вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"19" квітня 2022 р. Справа№ 910/10497/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ходаківської І.П.
суддів: Попікової О.В.
Корсака В.А.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги
Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Виробничого структурного підрозділу "Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Львівська залізниця"
на рішення господарського суду міста Києва від 12.08.2021 (дата підписання повного тексту 30.08.2021)
у справі № 910/10497/21 (суддя Пінчук В.І.)
за позовом Акціонерного товариства «Укрспецтрансгаз»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
про стягнення 31 955, 18 грн
Короткий зміст позовних вимог.
В червні 2021 року Акціонерне товариство «Укрспецтрансгаз» (далі - позивач; АТ «Укрспецтрансгаз») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - відповідач, АТ «Українська залізниця») про стягнення 31 955, 18 грн, з яких: 18 880, 51 грн пені, 3 812, 09 грн 3 % річних та 9 262, 58 грн інфляційних втрат за період з 09.01.2020 по 16.04.2021.
Позов обґрунтовано простроченням виконання грошового зобов'язання з повернення безпідставно (самовільно) списаних відповідачем коштів з рахунку позивача по коду платника № 5731547 завищеної провізної плати по завершених перевезеннях у минулих періодах в розмірі 100 169, 76 грн, що встановлено рішенням господарського суду міста Києва від 14.08.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2021 у справі № 910/3532/20.
Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на помилковість розрахунків штрафних санкцій з огляду на ч. 6 ст. 232 ГК України та їх надмірний розмір, у зв'язку з цим, просив зменшити розмір неустойки в порядку ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням господарського суду міста Києва від 12.08.2021 у справі №910/10497/21 позов задоволено повністю, стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь АТ «Укрспецтрансгаз» 18 880 грн. 51 коп. пені, 3812 грн. 09 коп. 3 % річних, 9 262 грн. 58 коп. збитків від інфляції, 2270 грн. 00 коп. судового збору.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з доведеності факту прострочення виконання грошового зобов'язання з повернення самовільно списаних відповідачем коштів з рахунку позивача по коду платника №5731547 завищеної провізної плати в розмірі 100 169, 76 грн, у зв'язку з чим, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача пені, 3 % річних та інфляційних втрат за період з 09.01.2020 по 16.04.2021, розрахунок яких визнано судом правильним.
Короткий зміст апеляційної скарги та її доводів. Позиції інших учасників справи.
Частково не погоджуючись з ухваленим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить зменшити розмір присуджених до стягнення нарахувань інфляційних втрат, 3 % річних, пені до наведеного у контррозрахунку розміру та провести розподіл судових витрат, ухваливши відповідне судове рішення.
Підставами для скасування судового рішення скаржник зазначає порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (п. 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України).
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на наявність підстав для застосування у спірних правовідносинах ч. 6 ст. 232 ГК України, згідно з якою нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Відповідач також зауважив, що стягнення заявлених штрафних санкцій становить для нього надмірний фінансовий тягар, завищення залізничного тарифу не завдало позивачу збитків і не вплинуло на його господарську діяльність. Судом першої інстанції не застосовано положення ч. 3 ст. 551 ЦК України та ч. 1 ст. 233 ГК України щодо зменшення розміру штрафних санкцій.
Відзив на апеляційну скаргу від позивача до суду не надходив.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.09.2021 справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ходаківська І.П., судді: Демидова А.М., Владимиренко С.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2021 витребувано у господарського суду міста Києва матеріали справи №910/10497/21 та відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Виробничого структурного підрозділу «Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Львівська залізниця» на рішення господарського суду міста Києва від 12.08.2021 у справі № 910/10497/21 до надходження матеріалів із суду першої інстанції.
17.11.2021 на запит матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського.
У зв'язку з перебуванням суддів Демидової А.М. та Владимиренко С.В. у відпустках за розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/6195/21 від 01.12.2021 був призначений та проведений повторний автоматизований розподіл судової справи №910/10497/21.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.12.2021 для розгляду справи визначений склад колегії суддів: Ходаківська І. П. - головуючий (суддя-доповідач), судді: Попікова О.В., Корсак В.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Виробничого структурного підрозділу «Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Львівська залізниця» на рішення господарського суду міста Києва від 12.08.2021 у справі № 910/10497/21; постановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи на підставі ст. 270 ГПК України.
Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин.
Між АТ "Укрспецтрансгаз" та АТ "Українська залізниця" господарськими судами розглядався спір про стягнення 103 815, 76 грн безпідставно списаних грошових коштів.
Рішенням господарського суду міста Києва від 14.08.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2021 у справі № 910/3532/20 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь АТ "Укрспецтрансгаз" грошові кошти в сумі 100 169 грн 76 коп. та судовий збір у розмірі 2 028 грн 18 коп.; у решті позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи судові рішення у справі № 910/3532/20 господарські суди першої і апеляційної інстанцій виходили з необґрунтованості дій АТ "Українська залізниця" щодо коригування сум нарахованих платежів за минулі періоди - без складання відповідних документів, передбачених Правилами оформлення перевізних документів, та внесення змін до накладних згідно з вимогами Тарифного керівництва № 1, внаслідок чого з особового рахунку АТ "Укрспецтрансгаз" було безпідставно списані грошові кошти в загальній сумі 100 169, 76 грн.
При перевірці розрахунку позовних вимог та звірці його з переліками донарахованих сум провізної плати, судами у справі № 910/3532/20 було встановлено, що згідно переліку №20191216 від 13.12.2019 за накладною №35424258 залізницею списано грошові кошти в сумі 612, 00 грн, а не в сумі 4 258,00 грн як вказав позивач (АТ "Укрспецтрансгаз") у своєму розрахунку, у зв'язку з чим, суди дійшли висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, в сумі 100 169, 76 грн.
Рішення господарського суду міста Києва від 14.08.2020 у справі №910/3532/20 набрало законної сили 29.01.2021 (після прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції).
На виконання цього рішення, грошові кошти відповідач повернув позивачу 16.04.2021, що підтверджується банківською випискою і не заперечується сторонами.
Посилаючись на прострочення відповідачем виконання зобов'язання зі сплати 100 169, 76 грн, позивач просить суд стягнути з відповідача 18 880, 51 грн пені, 3 812, 09 грн 3 % річних та 9 262, 58 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 09.01.2020 по 16.04.2021.
Матеріально-правовою підставою позову визначені ст.ст. 16, 624, 625 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України), ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) та від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) зроблено правовий висновок про те, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку із цим суд, з'ясувавши при розгляді справи, що позивач послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує в рішенні саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Отже саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Визначення поняття зобов'язання міститься в ч. 1 ст. 509 ЦК України, відповідно до якої зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).
Частиною 5 ст. 11 ЦК України передбачено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Приписи ч. 2 ст. 625 ЦК України поширюються як на договірні, так і на недоговірні грошові зобов'язання незалежно від підстав їх виникнення, позаяк ст. 625 ЦК України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов'язання книги п'ятої ЦК України, а тому, приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої ЦК України (аналогічна правова позиція міститься в п. 77 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19).
Тобто, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Згідно із ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з останнього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 910/1836/20.
Як вбачається із матеріалів справи, рішенням господарського суду міста Києва від 14.08.2020 у справі № 910/3532/20, яке набрало законної сили 29.01.2021, встановлено безпідставне списання відповідачем грошових коштів в сумі 100 169, 76 грн з рахунку позивача та стягнуто цю суму на користь останнього.
Частиною 4 ст. 75 ГПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, правовідношення зі сплати грошових коштів (повернення безпідставно списаних коштів) боржником (відповідачем) кредитору (позивачу), є грошовим зобов'язанням, що виникло з рішення суду.
Оскільки позивач фактично сплатив відповідачу 100 169, 76 грн, які були стягнуті за рішенням господарського суду міста Києва від 14.08.2020 у справі №910/3532/20, лише 16.04.2021, тобто з простроченням, то місцевий суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Судом апеляційної інстанції здійснено перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат в межах заявленого позивачем періоду і встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 721, 61 грн інфляційних втрат та 633, 95 грн 3 % річних за період з 29.01.2021 (з дати набрання рішенням суду законної сили, що є підставою виникнення у відповідача грошового зобов'язання перед позивачем зі сплати 100 169, 76 грн) по 15.04.2021 (враховуючи, що день фактичної сплати суми (16.04.2021) не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та 3 % річних).
