.10.2020 (дата оприлюднення 01.10.2020) встановлено, тариф на транспортування теплової енергії з урахуванням витрат на утримання та ремонт центральних теплових пунктів Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" для інших споживачів у розмірі 418,49 грн за 1 Гкал, з урахуванням внесених розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.12.2020 № 2077, яке зареєстроване в Центральному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Київ) 29.09.2020 за №№ 329/332, 330/333, 331/334, 332/335, 13/336, 334/337, 335/338, 336/339, 337/340, 338/341, 339/342, 340/343, 341/344, 342/345, 343/346, 14/347, 345/348, зміни до розпорядження № 1487, які набули чинності з 01.01.2021 (дата оприлюднення 01.01.2021).
Так, на переконання позивача, сторони договору мають застосовувати тариф на транспортування теплової енергії, зазначений у розпорядженні № 1487 (з урахуванням внесених змін), незалежно від умов щодо оплати послуги транспортування, викладених у договорі.
Статтею 188 Господарського кодексу України визначено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
За правилами ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Матеріалами справи не підтверджується юридичний факт зміни сторонами умов договору, які є обов'язковими для сторін, що уклали такий договір. Також, сторони не вчиняли жодних дій щодо зміни умов договору чи його розірвання. Вказані обставини сторонами не заперечуються.
Як вбачається з умов договору, оплата послуг з транспортування теплової енергії здійснюється на підставі тарифів, що встановлені НКРЕКП.
За приписами ч. 2, 3 ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво теплової енергії, у тому числі на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням альтернативних джерел енергії, на транспортування та постачання теплової енергії встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством.
Таким чином, законом передбачено повноваження зі встановлення тарифів на послуги з постачання теплової енергії як НКРЕКП, так і органів місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством. Водночас, такі суб'єкти встановлюють тарифи для різного кола споживачів, тобто, акти таких органів не розповсюджуються на тих самих осіб.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на теплову енергію (у тому числі її виробництво, транспортування та постачання), тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, на інші комунальні послуги (крім тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, тарифів на комунальні послуги, які встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), побутові, транспортні та інші послуги.
Із наведеного припису вбачається, що виконавчі органи сільських, селищних, міських рад встановлюють тарифи, зокрема, на транспортування теплової енергії, за винятком тарифів, які встановлюються НКРЕКП. Отже, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад не уповноважені на встановлення тарифів для суб'єктів, що відносяться до сфери діяльності (відання) НКРЕКП.
Статтею 17 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" визначено, що для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор, зокрема, встановлює державні регульовані ціни і тарифи на товари (послуги) суб'єктів природних монополій та інших суб'єктів господарювання, що провадять діяльність на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг.
Частиною 1 ст. 2 Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" передбачено, що органом державного регулювання у сфері комунальних послуг є НКРЕКП.
Положеннями ст. 16 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що до повноважень НКРЕКП, належать, зокрема: розробка методик розрахунків тарифів на виробництво теплової енергії та плати за її транспортування та постачання; забезпечення проведення єдиної тарифної політики у сфері теплопостачання; розроблення і затвердження методології (порядку) формування тарифів на теплову енергію у сфері теплопостачання для суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках; ліцензування господарської діяльності з виробництва теплової енергії, транспортування її тепловими мережами, постачання теплової енергії тощо.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг здійснює встановлення тарифів на комунальні послуги суб'єктам природних монополій та суб'єктам господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що відповідач є юридичною особою, яка здійснює виробництво теплової енергії на підставі відповідної ліцензії, виданої Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Статтею 10 Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" передбачено, що тарифи на комунальні послуги формуються суб'єктами природних монополій та суб'єктами господарювання на суміжних ринках відповідно до порядків (методик), встановлених національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, відповідно до цього Закону.
Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що відповідач як теплогенеруюча організація є суб'єктом природної монополії.
