79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"11" квітня 2022 р. Справа №921/827/20
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
Головуючого (судді-доповідача) Якімець Г.Г.,
суддів: Бонк Т.Б., Матущак О.І.,
за участю секретаря судового засідання Кришталь М.Б.,
та представників:
від позивача (скаржника) - не з'явився
від відповідача-1 - не з'явився
від відповідача-2 - Вербіцька М.В. (в режимі відеоконференції з використанням системи EasyCon)
розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "Онікс", б/н від 12 серпня 2021 року
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 11 червня 2021 року (підписане 23.07.2021), суддя Сидорук А.М.
у справі №921/827/20
за позовом Приватного підприємства "Онікс", смт. Березовиця, Тернопільський район, Тернопільська область
до відповідача-1 Великоберезовицької селищної ради, смт. Березовиця, Тернопільський район, Тернопільська область
до відповідача-2 ОСОБА_1 , м. Тернопіль
про скасування права власності, витребування земельної ділянки та об'єктів нерухомості, визнання недійсним договору оренди
30.12.2020 до Господарського суду Тернопільської області надійшла позовна заява Приватного підприємства "Онікс" до Петриківської сільської ради Тернопільського району про скасування державної реєстрації права власності Петриківської сільської ради на земельну ділянку площею 0,3953 га з кадастровим номером 6125286700:01:001:0758; визнання недійсним та скасування державної реєстрації договору оренди №1 від 11.02.2020 на земельну ділянку площею 0,3953 га з кадастровим номером 6125286700:01:001:0758, укладений між Петриківською сільською радою та ОСОБА_2 ; витребування від Петриківської сільської ради та ОСОБА_2 на користь ПП «Онікс» земельну ділянку площею 0,3953 га з кадастровим номером 6125286700:01:001:0758; скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на цілі споруди силосних ям, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ; витребування від ОСОБА_2 на користь ПП «Онікс» цілі споруди силосних ям, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 11.06.2021 у справі №921/827/20 в задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Приватне підприємство "Онікс" звернулося до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 11.06.2021 року у справі №921/827/20 повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а саме не враховано обставини, що встановлені Тернопільським міським судом по справі №2-63/10 від 23.11.2010, не досліджено підстав державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на споруди силосних ям.
Апелянт вважає, що судом не враховано вимоги ст.ст. 204, 215, 388 ЦК України,
Автоматизованою системою документообігу суду справу №921/827/20 розподілено до розгляду судді - доповідачу Якімець Г.Г. Введено до складу судової колегії суддів Бонк Т.Б. та Матущака О.І., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.08.2021.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 25 серпня 2021 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано апелянту строк на усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 13 вересня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі №921/827/20 за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Онікс" на рішення Господарського суду Тернопільської області від 11 червня 2021 року; витребувано з Господарського суду Тернопільської області матеріали справи; відповідачам-1,2 надано строк на подання відзивів на апеляційну скаргу.
23 вересня 2021 року з місцевого господарського суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 05.10.2021 справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 08.11.2021.
13 жовтня 2021 року від відповідача ОСОБА_1 до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав вказаних в ухвалах суду.
04.04.2022 від представника позивача надійшло клопотання в якому ним ставляться під сумнів дані в довідці від 08.10.2020 поданої відповідачем-2 до матеріалів справи. Зокрема, позивач зазначив, що ТОВ «Ріел-Капітал» зареєстроване лише 09.04.2021 в Дрежавному реєстрі юридичних осіб, а тому не могло укласти в 2008 році інвестиційний договір з відповідачем-2 - ОСОБА_1 . Також не могла бути видана довідка 08.10.2020, оскільки на той час не було в реєстрі ТОВ «Ріел-Капітал».
11.04.2022 на адресу апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшла заява про долучення доказів на спростування фактів, викладених в клопотанні позивача.
11.04.2022 до Західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання від представника позивача про розгляд справи 11.04.2022 без його участі.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 2 ГПК України.
Поняття "розумного строку" не має чіткого визначення, проте, розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, №4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, №№32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07 від 15.03.2012).
Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
Західний апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:
Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 17 вересня 1995 року Тернопільською районною Радою народних депутатів відповідно до рішення Тернопільської районної Ради народних депутатів від 31.08.1995 агрофірмі "Поділля", смт. Велика Березовиця Тернопільського району, видано Державний акт на право колективної власності на землю серії ТР №0095 згідно з яким останньому передано у колективну власність для сільськогосподарського використання 1750,6 га землі. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землею за №48.
