Справа № 420/26835/21
18 квітня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 Прикордонний загін імені полковника ОСОБА_2 ) про визнання протиправною бездіяльність щодо проведення своєчасного не нарахування та не виплати коштів та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду 24 грудня 2021 надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 (17-й Прикордонний загін імені полковника ОСОБА_2 ), в якому позивач просить:
1) визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (17-й Прикордонний загін імені полковника ОСОБА_2 ) щодо проведення своєчасного не нарахування та невиплати ОСОБА_1 наступні кошти з:
- додаткової доплати до грошового забезпечення за період з 12 березня 2020 року по 03 червня 2020 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 375 «Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни» у розмірі 47 117 грн. 25 коп.;
- заборгованості по компенсації за не доношення речового майна під час служби у розмірі 14 120 грн. 31 коп.;
- матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань під час служби у розмірі 12 345 грн. 40 коп.;
2) зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (17-й Прикордонний загін імені полковника ОСОБА_2 ) нарахувати та виплати на користь ОСОБА_1 наступні кошти з:
- додаткової доплати до грошового забезпечення за період з 12 березня 2020 року по 03 червня 2020 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 375 «Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни» у розмірі 47 117 грн. 25 коп.;
- заборгованості по компенсації за не доношення речового майна під час служби у розмірі 14 120 грн. 31 коп.;
- матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань під час служби у розмірі 12 345 грн. 40 коп.;
3) стягнути з військової частини НОМЕР_1 (17-й Прикордонний загін імені полковника ОСОБА_2 ) на користь ОСОБА_1 :
- середній заробіток за затримку розрахунку при звільнені з 26.10.2021 року по 20.12.2021 рік - 22 667 грн. 12 коп.;
- моральну (немайнову ) шкоду у розмірі 17 000 грн. 00 коп.;
4) стягнути з військової частини НОМЕР_1 (17-й Прикордонний загін імені полковника ОСОБА_2 ) на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються з :
- витрат з сплати судового збору в сумі 1 816 грн. 00 коп.;
- витрат на правову допомогу у розмірі 5 400 грн. 00 коп.
Позиція позивача обґрунтовується наступним
Позивач зазначає, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді інспектора прикордонної служби 1-ої категорії - інструктор кінологічного відділення відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » тип Б. Відповідно до витягу з наказу №490-ОС від 25 жовтня 2021 року, позивач був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв'язку із закінченням строку контракту про проходження громадянами України військової служби.
Проте, як вказує позивач, станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідачем не сплачено позивачу компенсацію за невикористані дні відпустки, не сплачено заборгованість по компенсації за не доношення речового майна та не сплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових проблем.
Позивач вважає, що непроведення розрахунків на момент виключення зі списків військової частини порушує пункт 293 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України, затвердженого указом Президента України від 29.12.2009 року №1115/2009.
Посилаючись на порушення відповідачем положень Конституції України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, позивач вважає протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 - ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не проведення з 25.10.2021 року остаточного розрахунку грошового забезпечення при звільнені з військової служби та просить суд стягнути з відповідача відповідні виплати.
Окрім того, у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, позивач, посилаючись на положення ст.ст.116-117 КЗпП України, просить зобов'язати військову частину НОМЕР_1 - 17-й Прикордонний загін Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.10.2021 року по 20.12.2021 року у розмірі 22 667 грн. 12 коп., а також моральну (майнову) шкоду у розмірі 17 000 грн. 00 коп.
Позиція відповідача обґрунтовується наступним
Відповідач не погоджується з позовними вимогами ОСОБА_1 вважає їх незаконними, необґрунтованими та зазначає, що відповідачем 22 липня 2020 року була виплачена додаткова допомога відповідно до постанови КМУ №375 за березень, квітень, травень, червень 2020 року на загальну суму 13 028,80 грн. (з відрахуванням 1,5% військового збору)
Також, відповідач зазначає, що 30 грудня 2021 року позивачу виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 13 828,47 грн.
Крім цього, відповідач вказує, що у зв'язку з обмеженими показниками помісячного розпису Державного бюджету, затвердженого для відповідача на 2021 рік, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не нараховувалась та не виплачувалась військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 , в тому числі позивачу.
