справа№380/14024/21
15 квітня 2022 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Коморного О.І., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу.
Обставини справи:
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогою визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області від 04 червня 2021 року № Ф-8141-51 про сплату боргу (недоїмки) на суму 26721,56 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 25 серпня 2021 року позивач з додатку «Дія» дізнався по наявність щодо нього Виконавчого провадження ВП 66437706, з приводу виконання вимоги ГУ ДПС у Л/о про сплату боргу № Ф-8141-51 від 04.06.2021 року про стягнення 26721,56 грн. З цього ж додатку, у вкладці «податки/стан розрахунків з бюджетом» вбачається, що вказана сума заборгованості пов'язана зі сплатою ЄСВ позивача як фізичної особи-підприємця. З сервісу «Електронний кабінет платника податків», було з'ясовано, що з 2018 року, фіскальний орган нараховував Позивачу ЄСВ як фізичній особі-підприємцю, у т.ч., які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність. Позивач вважає, що нарахування ЄСВ є протиправним, а вимога ГУ ДПС у Л/о про сплату боргу № Ф-8141-51 від 04.06.2021 року підлягає скасуванню оскільки з 20.07.2018 року, діяльність позивача як фізичної особи підприємця є припиненою, за власною заявою, про що у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань внесено запис № 24150060005015933. Крім того з 20 липня 2017 року, позивач перебуває у трудових відносинах з Адвокатським об'єднанням «Статус-КВО», яке сплачує ЄСВ за позивача увесь цей період часу. Доходів від здійснення діяльності як фізичної особи-підприємця чи самозайнятої особи, позивач не отримує з 2018 року. Вказує, що інше тлумачення норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Зазначає, що оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього нараховував та сплачував роботодавець, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску ще й позивачем.
Ухвалою від 28.08.2021 вжито заходів забезпечення позову.
Ухвалою від 31.08.2021 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач, позов не визнав, долучив до матеріалів справи відзив на позовну заяву в якому зазначив, що оскаржувана вимога від 04.06.2021р сформована контролюючим органом внаслідок наявності у позивача недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Вказує, що відповідно до пунктів 1, 5 частини першої ст. 4 Закону України від 08 липня 2010 року N 2464-УІ -"Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є: роботодавці, зокрема підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, які використовують найману працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську діяльність. Базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24 березня 1995 року N 108/95-ВР "Про оплату праці", та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п. 1 частини першої ст. 7 Закону N 2464). Для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, базою нарахування єдиного внеску є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом N 2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 частини першої ст. 7 Закону N 2464 в редакції Закону України від 06 грудня 2016 року N 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України"). Відповідно до норм частини п'ятої ст. 8 Закону N 2464 єдиний внесок для платників єдиного внеску встановлено у розмірі 22 відс. згідно з визначеної у ст. 7 Закону N 2464 бази нарахування єдиного внеску. Платники єдиного внеску зобов'язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (п. 1 частини другої ст. 6 Закону N 2464). Відповідач зазначає, що загальні правила подання звітності визначені Порядком формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 р. N 435, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2015 р. за N 460/26905 (далі - Порядок N 435). Страхувальники (роботодавці), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами зобов'язані формувати та подавати до органів доходів і зборів звіт щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Звіт) протягом 20 календарних днів, що настають за останнім днем звітного періоду (п. 1 розділу III Порядку N 435). Звітним періодом є календарний місяць. Звіт про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів подається за формою N Д4 згідно з додатком 4 до Порядку N 435. " Водночас відповідно до п. 4 розділу III Порядку N 435 особи, які провадять незалежну професійну діяльність, формують та подають самі за себе до органів доходів і зборів Звіт один раз на рік до 01 травня року, що настає за звітним періодом. Звітним періодом для них є календарний рік. Звіт подається за формою N Д5 згідно з додатком 5 до Порядку N 435. Отже, протягом 2017 - 2021 рр. особа, яка провадила незалежну професійну діяльність та не отримувала дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року від такої діяльності, зобов'язана визначити базу