Перед видачею Державного акту, на замовлення агрофірмі "Поділля" Тернопільським філіалом Інституту землеустрою Української академії аграрних наук було виготовлено Технічний Звіт по коректуванню плановго матеріалу зйомок земель, що знаходяться на території Петриківської селищної ради. В Технічному звіті зазначено перелік назв контурів з розмірами земельних ділянок Агрофірми «Поділля». Зокрема, зазначено контур №3 площею 0,4 га з назвою «Під виробничими дворами і будівлями», який відображено в графічних матеріалах.
На замовлення Агрофірмі "Поділля" та на підставі договору №53 від 15.03.1995 року Тернопільським філіалом Інституту землеустрою Української академії аграрних наук було виготовлено Проект роздержавлення і приватизації земель Агрофірми «Поділля», с. Петриків Тернопільського району Тернопільської області. Проект, зокрема, виготовлено на підставі технічних звітів по коректуванню планового матеріалу зйомок минулих років земель, які розміщені на території Великоберезовицької селищної ради, Петриківської та Великогаївської сільських рад.
Позивач в позовній заяві зазначив, що в Експлікації земельних угідь до Проекту роздержавлення і приватизації земель вказана земельна ділянка під громадськими будівлями площею 0,4 га, яка відноситься до земель колективної форми власності, а на самій карті графічного матеріалу відображено також контур із зазначенням площі 0,4 га земельна ділянка яка належить Агрофірмі «Поділля», провонаступником якої є ПП «Онікс». Крім того, згідно Інформації з Державного земельного кадастру, номер інформаційної довідки 236740628 в розділі «Актуальна інформація про об'єкт нерухомого майна» вказано: цільове призначення земельної ділянки землі сільськогосподарського призначення, для обслуговування майнового паю (силосні ями). Отже, на думку позивача, земельна ділянка площею 0,3953га з кадастровим номером 6125286700:01:001:0758 та цілі споруди силосних ям, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , належить Приватному підприємству «Онікс» та перереєстрація даних об'єктів відбулась незаконно.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що Петриківська сільська рада набула у власність вказану земельну ділянку відповідно до Закону України» Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності». Згідно з цим законом до ч. 3 ст. 83 ЗК України були внесені зміни, відповідно до яких земельні ділянки державної власності, які передбачається використати для розміщення об'єктів, призначених для обслуговування потреб територіальної громади (комунальних підприємств, установ, організацій, громадських пасовищ, кладовищ, місць знешкодження та утилізації відходів, рекреаційних об'єктів тощо), а також земельні ділянки, які відповідно до затвердженої містобудівної документації передбачається включити у межі населених пунктів, за рішеннями органів виконавчої влади передаються у комунальну власність.
За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, ОСОБА_1 є власником: силосної ями А , загальною площею 730 м. кв. та силосної ями Б, загальною площею 1022 м.кв.
Зазначені нерухомі об'єкти придбані ним у ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 05.07.2019 року, що посвідчений приватним нотаріусом Ломакіною Л.В. та зареєстрований в реєстрі за №835.
Відповідно до п. 1.1. договору купівлі-продажу нерухомого майна від 05.07.2019 продавець продала та передала Покупцю, а Покупець купив та прийняв від Продавця, споруди силосних ям, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1752,0кв.м.
Нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці площею 0,3953га, кадастровий номер 612528700:01:001:0758, цільове призначення: для іншого сільського призначення, що знаходиться за адресою: Тернопільська область, Тернопільський район село Петриків, перебуває в оренді Продавця згідно Договору оренди землі від 23.04.2010 року та Додаткової угоди до нього №1 від 11.02.2019 року. Реєстрація права оренди земельної ділянки проведена 11.02.2019 ОСОБА_4 , Тернопільська районна державна адміністрація, Тернопільська область; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1766715661252, номер запису про інше речове право 30318654, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 156486627, виданим 15 лютого 2019 року ОСОБА_4 , Тернопільська районна державна адміністрація, Тернопільська обл. (п.1.3. Договору).