Щодо вимоги позивача про нарахування середнього заробітку, з урахуванням середньоденної заробітної плати в сумі 404,77 грн., сума середнього заробітку за час затримки у 66 дні (з 25.10.2021 року по 29.12.2021 рік) становить 26714,82 грн. (404,77 грн. х 66), а відтак, враховуючи принцип справедливості та співмірності, на користь позивача підлягають стягненню кошти в розмірі 9 % від суми середнього заробітку за час-затримки розрахунку 2404,33 грн. (26714,82 грн. * 9% = 2404,33 грн.).
Також, на переконання відповідача, позивач не навів у позовній заяві достатніх обґрунтувань заподіяння йому моральної шкоди.
Процесуальні дії та клопотання учасників процесу
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі. Розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін на підставі ст.262 КАС України.
07 лютого 2022 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вхід. №7680/22).
10 лютого 2022 року від позивача надійшла відповідь на відзив (вхід. №8794/22).
21 березня 2022 року від відповідача надійшли заперечення на заяву про стягнення витрат на правничу допомогу (вхід. №11936/22).
04 квітня 2022 року від відповідача надійшло клопотання про зупинення розгляду справи (вхід. №ЕС/988/22).
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2022 року в задоволенні клопотання військової частини НОМЕР_1 (17-й Прикордонний загін імені полковника ОСОБА_2 ) щодо зупинення провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 Прикордонний загін імені полковника ОСОБА_2 ) про визнання протиправною бездіяльність щодо проведення своєчасного не нарахування та не виплати коштів та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.
Станом на 18 квітня 2022 року будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.
Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позиції позивача та відповідача, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.
Обставини справи встановлені судом
ОСОБА_1 проходив військову службу у Державній прикордонній службі України.
Відповідно до витягу з Наказу начальника 17 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 25 жовтня 2021 року №490-ОС, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення головного сержанта ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби «Рені» (тип Б), звільненого в запас Збройних Сил України за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з 25 жовтня 2021 року.
23 листопада 2021 року представник позивача звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) полковника ОСОБА_3 з адвокатським запитом, в якому просив:
1) надати детальний розрахунок кількості днів основної та додаткової відпустки за 2021 рік та суму нарахування відпускних та підтвердження їх повної сплати;
2) повідомити чому не нараховувалася та не сплачувалася доплата ОСОБА_1 , як військовослужбовцю, який забезпечує життєдіяльність населення на період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу за жовтень-листопад-грудень місяці 2020 року та березень-жовтень місяці 2021 року, а у разі нарахування вищезазначеної доплати прошу зазначити у який період надавалася така доплата та розмір доплати та підтвердження їх повної сплати?
3) повідомити чому не здійснювалася виплата ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та її розмір, а у разі нарахування вищезазначеної компенсації, прошу зазначити у який період надавалася така виплата та розмір виплати та підтвердження її повної виплати?
4) чому не здійснювалася виплата ОСОБА_1 матеріальної допомоги за 2020 рік, а у разі нарахування вищезазначеної виплати, прошу зазначити у який період надавалася така виплата та її фактичний розмір виплати та підтвердження такої повної виплати?
5) чому згідно умов контракту не було здійснено виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, а у разі нарахування вищезазначеної виплати, прошу зазначити у який період надавалася така виплата та її фактичний розмір виплати та підтвердження такої повної виплати?
6) чому не було проведено нарахування заробітної плати за фактичну роботу ОСОБА_4 доба через добу згідно журналу обліку несення служби «КПС» за період дії контракту, а у разі нарахування вищезазначеної виплати, прошу зазначити у який період надавалася така виплата та її фактичний розмір виплати та підтвердження такої повної виплати?
7) надати довідку про середній заробіток ОСОБА_1 .