нарахування єдиного внеску незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем. Сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. При цьому відповідно до п. 13 розділу II Порядку N 435 особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов'язані подавати самі за себе Звіт незалежно від того, чи ведуть вони таку діяльність. Вказує, що аналіз зазначених норм свідчить про те, що законодавець розмежовує платників єдиного внеску на роботодавців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. Відповідач вказує, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ДПС у Львівській області (Франківський район м. Львова) як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю. Стан платника податків « 0-платник податків за основним місцем обліку». 17.04.2006р. взятий на облік як платник єдиного внеску (підтверджується долученими до відзиву реєстраційними даними платника податків). Відповідно до ст. 4 Закону України від 08 липня 2010 року N 2464-УІ платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність. Внесення запису до ЄДРЮОФОПГФ про припинення підприємницької діяльності фізичної особи підприємця не позбавляє позивача статусу платника ЄСВ, оскільки він є особою, яка провадить незалежну професійну діяльність. Згідно карток особових рахунків недоїмка ОСОБА_1 із сплати єдиного соціального внеску станом на 04.06.2021р. становить 26 721,56 грн. (в тому числі за 2018р. - 6 109,54 грн.; за 2019р. - 11 016,72 грн.; за 2020р. - 9 595,30 грн.) . Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується. При виставленні вимоги про сплату боргу контролюючий орган діяв у відповідності до чинного законодавства України. Враховуючи наведене, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову.
Ухвалою від 15.04.2022 відмовлено у залишенні позовної заяви без розгляду.
Ухвалою від 15.04.2022 відмовлено у розгляді справи у порядку загального позовного провадження.
Суд всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та -
встановив:
Позивач, ОСОБА_1 , зареєстрований фізичною особою-підприємцем 13.04.2006, а державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням проведена 20.07.2018 року.
Відповідно до реєстраційних даних позивача в ДПІ за неосновним місцем обліку міститься запис 94 - фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю. Дата встановлення ознаки незалежної професійної діяльності 11.04.2013 - адвокат, 22.04.2013 - арбітражний керуючий.
За даними реєстрів про реєстрацію незалежної професійної діяльності позивач з 13.04.2006 - арбітражний керуючий, з 13.04.2006 - адвокат.
Відповідно до відомостей форми ОК-7 Пенсійного фонду України, позивач є працівником адвокатського обєднання «Статус-Кво» з липня 2017 по червень 2021.
Згідно карток особових рахунків недоїмка ОСОБА_1 із сплати єдиного соціального внеску станом на 04.06.2021р. становить 26721,56 грн. (в тому числі за 2018р. - 6109,54 грн.; за 2019р. - 11016,72 грн.; за 2020р. - 9595,30 грн.)
Головним управлінням ДПС у Львівській області виставлено вимогу від 04.06.2021 № Ф-8141-51 на суму 26721 грн.
Позивач, не погоджуючись з оскаржуваною вимогою, вважаючи її протиправною та такою, що підлягає скасуванню, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до пункту 14.1.195 статті 14 Податкового Кодексу України, працівник фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до пункту 14.1.226 статті 14 Податкового Кодексу України, самозайнята особа платник податку, який є фізичною особою підприємцем або проводить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність участь фізичної особи в науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу самозайнятої особи Законом №2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, діяльності, спрямованої на отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці або як самозайняті особи, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Верховним Судом неодноразово розглядалися спори про обов'язок фізичної особи - підприємця, яка є одночасно найманим працівником, сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Так, зокрема, у постановах від 27 листопада 2019 року (справа № 160/3114/19), від 04 грудня 2019 року (справа № 440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 01 вересня 2020 року (справа № 380/2239/20) суд касаційної інстанції висловив правову позицію про відсутність такого обов'язку, оскільки це спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого внеску.
У постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 адміністративне провадження №К/9901/28514/19 Верховним Судом сформовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці або самозайняті особи (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Таким чином, з урахуванням наведеного, суди при вирішенні спору повинні перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця або самозайнятої особи; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.
У Постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі №580/971/19 суд зазначив, що «системний аналіз норм Закону №2464-VI та Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1 дає підстави для висновку про відсутність повноважень у контролюючого органу за власною ініціативою без наявності звітності платника єдиного внеску (особи, яка провадить незалежну професійну діяльність/фізичної особи-підприємця), в якій містяться відомості про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, вносити зміни (подавати інформацію до ПФУ щодо змін) до облікової картки платника єдиного внеску шляхом встановлення «ознаки незалежної професійної діяльності» та відповідно нараховувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску на місяць, визначеного Законом як граничний мінімальний внесок для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.
Отже, за встановленими у цій справі обставинами, позивач не перебував на обліку платника єдиного внеску як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, та відповідно не подавав звітність як такий платник, а контролюючий орган самостійно встановив позивачу як платнику єдиного внеску ФОП ознаку незалежної професійної діяльності, що за висновками ВС у зразкові справі є неправомірним. Відповідно, неправомірним є і нарахування на цій підставі єдиного внеску.
Нарахування контролюючим органом ЄСВ позивачу як особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність, спричиняє подвійну його сплату, оскільки такий внесок сплачувався позивачем самостійно, як фізичною особою-підприємцем.
Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Оскільки позивач як фізична особа-підприємець сплачував єдиний внесок у порядку та розмірах, визначених законодавством, в розмірі не менше мінімального, це виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, яка має право провадити незалежну професійну діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Аналогічна правова позиція викладена у Постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та від 5 грудня 2019 року (справа №260/358/19)».
У Постанові Касаційного адміністративного суду від 27.10.2021 у справі № 440/325/19 суд сформував позицію у яких випадках адвокат повинен сплачувати ЄСВ.
Верховний Суд зазначив, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, незалежної професійної діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. А отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Наявність свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, посвідчує лише право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання прибутку від такої діяльності.
Відповідно до Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець в розмірі, не менше мінімального страхового внеску,що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, коли він був найманим працівником і не здійснював адвокатської діяльності як самозайнята особа.
А отже, Верховний Суд дійшов висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. У випадку (якщо особа є найманим працівником), то така особа є застрахованою, і відповідно платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а отже мета збору єдиного внеску досягається за рахунок сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Згідно з ч. 5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З аналізу правових висновків Верховного Суду у вищенаведених справах суд зазначає, що фізична особа-підприємець або самозайнята особа (арбітражний керуючий, адвокат) звільняється від сплати єдиного внеску у випадку встановлення судом, що нею підприємницька діяльність не здійснюється, дохід від такої діяльності не отримується та вказана особа перебуває у трудових відносинах та за неї єдиний внесок сплачує роботодавець.
Судом встановлено згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-7 реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що ОСОБА_1 у період з липня 2017 року по червень 2021 рік був найманим працівником у адвокатському обєднанні «Статус-Кво».
У вказаний період, який включає строк, за який позивачу нараховано суми єдиного внеску оскаржуваною вимогою, роботодавцем позивача здійснювались відрахування єдиного соціального внеску за ОСОБА_1 до бюджету.
Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження іншої незалежної професійної діяльності (адвоката, арбітражного керуючого) судом не встановлено. ГУ ДПС у відзиві про наявність таких доходів не зазначало.
Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється податковим органом незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як самозайнятою особою, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18.
З огляду на вищевикладене та приписи ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувану податкову вимогу №Ф-8141-51 від 04.06.2021, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 року Справа "Руїз Торіха проти Іспанії" (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, на підставі ст.8 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з'ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною скасування вимоги Головного управління ДПС у Львівській області підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки суд дійшов висновку задовольнити позовні вимоги повністю, судовий збір у сумі 908,00 грн підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області.
Керуючись ст.ст. 72, 73, 139, 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд, -
ухвалив:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 04 червня 2021 № Ф-8141-51.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (79026, м. Львів, вул. Стрийська 35, код ЄДРПОУ ВП 43968090) судовий збір в сумі 908,00 грн (дев'ятсот вісім гривень, 00 копійок).
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст рішення складений 15.04.2022.
Суддя Коморний О.І.