м. Вінниця
19 квітня 2022 р. Справа № 120/18140/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Агрономічної сільської ради про визнання протиправним рішення, зобов"язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Агрономічної сільської ради (далі - відповідач) про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, однак у відповідь отримав відмову, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.
На думку позивача, рішення відповідача про відмову у наданні дозволу є протиправним, оскільки нормами Земельного кодексу України встановлено, що рішення має бути вмотивованим, а підстави для відмови в наданні такого дозволу чітко визначені в ч.7 ст.118 ЗК України, проте рішення відповідача не містить будь-яких обґрунтувань такої відмови.
Ухвалою суду від 19.01.2022 відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, у письмовому провадженні без виклику (повідомлення) сторін. Також встановлено сторонам строк для подання заяв по суті справи.
У встановлений судом строк відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив щодо задоволення даного позову. Зокрема зазначив, що при прийнятті оскаржуваного рішення сільською радою враховано, що земельна ділянка, яку бажає отримати у власність позивач розташована в прибережній захисній смузі, що підтверджується Генеральним планом та планом Зонування території с. Бохоники Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області. За наведених обставин, з урахуванням положень ч. 2 ст. 61 Земельного кодексу України та висновків постійної комісії з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва територій, архітектури, благоустрою, житлово-комунального господарства, транспорту та комунальної власності, відповідач вважає, що відмова в даному випадку є правомірною та відповідає вичерпним підставам, визначеним в ч. 7 ст. 118 ЗК України.
Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якому виклав свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень.
З'ясувавши доводи сторін, викладені в заявах по суті справи, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним доказам у їх сукупності, суд встановив наступне.
29.06.2021 ОСОБА_1 звернувся до Агрономічної сільської ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, яка знаходиться на території Агтономічної ОТГ.
До зазначеної заяви позивачем, окрім іншого, долучено викопіювання бажаного місця розташування земельної ділянки.
За наслідком розгляду вказаного звернення, 10.08.2021 13 сесією 8 скликання Агрономічної сільської ради прийнято рішення №780, яким відмовлено позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення сільськогосподарського господарства орієнтовною площею 2,00 га. Підставою для відмови зазначено: згідно генерального плану с. Бохоники, місцезнаходження бажаної земельної ділянки, не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, вважаючи його протиправним та таким, що порушує його права, позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно із ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
За змістом статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких належать, зокрема, землі сільськогосподарського призначення.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
В силу вимог п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Отже, закон гарантує громадянам України право на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.
Згідно з пунктами "а", "б" статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Як визначено пунктом "б" частини першої статті 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Частинами першою, другою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (пункт "в" частини третьої статті 116 ЗК України).
Пунктом "б" частини першої статті 121 ЗК України визначено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відтак Земельний кодекс України встановлює конкретний перелік підстав для відмови у наданні громадянину дозволу на розроблення проекту землеустрою. Такими підставами може бути виключно невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі № 360/2334/17.
Крім того, виходячи з аналізу статті 118 ЗК України та інших пов'язаних з нею норм цього Кодексу, можна дійти висновку, що порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:
- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;
- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, процедура безоплатного отримання земельних ділянок громадянами чітко регламентується законом. Така процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо вирішення "земельного" питання. У світлі вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання зазначеними органами встановленої законом процедури є обов'язковим.
Судом встановлено, що оскаржуваним рішенням за № 780 від 10.08.2021 було відмовлено позивачу у наданні дозволу да розробку проекту землеустрою підстав не відповідності визначеної позивачем в клопотанні земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації.
Втім, суд не може погодитися із законністю наданої позивачу відмови та вважає, що вищевказана підстава для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є неправомірною та не відповідає обставинам справи.
Так, загальне формулювання "невідповідність місця розташування земельної ділянки, яку бажає отримати позивач вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації" має бути пояснена у самому рішенні вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, тощо.