Відповідно до п. 1.4, 1.5 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, затвердженого постановою НКРЕКП від 25.06.2019 за № 1174 (далі - Порядок № 1174), тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання - вартість вироблення, транспортування та постачання одиниці (1 Гкал) теплової енергії відповідної якості як грошовий вираз планованих економічно обґрунтованих витрат з урахуванням витрат на покриття втрат ліцензіата, планованого прибутку, коригування витрат, які встановлюються НКРЕКП без урахування податку на додану вартість; структура тарифів - складові економічно обґрунтованих витрат, пов'язаних із провадженням у планованому періоді ліцензованого виду діяльності у сфері теплопостачання, які групуються за статтями відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що затверджені Міністерством фінансів України, витрати на покриття втрат та коригування витрат. Тарифи для кожної категорії споживачів визначаються на підставі економічно обґрунтованого розподілу витрат, пов'язаних з виробництвом, транспортуванням та постачанням теплової енергії.
В той же час, постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 № 869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на комунальні послуги" затверджено Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води (далі - Порядок № 869), який визначає механізм формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води для суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках, які провадять або мають намір провадити господарську діяльність з виробництва теплової енергії, її транспортування магістральними і місцевими (розподільними) тепловими мережами та постачання, надання послуг з постачання теплової енергії і постачання гарячої води та застосовується під час установлення органами місцевого самоврядування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води для суб'єктів природних монополій, а також для суб'єктів господарювання на суміжних ринках, зазначених у пункті 1 цього Порядку, та поширюється на таких суб'єктів під час розрахунку зазначених тарифів.
Отже, тарифи, за якими відповідач здійснює свою діяльність, встановлюються НКРЕКП відповідно до Порядку № 1174. У свою чергу, тарифи, за якими позивач здійснює свою діяльність, встановлюються Київською міською державною адміністрацією у відповідності до Порядку № 869.
За умовами ч. 4 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу. У разі якщо така організація не є теплотранспортуючою, то теплотранспортуюча організація не має права відмовити теплогенеруючій організації у транспортуванні теплової енергії, якщо це дозволяють технічні можливості системи.
З огляду на викладене, суд відзначає, що відповідач не є споживачем теплової енергії у розумінні положень Закону України "Про теплопостачання" під час виконання договору на транспортування теплової енергії, а позивач не є теплопостачальником за цим правочином щодо відповідача.
Разом з тим, необхідно зазначати, що у розумінні Закону України "Про теплопостачання" саме споживачі та постачальники теплової енергії є суб'єктами відносин у сфері теплопостачання і, як наслідок, відносини у цій сфері встановлюються шляхом укладення договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії.
При цьому, згідно положень п. 3 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" теплопостачання відноситься до сфери комунальних послуг і, відповідно, відповідач є теплопостачальною організацією та виконавцем комунальних послуг для споживачів його зони теплопостачання.
Таким чином, у відносинах між сторонами договору, відповідач є теплогенеруючою організацією (виробляє теплову енергію) та теплопостачальною організацією (постачає теплову енергію споживачам), надавачем комунальних послуг споживачам, а позивач, у свою чергу, є теплотранспортуючою організацією.
Для визначення фізичної чи юридичної особи як споживача послуги з такою особою має бути укладено договір із виконавцем комунальної послуги та теплова енергія, яка постачається такою послугою, має використовуватися для власних потреб (ст. 1 Закону України "Про теплопостачання", п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", п. 3 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 за № 1198).
Із наведеного вбачається, що відповідач, як теплогенеруюча організація не є споживачем у розумінні Закону України "Про теплопостачання" та Закону України "Про житлово-комунальні послуги" за послугою транспортування теплової енергії позивачем, адже така послуга не споживається (отримується) самим відповідачем.
В той час, суд відзначає, що позивачем не долучено до матеріалів справи належних та допустимих доказів того, що послуги за договором були використані відповідачем для власних виробничих технологічних потреб, а не у зв'язку з постачанням теплової енергії кінцевим споживачам.
Здійснивши системний аналіз змісту розпорядження № 1487 (з урахуванням внесених змін), суд дійшов висновку, що тарифи на транспортування теплової енергії, були встановлені та розповсюджуються саме на споживачів позивача, а відповідач, у свою чергу, не може вважатись споживачем таких послуг, а відтак, й відсутні підстави для застосування тарифу, відмінного від закріпленого договором.
Враховуючи те, що послуга транспортування теплової енергії, яка надається на підставі договору, не споживається самим відповідачем, то тарифи на такі послуги визначаються саме НКРЕКП відповідними нормативними актами.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06.11.2018, справа № 904/7024/17: "відповідач (теплопостачальна організація) не є споживачем теплової енергії у розумінні ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" під час виконання спірного договору на транспортування теплової енергії, а позивач (теплотранспортуюча організація) не є теплопостачальником за спірним правочином щодо відповідача, а тому покладення обов'язків з оплати послуг за відповідним тарифом є незаконним та необґрунтованим".