Листом від 30.11.2021 року за №11/796 відповідач повідомив позивача про наступне:
1) щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки, згідно наказу в.о. начальника 17 прикордонного загону від 06.07.2021 року №159-ВВ, ОСОБА_5 надано щорічну основну відпустку за 2021 рік тривалістю 20 календарних днів. Таким чином, загальна тривалість щорічної основної відпустки за 2021 рік Олексію Хожи складає 22 календарних днів (30 к.д. / 12 м. х 9 місяців = 22 к.д.), невикористані дні щорічної основної відпустки за 2021 рік становить 2 календарних дні (22 к.д. - 20 к.д. = 2 к.д.), тому розмір грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки складає 756,84 грн. (11 352,60 грн. / 30 к.д. х 2 к.д. = 756,84 грн.);
2) доплата військовослужбовцям які забезпечували життєдіяльність населення на період дії карантину з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 виплачується лише при наявності розпорядження головного розпорядника коштів, асигнувань резервного фонду державного бюджету та відповідних клопотань і наказів на виплату. Розпорядження, асигнування та накази станом на 29.11.2021 року відсутні;
3) стосовно виплати грошової компенсації за недонос речового майна, дійсно існує заборгованість перед ОСОБА_6 в розмірі 14 120,31 грн. Станом на 29.11.2021 року заборгованість по компенсації за недонос речового майна перед звільненням військовослужбовцями складає 1 945 286,68 грн. (39 військовослужбовці запасу). Олексій Хожа рахується 21-м в загальній черзі. Черга формується по даті надходження довідок розрахунок та заяв. Кошти сплачуються теж відповідно черги. При надходженні грошових коштів та відповідно черги вищевказана компенсація ОСОБА_5 буде виплачена;
4) щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, зазначено, що матеріальна допомога виплачується лише при наявності асигнувань, Розпорядження, асигнування та накази станом на 29.11.2021 року відсутні;
5) відповідно до наказу в.о. начальника 17 прикордонного загону від 25.10.2021 року №490-ОС, ОСОБА_7 з 25.10.2021 року був звільнений в запас Збройних Сил України за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з календарною вислугою років 30 роки 00 місяців 00 днів, підстав для виплати та здійснення розрахунку на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби ОСОБА_8 , не було;
6) відповідно до умов наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 10.01.2020 року №24-ОС «Про додаткове преміювання військовослужбовців, які несуть службу в прикордонних нарядах у наднормовому режимі», визначено порядок виплати військовослужбовцям додаткового преміювання за ненаднормове несення служби в прикордонних нарядах;
7) відповідачем надано довідку про середній заробіток ОСОБА_9 .
Вважаючи, що відповідачем протиправно не проведено остаточний розрахунок грошового забезпечення при звільнені з військової служби, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Джерела права та висновки суду
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до ч.4 ст.9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Щодо позовних вимог про зобов'язання військову частину НОМЕР_1 (17-й Прикордонний загін імені полковника ОСОБА_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704) визначено порядок, умови та розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Пунктом 5 Постанови №704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно пункту 1 Розділу ХХIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Порядок №260), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 7 Розділу ХХIV Порядку №260 розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
Пунктом 9 Розділу ХХIV Порядку №260 установлено, що виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Відповідно до п.1 глави 6 розділу IV Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 року №558 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) за рішенням начальника (командира) органу Держприкордонслужби може надаватися у межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі органу Держприкордонслужби, один раз на рік матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань (далі - матеріальна допомога) в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. Розмір матеріальної допомоги щороку встановлюється Адміністрацією Держприкордонслужби виходячи з наявного фонду грошового забезпечення.
Судом встановлено, що доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, зводяться до відсутності відповідного бюджетного фінансування і першочергову виплату коштів іншим особам.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" від 08.11.2005 року зазначено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення).
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішеннях Конституційного Суду України від 06.07.1999 року №8-рп/99 та від 23.03.2002 року №5-рп/2002 суд зазначив, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності громадян, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань, тощо, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
З огляду на викладене, відсутність коштів для виплати матеріальної допомоги не позбавляють відповідача обов'язку провести нарахування та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань.
Таким чином, позовній вимоги в частині зобов'язання військову частину НОМЕР_1 (17-й Прикордонний загін імені полковника ОСОБА_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 12 345 грн. 40 підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання військову частину НОМЕР_1 (17 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) нарахувати та виплатити грошову компенсацію за речове майно, яке неотримане позивачем протягом проходження служби суд зазначає наступне.
Статтею 9-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого Постановою КМУ від 16.03.2016 року №178 (далі - Порядок №178), виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Пунктом 3 Порядку №178 встановлено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби, загибелі (смерті) військовослужбовця.
Приписами пункту 4 Порядку №178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Відповідно до абзаців першого, третього пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента від 10 грудня 2008 року №1153/2008, в редакції чинній на момент звільнення позивача з військової служби (далі - Положення №1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Аналіз норм статті 9-1 Закону №2011-XII, абзаців першого, третього пункту 242 Положення №1153/2008, а також пунктів 2, 3 Порядку №178, свідчить, що позивач має право на грошову компенсацію замість неотриманого речового майна при звільненні з військової служби.
Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 серпня 2019 року по справі №2040/7697/18.
Судом встановлено, що відповідно до витягу з Наказу начальника 17 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 25 жовтня 2021 року №490-ОС, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення головного сержанта ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби «Рені» (тип Б), звільненого в запас Збройних Сил України за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з 25 жовтня 2021 року. В той же час, з досліджуваного витягу вбачається, що питання щодо виплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно вирішено не було.
Судом також встановлено, що згідно довідки-розрахунку №666 від 25.10.2021 року, платіжного доручення №4651 від 28.12.2021 року та відомості розподілу виплат до військової частини НОМЕР_1 від 30.12.2021 року, позивачу 30.12.2021 року нараховано та виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 13 828,47 грн. (14 040,27 - 1,5%=13828,47).
Таким чином, враховуючи наявність в матеріалах справи належним чином оформлених доказів, що підтверджують нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за речове майно, позовні вимоги в частині зобов'язання військову частину НОМЕР_1 (17-й Прикордонний загін імені полковника ОСОБА_2 ) нарахувати та виплати на користь ОСОБА_1 заборгованість по компенсації за не доношення речового майна під час служби у розмірі 14 120 грн. 31 коп., задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання військову частину НОМЕР_1 (17-й Прикордонний загін імені полковника ОСОБА_2 ) нарахувати та виплати на користь ОСОБА_1 додаткової доплати до грошового забезпечення за період з 12 березня 2020 року по 03 червня 2020 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 року № 375 «Про деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни» на період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв'язку, транспорту, адміністративними, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) (далі - працівники) та внаслідок виконання своїх обов'язків мають безпосередній контакт з населенням, встановлюється додаткова доплата до заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах.
За приписами п. п. 2-5 вказаної постанови встановлення доплати, визначеної пунктом 1 цієї постанови, працівникам підприємств, установ та організацій, органів державної влади, які фінансуються з державного та місцевих бюджетів, здійснюється у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення).
Встановлення доплати, визначеної пунктом 1 цієї постанови, працівникам надавачів соціальних послуг державного/комунального сектору, які безпосередньо надають соціальні послуги за місцем проживання/перебування їх отримувачів (вдома), здійснюється у граничному розмірі до 100 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення).
Перелік посад (професій) працівників, яким встановлюються такі доплати, визначається відповідним центральним органом виконавчої влади у сфері, у якій він реалізує державну політику.
Персональний перелік працівників, яким встановлюється доплата, визначається керівником (керівником державної служби) відповідного підприємства, установи та організації, органу державної влади.
Доплати, визначені пунктами 2 і 3 цієї постанови, здійснюються за рахунок та в межах видатків державного та місцевих бюджетів, передбачених за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10.06.2020 року № 485 «Про виділення коштів для здійснення доплати військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення, медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, у відомчих закладах охорони здоров'я» затверджено Порядок використання коштів, виділених для здійснення доплати військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення, медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, у відомчих закладах охорони здоров'я (далі - Порядок №485).
Порядок №485 визначає механізм використання коштів державного бюджету за програмами, зокрема здійснення доплати військовослужбовцям, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, за рахунок коштів, виділених з фонду боротьби з гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та її наслідками.
Відповідно до п.2, 4, 5 наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України «Про окремі питання організації оплати праці на період дії карантину» від 24.06.2020 року №594-ОС виплату зазначеної в пункті 1 доплати здійснювати, зокрема, військовослужбовцям, які займають штатні посади в органах Державної прикордонної служби України.
Нарахування додаткової доплати провадити у відсотковому відношенні до грошового забезпечення (заробітної плати) з розрахунку всіх складових, у тому числі й премій, за винятком виплат, що носять разовий характер.
Розмір додаткової доплати визначати згідно поіменного рапорту керівника підрозділу.
Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивачу 22 липня 2020 року виплачена додаткова допомога, відповідно постанови Кабінету Міністрів України №375, за березень, квітень, травень, червень 2020 року на загальну суму 13028,8 грн. (з відрахуванням 1,5% військового збору), що підтверджується розрахунковим листом за липень 2020 року, розрахунком грошового забезпечення за березень-червень 2020 року без врахування виплат, які носять разовий характер, платіжним дорученням №1353 від 22.07.2020 року та відомістю розподілу виплат військової частини НОМЕР_1 від 22.07.2020 року.
При цьому, позивач у відповіді на відзив вказує, що відповідачем не виплачена доплата за забезпечення життєдіяльності населення на період карантину COVID-19 у повному обсязі виходячи з 50% місячного грошового забезпечення, а саме за жовтень-грудень 2020 року на суму 14 357 грн. 25 коп., а також за період березень-жовтень 2021 року на суму 32 760 грн. 00 коп., що загалом становить суму 47 117 грн. 25 коп. Крім цього, позивач також зазначає, що відповідач вказує про виплату доплати у розмірі 13 028 грн. 80 коп. за зовсім інший період березень - червень місяці 2020 року, який позивачем взагалі не оскаржувався та не включався до позовних вимог.
Суд критично відноситься до вказаних тверджень позивача та звертає увагу, що предметом спору у вказаній частині, згідно заявлених позивачем позовних вимог є, зокрема, визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (17-й Прикордонний загін імені полковника ОСОБА_2 ) щодо проведення своєчасного не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової доплати до грошового забезпечення за період з 12 березня 2020 року по 03 червня 2020 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 375 та зобов'язання військову частину НОМЕР_1 (17-й Прикордонний загін імені полковника ОСОБА_2 ) нарахувати та виплати на користь ОСОБА_1 додаткову доплату до грошового забезпечення за період з 12 березня 2020 року по 03 червня 2020 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 375.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Таким чином, на переконання суду, відповідачем підтверджено належними та достатніми доказами виплату позивачу додаткової доплати до грошового забезпечення за період з 12 березня 2020 року по 03 червня 2020 року у встановленому розмірі відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 375. При цьому, період жовтень - грудень 2020 року та березень - жовтень 2021 року, на які посилається позивач у відповіді на відзив, не охоплюються заявленими позовними вимогами. А від так, у вказаній частині, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з військової частини НОМЕР_1 (17-й Прикордонний загін імені полковника ОСОБА_2 ) на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені з 26.10.2021 року по 20.12.2021 рік - 22 667 грн. 12 коп. суд зазначає наступне.
Пунктом 293 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України затвердженого Указом Президента від 29.12.2009 року №1115/2009 передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу військової частини розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.
В свою чергу згідно частини 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, станом на день виключення позивача зі списків особового складу військової частини 25 жовтня 2021 року, з позивачем не проведено розрахунок грошової компенсації за речове майно. Крім того існує заборгованість по виплаті матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Як було зазначено судом 25.10.2021 року позивача виключено зі списку особового складу та всіх видів забезпечення. Натомість, остаточний розрахунок в частині виплати сум грошового забезпечення проведено з ним частково лише у грудні 2021 року.
Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягає у не проведенні остаточного розрахунку при звільненні позивача.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець (п.293 Положення №1115/2009).
Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з частинами 2 та 3 статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 вказаного Кодексу.
Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 КЗпП України.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану нею суму.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 зазначеного Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене у вказаній статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору (частина друга статті 117 КЗпП України).
Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.
У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.
При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 вказаного Кодексу.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18.
Суд встановив, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 25 жовтня 2021 року.
Натомість, остаточний розрахунок в частині виплати сум грошового забезпечення, а саме, грошову компенсацію за неотримане речове майно, проведено з позивачем частково лише 30 грудня 2021 року в загальному розмірі 13 828,47 грн.
Враховуючи те, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 25.10.2021 року, відповідач повинен нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, починаючи з 26.10.2021 року.
Суд зазначає, що на користь працівника, щодо якого мала місце несвоєчасність розрахунку при звільненні, підлягає стягненню сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виходячи з кількості робочих днів протягом періоду такої затримки.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а.
Згідно листа Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України №3501-06/219 від 12.08.2020 року «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2021 рік»:
- кількість робочих днів у жовтні 2021 року складає - 20, (кількість днів затримки розрахунку складає - 4);
- кількість робочих днів у листопаді 2021 року складає - 22, (кількість днів затримки розрахунку складає - 22);
- кількість робочих днів у грудні 2021 року складає - 22, (кількість днів затримки розрахунку складає - 20).