Вказаний висновок узгоджується із встановленими законом вимогами щодо "обґрунтованості рішення", що полягають у дослідженні суб'єктом владних повноважень усіх обставин, що є істотними у процесі його прийняття, аналізі таких обставин та їх правової оцінки. Усі мотиви, якими керується суб'єкт у процесі оцінки та аналізу обставин повинні бути чітко та повно відображені у рішенні. В такий спосіб зацікавленій особі створюються гарантії того, що навіть у випадку якщо рішення прийнято не на її користь, він зможе оскаржити його, та обґрунтувати свою незгоду із одним чи декількома аргументами, які чітко зазначені в рішенні.
В рішенні у справі № 805/4508/16-а Верховний Суд зазначав, що стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб'єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus) заява № 32181/04); пункт 44 рішення у справі "Брайєн проти Об'єднаного Королівства" (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus) заява № 32181/04; пункти 47-56 рішення у справі "Путтер проти Болгарії" (Putter v. Bulgaria) заява № 38780/02).
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішення було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. У рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, ЄСПЛ вказує на те, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Разом з тим, у спірному рішенні Агрономічною сільською радою не зазначено, в чому саме полягає невідповідність місця розташування бажаної до відведення земельної ділянки вимогам законодавства, рішення не містить жодного обґрунтування (мотивації) на підтвердження того, з яких міркувань виходив відповідач при його прийнятті, крім посилань на загальні норми Земельного кодексу України.
Так, статті 60, 62 Земельного кодексу України стосуються прибережних захисних смуг, та обмежень у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах.
У свою чергу, статті 87, 88, 90 Водного кодексу України стосуються водоохоронних зон, прибережних захисних смуг та обмежень господарської діяльності в прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах.
Проте, оскаржуване рішення не містить будь-яких посилань на те, в чому саме полягає невідповідність зазначеної позивачем в клопотанні від 29.06.2021 земельної ділянки вищенаведеним статтям Земельного кодексу України та Водного кодексу України.
З огляду на вказане, суд зазначає, що при прийнятті оскаржуваного рішення Агрономічною сільською радою не дотримано вимоги частини 7 статті 118 Земельного кодексу України щодо належного мотивування причин відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
В свою чергу надаючи оцінку доводам сторони відповідача наведеним у відзиві на позовну заяву щодо розташування бажаної позивачем земельної ділянки в прибережній захисній смузі суд зазначає наступне.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що підставою для відмови позивачам у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність стало знаходження бажаної позивачем земельної ділянки в прибережній захисній зоні.
Разом з тим, всупереч положенням частини 2 статті 77 КАС України відповідачем не доведено належними доказами, що спірна земельна ділянка розташована у прибережній захисній смузі. При цьому суд вважає неналежним доказом надане Генеральний план та план зонування території с. Бохоники Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області, оскільки з надані суду викопіювань неможливо встановити площу захисної смуги, а також чи перетинає бажана позивачем земельна ділянка межі відповідної прибережної захисної смуги.
Також варто зазначити, що у Земельному кодексі України встановлена норма безоплатної приватизації земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства "не більше 2,0 гектара" (п. "б" ч. 1 ст. 121 ЗК України).
Тобто розмір земельної ділянки визначається у кожному конкретному випадку, і орган місцевого самоврядування не зобов'язаний надавати громадянину дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки саме у розмірі 2,0 га, навіть якщо у клопотанні громадянин просить надати дозвіл на такий розмір.
Отримання земельної ділянки в межах законодавчо визначеного розміру не є порушенням принципу рівності громадян у конституційних правах і свободах, рівності перед законом, встановленого статтею 24 Конституції України, оскільки в даному разі принцип рівності забезпечується правом усіх громадян України на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності. Розмір же земельної ділянки, що надається може визначатись органом місцевого самоврядування.
Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду щодо застосування положень ст. 121 ЗК України (постанова від 11.09.2019 у справі № 379/656/16-а).
Тобто місцева рада вправі на власний розсуд визначатися із площею земельної ділянки, рішення про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою відносно якої нею приймається, із врахуванням максимальних норм встановлених ст. 121 ЗК України.