Тариф, що закріплений у договорі, для обчислення вартості послуг транспортування теплової енергії відповідає тим тарифам, що визначені підзаконними актами НКРЕКП.
Судом встановлено, що на виконання умов договору відповідачем було направлено позивачу звіти про виробництво, транспортування, постачання теплової енергії (баланс теплової енергії) за період з березня по вересень 2021 року про що свідчать наявні в матеріалах справи листи: № 04/834 від 13.04.2021, № 04/1046 від 12.05.2021, № 04/1317 від 10.06.2021, № 04/1540 від 09.07.2021, № 04/1745 від 09.08.2021, № 04/1974 від 08.09.2021 та № 04/2183 від 08.10.2021.
Також, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт направлення та отримання відповідачем актів про надання послуг з транспортування теплової енергії загальною вартістю 148 654 741, 91 грн за період з березня по вересень 2021 року, із зазначенням в них тарифу на транспортування теплової енергії в розмірі 418, 49 грн/Гкал, а саме: № 03-2021 від 31.03.2021 на суму 68 118 286, 88 грн (з ПДВ) (обсяг теплової енергії 135643), № 04-2021 від 30.04.2021 на суму 36 216 355, 27 грн (з ПДВ) (обсяг теплової енергії 72 117, 126), № 05-2021 від 31.05.2021 на суму 11 649 255, 05 грн (з ПДВ) (обсяг теплової енергії 23197), № 06-2021 від 30.06.2021 на суму 10 917 567, 12 грн (з ПДВ) (обсяг теплової енергії 21740), № 07-2021 від 31.07.2021 на суму 5 459 285, 75 грн (з ПДВ) (обсяг теплової енергії 10871), № 08-2021 від 31.08.2021 на суму 6 588 706, 56 грн (з ПДВ) (обсяг теплової енергії 13120) та 09-2021 від 30.09.2021 на суму 9 705 285, 29 грн (з ПДВ) (обсяг теплової енергії 19326).
Однак, із наявних в матеріалах справи доказів слідує, що відповідачем листами висловлено "заперечення" щодо вартості послуг по кожному із наведених вище актів, при цьому, не заперечується обсягу наданих позивачем послуг, відповідно здійснено розрахунки виходячи із тарифу на теплову енергію експлуатаційні витрати на транспортування власної теплової енергії тепловими мережами інших суб'єктів господарювання який становлять 378, 32 грн за 1 Гкал, а саме: № 09/924 від 22.04.2021 на суму 25 722 532, 39 грн (з ПДВ) (обсяг теплової енергії 135643), № 09/1078 від 14.05.2021 на суму 13 234 149, 34 грн (з ПДВ) (обсяг теплової енергії 72 117), № 09/1384 від 16.06.2021 на суму 3 414 919, 76 грн (з ПДВ) (обсяг теплової енергії 23 196,97), № 09/1565 від 14.07.2021 на суму 2 942 306, 98 грн (з ПДВ) (обсяг теплової енергії 21740), № 09/1836 від 19.08.2021 на суму 1 498 427, 02 грн (з ПДВ) (обсяг теплової енергії 10870,99), № 09/2071 від 21.09.2021 на суму 1 567 868, 65 грн (з ПДВ) (обсяг теплової енергії 13120,0) та № 09/2280/1 від 25.10.2021 на суму 2 707 281, 46 грн (з ПДВ) (обсяг теплової енергії 19326), що загалом становить 51 087 485, 60 грн.
Отже, суд вказує, що обсяг теплової енергії, що транспортувалась мережами підприємства (фактичний корисний відпуск теплової енергії згідно п. 4.7. договору) сторонами не заперечується та не спростовується.
