м. Вінниця
19 квітня 2022 р. Справа №127/8666/21
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Крапівницької Н.Л.,
розглянувши письмово в місті Вінниця в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
У червні 2021 на адресу суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (позивач) до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області (відповідач) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю бездіяльності відповідача щодо не складення протоколу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_2 за ст.173-2 КУпАП та наявністю правових підстав для зобов'язання скласти такий протокол.
Ухвалою суду від 25.06.2021 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії залишено без руху. 10.08.2021 недоліки усунуто.
Ухвалою суду від 16.08.2021 судом відкрито провадження у даній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.
Ухвалою суду від 22.02.2022 витребувано у Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, необхідні для повного, всебічного та об'єктивного розгляду цієї справи докази. Однак вимоги ухвали у встановлені судом строки не виконані.
Ухвалою суду від 21.03.2022 повторно витребувано у Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, необхідні для повного, всебічного та об'єктивного розгляду цієї справи докази та попереджено персонально керівника Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про відповідальність за невиконання вимог ухвали суду.
28.03.2022 Головне управління Національної поліції у Вінницькій області надіслало на адресу суду витребувані докази та відзив на адміністративний позов, відповідно до якого, відповідач не визнає даної позовної заяви та вважає, що інспектором Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області майором поліції Печенюком О.В., правомірно винесено терміновий заборонний припис стосовно кривдника, а тому, відсутні підстави для його скасування і відсутня бездіяльність працівників поліції. На підставі вищевикладеного, просить суд у задоволенні позову відмовити.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив, що 17.03.2021 до Вінницького відділу поліції ГУНП у Вінницькій області позивачем подано заяву про вчинення громадянкою ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, як вважає позивач, передбаченого ст.173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Зазначене звернення зареєстровано в журналі єдиного обліку заяв та повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події Вінницького РУП ГУНП за №5748 від 18.03.2021.
За результатами розгляду вказаного звернення, складено довідку від 23.03.2021, а також було проведено профілактичну бесіду та роз'яснено про неприпустимість вчинення протиправних дій.
Листом від 25.03.2021 за вих. №П-720/200/01/2021 позивача ОСОБА_1 проінформовано про результати розгляду його звернення від 18.03.2021 та зазначено, що в обставинах, що були висвітлені в зверненні та інших матеріалах відсутні ознаки кримінального чи адміністративного правопорушення, що в свою чергу, вказує на відсутність підстав на складання адміністративного протоколу відносно ОСОБА_2 про скоєне нею адміністративне правопорушення, яке передбачено ч.1 ст.173-2 КУпАП.
Вважаючи бездіяльність Відповідача щодо не складення на ОСОБА_2 протоколу про вчинене адміністративне правопорушення за ст.173-2 КУпАП протиправною та незаконною, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 , не підлягають до задоволення.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про звернення громадян" громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Згідно зі ст. 3 Закону України "Про звернення громадян" під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Відповідно до ст. 15 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Відповідно до частини 3 статті 7 Закону України “Про звернення громадян ” якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Отже, чинним законодавством закріплений прямий обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб, керівників та посадових особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян надати належну обґрунтовану відповідь на звернення громадян.
Обов'язку надання відповіді кореспондує право громадянина одержати письмову відповідь за результати розгляду заяви чи скарги. Таке право закріплене ст. 18 Закону України "Про звернення громадян". Так, згідно з п. 6 ч. 1 ст. 18 Закону України "Про звернення громадян" громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування має право одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про звернення громадян", органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
Відповідно до ч.1 ст.20 Закону України "Про звернення громадян" звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання.
Положенням про затвердження порядку розгляду звернень громадян та організації особистого прийому в органах та підрозділах Національної поліції (далі - Положення), затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України № 930 від 15.11.2017 року, передбачено, що письмові звернення громадян, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю, реєстрації та первинному розгляду з метою визначення їх належності до компетенції органах поліції та призначення за ними конкретного виконавця.
Також, відповідно до п. 3 ст. 6 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до суб'єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і на які покладаються функції із здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, належать, зокрема, уповноважені підрозділи органів Національної поліції України.