Відтак, період з 26.10.2021 року по 29.12.2021 рік є періодом за який відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, та який становить 46 робочих дні.
Згідно довідки №22/294 від 29.11.2021 року військової частини НОМЕР_1 , розмір нарахованого грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становить 24 690,81 грн. Середньоденна заробітна плата позивача становить 404,77 грн.
Затримка розрахунку при звільненні становить 46 календарних днів (період з 26.10.2021 року до 29.12.2021 року).
Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 18 619,42 грн. (середньоденне грошове забезпечення 404,77 грн. х 46 календарних днів).
Крім того, суд вважає за необхідне обраховувати суму, яка підлягає стягненню саме до 29.12.2021 року включно, дати, коли були відсутні зарахування грошових коштів на рахунок позивача.
При цьому, суд зазначає, що на час винесення рішення по даній справи, існує заборгованість відповідача на користь позивача по виплаті матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Таким чином, оскільки на час розгляду даної справи не проведено остаточного розрахунку по виплаті позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, суд вважає, що в частині зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні необхідно обраховувати виходячи з тих видів грошового забезпечення, які були нараховані та виплачені позивачу.
Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08 листопада 2018 року у справі №805/1008/16-а.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з військової частини НОМЕР_1 (17-й Прикордонний загін імені полковника ОСОБА_2 ) на користь ОСОБА_1 моральної (немайнової) шкоду у розмірі 17 000 грн. 00 коп., суд зазначає наступне.
Положеннями статті 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною 1 статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Згідно з статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року №4 (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4, 5 зазначеної Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Факт заподіяння моральної шкоди позивач обґрунтував тим, що протиправні дії відповідачів призвели до:
- моральних страждань через втрату можливості отримання належних йому коштів для себе та сім'ї на життя;
- перебування у стані хвилювання та переживання;
- почуття сорому під час спілкування із родичами, друзями, знайомими та сусідами;
- погіршення стану здоров'я.
Однак, позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами факт перенесених моральних страждань, в зв'язку із невиплатою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а відтак не доведено факту заподіяння моральної шкоди. Позивачем не зазначено, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами такий підтверджується.
За сукупністю наведених обставин підстави для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди відсутні.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, на підставі ст.8 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з'ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 (17-й Прикордонний загін імені полковника ОСОБА_2 ) про визнання протиправною бездіяльність щодо проведення своєчасного не нарахування та не виплати коштів та зобов'язання вчинити певні дії підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат
У прохальній частині позовної заяви позивач також просить суд стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на правову допомогу у розмірі 5 400 грн. 00 коп.
21 березня 2022 року від відповідача надійшли заперечення на заяву про стягнення витрат на правничу допомогу (вхід. №11936/22). В обґрунтування заперечень, відповідач зазначив, що в Акті надання правової допомоги №1 від 20.12.2021 року відповідачем безпідставно зазначені послуги від 15-18.11.2021 року, 17.11.2021 року, 04.12.2021 року, 05.12.2021 року на загальну суму 1890,0 грн. Витрати на зазначені послуги не пов'язані з розглядом даної справи.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Суд звертає увагу на те, що принцип пропорційності при стягненні судового збору у разі часткового задоволення позову щодо позовних вимог немайнового характеру не застосовується.
Відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Частинами 1, 2, 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частинами 4, 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Таким чином, у Кодексі адміністративного судочинства закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов'язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов'язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було винесене судове рішення у справі, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04, п.269).
Частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При цьому, суд звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та покладається на сторону, яка подає таке клопотання.
Судом встановлено, що 18.11.2021 року, між ОСОБА_1 та адвокатом Максименко Олександром Андрійовичем було укладено угоду про надання правової допомоги №016 (далі - Угода).
Згідно п.3 Угоди, змістом доручення є збір документів щодо врегулювання питання з погашення заборгованості при звільненні з 17 прикордонного загону Державної прикордонної служби України.
Також, 18.11.2021 року, між ОСОБА_1 та адвокатом Максименко Олександром Андрійовичем було укладено угоду про надання правової допомоги №017 (далі - Угода).
Згідно п.3 Угоди, змістом доручення є збір документальних доказів, підготовка та подача позову, участь в судових засіданнях в Одеському окружному адміністративному суді.