Таким чином, оскільки, вище судом було встановлено, що послуга транспортування теплової енергії, яка надається на підставі договору, не споживається самим відповідачем, а тарифи на такі послуги визначаються саме НКРЕКП відповідними нормативними актами, та враховуючи те, що обсяг теплової енергії, що транспортувалась мережами підприємства сторонами не заперечується, то за таких обставин, за висновком суду у відповідача виник обов'язок щодо оплати обсягу протранспортованої теплової енергії, на підставі договору за визначеними НКРЕКП на такі послуги тарифами, а саме, за тарифом на теплову енергію експлуатаційних витрат на транспортування власної теплової енергії тепловими мережами інших суб'єктів господарювання який становлять 378, 32 грн за 1 Гкал.
Водночас, судом встановлено, що доказів, щоб свідчили про виконання відповідачем договірних зобов'язань та відповідно здійснення оплати обсягу протранспортованої теплової енергії за визначеними НКРЕКП на такі послуги тарифами в матеріалах справи не міститься.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Приписами ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи вищевикладене, оскільки, відповідач не спростував доводів позивача щодо порушення строків здійснення оплати наданих послуг та відповідно не надав суду доказів здійснення оплати послуг - обсягу протранспортованої теплової енергії за визначеними в договорі та НКРЕКП тарифом, то за таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору про надання послуг з транспортування теплової енергії № 5 від 01.06.2017 та положення ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України. У зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума основного боргу за надані послуги в розмірі 51 087 485, 60 грн.
Крім того, суд надаючи оцінку доводам сторін, звертає увагу, що відповідач у період з 01.03.2021 по 31.08.2021 надавав власним споживачам послуги відповідно до умов чинних укладених договорів про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води (укладені до 01.05.2019) та постачав теплову енергію для споживачів, відповідно до умов чинних укладених договорів на постачання теплової енергії (укладені після 01.05.2019).
На період зазначений в позовній заяві 01.03.2021 по 30.09.2021, тарифи на теплову енергію, виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії (нова класифікація послуг) для ТОВ "Євро-Реконструкція" встановлені постановою НКРЕКП від .1301.2021 № 40.
Тарифи на теплову енергію, її виробництво та постачання, послугу з постачання теплової енергії для відповідача встановлені з урахуванням вимог Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, затвердженого постановою НКРЕКП 25.06.2019 № 1174.
Крім того, додатком 1 до даної постанови відповідачу було встановлено структуру тарифу а теплову енергію з 15.01.2021 року з врахуванням витрат на транспортування теплової енергії тепловими мережами позивача (для потреб населення, потреб бюджетних установ, для потреб інших споживачів (крім населення) та для потреб релігійних організацій) у розмірі 378, 32 грн. за Гкал без ПДВ затвердженого тарифу для позивача, відповідно до Розпорядження КМДА № 1487.
Отже, на період зазначений в позовній заяві з 01.03.2021 по 30.09.2021 для споживачів відповідача діють:
- чинні тарифи встановлені постановою НКРЕКП від 11.12.2018 № 1823 (із врахуванням постанови НКРЕКП від 11.12.2018 № 1819 "Про встановлення тарифів на теплову енергію її виробництво, постачання для потреб населення ТОВ "Євро-Реконструкція" та постанови НКРЕКП від 11.12.2018 № 1820 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, постачання для потреб бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів (крім населення) ТОВ "Євро-Реконструкція"). В структурі тарифу експлуатаційні витрати на транспортування власної теплової енергії тепловими мережами інших суб'єктів господарювання складають - 89,74 грн за 1 Гкал (без ПДВ).
- чинні тарифи встановлені постановою НКРЕКП від 13.01.2021 № 40. В структурі тарифу експлуатаційні витрати на транспортування власної теплової енергії тепловими мережами інших суб'єктів господарювання складають - 378,32 грн. за 1 Гкал без ПДВ.
Враховуючи вищенаведене, витрати на транспортування власної теплової енергії тепловими мережами позивача є складовою тарифу на теплову енергію, її виробництво та постачання й відповідно на певну комунальну послугу, яку відповідач надає своїм споживачам.
Про що уже зазначалось вище, за умовами п. 4.1 договору тариф на транспортування теплової енергії за 1 Гкал встановлюється НКРЕКП.
01.05.2019 набрав чинності Закон України "Про житлово-комунальні послуги", вимогами якого визначено нову класифікацію житлово-комунальних послуг та нову систему взаємовідносин, що виникатимуть у процесі надання та споживання цих послуг, передбачено різні моделі договірних відносин у сфері комунальних послуг, а також визначено особливості укладання, зміни і припинення договорів про надання комунальних послуг у багатоповерховому будинку, змінено підходи до формування тарифів на комунальні послуги та нарахування плати споживачам.