За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Як наслідок, набувши, на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 05.07.2019 року право власності на нерухомі об'єкти, з моменту його державної реєстрації, ОСОБА_1 набув право володіти, користуватися та розпоряджатися ними.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача-2 зазначив, що ще у грудні 2020 року цілі силосні споруди силосних ям, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , були повністю демонтовані, про що свідчить копія договору №15/12/1 від 15.12.2020 та копія акту №19/20/1 про приймання виконаних робіт. Тому позовні вимоги в частині витребування силосних ям, яких немає в наявності, є безпідставні.
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно ст. 320 ЦК України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 321 ЦК України гарантує непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За змістом ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Як вбачається з матеріалів справи, 11.02.2020 між орендодавцем Петриківською сільською радою та орендарем підприємцем Лядецьким Е.П. укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до п. 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку 01.13 для іншого сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 6125286700:01:001:0758, яка розташована в селі Петриків Тернопільського району Тернопільської області.
Відповідно до п.2 договору оренди земельної ділянки в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,3953 га, у тому числі 0,3953 га із площею сільськогосподарських угідь. На земельній ділянці розміщені об'єкти нерухомого майна будівля силосних ям. Договір оренди укладено на 15 років - з 11.02.2020 по 11.02.2035 року.
Актом приймання передачі земельної ділянки за договором оренди земельної ділянки №1 від 11.01.2020 року Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування терміном на п'ятнадцять років земельну ділянку комунальної власності загальною площею 0,3953 га, кадастровий номер 612528700:01:001:0758 для іншого сільськогосподарського призначення що розташована в межах пункту села Петриків Тернопільського району Тернопільської області.
Позивач, посилається на те, що і цілі силосні ями, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 і земельна ділянка площею 0,3953 га, кадастровий номер 612528700:01:001:0758 належить ПП «Онікс», оскільки він /позивач/ є правонаступником Агрофірми «Поділля» відповідно.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Згідно з положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Отже вказана норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
В абзаці 7 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди припиняється, зокрема у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.
За положенням частини третьої статті 7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.
Аналіз положень наведених норм дає підстави для висновку про те, що у разі переходу права власності на майно, що знаходиться на орендованій земельній ділянці, до нового власника з моменту набуття права власності на це майно переходить право оренди земельної ділянки, на якій вказане майно розміщене у тому самому обсязі та умовах, які були у попереднього власника. Отже з моменту набуття права власності на нерухоме майно особа, яка стала новим власником такого майна, одночасно набуває права оренди земельної ділянки, на якій розміщене це майно у зв'язку з припиненням права власності на нього та, відповідно, припиненням права користування попереднього власника земельною ділянкою, на якій це майно розміщене, згідно з частиною другою статті 120 ЗК України.
Тобто особа, яка набула права власності на це майно фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 915/672/17, від 17.04.2018 у справі № 922/2883/17, від 30.05.2018 у справі № 908/1990/17, від 05.06.2018 у справі № 920/717/17, від 05.09.2018 у справі № 904/9027/17, від 04.10.2018 у справі №904/326/18.
Згідно з частиною 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 Земельного кодексу України).
Відповідно до частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
За частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.
У разі ж, якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, в наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
Згідно з частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін ( ч. 4 ст. 202 ЦК України).
Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети
Частиною третьою статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
У випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 Цивільного кодексу України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.
Викладене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).
Надаючи правову оцінку реєстраційним діям державного реєстратора й заявленим позовним вимогам до нього, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.
За змістом статті 2 цього Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення (ч. 1 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Згідно із частиною першою статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.
За частиною другою статті 18 цього Закону перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.
Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Зміст цієї правової норми свідчить про те, що допускаються такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:
1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;
2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;
3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.
При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України).
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України).
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. (ч.ч. 1,2 ст. 319 Цивільного кодексу України).
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ч. 1 ст. 387 Цивільного кодексу України).
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України).
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України).
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння (п. 2 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України).
Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі (ч. 1 ст. 1213 Цивільного кодексу України).