При вирішені спору в цій частині суд першої інстанції належним чином не з'ясував обставин, пов'язаних з правильністю здійснення позивачем розрахунків інфляційних втрат та 3 % річних та не здійснив оцінку доказів, на яких ці розрахунки ґрунтуються.
Оскільки 3 % річних та інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання, колегія відхиляє доводи скаржника щодо наявності підстав для застосування у спірних правовідносинах ч. 6 ст. 232 ГК України, згідно з якою нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Щодо вимоги про стягнення пені.
Особливості господарсько-правової відповідальності визначені ГК України. Так, за частиною першою статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша та друга статті 217 ГК України).
За частиною першою статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 548 ЦК України визначено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
В постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за наведеними вище положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що за змістом положень чинного законодавства розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, частиною першою статті 1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій», частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», частиною другою статті 36 Закону України «Про телекомунікації». У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.
На спірні правовідносини дія вказаних нормативних актів не поширюється, оскільки сторони у справі не є учасниками врегульованих ними відносин.
Будь-яких інших законодавчих актів, які б встановлювали обов'язок та умови сплати відповідачем пені, позивачем у позовній заяві не наведено.
Отже, чинне законодавство не передбачає можливість забезпечення виконання грошового зобов'язання, що виникло з рішення суду, шляхом позадоговірного встановлення пені, а договірні відносини між сторонами з цього приводу відсутні.
Колегія вважає безпідставним посилання позивача у позовній заяві на норми Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», оскільки відповідно до преамбули цього Закону предметом його регулювання є договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, суб'єктами яких є підприємства, установи та організації, незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
З огляду на вказані обставини, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, непередбаченої договором або законом, не підлягають задоволенню.
В ч. 5 ст. 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції належним чином не з'ясовано й не перевірено усіх обставин справи та пов'язаних з ними доказів, що є порушенням вимог ст.ст. 86, 236 ГПК України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Доводи, викладені скаржником у апеляційній скарзі, знайшли своє часткове підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв'язку з чим оскаржене рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволених позовних вимог про стягнення пені, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, в іншій частині (інфляційні втрати та 3 % річних) - зміні. Отже апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є нез'ясування обставин, що мають значення для справи.
Судові витрати
Частиною 14 статті 129 ГПК України передбачено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Виробничого структурного підрозділу "Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Львівська залізниця" задовольнити частково.
Рішення господарського суду міста Києва від 12.08.2021 у справі №910/10497/21 змінити, виклавши абзац перший, другий його резолютивної частини у такій редакції:
«Позов задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь Акціонерного товариства «Укрспецтрансгаз» (77503, Івано - Франківська область, м. Долина, вул. Промислова, 3, код ЄДРПОУ 00157842) 2 721, 61 грн (дві тисячі сімсот двадцять одна гривня шістдесят одна копійка) інфляційних втрат, 633, 95 грн (шістсот тридцять три гривні дев'яносто п'ять копійок) 3 % річних, 238, 35 грн (двісті тридцять вісім гривень тридцять п'ять копійок) витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви. В решті позову відмовити. Видати наказ.»
Стягнути з Акціонерного товариства «Укрспецтрансгаз» (77503, Івано - Франківська область, м. Долина, вул. Промислова, 3, код ЄДРПОУ 00157842) на користь Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (79007, Львівська обл., місто Львів, вулиця Гоголя, будинок 1, код ЄДРПОУ 40081195) 3 003, 21 грн (три тисячі три гривні двадцять одна копійка) витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.
Матеріали справи № 910/10497/21 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 19.04.2022 (у зв'язку з перебуванням головуючого судді Ходаківської І.П. на лікарняному з 13.12.2021 по 14.03.2022, та у зв'язку із зупиненням здійснення судочинства Північним апеляційним господарським судом у період з 03.03.2022 по 31.03.2022 (накази Голови ПАГС № 1 від 03.02.2022, № 11 від 31.03.2022).
Головуючий суддя І.П. Ходаківська
Судді О.В. Попікова
В.А. Корсак