За змістом ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець комунальної послуги - це суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" комунальні послуги - це послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Статтею 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" регламентовано, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Порядок та особливості укладання, зміни і припинення договорів про надання житлово-комунальних послуг визначаються статтями 13-15 цього Закону.
З аналізу ст. 21, 22 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" вбачається, що виконавець послуги з постачання теплової енергії та послуги з постачання гарячої води повинен забезпечити постачання теплоносія безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску.
Ціною послуги з постачання теплової енергії є тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.
Послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом. Послуга з постачання гарячої води надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання гарячої води, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Пунктом 3 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції, яка була чинною на момент пред'явлення позову) визначено наступне.
Договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.
У разі якщо договорами про надання комунальних послуг, укладеними до введення в дію цього Закону, передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах.
Договори про надання комунальних послуг, у тому числі із співвласниками багатоквартирних будинків, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом п'яти місяців з дня завершення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України.
Отже, для споживачів, які не уклали договори відповідно до Закону про житлово-комунальні послуги, залишаються в силі договори на послуги централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за тарифами, які діяли станом на 01.05.2019 і які не можуть бути змінені.
З аналізу наведених норм вбачається, що після 01.05.2019 органи місцевого самоврядування та НКРЕКП не можуть встановлювати (у тому числі за результатами коригування) тарифи на комунальні послуги, що надаються за договорами, укладеними до введення в дію Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
Розпорядженням № 1487 від 23.09.2020 (зі змінами в редакції розпорядження № 2077 від 29.12.2020) встановлено тарифи на комунальні послуги за новою класифікацією послуг (з 01.05.2019) у відповідності до Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та діють до 30.09.2021, а саме: на послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води. тарифи у розпорядженні № 1487 (зі змінами) встановлюються на послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води для споживачів зони відповідальності позивача.
Зі змісту розпорядження № 1487 від 23.09.2020 (зі змінами) вбачається, що ним не змінюються тарифи для споживачів позивача з якими укладені договори на послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (надаються за договорами, укладеними до 01.05.2019, стара класифікація послуг) та позивач, також, не застосовує нові тарифи, затверджені вказаним розпорядженням до споживачів, з якими укладено договори на послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (до 01.05.2019, стара кваліфікація послуг).
Матеріали справи наявний лист Департаменту комунальних послуг та комунального обслуговування Міністерства розвитку та територій України від 12.08.2020 за №7/9.1.1/13871-20, зі змісту якого вбачається позиція профільного міністерства щодо неможливості застосування нових тарифів до моменту укладення нових договорів з врахуванням приписів Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
Джерелом фінансування наданих позивачем послуг з транспортування теплової енергії для відповідача є кінцевий тариф на послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води та кінцевий тариф на теплову енергію, до структури якого входять такі складові: тариф на виробництво теплової енергії, тариф на постачання теплової енергії та експлуатаційні витрати за послугу з транспортування власної теплової енергії тепловими мережами позивача (як іншого суб'єкта господарювання).
У розмірі експлуатаційних витрат, які враховані у кінцевому тарифі відповідача на послугу з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за спірний період, враховані витрати повної собівартості послуги позивача на транспортування теплової енергії відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 22.12.2018 за № 2340 на рівні 89,74 грн за 1Гкал без ПДВ.
Ціною послуги з постачання теплової енергії є тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії (ст. 20 Закону України "Про теплопостачання", ч. 5 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").
Таким чином, тарифи затверджуються уповноваженими органами та застосовуються до споживачів теплової енергії.
Враховуючи наведене - тариф на транспортування теплової енергії є частиною тарифу на теплову енергію, встановлену відповідачу, як ліцензіату НКРЕКП.
Той факт, що виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) встановлює тариф на транспортування теплової енергії для позивача не спростовує зазначеного висновку. Виробник/постачальник теплової енергії та особа, що здійснює транспортування теплової енергії, можуть не збігатись. Відповідач здійснює виробництво та постачання, але не має можливості здійснювати транспортування теплової енергії, у зв'язку з чим, на підставі частини 4 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання", між сторонами було укладено договір на транспортування теплової енергії.
В той же час, для споживача тариф (ціна) послуги включає як витрати на виробництво, так і на постачання, і транспортування теплової енергії. Окремі складові тарифу затверджуються для різних ліцензіатів з метою їх включення в загальний тариф (ціну) за теплову енергію і, відповідно, на житлово-комунальну послугу для споживача.
Доказів зміни виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) тарифів на послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води позивачем не надано.
Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача 10 030 749, 73 грн - пені, 1 872 513, 59 грн - 3 % річних та 3 830 194, 74 грн - інфляційних втрат (нарахування здійснено за весь період прострочення з 08.05.2021 по 15.11.2021), то суд вказує наступне.
Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України закріплено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, судом встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по оплаті наданих послуг не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, а тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань, у зв'язку з чим, наявні підстави для застосування встановленої законом та договором відповідальності.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 та 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 5.3. договору передбачено, що у разі невиконання своїх грошових зобов'язань Товариство повинно сплатити Підприємству пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми заборгованості за кожен день прострочення.
За умовами ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Додатково суд звертає увагу, що у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 Об'єднана палата Касаційного господарського суду роз'яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: - час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; - час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Відтак, судом здійснено розрахунок пені за 3% річних за періодам визначеними позивачем, водночас, виходячи із наступних сум:
25 722 532, 39 грн з 08.05.2021 по 15.11.2021;
13 234 149, 34 грн з 29.05.2021 по 15.11.2021;
3 414 919, 76 грн з 06.07.2021 по 15.11.2021;
2 942 306, 98 грн з 28.07.2021 по 15.11.2021;
1 498 427, 02 грн з 07.09.2021 по 15.11.2021;
1 567 868, 65 грн з 06.10.2021 по 15.11.2021;
2 707 281, 46 грн з 06.11.2021 по 15.11.2021;
За розрахунком суду, обґрунтованої сумою пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача є 3 598 564, 42 грн, 3% річних - 672 229, 43 грн.
Здійснивши розрахунок інфляційних втрат з урахуванням висновків викладених Верховним Судом у постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, зокрема, виходячи з наступних сум та періодів:
25 722 532, 39 грн з 01.05.2021 по 01.11.2021
13 234 149, 34 грн з 01.06.2021 по 01.10.2021
3 414 919, 76 грн з 01.07.2021 по 01.11.2021
2 942 306, 98 грн з 01.08.2021 по 01.10.2021
1 498 427, 02 грн з 01.09.2021 по 01.11.2021
1 567 868, 65 грн з 01.10.2021 по 01.11.2021
2 707 281, 46 грн з 01.10.2021 по 01.11.2021
Обґрунтованою сумою інфляційних втрат, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача є 1 226 732, 25 грн.
При цьому, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" - задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" (02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, будинок 20; ідентифікаційний код: 37739041) на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, м. Київ, площа Івана Франка, будинок 5; ідентифікаційний код: 40538421) суму основного боргу в розмірі 51 087 485 (п'ятдесят один мільйон вісімдесят сім тисяч чотириста вісімдесят п'ять) грн 60 коп., пеню в розмірі 3 598 564 (три мільйони п'ятсот дев'яносто вісім тисяч п'ятсот шістдесят чотири) грн 42 коп., 3% річних в розмірі 672 229 (шістсот сімдесят дві тисячі двісті двадцять дев'ять) грн 43 коп., інфляційні втрати в розмірі 1 226 732 (один мільйон двісті двадцять шість тисяч сімсот тридцять два) грн 25 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 273 479 (двісті сімдесят три тисячі чотириста сімдесят дев'ять) грн 43 коп.
3. В іншій частині позову - відмовити.
4. Повернути Комунальному підприємству Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, м. Київ, площа Івана Франка, будинок 5; ідентифікаційний код: 40538421) з Державного бюджету України надмірно сплачений судовий збір в сумі 38 150 (тридцять вісім тисяч сто п'ятдесят) грн 00 коп., що був сплачений згідно платіжного доручення № 755616 від 28.09.2021.
5. Оригінал платіжного доручення № 755616 від 28.09.2021 на суму 832 650, 00 грн залишити в матеріалах справи № 910/16781/21.
6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 20.04.2022
Суддя Д.О. Баранов