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 22.12.2014 у справі №921/1146/14-г/4 встановлено наступне:
- ТВ "Поділля" згідно із п. 1.1 його статуту, затвердженого протоколом загальних зборів членів агрофірми "Поділля" №2 від 30.01.1996р. та зареєстрованого Тернопільською районною державною адміністрацією 29.08.1996р. було колективним підприємством, котре створене внаслідок реорганізації Агрофірми "Поділля" і є його правонаступником, тобто форма власності змінена не була і власне у період існування ТВ "Поділля" земля за Державним актом №0095 від 17.09.1995р. була розпайована;
- відповідно до п. "й" п. 7 Статуту ТВ "Поділля" визначено, що вирішення питань, котрі випливають із прав землекористувачів, вирішуються виключно на загальних зборах членів товариства;
- документом, який міг би вирішити питання надання згоди на вилучення із користування земельної ділянки. мало бути рішення загальних зборів товариства власників "Поділля";
- таким чином, розпорядження земельними ділянками, на яких розташовані господарські будівлі і споруди колишніх КСП, іншими нерозпайованими землями колективної власності, неможливе без прийняття відповідного рішення загальними зборами власників земельних часток (паїв) та їх спадкоємців, загальних зборів членів підприємств, зборів уповноважених або сформованого ними органу управління, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном;
- ПП "Онікс", як юридична особа, єдиним засновником та власником якого є фізична особа - ОСОБА_5 , створене за його ж (власника) рішенням за №1 від 22.01.2008, що свідчить про те, що будь-яких рішень загальних зборів ТВ "Поділля" про його (ПП "Онікс") створення громадяни України, котрі зазначені в додатку №1 до Статуту ТВ "Поділля" як члени товариства, не приймали і Статуту не затверджували;
- відсутнім є в матеріалах справи і рішення загальних зборів товариства власників "Поділля" про передачу нерозпайованих земель позивачу - ПП "Онікс";
- посилання ПП "Онікс" на правонаступництво всіх майнових прав ТВ "Поділля" як на єдиний і беззаперечний факт в підтвердження його права власності на не розпайовані землі ТВ "Поділля" суд не приймає, зважаючи на те, що правонаступництво в даному випадку неможливе, оскільки, земля надавалася колективу підприємства і лише він (колектив) вправі розпорядитися нею в установленому законом порядку;
- крім цього, позивачем не доведено , що у Державному акті серії ТР №0095 від 17.09.1995р. на право колективної власності на землю після набуття права власності на земельні частки (паї) громадянами, відповідно до проектної документації, в установленому законом порядку було внесено зміни і що саме за ним (позивачем) нерозпайовані землі обліковуються як об'єкт оподаткування.
При розгляді справи №3/21-271 за позовом Приватного підприємства «Онікс» до Тернопільського районного бюро технічної інвентаризації, м. Тернопіль, Великоберезовицької селищної ради, смт. Велика Березовиця Тернопільського району про визнання права власності Львівським апеляційний господарським судом /Постанова від 19.01.2012 року/ встановлено наступне:
- Підстави і порядок оформлення правонаступництва реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств регулюються Указом Президента України від 29.01.2001 року № 62/ 2001 «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки» та Порядком оформлення правонаступництва за зобов'язаннями реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики України 14.03.2001 року № 63 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.04.2001 року за № 306/5497.
Відповідно до п. 14 вищевказаного Порядку, у процесі реорганізації колективного сільськогосподарського підприємства кожен з членів КСП має право прийняти одне з таких рішень:
- приєднатися до однієї з ініціативних груп із створення нового підприємства;
- приєднатися до відповідної установчої угоди і прийняти участь у створенні підприємства-правонаступника;
- здійснити у процесі реорганізації вихід з КСП з отриманням індивідуально ви значеного майна для господарських потреб, створення селянського (фермерського) господарства, здійснення підприємницької діяльності тощо;
- отримати майно спільно з іншими членами КСП шляхом укладання договору про спільне володіння та користування майном з подальшою передачею його в оренду єдиним комплексом;
- поступитись належним йому майновим паєм на користь будь-якого іншого члена п ідприємства або третьої особи за згодою інших співвласників.
Відповідно до п. 15 Порядку, майно, на загальну суму невитребуваних паїв (майнові паї членів КСП, які не прийняли жодного із зазначених у пункті 14 рішень) залишається на балансі юридичних осіб - правонаступників, створених у процесі реорганізації КСП, разом із кредиторською заборгованістю перед співвласниками, які не отримали своїх майнових паїв у натурі в процесі вирішення майнових питань.
Позивачем не доведено, які з членів КСП вийшли із нього та отримали індивідуально визначене майно, а також яке майно на суму не витребуваних паїв залишилось на балансі ПП «Онікс».
Крім того, відповідно до п. 18 Порядку, до статутних фондів підприємств - правонаступників КСП передається майно лише в частині, вартість якої дорівнює сукупній вартості майнових паїв членів КСП - засновників такої юридичної особи- правонаступника.
Позивачем не доведено, що вартість майна, на яке позивач просить визнати право власності, дорівнює сукупній вартості майнового паю члена КСП - засновника ПП «Онікс».
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.01.2012 року, залишеною без змін Постановою Вищого господарського суду України від 09.04.2012, рішення господарського суду Тернопільської області від 19.03.2009 року у справі №3/21-271 скасовано; прийнято нове рішення, яким в позові ПП «Онікс» відмовлено.
При розгляді клопотання ОСОБА_1 №б/н (вх. №189) від 12.01.2021 про скасування заходів забезпечення позову у справі №921/800/20 по розгляду заяви Приватного підприємства "Онікс" №б/н (вх. №939) від 22.12.2020 про забезпечення позову до пред'явлення позову /ухвала господарського суду Тернопільської області від 15.01.2021, залишена без змін Постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.03.2021/ судом встановлено наступне:
- За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності , ОСОБА_1 є власником силосної ями А , загальною площею 730 м. кв. та силосної ями Б, загальною площею 1022 м.кв.
- Зазначені нерухомі об'єкти придбані ним у гр. ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 05.07.2019 року, що посвідчений цього ж числа приватним нотаріусом Ломакіною Л.В. та зареєстрований в реєстрі за №835.
- У заяві про забезпечення позову та у судовому засіданні 15.01.2021 року Приватне підприємство зазначає, що ці два нерухомі об'єкти належали йому, оскільки в процесі реорганізації Товариства власників "Поділля" на підставі Передавального акту від 31.10.2007 року та акту передачі від 21.01.2008 року передані ПП "Онікс". Зокрема, у цьому акті під номером 124 «Силосна яма ферми №2 від с. Петриків».
- Разом з тим, матеріали судової справи №3/21-271 ці обставини не підтверджують. Адже, у ній, як самим ПП "Онікс" у позовній заяві так і судами вказано, що місцезнаходженням об'єкту "Силосна яма ферми №2 від с. Петриків" є АДРЕСА_2 , а не АДРЕСА_1 , як зазначає у своїй заяві про забезпечення позову Приватне підприємство.
- Таким чином, щодо об'єкту "Силосна яма ферми №2 від с Петриків" у заяві про забезпечення позову заявником наведені обставини, які не відповідають фактичним.
- Окрім цього, із матеріалів справи №3/21-271, а саме Інвентаризації основних засобів ТВ "Поділля" слідує, що станом на 01.01.2001 року цьому Товариству власників належало всього дев'ять об'єктів нерухомості із назвою "Силосні ями". До акту передачі від 21.01.2008 року включені лише 4 із них. Судом зроблено висновок, що з огляду на обставини встановлені вище, не видається за можливе зробити висновок про те, що ОСОБА_1 є власником саме двох силосних ям, що були передані ПП "Онікс" на підставі акту передачі від 21.01.2008 року, а не об'єктів нерухомості, які хоча попередньо і належали ТВ "Поділля", але ПП "Онікс" не передані.
- Як наслідок, набувши, на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 05.07.2019 року право власності на нерухомі об'єкти, з моменту його державної реєстрації, ОСОБА_1 набув право володіти, користуватися та розпоряджатися ними.
- Надані суду 15.01.2021 року письмові докази, а саме договір №15/12/1 від 15.12.2020 та акт №19/20/1 від 19.12.2020 року вказують на те що зазначеними правомочностями він скористався, демонтувавши силосні ями. При цьому знесення цих об'єктів було завершено 19 грудня 2020 року, тобто ще до звернення ПП "Онікс" до суду із заявою про забезпечення позову та прийняття судом щодо цього майна відповідної ухвали. Наведена обставина також стала відома суду лише 15.01.2021року.
- За відсутності інших, судом при застосуванні заходів до забезпечення позову щодо земельної ділянки враховувалися відомості Державного акту на право колективної власності на землю серії ТР №0095 від 17.09.1995 та посилання заявника на те, що спірна земельна ділянка під громадськими будівлями площею 0,4 га, яка відноситься до земель колективної власності належала Агрофірмі "Поділля" (ТВ "Поділля"), правонаступником якої є ПП "Онікс".