Відповідно до п.4.2 Додаткової угоди №1 до угоди №017 від 18 листопада 2021 року, за надання правової допомоги за цим договором сторони встановили погодинну оплату з розрахунку 540 грн. / година. Орієнтовно загальна сума гонорару складає 5400 грн. 00 коп.
Згідно акту надання правової допомоги №1 від 20 грудня 2021 року, адвокатом надані наступні послуги:
- надання попередньої консультації клієнту щодо стягнення заборгованості з грошового та речового забезпечення, складенні угоди №016 та №017 від 18.11.2021 року з додатками про надання допомоги в в/ч НОМЕР_1 та суді (90 хв.) - 810 грн. 00 коп.;
- аналіз чинного законодавства у спорах щодо стягнення заборгованості з грошового та речового забезпечення з в/ч НОМЕР_1 (30 хв.) - 270 грн. 00 коп.;
- підготовка та направлення через Нову Пошту адвокатського запиту до в/ч НОМЕР_1 щодо заборгованості (90 хв.) - 810 грн. 00 коп.;
- отримання з Укрпошти та вивчення відповіді в/ч НОМЕР_1 на адвокатський запит (30 хв.) - 270 грн. 00 коп.;
- збір та аналіз судової практики у спорах щодо стягнення заборгованості з грошового та речового забезпечення, середнього заробітку за затримку розрахунку і моральної шкоди (60 хв.) - 540 грн. 00 коп.;
- зустріч з клієнтом та тактичні міркування доцільності подання позову до суду (30 хв.) - 270 грн. 00 коп.;
- підготовка та написання позовної заяви про стягнення заборгованості з грошового та речового забезпечення, середнього заробітку за затримку розрахунку і моральної шкоди (180 хв.) - 1620 грн. 00 коп.;
- підготовка та написання відповіді на відзив та участь у судових засіданнях суду першої інстанції у якості представника позивача (90 хв.) - 810 грн. 00 коп.
Всього - 5 400 грн. 00 коп.
Суд зазначає, що виконані адвокатом роботи з надання консультації клієнту, аналіз чинного законодавства у спорах щодо стягнення заборгованості з грошового та речового забезпечення, а також збір та аналіз судової практики - охоплюються виконаною роботою щодо підготовки позовної заяви, а тому не є такими, що належать до стягнення. Також, не підлягають стягненню витрати адвоката на участь у судових засіданнях, оскільки розгляд даної справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Таким чином, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та складності виконаної адвокатом роботи, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру витрат на надання правничої допомоги та стягнути з відповідача на користь позивача 1500,00 гривень на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Вказана позиція суду відповідає позиції Верховного Суду висловленій у постанові №301/2534/16-ц від 31 липня 2020 року.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на зазначене та згідно із ст.139 КАС України судові витрати позивача в загальній сумі 1816 грн. 00 коп., що сплачені згідно квитанції №59923140 від 16.12.2021 року підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 (17-й Прикордонний загін імені полковника ОСОБА_2 ).
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 242-246 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 Прикордонний загін імені полковника ОСОБА_2 ) про визнання протиправною бездіяльність щодо проведення своєчасного не нарахування та не виплати коштів та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (17-й Прикордонний загін імені полковника ОСОБА_2 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань під час проходження служби у розмірі 12 345 грн. 40 коп.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (17-й Прикордонний загін імені полковника ОСОБА_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань під час проходження служби у розмірі 12 345 грн. 40 коп.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 Прикордонний загін імені полковника ОСОБА_2 ) щодо невиплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні ОСОБА_1 .
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (17-й Прикордонний загін імені полковника ОСОБА_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 26.10.2021 року по 29.12.2021 рік у розмірі 18 619 грн. 42 коп.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 (17-й Прикордонний загін імені полковника ОСОБА_2 ) на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 1816,00 грн. (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень нуль копійок).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 (17-й Прикордонний загін імені полковника ОСОБА_2 ) на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 1500 грн. 00 коп. (одна тисяча п'ятсот гривень нуль копійок).
Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач: військова частина НОМЕР_1 (17-й Прикордонний загін імені полковника Олександра Жуковського) (вул. Гаврила Музиченка, 31, м. Ізмаїл, Одеська область, 68600, код ЄДРПОУ 14321860).
Суддя С.О. Cтефанов