Справа №380/5398/22
18 квітня 2022 року
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Сасевича О.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Яворівського відділу державної виконавчої служби у Яворівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про скасування арешту майна, -
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Яворівського відділу державної виконавчої служби у Яворівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) із вимогою про скасування арешту усього нерухомого майна ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), номери записів про обтяження 7917864 та 7917886, що зареєстровано 03.12.2017 року індексний номер 17672861 від 03.12.2014 року на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження серія та номер: ВП 44022322 виданий 01.12.2014 року Відділом державної виконавчої служби Яворівського районного управління юстиції Львівської області, державним виконавцем Василів Іриною Василівною.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою від 01 грудня 2014 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в рамках виконавчого провадження №44022322 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Яворівського районного управління юстиції Львівської області Василів Іриною Василівною було постановлено накласти арешт на все майно, що належить боржнику - ОСОБА_2 . Підставою для відкриття вищевказаного виконавчого провадження №44022322 стала вимога про сплату боргу №Ф-50 від 17.06.2014 року, видана Яворівським відділенням Городоцької ОДПІ про стягнення 815,39 грн. Однак зважаючи на погашення позивачем боргу за податковою вимогою №Ф-50 від 17.06.2014 року відповідач арешту з майна позивача не зняв.
Ухвалою судді від 21.03.2022 року позову заяву було залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення її недоліків.
29.03.2022 року від позивача на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою судді від 04.04.2022 року в справі було відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.
Відповідач правом на подання відзиву, передбаченим статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України не скористався, свою позицію стосовно позову не висловив. Оскільки у Львівському окружному адміністративному суді обмежено відправлення поштової кореспонденції через відсутність коштів, ухвалу про відкриття провадження у справі від 04.04.2022 та копію позовної заяви було доставлено в електронний кабінет відповідача через підсистему «Електронний суд».
Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, оскільки суб'єкт владних повноважень не подав відзиву на позов без поважних причин, суд кваліфікує це як визнання позову.
Частиною 6 ст. 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
В судове засідання, призначене на 18.04.2022 року з'явилась представник позивача, яка позов підтримала та просила такий задовольнити. Відповідач явку свого уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, однак був належним чином повідомлений про дату, місце та час його проведення. Окрім цього ухвалою суду без виходу до нарадчої кімнати було поновлено позивачу строк для звернення до адміністративного суду.
За результатом проведеного судового засідання суд ухвалою без виходу до нарадчої кімнати вирішив перейти до письмового провадження для винесення рішення.
Розглянувши позов, подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторони у справі, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
Державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Яворівського районного управління юстиції Львівської області Василів І.В. 01.12.2014 року було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні №44022322, якою постановлено накласти арешт на все майно, що належить боржнику - ОСОБА_2 , а також заборонено його відчужувати.
Згідно повідомлення про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2021 року №13035/5/13-01-13-07-13, виданого Головним управлінням ДПС у Львівській області, ОСОБА_3 16.01.2015 року було погашено борг в сумі 815,39 грн., а вимога №Ф-50У від 17.06.2014 року вважається відкликаною.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №301032351 від 23.02.2022 року, у власності ОСОБА_4 перебуває: земельна ділянка з кадастровим номером 4625882900:04:001:1798 та земельна ділянка з кадастровим номером 4625882900:04:001:0682, які знаходяться в с. Вроців, Яворівського району, Львівської області.
Як вбачається з актуальної інформації про державну реєстрацію обтяжень (номер запису про обтяження: 7917864 та 7917886) цієї ж інформаційної довідки №301032351 від 23.02.2022 року, на вищевказані земельні ділянки на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборон його відчуження від 01.12.2014 року ВП№44022322 було накладено арешт.
Представник позивача 15.12.2021 року звернулась до Яворівського відділу державної виконавчої служби у Яворівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) щодо надання можливості ознайомитись із матеріалами виконавчого провадження №44022322.
Відповіддю Яворівського відділу державної виконавчої служби у Яворівському районі Львівської області представника позивача було повідомлено, що згідно даних АСВП ВП №44022322 завершено 29.12.2014 року та здано до архіву відділу ДВС. Відповідно до Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25.12.2008 року за №2274/5 та чинного на момент завершення вище вказаного виконавчого провадження, строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 (один) рік. Виконавчі провадження, строки зберігання яких закінчились, підлягають знищенню.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначає стаття 287 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV (чинним станом на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №606-XIV).
Згідно статті 1 Закону №606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Пунктом 5 частини 3 статті 11 Закону №606-XIV Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
У відповідності до частин 1 і 2 статті 50 Закону №606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Аналізуючи вищенаведені норми права суд зазначає, що за наявності підстав для завершення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, якою одночасно знімає всі накладені обтяження (в тому числі арешт) з майна боржника.
Судом встановлено, що постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Яворівського районного управління юстиції Львівської області Василів І.В. у виконавчому провадженні №44022322 було накладено арешт на майно ОСОБА_2 та оголошено заборону на його відчуження.
Як вбачається з відповіді Яворівського відділу державної виконавчої служби у Яворівському районі Львівської області, виконавче провадження №44022322 було завершено 29.12.2014 року та здано до архіву відділу ДВС. Окрім цього, по спливу трирічного строку зберігання, таке виконавче провадження було знищено.
За цих обставин у державного виконавця були передбачені ч.ч. 1, 2 ст. 50 Закону №606 підстави для скасування вжитих заходів примусового виконання рішення, зокрема для зняття арешту, накладеного на майно боржника, і скасування заборони на його відчуження, про що державний виконавець повинен був зазначити у постанові про закінчення виконавчого провадження.
Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №301032351 від 23.02.2022 року, земельні ділянки з кадастровими номерами 4625882900:04:001:1798 та 4625882900:04:001:0682, які перебувають у власності ОСОБА_2 , знаходяться під арештом (підстава для державної реєстрації: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, серія та номер: ВП44022322 від 01.12.2014 року)
За відсутності матеріалів виконавчого провадження №44022322 внаслідок їх знищення, суд позбавлений можливості достовірно встановити факт не зазначення в постанові про закінчення виконавчого провадження частини про зняття арешту з майна боржника. Водночас, зважаючи на неподачу відповідачем відзиву на позовну заяву та інформацію, зазначену в інформаційній довідці №301032351 від 23.02.2022 року, суд може презюмувати, що такого державним виконавцем при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження зроблено не було.
Допущене державним виконавцем порушення вимог Закону №606-XIV призвело до того, що застосований до позивача арешт майна і заборона на його відчуження продовжують діяти на час розгляду справи судом і стосовно позивача діє обтяження на все нерухоме майно.
Суд вважає, що дія вжитих державним виконавцем стосовно позивача заходів примусового виконання рішення, легітимна мета яких відпала у зв'язку з погашенням ОСОБА_3 боргу за податковою вимогою №Ф-50 від 17.06.2014 року і завершення виконавчого провадження, безумовно не відповідає інтересам позивача, пов'язаним з набуттям нею майна і її законним очікуванням на припинення цих заходів.
За обставин цієї справи (не зняття державним виконавцем арешту і заборони на відчуження майна боржника, завершення виконавчого провадження, знищення виконавчого провадження за термінами зберігання і відсутність підстав для відновлення виконавчого провадження), а також враховуючи відсутність спору про право щодо конкретно визначеного майна, суд вважає, що випадок, який розглядається у даній справі, підпадає під дію частини 5 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII, згідно якої арешт може бути знятий за рішенням суду.
Згідно з пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Констатувавши допущення порушення державним виконавцем вимог законодавства та інтересів позивача внаслідок не зняття арешту і заборони на відчуження його майна та з метою повного і ефективного захисту майнових інтересів позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для зняття арешту з майна, належному ОСОБА_1 , та заборони щодо його відчуження, накладеного постановою державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 01.12.2014 у межах виконавчого провадження 44022322.
Згідно з частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно приписів ч.ч. 1 та 2 ст. 77 КАСУ кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За статтею 90 КАСУ суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Підсумовуючи викладене вище в сукупності, суд зазначає, що відповідач як суб'єкт владних повноважень за правилами частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України не довів юридичну правильність і фактичну обґрунтованість спірного рішення.
Відтак, за встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, внаслідок чого позовні вимоги слід задовольнити повністю.
Щодо стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу суд керується таким.
Відповідно до статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:1) на професійну правничу допомогу;2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з частини 4 статті 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У відповідності до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Судом встановлено, що 15.12.2021 позивачем укладено Договір про надання юридичної (правової) допомоги №15/12 з адвокатом Бельдій Н.В.
Згідно ордеру на надання правничої допомоги на підставі договору, представник інтересів позивача адвокат Бельдій Н.В.
Згідно акту №1-15/12 від 23.02.2022 року, адвокатом було надано позивачу наступні послуги:
1) проведення правового аналізу документів, що пов'язані із позовом: 5000,00 грн.;
2) надання усних консультацій: 500,00 грн.;
3) складення позовної заяви про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії: 2500,00 грн.
Загальна сума до оплати за виконану роботу становить 8000,00 грн.
Судом також встановлено, що доказом понесення витрат позивача на правничу допомогу є квитанція до прибуткового касового ордера №1-15/12 від 23.02.2022, згідно якої позивач сплатила 8000,00 грн.
Разом з тим, на переконання суду, розмір понесених витрат на правничу допомогу в сумі 8000,00 грн. по даній справі не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.
Відповідно до частин дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року N 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У даному випадку суд зазначає, що дана справа згідно положень статей 4, 12, 262 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами у справі.
Вказаний обсяг виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом, суд вважає завищеним, оскільки дана справа незначної складності з сталою правовою позицією та не потребує значної затрати часу на вказані роботи.
Також, судом враховано відомості Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій (в т.ч. рішення Верховного Суду у зразковій справі) з аналогічного предмету спору та аналогічними мотивами тим, що приведені у адміністративному позові позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці даного адміністративного позову.
Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Вказаний висновок Верховного Суду у відповідності до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд враховує під час вирішення такого питання.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі East/WestAllianceLimited проти України, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
З огляду на вказані обставини справи, суд вважає, що визначений проміжок часу у підготовці даного позову та вартістю таких послуг у розмірі 8000,00 грн. за наявності в Єдиному державному реєстрі судових рішень з аналогічних спорів не є співрозмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
Відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, також враховуючи предмет позову, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 3000,00 грн.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір в сумі 992,40 грн., який належить стягнути з відповідача на її користь.
Керуючись ст. ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 287, 295 КАС України, суд, -
адміністративний позов ОСОБА_1 до Яворівського відділу державної виконавчої служби у Яворівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про скасування арешту майна - задовольнити повністю.
Зняти арешт на майно ОСОБА_1 і заборону на його відчуження, накладений на підставі постанови державного виконавця відділу державної виконавчої служби Яворівського районного управління юстиції Львівської області від 01.12.2014 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у межах виконавчого провадження №44022322.
Стягнути з Яворівського відділу державної виконавчої служби у Яворівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) (81000, Львівська область, м. Яворів, вул. Львівська, 2; ЄДРПОУ: 34978144) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн. 40 коп.
Стягнути з Яворівського відділу державної виконавчої служби у Яворівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) (81000, Львівська область, м. Яворів, вул. Львівська, 2; ЄДРПОУ: 34978144) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 18.04.2022 року.
Суддя Сасевич О.М.