Однак, як випливає із документів, що надані до матеріалів справи ОСОБА_1 ці обставини станом на 23 травня 2003 року змінилися.
Так, земельна ділянка площею 0,3953 га з кадастровим номером 6125286700:01:001:0758 Петриківською сільською радою - Орендодавцем передана у строкове платне користування підприємцю Лядецькому Е.П. для провадження ним власної діяльності.
В той же час, у Технічній документації із землеустрою міститься заява голови ТВ "Поділля" від 25.03.2003 року, що адресована сільському голові с. Петрики про виділення землі в кількості 0,40 га в оренду ОСОБА_6 , оскільки ТВ "Поділля" нею користуватися не буде. В подальшому наведена заява слугувала підставою для прийняття Петриківською сільською радою рішень №86 від 23.05.2003 року та №1032 від 19.12.2003 року.
Як наслідок, доводи Підприємства у заяві про забезпечення позову про те, що перереєстрація земельної ділянки площею 0,3953 га з кадастровим номером 6125286700:01:001:0758 відбулася поза волею ПП "Онікс", відомостями, що викладені у заяві ТВ "Поділля" від 25.03.2003 року не підтверджуються.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Відтак вказане є преюдиційними фактами, які не потребують доведення.
Крім того, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 23.11.2010 у справі №2-63/10, яким скасовано свідоцтво на право приватної власності на силосні ями від 16.05.2003 року, яке видане виконкомом Петриківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області ОСОБА_6 в АДРЕСА_1 ; зобов'язано повернути цілі силосні ями Приватному підприємству «Онікс».
Відповідно до ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі, зокрема, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Верховний суд в Постанові від 03.04.2018 у справі №917/927/17 зазначив, що свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Свідоцтво про право власності не породжує виникнення у суб'єкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності.
Матеріали справи не містять доказів скасування рішення виконкому сільської ради № 45 від 29.04.2003 року, на підставі якого було видано свідоцтво про право власності на силосні ями ОСОБА_6 , відтак скасування самого свідоцтва не тягне за собою правових наслідків, зокрема, припинення права власності.
Відтак доводи позивача-апелянта в цій частині є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом.
Таким чином судом першої інстанції вірно встановлено, що права позивача на землю не можуть порушуватися, оскільки він таких прав не набув у встановленому законом порядку та жодних правовстановлюючих документів на ці землі позивач не має.
З огляду на наведене, позивачем не доведено факту належності йому спірної земельної ділянки на праві власності чи праві користування, а посилання на правонаступництво всіх майнових прав Товариства власників «Поділля» як на факт, що підтверджує право власності ПП «Онікс» на не розпайовані землі ТВ «Поділля» не може братись до уваги, оскільки спростовується відсутністю будь-якого рішення загальних зборів Товариства власників «Поділля» про передачу не розпайованих земель останнього Приватному підприємству «Онікс»; рішеннями господарського суду Тернопільської області, постановами суду вищої інстанції у справах №921/1146/14-г/4; 3/21-271; 921/800/20.
Отже, Приватне підприємство «Онікс» заявляючи позовні вимоги не довело належними та допустимими доказами, що зазначене спірне майно належить позивачу на праві власності чи праві користування.
У відповідності до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами (ч. 2 ч. 1 ст. 73 ГПК України).
Частиною 1 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами ст. 79 ГПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог Приватного підприємства «Онікс».
Твердження апелянта про те, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи спростовані вищевикладеним.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи заявника апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів апеляційного господарського суду не вбачає.
На підставі викладеного колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Скаржником не доведено наявності підстав, визначених ст. 277 ГПК України, для скасування рішення та для задоволення апеляційної скарги.
Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст. 236, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,
постановив:
Рішення Господарського суду Тернопільської області від 11 червня 2021 року у справі №921/827/20 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Матеріали справи №921/827/20 повернути до Господарського суду Тернопільської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст. 286-291 ГПК України.
Повну постанову складено 18 квітня 2022 року
Головуючий (суддя-доповідач) Якімець Г.Г.
Суддя Бонк Т.Б.
Суддя Матущак О.І.