Таким чином, розглядаючи клопотання позивача, відповідач з урахуванням змісту клопотання та доданих до нього графічних матеріалів не був позбавлений можливості надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо земельної ділянки меншою площею, з врахуванням розташування прибережної захисної смуги та загальну площу вільного земельного масиву.
До того ж, на думку суду, доводи відповідача в цій частині не можуть підтверджувати правомірність оскаржуваного рішення, адже відповідач як суб'єкт владних повноважень обрав найбільш несприятливий для прав та інтересів позивача варіант поведінки та відмовив у наданні дозволу в цілому, хоча, як зазначено вище, мав законні повноваження і право надати дозвіл на менший розмір земельної ділянки, без жодних труднощів вмотивувавши таке своє рішення.
Крім того, суд повторно наголошує на тому, що наведене у відзиві обґрунтування відмови у задоволенні клопотання позивача відсутнє у спірному рішенні.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що рішення 13 сесії 8 скликання Агрономічної сільської ради від 10.08.2021 за № 780 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га на території с. Агрономічне, Агрономічної сільської ради Вінницького району, Вінницької області" щодо відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є неправомірним, необґрунтованим і таким, що порушує законне право позивача на отримання у власність земельної ділянки комунальної власності у відповідності до вимог чинного законодавства.
Відтак позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування вказаного рішення підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача зобов'язати відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, суд зазначає наступне.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.
Іншими словами, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
У даному випадку застосуванню підлягає правовий висновок Верховного Суду у постанові №823/106/18 від 15 червня 2021 року, який полягає у наступному.
За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов'язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні.
З іншого боку, у суду відсутні підстави для зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою (прийняти рішення такого змісту), якщо уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом і немає обґрунтованих сумнівів вважати, що він надасть дозвіл, розглянувши заяву повторно.
Виходячи з принципу "належного врядування", суб'єкт владних повноважень повинен сам виправляти свої помилки і відновлювати права осіб, що звернулися до нього, і щодо яких мали місце порушення. Тим більше після того, як неправомірність рішення (дії, бездіяльності) встановлено судом.
У даному випадку, відповідачем при розгляді клопотання позивача про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не досліджено усіх обставин та умов, необхідних для надання такого дозволу, а здійснено лише посилання, що спірна земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок, які передбачені для городництва.
Виходячи із обставин цієї справи суд враховує, що оскаржене позивачем рішення не містить повного аналізу обставин, з'ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх визначених Законом підстав у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.
Тобто, в межах розгляду цієї справи суд не може дійти остаточного висновку про те, чи ті обставини, які зазначені в оскаржуваному рішенні є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для надання відповідного дозволу. А прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача видати дозвіл на виготовлення проекту із землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх умов необхідних для видачі дозволу, призведе до втручання в дискреційні повноваження.
Згідно частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у спосіб зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Пунктом 8 частини 2 статті 2 КАС України вказано, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Принцип пропорційності вимагає щоб використані засоби були належними для досягнення легітимної мети; засіб, який застосовується для обмеження, має бути найменш обтяжливим для права особи; використані засоби мають бути пропорційними очікуваним наслідкам, тобто тягар, який несе особа не може бути надмірним по відношенню до вигоди, яку отримує протилежний інтерес.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи відсутність судових витрат у даній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення 13 сесії 8 скликання Агрономічної сільської ради від 10.08.2021 за № 780 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га на території с. Агрономічне, Агрономічної сільської ради Вінницького району, Вінницької області".
Зобов'язати Агрономічну сільську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 29.06.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель комунальної власності Агрономічної ОТГ. яка межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 0520680500:02:003:0155, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Агрономічна сільська рада (вул. Мічуріна, 12, с. Агрономічне, Вінницький район, Вінницька область, 23227, код ЄДРПОУ 04525998)
Повний текст рішення суду складено 19.04.2022
Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна