справа № 380/24718/21
18 квітня 2022 року
м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді О.Желік розглянувши у в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Яворівського районного відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м.Львів) про зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Яворівського районного відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м.Львів), в якому просить:
- зобов'язати відповідача закінчити виконавче провадження № 59811184 та зняти арешт із майна та коштів позивача.
- стягнути із відповідача у користь позивача завдану моральну шкоду у розмірі 6500,00 гривень.
- стягнути з відповідача у користь позивача судові витрати: судовий збір - 1984,80 гривень та витрати на правову допомогу - 5500,00 гривень.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постанова по справі про адміністративне правопорушення серії ЛВ № 31921 від 11.05.2019 року, згідно якої накладено адміністративне стягнення на ОСОБА_1 у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн. скасована рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 12.12.2019 року у справі № 461/3623/19. Відтак, виконавче провадження № 59811184 щодо примусового виконання вищенаведеної постанови, підлягає закінченню. Відповідно, арешт накладений на майно (кошти) боржника знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Ухвалою судді від 28.02.2022 року, згідно п.3 ч.3 ст.246 КАС України відкрито спрощене провадження в адміністративній справі. Відповідачу встановлено строк для надання відзиву на позовну заяву, а також надання належним чином завірених копій усіх матеріалів виконавчого провадження № 59811184.
Ухвалою суду від 10.01.2022 року витребувано від Глибоцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області та Яворівського районного відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м.Львів) матеріали виконавчого провадження ВП 59811184.
06.04.2022 року на виконання вимог ухвали Яворівським районним відділом Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м.Львів) скеровано на адресу суду належним чином завірені копії виконавчого провадження № 59811184.
Станом на день розгляду справи відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, відтак суд, керуючись ч. 6 ст. 162 КАС України вирішує справу за наявними матеріалами.
В судове засідання призначене на 18.04.2022 року відповідач не з'явився, за відсутності заперечень з боку позивача судом здійснено перехід в письмове провадження для подальшого розгляду справи.
Судом встановлені наступні обставини:
11.05.2019 року інспектором з паркування управління безпеки міста Львівської міської ради винесено постанову № ЛВ 31921, відповідно до якої ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн.
14.08.2019 року державним виконавцем Глибоцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області на виконання постанови серії ЛВ № 31921 відкрито виконавче провадження № 59811184, про що винесено відповідну постанову.
19.11.2019 року постановою державного виконавця Глибоцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області виконавче провадження № 59811184 передано до Яворівського районного відділу Державної виконавчої служби Західного-Міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м.Львів).
12.12.2019 року Глибоцький районний суд Чернівецької області виніс рішення у справі № 461/3623/19 за позовом ОСОБА_1 до інспектора з паркування управління безпеки міста Львівської міської ради Бацика Володимира Васильовича, яким скасував постанову інспектора з паркування управління безпеки міста Львівської міської ради серії ЛВ № 31921 від 11.05.2019 року. Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області у справі № 461/3623/19 набрало законної сили 24.12.2019 року.
04.05.2020 року державним виконавцем Яворівського районного відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м.Львів) винесено постанову про прийняття виконавчого провадження № 59811184.
26.09.2021 року державним виконавцем Яворівського районного відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м.Львів) винесена постанова про розшук майна боржника, а саме оголошено в розшук автомобіль SUBARU, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
26.09.2021 року державним виконавцем Яворівського районного відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м.Львів) винесено постанову про накладення арешту на грошові кошти, що містяться на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника.
При вирішенні спору по суті суд керується таким.
Згідно із ст.1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.3 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих документів, таких як постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом
Згідно із п.5 ч.1 ст.39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Відповідно до ч.1 ст.40 Закону України "Про виконавче провадження" у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Як встановлено судом, після відкриття виконавчого провадження на виконання постанови серії ЛВ № 31921, дана постанова, відповідно до якої ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн. була скасована рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області у справі № 461/3623/19.
Таким чином, суд приходить до висновку, що виконавче провадження № 59811184 на виконання постанови серії ЛВ № 31921, в порядку п.5 ч.1 ст.39 Закону України "Про виконавче провадження" підлягає закінченню, арешт накладений на майно (кошти) боржника знімається відповідно до ч.1 ст.40 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно позовні вимоги позивача в цій частині підлягають до задоволення.
Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди в розмірі 6500,00 грн., суд зазначає наступне.
Згідно п.п. 3, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року №4 ( з внесеними змінами) моральна шкода може полягати у порушенні права власності, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми при настанні інших негативних наслідків, крім того у кожній справі суду необхідно з'ясовувати характер правовідносин сторін та чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Ураховуючи наведені положення для задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди вказана шкода повинна бути не лише передбачена, зокрема, спеціальним законом, а і підтверджена доказами, які повинні бути надані позивачем разом із такою вимогою.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач таких доказів суду не надав.
Таким чином, підстави для задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди - відсутні.
Суд враховує положення Висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява N 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява N 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 5500,00 грн. суд зазначає таке.
Відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Частинами 1, 2, 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частинами 4, 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Таким чином, у Кодексі адміністративного судочинства закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов'язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов'язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було винесене судове рішення у справі, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04, п.269).
Частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При цьому, суд звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та покладається на сторону, яка подає таке клопотання.
Судом встановлено, що 10.06.2020 року, між позивачем та адвокатом Цебаком Іваном Семеновичем укладено договір про надання правової допомоги №07/20, 11.06.2020 року між позивачем та адвокатом Цебаком Іваном Семеновичем укладено договір про надання правової допомоги №08/20.
Згідно звітів про надану правову допомогу адвокатом надано клієнту такі послуги:
- консультація (правове регулювання та судова практика) щодо зняття арешту із майна боржника (4 години) - 2500,00 грн.;
- консультація (правове регулювання та судова практика) щодо відшкодування матеріальної шкоди за накладення арешту на все майно у межах виконавчого провадження № 59811184 від 14.08.2019 року (6 годин) - 3000,00 грн.
Загальна вартість - 5500,00 грн.
На підтвердження сплати за надані послуги позивачем надано суду прибуткові касові ордери на суму 2500,00 грн. та 3000,00 грн. відповідно.
При цьому, суд вважає, що враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та складності виконаної адвокатом роботи, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру витрат на надання правничої допомоги та стягнути з відповідача на користь позивача 2000,00 гривень на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Вказана позиція суду відповідає позиції Верховного Суду висловленій у постанові №301/2534/16-ц від 31 липня 2020 року.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 139, 205, 242-246, 255, 262-263, 287, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до Яворівського районного відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м.Львів) про зобов'язання вчинити дії - задоволити частково.
Зобов'язати Яворівський районний відділ Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м.Львів) (81000, м.Яворів, вул.Львівська,2, код ЄДРПОУ 34978144) закінчити виконавче провадження № 59811184 та зняти арешт накладений на майно (кошти) боржника - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ).
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Яворівського районного відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м.Львів) (81000, м.Яворів, вул.Львівська,2, код ЄДРПОУ 34978144) 2000 (дві тисячі) гривень 00 коп. понесених витрат на професійну правничу допомогу.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Яворівського районного відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м.Львів) (81000, м.Яворів, вул.Львівська,2, код ЄДРПОУ 34978144) 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривень 40 коп. сплаченого судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Желік О.М