Стаття 10 даного Закону визначає повноваження уповноважених підрозділів органів Національної поліції України у сфері запобігання та протидії домашньому насильству. До повноважень уповноважених підрозділів органів Національної поліції України у сфері запобігання та протидії домашньому насильству належать:
1) виявлення фактів домашнього насильства та своєчасне реагування на них; 2) прийом і розгляд заяв та повідомлень про вчинення домашнього насильства, у тому числі розгляд повідомлень, що надійшли до кол-центру з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей, вжиття заходів для його припинення та надання допомоги постраждалим особам з урахуванням результатів оцінки ризиків у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спільно з Національною поліцією України; 3) інформування постраждалих осіб про їхні права, заходи і соціальні послуги, якими вони можуть скористатися; 4) винесення термінових заборонних приписів стосовно кривдників; 5) взяття на профілактичний облік кривдників та проведення з ними профілактичної роботи в порядку, визначеному законодавством; 6) здійснення контролю за виконанням кривдниками спеціальних заходів протидії домашньому насильству протягом строку їх дії; 7) анулювання дозволів на право придбання, зберігання, носіння зброї та боєприпасів їх власникам у разі вчинення ними домашнього насильства, а також вилучення зброї та боєприпасів у порядку, визначеному законодавством; 8) взаємодія з іншими суб'єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, відповідно до статті 15 цього Закону; 9) звітування центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, про результати здійснення повноважень у цій сфері у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
2. Уповноважені підрозділи органів Національної поліції України здійснюють повноваження у сфері запобігання та протидії домашньому насильству з урахуванням міжнародних стандартів реагування правоохоронних органів на випадки домашнього насильства та оцінки ризиків. Поліцейські можуть проникати до житла особи без вмотивованого рішення суду в невідкладних випадках, пов'язаних із припиненням вчинюваного акту домашнього насильства, у разі безпосередньої небезпеки для життя чи здоров'ю.
Частиною 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення.
Судом вставлено і підтверджується матеріалами справи, що 18.03.2021 до Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області надійшла заява від ОСОБА_1 щодо прийняття мір до колишньої дружини ОСОБА_2 по вчиненому домашньому насильству відносно позивача та їх спільного сина.
Вказане звернення належним чином зареєстровано в журналі єдиного обліку заяв та повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події Вінницького РУП ГУНП за № 5748 від 18.03.2021 року.
Розгляд і перевірку обставин звернення здійснював інспектор Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області майор поліції Печенюк О.В., де ним повно перевірено і встановлювались обставини, які викладено у зверненні ОСОБА_1 ..
За результатами розгляду звернення складено довідку від 23.03.2021, відповідно до якої встановлено, що ОСОБА_2 ніякого насильства щодо свого колишнього чоловіка (позивач ОСОБА_1 ) та сина не вчиняла, в телефонній розмові не ображала.
Також інспектором Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області майором поліції Печенюком О.В. під час розгляду звернення позивача з ОСОБА_2 , проведено профілактичну бесіду в якій роз'яснено про неприпустимість вчинення нею у подальшому протиправних дій.
Перевіряючи заяву позивача, інспектор поліції не знайшов місце обставинам, які вказують на вчинення адміністративного правопорушення з боку ОСОБА_2 . Перевіривши матеріали звернення та докази, які містяться в них, судом підтверджено правомірність висновку відповідача про відсутність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення.
Також, суд не бере до уваги посилання позивача на те що, працівниками поліції його не було запрошено для дачі пояснень, не перевірено надані до заяви докази та не надано їм жодної оцінки, відповідно до ст.252 КУпАП України, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Як встановлено вище, посадовими особами відповідача розглянуто матеріали звернення позивача, та встановлено відсутність складу адміністративного правопорушення та правових підстав для складення такий протоколу. Проте, суд зазначає, що обов'язкового запрошення заявника для дачі пояснень, законодавством не передбачено, оскільки останній свою думку, обставини висвітлив у зверненні, які розцінено відповідальною особою відповідача як пояснення-звернення.
Відтак, з урахуванням зазначеного, на підставі встановлених судом фактів та обставин, враховуючи, що докази, наведені позивачем під час розгляду адміністративної справи є недоведеними та безпідставними та не дають адміністративному суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію представника відповідача, суд дійшов висновку, що у задоволені позову необхідно відмовити повністю.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З наданих відповідачем доказів, на спростування позовних вимог, суд установив, що відповідач повідомив позивача про результати розгляду скарги-звернення, що підтверджено листом-відповіддю, журналом реєстрації звернень громадян і не заперечується позивачем. Установлених під час розгляду справи обставин суд доходить висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень, виконав обов'язок щодо належної перевірки і надання відповіді на звернення, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 (інд код. НОМЕР_1 ; місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ).
Відповідач - Головне управління Національної поліції у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 40108672; вул. Театральна, 10, м. Вінниця, 21050).
Суддя підпис Крапівницька Н. Л.
Згідно з оригіналом
Суддя
Секретар